Постанова

від 04.09.2024 по справі 918/181/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року Справа № 918/181/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24 (суддя Марач В.В.)

час та місце ухвалення рішення: 28 травня 2024 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 14:40 год; повний текст рішення складено 30 травня 2024 року

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу

до

Відповідача 1 Городоцької сільської ради Рівненської області

Відповадача 2 Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації

за участю представників сторін:

від Прокурора - Сачук І.Р.;

від Позивача - Комісаров І.Д.;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - Накопалов Є.О..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Рівненської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області (надалі Відповідач 1), Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (надалі Відповідач 2) про:

·визнання недійсним наказу Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року № 2083 в частині інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га;

· визнання недійсним наказу Відповідача 2 від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595га у комунальну власність Городоцької територіальної громади;

·скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, яка розташована на території Городоцької сільської ради;

·скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, яка розташована на території Городоцької сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що на території Відповідача 1 знаходиться об`єкт природо-заповідного фонду - ботанічна пам`ятка місцевого значення «Острів», яка створена згідно рішення Рівненської обласної ради від 28 лютого 1995 року №33. Відповідно до розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 30 грудня 2010 року затверджено проект землеустрою з організації та встановлення меж території ботанічної пам`ятки місцевого значення «Острів» площею 15 га, на території Відповідача 1. Також, визначено, що на території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації та зміни її первісного стану. Прокурор зазначив, що Відповідачем 2 під час інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності проведено державну реєстрацію частини зазначеної земельної ділянки природо-заповідного фонду та присвоєно кадастровий номер 5624683300:05:024:0151. В подальшому, відповідно до наказу Відповідача 2 від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ у комунальну власність Городоцької територіальної громади передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 515,5175 га. Рішенням Відповідача 2 від 22 січня 2021 року № 87 зазначену земельну ділянку, площею 8,2595 га, прийнято у комунальну власність. Прокурор зазначає, що землі природно-заповідного фонду фактично передані з державної власності у комунальну власність, як землі сільськогосподарського призначення.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року в задоволення позову відмовлено.

Місцевий господарський суд вказав, що наказом Відповідача 1 від 30 серпня 2019 року №2083 (№ 17-2083-16-19-СГ) "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", саме затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення із встановленням відповідних обмежень щодо використання земельної ділянки (заказник площею 8,2595 га). У той же час, питання щодо встановлення/зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відповідно до статті 20 Земельного кодексу України оспорюваними у справі наказами Відповідача 1, не вирішувалося. З огляду на вищенаведене суд вважає безпідставним твердження прокуратури про те, що з прийняттям Рівненською обласною Радою народних депутатів рішення від 28 лютого 1995 року № 33 "Про розширення та впорядкування мережі природно заповідного фонду області" про створення на території Відповідача 1 ботанічної пам`ятки місцевого значення Острів земельна ділянка, на якій розміщена ботанічна пам`ятка, набула статусу землі природно-заповідного фонду.

Місцевий господарський суд вказав, що пунктом 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім, зокрема, земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (підпункт "в" пункту 24). З даного суд виснував, що з урахуванням зазначеної норми, спірна земельна ділянка, частина якої зайнята ботанічною пам`яткою місцевого значення "Острів", щодо якої Відповідачу 2 видано охоронне зобов`язання, станом на день подання Прокурором позову (29 лютого 2024 року) підлягала передачі в комунальну власність.

Окрім того суд першої інстанції вказав, що у переліку обтяжень прав на земельну ділянку № 58, обмежень на її використання та наявності земельного сервітуту, датованому 27 серпня 2019 року, зазначено про наявні обмеження на земельну ділянку площею 8,2595 га заказники.

З огляду на викладене та встановлене місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Прокурор, не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 3, а.с. 114-122), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Прокурор звертає увагу апеляційного суду на те, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 площею 8.2595 га пов`язана з прийняттям наказу Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року № 2083 та здійснена на підставі наказу від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ, який не скасований та що підставою для скасування державної реєстрації є ухвалення судом відповідного рішення. Крім того, наказ від 30 серпня 2019 року № 2083 передбачає інвентаризацію лише земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Апелянт зауважує, що у разі скасування судом державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 у Державному земельному кадастрі відповідно до частини 10 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України вона припинить своє існування як об`єкт цивільних прав, що у свою чергу дасть змогу запобігти можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства, в тому числі при розпоряджені землями комунальної власності, зокрема при передачі земельної ділянки в користування чи приватну власність, використання її в супереч цільовому призначенню. Констатував, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень)

Прокурор в апеляційній скарзі зауважує, що розташування спірної земельної ділянки в межах ботанічної пам`ятки природи місцевого значення за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - землі сільськогосподарського призначення.

