Постанова
від 11.09.2024 по справі 753/1717/18
ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №753/1717/18 Головуючий у 1-й інст. Анюхін Андрій

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.

за участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №753/1717/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печерського районного суду м. Києва, Окружного адміністративного суду м. Києва, Дарницького районного суду м. Києва, Оболонського районного суду м. Києва, Шевченківського районного суду м. Києва, Святошинського районного суду міста Києва, Київського апеляційного суду, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління національної поліції у місті Києві, Київська міська прокуратура про стягнення відновлювальної вартості нерухомого майна, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Анюхіна А.М. у м. Києві,

в с т а н о в и в :

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із позовом у якому просив:

- стягнути солідарно з відповідачів відновлювальну вартість знищеного будинку АДРЕСА_1 у розмірі 30 000 000 грн.;

- стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду за умисне невиконання 21 судового рішення у розмірі 18 543 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в м. Мінськ Республіка Білорусь було розграбовано його триповерховий будинок з допоміжними будівлями та спорудами загальною площею 520,8 кв.м. Вказує, що незаконними діями та бездіяльністю посадових осіб, відповідачів, заблоковано звернення до виконання і контроль за виконанням низки ухвал постановлених Дарницьким районним судом міста Києва, Оболонським районним судом міста Києва, Шевченківським районним судом міста Києва, та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва, у зв`язку з чим, йому спричинено матеріальну шкоду через розграбування та знищення житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою, а також моральну шкоду, яку завдано йому та членам його сім`ї.

07 лютого 2022 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 подали доповнення до позовної заяви, у якій зокрема просили:

- залучити до участі у справі позивача ОСОБА_2 ;

- стягнути солідарно з відповідачів відновлювальну вартість протиправно знищеного житлового будинку з вбудованим адміністративним офісом під АДРЕСА_1 у розмірі 30 000 000 грн.;

- стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду за умисне невиконання 21 судового рішення у розмірі 37 086 000 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року залучено Святошинський районний суд міста Києва, Київський апеляційний суд в якості відповідачів в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду м. Києва, Окружного адміністративного суду м. Києва, Дарницького районного суду м. Києва, Оболонського районного суду м. Києва, Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення відновлювальної вартості нерухомого майна, відшкодування моральної шкоди. Залучено Головне управління національної поліції у місті Києві та Київську міську прокуратуру в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду м. Києва, Окружного адміністративного суду м. Києва, Дарницького районного суду м. Києва, Оболонського районного суду м. Києва, Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення відновлювальної вартості нерухомого майна, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року виправлено описку та викладено четвертий абзац описової частини ухвали Подільського районного суду м. Києва від 07.09.2022 в наступній редакції: «Крім того, вважає, що потрібно залучити до участі в справі позивача ОСОБА_2 , оскільки остання була співвласником будинку через який виник спір між сторонами». Виправлено описку та доповнено абзац резолютивної частини ухвали Подільського районного суду м. Києва від 07.09.2022 в наступній редакції: «Залучити ОСОБА_2 співпозивачем у справі».

26 січня 2023 року та 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали доповнення до позовної заяви, у якій просять стягнути солідарно з відповідачів відновлювальну вартість протиправно знищеного житлового будинку з вбудованим адміністративним офісом під АДРЕСА_1 у розмірі 44 350 000 грн та 55 900 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, яку неодноразово доповнювали, а саме 04.01.2024, 10.01.2024, 12.01.2024, 15.01.2024, 22.01.2024, у якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказують, що суд першої інстанції разом із відповідачами по справі використавши владу та службове становище для підробки офіційних документів справи, протиправно позбавив їх прав, встановлених ст. 178-181 ЦПК України на отримання відзиву співвідповідачів на позовну заяву, зміст яких протиправно покладено в основу оскаржуваного судового рішення; подати співвідповідачам відповіді на їхній відзив, а саме викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених співвідповідачами у їх відзивах запереченнях з мотивами їх визнання або відхилення, отримати від співвідповідачів заперечення на відповіді. Зазначають, що умисне порушення норм ст. 178-180 ЦПК України позбавило їх права заявити клопотання про призначення та проведення експертиз, а саме техніко-економічної експертизи для визначення відновлювальної вартості розграбованого злочином домоволодіння та судово-психологічну експертизу для визначення розміру завданої моральної шкоди, прийняття участі у дослідженні висновків цих експертиз, заявити клопотання про витребування доказів, виклику та допиті свідків.

