Постанова

від 04.09.2024 по справі 619/671/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04 вересня 2024 року

м. Харків

справа № 619/671/24

провадження № 22-ц/818/2595/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії Тичкової О.Ю., Люшні А.І.

за участю секретаря Львової С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Малоданилівської селищної ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2024 року, ухвалене суддею Болибок Є.А.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав у відношенні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, щоз відповідачем він перебував у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому шлюб було розірвано рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15.07.2020. Після розірвання шлюбу, відповідач виїхала близько п`яти років тому за кордон та їх спільна донька продовжувала мешкати з ним. Незважаючи на те, що ОСОБА_4 має матір, однак мешкає разом з ним після розірвання шлюбу та знаходиться на повному його утриманні. Відповідач покинула дитину та ніякої уваги їй не приділяє, матеріально не допомагає, не виявляє бажання бачити дитину, розвитком дитини не цікавиться, не піклується ні про її фізичний та ні про духовний розвиток.Вінсамостійно створює позитивний рівень життя для доньки самостійно піклується її матеріальним станом та духовним розвитком. Зазначає, що відповідно до акту депутата Малоданилівської селищної ради від 09.10.2023, засвідченого свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 мешкає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини з 2018 року проживає за кордоном, має там шлюб з іноземцем. Забезпеченням дитини займається батько. Згідно довідки КЗ «Опорний заклад освіти Малоданилівський ліцей Малоданилівської селищної ради Харківської області від 12.10.2023. ОСОБА_4 навчається з 01.09.2023 по теперішній час. Форма навчання дистанційна. Також вказує, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Чеською республікою ОСОБА_2 06.11.2021 уклала шлюб з іноземцем. Відповідно до візи дійсної для країн Шенгенської зони з 10.10.2018 ОСОБА_2 перетнула кордон. Також відповідач отримала дозвіл на тимчасове перебування до 01.11.2025 за кордоном. Крім того, ОСОБА_2 написала заяву для компетентних органів, що вона є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_4 . Також зазначила, що вона з 2018 року мешкає за кордоном, повертатися в Україну не збирається. Забезпеченням дитини займається її батько ОСОБА_1 . Згідно довідки Дергачівської ЦРЛ Харківської області від 13.09.2023 ОСОБА_1 не перебуває на обліках в психіатричному та наркологічному кабінетах. Отже, відповідач абсолютно не виконує обов`язки, що покладені законом на батьків по відношенню до дитини, не піклується про моральний розвиток доньки, оскільки не проводить часу з нею та навіть не намагається цього робити. Не надає матеріальної допомоги. Адже, моральний вплив на дитину можливий або безпосереднього через спілкування з дитиною або не прямим впливом, шляхом фінансової участі в вихованні або іншої матеріальної допомоги. Він же має стабільний дохід, постійне місце мешкання, задовільні умови для проживання дитини. Також він не має судимостей.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначає,що процесуальновисновок органуопіки іпіклування неє рішенням,а носитьрекомендаційний,інформативний характер.Крім того,суд прийнявданий висновок,при цьомукопію даноговисновку небуло направленостороні позивача,що єнеприпустимим,незаконним,адже ЦПКУкраїни однаковийдля всіхгромадян.Зазначений вищевисновок булоскладено безвиклику відповідача,а напідставі твердженьнеповнолітньої дитини,без відповіднихписьмових доказів,в тойчас якпозивач надавдо судуписьмові доказищодо невиконаннявідповідачем батьківськихобов`язків.Орган опікита піклуваннясам викликавнеповнолітню дитинубез законногопредставника батька /позивача/та почавз`ясовувати обставини,при цьомуне запросивши батьків, що є неприпустимим. Поза увагою даного органу залишилися письмові докази позивача щодо невиконання батьківських обов`язків, адже копію позову з додатками було надіслано і третій особі. Отже, прийняв рішення на підставі усних свідчень неповнолітньої дитини, а те, що матір не з`явилася в судові засідання також залишилося судом поза увагою. Вважає, що даний висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, що відповідачка виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до доньки.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 27.08.2007 Малоданилівською селищною радою Дергачівського району Харківської області, Серія НОМЕР_1 , актовий запис № 33, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є: мати ОСОБА_2 , батько ОСОБА_1 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15.07.2020 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 04.10.2003 у Малоданилівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис № 41.

