Постанова

від 04.09.2024 по справі 352/1835/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/1835/24

Провадження № 22-ц/4808/1102/24

Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи орган опіки і піклування виконавчого комітету Калуської міської ради, Погонянський психоневрологічний інтернат про призначення над недієздатною особою опікуна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Лютана Зеновія Йосиповича на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області про повернення заяви, постановлену суддею Гриньків Д.В. 03 липня 2024 року у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Лютан З.Й., заінтересовані особи орган опіки і піклування при виконавчому комітеті Калуської міської ради, Погонянський психоневрологічний інтернат, звернувся із заявою про призначення над недієздатною особою опікуна.

Заяву мотивовано тим, що рішенням Рожнятівського районного суду від 03.07.2012 року, яке набрало законної сили 13.07.2012 року, в справі №913/1188/2012 за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи орган опіки і піклування Брошнів-Осадської селищної ради про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки, заяву задоволено, визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначено ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_3 . ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 . Мати недієздатної ОСОБА_3 ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 29.08.2012 року по даний час недієздатна ОСОБА_3 перебуває (проживає) в Погонському психоневрологічному інтернаті.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер. Таким чином, недієздатна ОСОБА_3 залишилась без опікуна.

Заявник ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_3 і фактично останні п`ять років здійснює опікунство над сестрою, оскільки їх батько за станом здоров`я не міг виконувати таких обов`язків.

Про можливість заявника ОСОБА_1 виконувати обов`язки опікуна над недієздатною ОСОБА_3 свідчить висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради, який затверджений рішенням виконкому Тисменицької міської ради №0136 від 28.05.2024 року.

У зв`язку з тим, що сестра заявника ОСОБА_3 в силу свого захворювання не здатна усвідомлювати своїх дій та керувати ними, він змушений звернутися із заявою про призначення для неї опікуна. Враховуючи те, що ОСОБА_3 рішенням суду, що набрало законної сили, визнано недієздатною і її недієздатність не поновлено, немає потреби повторно визнавати її недієздатною.

Просив призначити його - ОСОБА_1 опікуном недієздатної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.1-3).

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2024 року заяву повернуто заявникові (а.с.7-9).

Не погодившись з даною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Лютан З.Й. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на її незаконність та необґрунтованість.

Зазначає, що згідно статті 62 ЦК України, опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Згідно ч.ч.1-4 статті 63 ЦК України опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Наголошує, що посилання суду на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 року в справі № 752/24219/20, від 07.04.2022 року в справі № 712/10043/20 є помилковими, оскільки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 року в справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Таким чином, посилання судом на судову практику ВС є помилковим, оскільки зазначені рішення судів не є подібними до спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях, оскільки у справі, яка розглядається, заявником є рідний брат особи, яка є недієздатною та щодо нього є висновок про доцільність призначення опікуном над сестрою.

Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.13-15).

Виконавчим комітетом Калуської міської ради (орган опіки та піклування) подано відзив на апеляційну скаргу. Вважають, що апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Зазначають, що згідно ч.1 статті 60 ЦК України та ч.1 статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Рішенням опікунської ради виконавчого комітету Калуської міської ради від 15.05.2024 року (Протокол 5) визначено перелік документів, необхідних для прийняття рішення щодо надання висновку про можливість призначення опікуна (піклувальника) над повнолітніми мешканцями міста.

Тобто особа, яка виявила бажання виконувати обов`язки опікуна, подає органу опіки та піклування заяву та необхідний перелік документів.

Звертають увагу на те, що ОСОБА_1 із заявою та необхідним переліком документів щодо надання висновку про можливість призначення його опікуном ОСОБА_3 до органу опіки та піклування не звертався та органом опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради висновку щодо можливості призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_3 не надавалося.

Окрім того, із заявою про звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна до суду, відповідно до норм ч.2 ст.300 ЦПК України, може звертатися виключно орган опіки та піклування чи особа, призначена піклувальником або опікуном.

Просить залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.32-34, 40-43).

Інші сторони правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно приписів ч.2 ст.369 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з таких підстав.

Встановлено, що ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи орган опіки і піклування виконавчого комітету Калуської міської ради, Погонянський психоневрологічний інтернат про призначення над недієздатною особою опікуна повернуто заявникові (а.с.7-9).

Приймаючи ухвалу про повернення заяви, суд першої інстанції виходив з положень пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_1 не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатною сестрою, оскільки із вказаною заявою на підставі вимог частини другої статті 300 ЦПК України може звертатися лише орган опіки та піклування. Оскільки ОСОБА_1 не є особою, яка має право підпису заяви про призначення опікуна, тому заява підлягає поверненню.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст.4,ч.1 статті 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з`ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей 175, 177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі за текстом - Правила опіки та піклування).

Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Із матеріалів, які повертаються заявникові згідно оскаржуваної ухвали суду, але містяться у справі в окремому файлі, встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, у якій просив суд призначити його опікуном над недієздатною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що вона потребує постійного стороннього догляду, який фактично здійснює заявник, у зв`язку зі смертю попереднього опікуна. Також посилався на висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради, затверджений рішенням виконкому Тисменицької міської ради №0136 від 28.05.2024 року, про можливість заявника виконувати обов`язки опікуна над недієздатною ОСОБА_3 .