Вказують, що вони неодноразово просили суд першої інстанції забезпечити вручення їм відзивів, проте вказане судом першої інстанції проігноровано, що позбавило їх конституційного доступу до правосуддя та винесення протиправного, не обґрунтованого та незаконного висновку про відмову у задоволенні позову. Зазначають, що судом першої інстанції штучно затягувався розгляд справи, також було штучно протиправно позбавлено їх права заявити відвід головуючому судді Анохіну А.М. Стверджують, що матеріали цивільної справи є підробленими, що підтверджується мотивувальною частиною оскаржуваного судового рішення. Звертають увагу на те, що їх процесуальні права судом першої інстанції були грубо порушені, зокрема право встановлене ст. 49 ЦПК України щодо неможливості ознайомлення з матеріалами справи. Враховуючи вищевикладене просять скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції №366 від 23 травня 2006 року ОСОБА_1 надано статус біженця відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України «Про біженців» у зв`язку з наявністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань.

Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що внаслідок протиправних дій відповідачів останні зазнали матеріальної шкоди через втрату майна, яке знаходиться в м. Мінськ Республіка Білорусь, а також тим, що створені відповідачами перешкоди у доступі до правосуддя завдали позивачам моральної шкоди.

Як на підставу обґрунтування позовних вимог щодо завдання матеріальної та моральної шкоди, позивачі посилаються на блокування виконання і контроль за виконанням ухвал низки судів, зокрема на:

- ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року по справі №757/21764/14-к;

- ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року по справі №757/24342/16-к;

-ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2016 року по справі №757/31571/16-к;

- ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року по справі № 757/44307/16-к;

- постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року по справі №826/5438/15;

- ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року по справі №826/5438/15;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2013 року по справі №753/16088/13-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2015 року по справі №753/4227/15-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2015 року по справі №753/4909/15-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року по справі №753/13602/15-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року по справі №753/13701/15-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року по справі №753/19548/15-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року по справі №753/20059/16-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року по справі №753/20128/16-к;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року по справі №753/113/17;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року по справі №753/18118/17;

- ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року по справі №753/20290/17;

- ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року по справі №756/12103/15-к;

- ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року по справі №761/3046/17;

- ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2017 року по справі №761/7948/17;

- ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року по справі №761/14418/17.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що скарги, які подавались позивачами до судів були розглянуті слідчими суддями та задоволені на користь позивачів. Будь-яких доказів незгоди з постановленими ухвалами судів чи доказів того, що незаконними діями та бездіяльністю посадових осіб відповідачів заблоковано звернення до виконання і контроль за виконанням низки ухвал суду не надано. Натомість, представниками відповідачів надано суду докази направлення до відповідних органів для виконання ухвал, постановлених слідчими суддями та отримання таких уповноваженими особами. При цьому, усі доводи сторони позивачів в обґрунтування заявлених позовних вимог ґрунтуються на особистих переконаннях та поясненнях останніх.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Щодо повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи Житомирським апеляційним судом.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява №19164/04).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, шостою статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Таким чином, згідно пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) та від 12 лютого 2019 року у справі №906/142/18 (провадження № 12-233гс18).

Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження №К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі №826/20408/14 (провадження №К/9901/16143/20), від 10 листопада 2021 року у справі №756/2137/20 (провадження №61-3782св21) та інших.

Так, у даній справі, ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року призначено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року до розгляду на 14:00 год 03 липня 2024 року.

11 червня 2024 року відповідно до супровідного листа ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на поштову адресу, а саме: АДРЕСА_2 направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та судові повістки на 03.07.2024 на 14:00 год.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказана поштова адреса зазначена позивачами у поданих до суду заявах та доповненнях, а також на поштових конвертах, в яких направлялися відповідні заяви та доповнення до суду.

Крім того, ОСОБА_1 копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та судова повістка були направлені на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із зазначених електронних адрес від ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду надходили заяви, а саме заява №1 про припинення в рамках провадження у справі вчинення злочинів по підробці офіційних документів від 17.06.2024, заява №3 про апеляційний перегляд справи шляхом проведення відеоконференції від 28.06.2024, заява №2 про сумісне службове розслідування за фактом співучасті службових осіб АТ «Укрпошта» в підробці офіційних документів від 02.07.2024, заява №5 про зовнішнє втручання у функціонування неофіційної електронної пошти від 03.07.2024, заява №6 від 05.07.2024.