Відповідно до акта депутата Малоданилівської селищної ради Ященко Є.М. від 09.10.2023, засвідченого свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 мешкає разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_4 , 2007 року народження за адресою: АДРЕСА_1 . Мати неповнолітньої ОСОБА_4 фактично з 2018 року проживає за кордоном, має там шлюб з іноземцем. Забезпеченням дитини займається батько.

Згідно з довідкою КЗ «Опорний заклад освіти Малоданилівськй ліцей» від 12.10.2023 № 120, ОСОБА_4 навчається з 01.09.2013 по теперішній час. Форма навчання дистанційна.

З огляду на свідоцтво про шлюб, видане Чеською республікою, ОСОБА_2 06.11.2021 уклала шлюб в Бєла-над-Радбузою 200 з ОСОБА_8 .

Відповідно до візи дійсної для країн Шенгенської зони з 06.12.19 ОСОБА_2 перетнула кордон до 01.01.2018.

Згідно з Дозволом на тимчасове перебування ОСОБА_2 отримала дозвіл на тимчасове перебування РП до 01.11.2025 за кордоном.

Відповідно до копії заяви від 12.10.2023, ОСОБА_2 зазначила, що вона є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , з 2018 року проживає за кордоном, живе в законному шлюбі з іноземцем. В Україну повертатися не збирається. Забезпеченням дитини займається її батько ОСОБА_1 .

З огляду на Довідку Малоданилівської селищної ради від 12.10.2023 № 02-22/473 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Проживала за вказаною адресою разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до його мобілізації 01.10.2023, згідно акта депутата селищної ради.

Згідно довідки Дергачівської ЦРЛ Харківської області від 13.09.2023 ОСОБА_1 не перебуває на обліках в психіатричному та наркологічному кабінетах.

Відповідно до Висновку Малоданилівської селищної ради, як органу опіки та піклування, у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують або спростовують участь матері у піклуванні про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, вважає не доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, у Висновку зазначено про те, що дитина ОСОБА_4 у власноруч написаній заяві зазначила, що вона проти позбавлення її матері батьківських прав. Між ними теплі та добрі стосунки, з матір`ю кожного дня спілкуються, мати всіляко цікавиться та бере участь у її шкільному та позашкільному життю. З початку повномасштабного вторгнення, перебувала разом із матір`ю в Чеській Республіці.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовногоі соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява№ 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, такі в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключнийі надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21),від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження№ 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, яків своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту наявного у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування вбачається, що дитина ОСОБА_4 у власноруч написаній заяві зазначила, що вона проти позбавлення її матері батьківських прав. Між ними теплі та добрі стосунки, з матір`ю кожного дня спілкуються, мати всіляко цікавиться та бере участь у її шкільному та позашкільному життю. З початку повномасштабного вторгнення, перебувала разом із матір`ю в Чеській Республіці.

Тобто, умисного ухилення або відмови відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, свідомого нехтування ними з матеріалів справи не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що та обставина, що ОСОБА_2 проживає окремо, не є безумовним свідченням небажання матері дитини приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю своїми обов`язками.

Колегія суддів враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї.

Доводи позивача про те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про моральний розвиток доньки, оскільки не проводить часу з нею та навіть не намагається цього робити, не надає матеріальної допомоги, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не надано достатніх доказів для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок органу опіки і піклування не є рішенням, а носить рекомендаційний, інформативний характер та є недостатньо обгрунтованим і суперечить інтересам дитини, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний висновок прийнятий судом у сукупності із іншими доказами по справі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ізстаттею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлено 12 вересня 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді А.І. Люшня

О.Ю. Тичкова