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2012 року у справі № 913/1188/2012 визнано недієздатною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та над недієздатною ОСОБА_3 призначено опікуном ОСОБА_2 , який є батьком недієздатної.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану Брошнів-Осадською селищною радою Калуського району Івано-Франківської області 11.04.2024 року.

У зв`язку з зазначеними обставинами, потребою недієздатної особи у догляді та піклуванні, а також смертю попереднього опікуна, ОСОБА_1 , який зазначає, що є рідним братом недієздатної ОСОБА_3 , звернувся до Опікунської ради при виконавчому комітеті Калуської міської ради Івано-Франківської області із заявою про надання висновку щодо можливості призначення його опікуном над ОСОБА_3 .

Із змісту довідки Рогонянського психоневрологічного інтернату Івано-Франківської обласної державної адміністрації Департаменту соціальної політики №197/01-24 від 02.05.2024 року встановлено, що оскільки ОСОБА_5 останні декілька років хворів, опікунство над ОСОБА_3 допомагав здійснювати брат ОСОБА_1 , який регулярно відвідував сестру, забирав на вихідні та святкові у відпустку додому.

Висновком органа опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради №136 від 28.05.2024 року підтверджено можливість виконувати обов`язки опікуна ОСОБА_1 над недієздатною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Цей висновок затвердженого рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 28.05.2024 року.

Вирішуючи питання про повернення заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що заявник не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатною сестрою, оскільки з вказаною заявою на підставі вимог частини другої статті 300 ЦПК України може звертатися лише орган опіки та піклування.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Частиною другою статті 300 ЦПК України визначено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

Указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна. У свою чергу, у частині п`ятій Правил опіки та піклування надано чітке розмежування правового механізму звільнення опікунів (піклувальників) від їх обов`язків та підстави і умови припинення опіки (піклування). Так, зокрема, визначено, що опіка припиняється унаслідок смерті опікуна.

Таким чином, у випадку смерті призначеного судовим рішенням опікуна не може відбуватися звільнення його від повноважень та заміна на нового опікуна у порядку частини другої статті 300 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 545/1691/16-ц (провадження № 61-4475св18) сформульовано висновок про те, що законодавством не передбачено обов`язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі. Оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною під час розгляду заяви фізичної особи, яка бажає стати новим опікуном, про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

При цьому колегія суддів зауважує, що законодавцем вказано саме про подання органу опіки і піклування, а не про звернення останнім до суду із відповідною заявою та не наведено обмежень щодо правового механізму отримання відповідного подання під час розгляду заяви у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Веховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 638/5358/23.

Відповідно до змісту статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

У порушення наведених положень процесуального закону суд першої інстанції не вирішив питання про відкриття провадження у справі, що дало б змогу суду вирішити у подальшому питання про отримання від органу опіки і піклування відповідного подання, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 залишилася неприйнятною. Разом з тим, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом та бути почутим.

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine, заява № 49069/11), у якій Суд наголосив на тому, що існування засобів юридичного захисту має бути достатньо визначеним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм бракуватиме належної доступності та ефективності. Відсутність можливості у недієздатної заявниці особисто звернутися із заявою до суду, з огляду на тривалість і серйозність обмеження, яке вплинуло на багато аспектів життя заявниці, у тому числі її приватне та сімейне життя, становило порушення її права на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.

Повертаючи заяву на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд у такій чутливій сфері правовідносин, що стосується реалізації та захисту прав і свобод особливої категорії людей, не врахував відсутності імперативної заборони у процесуальному законі щодо звернення особи з заявою про встановлення опіки, не навів достатнього тлумачення норм права та належним чином не мотивував своє рішення.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні аргументи сторін були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору/заяви, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Суд зобов`язаний тлумачити норму права, використовуючи при цьому як загальний, так і казуальний підхід, самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин та тлумаченні права.

Системне тлумачення норм права, зокрема статті 300 ЦПК України, статті 60 ЦК України, свідчить про відсутність імперативної заборони щодо звернення особи, яка має намір стати опікуном, із заявою про встановлення опіки над недієздатним, а отже, і підстав для повернення такої заяви без розгляду.

Таким чином, висновок суду першої про те, що заявник не може звертатися до суду із заявою про призначення опікуна з посиланням на частину другу статті 300 ЦПК України є помилковим та свідчить про неправильне тлумачення і застосування судами норми права, оскільки указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна, а не призначення недієздатній особі опікуна у разі припинення опіки у зв`язку зі смертю попереднього опікуна.

З урахуванням зазначеного ухвала суду про повернення заяви ОСОБА_1 з посиланням на те, що її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням питання на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, оскільки вона була постановлена із порушенням норм процесуального права, що призвело до порушення порядку розгляду заяви про призначення над недієздатною особою опікуна.

Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув заяву, маючи можливість вирішити її по суті.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням матеріалів до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лютана Зеновія Йосиповича задовольнити.

Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області про повернення заяви від 03 липня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.