Колегія суддів підкреслює, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі №761/42977/19 (провадження №61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі №761/877/20 (провадження №61-11706св21).

У постанові КЦС ВС від 30.11.2022 у справі №759/14068/19 зазначено, що у випадку, коли судова повістка направлена позивачу на ту саму електронну адресу, з якої позивач вже отримував від суду інформацію і за допомогою якої надсилав на адресу суду заяви, скріплені за допомогою кваліфікованого електронного підпису, вважається, що суд виконав обов`язок щодо повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення повістки на таку електронну адресу останньої. Тобто якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

Колегія суддів виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Згідно відміток на поштових конвертах, що повернулися до суду апеляційної інстанції 26.06.2024, вбачається, що судова кореспонденція, а саме: копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та судові повістки не вручені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно довідки про причини не вручення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 204 - 209 том 3).

28 червня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали до Житомирського апеляційного суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції через Дарницький районний суд міста Києва.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 28.06.2024 клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Постановлено судове засідання, що призначене до розгляду на 03 липня 2024 року о 14 год 00 хв проводити в режимі відеоконференції. Доручено Дарницькому районному суду міста Києва забезпечити проведення судового засідання 03 липня 2024 року о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції.

Копії вказаної вище ухвали були направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на поштову адресу, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується супровідним листом від 28.06.2024.

Також, ОСОБА_1 копія ухвали про призначення судового засідання в режимі відеоконференції направлена на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Трикиши Ю.О. 03.07.2024 розгляд справи відкладено на 11.09.2024 о 14:20 у зв`язку з неявкою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дарницького районного суду міста Києва.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03.07.2024 постановлено судове засідання, яке призначене о 14 год 20 хв 11 вересня 2024 року проводити в режимі відеоконференції. Доручено Дарницькому районному суду міста Києва забезпечити проведення судового засідання 11 вересня 2024 року о 14 год 20 хв в режимі відеоконференції.

04 липня 2024 року на поштову адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_2 направлено копії ухвали про відкриття апеляційного провадження від 07.03.2024, копії ухвали про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 03.07.2024 та судові повістки на 11.09.2024 на 14:20 год.

Також, ОСОБА_1 зазначені вище процесуальні документи направлено на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, копії зазначених вище процесуальних документів не вручені адресатам та повернулися на адресу суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, судом апеляційної інстанції, 28 червня 2024 року та 04 липня 2024 року направлено заявникам судову кореспонденцію на вказану ними адресу. При цьому судова кореспонденція повернулася до суду з відмітками - «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України свідчить про вручення кореспонденції.

Вказане також узгоджується з пунктом 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270.

При цьому в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), що є їх процесуальним обов`язком (частина перша статті 131 ЦПК України).

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі №753/12496/18 (провадження №61-4961св19), від 01 липня 2020 року у справі №216/5341/14-ц (провадження №61-25996св18), від 13 січня 2021 року у справі №199/7620/19 (провадження №61-12590св20).

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як особи, які звернулися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою мали можливість дізнатися про те, що їх апеляційну скаргу призначено до розгляду на 11 вересня 2024 року на 14 год 20 хв та про розгляд їх апеляційної скарги в режимі відеоконференції через Дарницький районний суд міста Києва.

Таким чином, суд апеляційної інстанції виконав свій обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вони належно повідомлені про розгляд справи 11 вересня 2024 року.

Щодо суті спору.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:

- моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;

- шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява №54904/08, Суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно зі статтею 1177 ЦК України, як окремо взятою.

Європейський суд з прав людини, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами №54904/08 і №3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява №54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява №3958/13).

Такий висновок зроблено у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31березня 1995 року №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження №61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19 (провадження №61-8240св20), від 11.01.2023 у справі №591/8842/21 провадження №61-9658 св 22.

У справі, що переглядається позивачі просять стягнути солідарно з відповідачів відновлювальну вартість знищеного будинку АДРЕСА_1 та моральну шкоду за умисне невиконання 21 судового рішення.