В апеляційній скарзі Прокурор також вказав, що за умови, що судом встановлено обставини розташування спірної земельної ділянки в межах пам`ятки місцевого значення «Острів», обгрунтованим є висновок про те, що вказане свідчить про віднесення такої ділянки до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - землі сільськогосподарського призначення.

25 червня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшла заява про повернення помилково сплаченого судового збору, обгрунтована помилковим перерахуванням коштів за оплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 1 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24. Запропоновано Позивачу, Відповідачам 1 та 2, надати відзив та письмові пояснення на апеляційну скаргу Прокурора та докази його надсилання апелянту (том 3, а.с. 143).

9 липня 2024 року на адресу Північнозахідного апеляційного господарського суду від Відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. В клопотанні Відповідач 2 просив прийняти законе та обгрунтоване рішення (том 1, а.с. 147).

15 липня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача 1, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач 2 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 1 зауважив, що Прокурором помилково визначено юридичну особу, в інтересах якої подано позов у даній справі. Вказав, що до повноважень департаменту екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації, який є структурним підрозділом Рівненської обласної державної адміністрації (а не Позивач) належить здійснення охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду області. Вважає, що позов у даній справі подано Прокурором в інтересах Позивача, в якого відсутні повноваження по охороні і використанню територій та об`єктів природно-заповідного фонду області. Також, Відповідач 1 зауважив, що та обставина, що частина земельної ділянки кадастровий номер 5624683300:05:024:0151 входить в межі ботанічної пам`ятки місцевого значення «Острів» не впливає на визначення ії належності саме до комунальної власності Городоцької територіальної громади, на території якої і у землекористуванні Відповідча 1 (за межами населених пунктів) ця пам`ятка розташована. Констатував, що суд апеляційної інстанції в справі №918/1133/22 не встановив порушення норм законодавства при передачі спірної земельної ділянки до комунальної власності на підставі наказу Відповідача 2 № 17-41-ОТГ від 14 грудня 2020 року, рішення № 87 від 22 січня 2021 року. Передача земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 у комунальну власність ніяким чином не змінює її категорію та не скасовує встановлені щодо цієї земельної ділянки обмеження, а змінює лише розпорядника земельної ділянки, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення. Наголошує, що вказана земельна ділянка передана в комунальну власність не лише на підставі наказу Відповідача 1 від 14 грудня 2020 року № 17-41 ОТГ, а й з 27 травня 2021 року в силу Земельного кодексу України саме Відповідач 1 є власником цієї ділянки. На переконання Відповідача 1 навіть у випадку задоволення судом позовної вимоги Прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га в силу вимог Земельного кодексу України буде належати на праві комунальної власності Ґородоцькій територіальній громаді. Вказане на його переконання підтверджує, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону та не є ефективним.

25 липня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли заперечення відносно відзиву Відповідача 1 на апеляційну скаргу, в яких Прокурор вказав, що з часу створення об`єкту природно-заповідного фонду 28 лютого 1995 року, землі в його межах в силу імперативних вимог статті 43 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» належать до земель природно - заповідного фонду. За його доводами на відміну від земель природно-заповідного фонду землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Використання земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави для сільськогосподарських потреб, порушує режим заповідання та може завдати непоправної шкоди об`єкту природно-заповідного фонду - ботанічній пам`ятці місцевого значення «Острів». Констатував, що особливість правового режиму земель природно-заповідного фонду полягає в забороні здійснення на землях природно-заповідного фонду будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об`єктів природно-заповідного фонду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2024 року призначено справу № 918/181/24 до розгляду на 4 вересня 2024 року об 15:20 год..

В судове засідання від 4 вересня 2024 року представник Відповідача 1 не з`явився, однак як вказано вище, ним подана заява про розгляд справи без його участі.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарсько процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 12 серпня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарсько процесуального кодексу України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні, від 4 вересня 2024 року Прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Прокурор зазначив, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 площею 8.2595 га пов`язана з прийняттям наказу Відповідача 1 від 30 серпня 2019 року № 2083 та здійснена на підставі наказу від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ, які не скасовані. Констатував, що підставою для скасування державної реєстрації є ухвалення судом відповідного рішення, і що, наказ від 30 серпня 2019 року № 2083 передбачає інвентаризацію лише земель сільськогосподарського призначення державної власності. Прокурор зауважив, що у разі скасування судом державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 у Державному земельному кадастрі відповідно до частини 10 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України вона припинить своє існування як об`єкт цивільних прав, що у свою чергу дасть змогу запобігти можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства, в тому числі при розпоряджені землями комунальної власності, зокрема при передачі земельної ділянки в користування чи приватну власність, використання її всупереч цільовому призначенню. Прокурор зазначив, що розташування спірної земельної ділянки в межах ботанічної пам`ятки природи місцевого значення за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - землі сільськогосподарського призначення. Прокурор вказав, що за умови, що судом встановлено обставини розташування спірної земельної ділянки в межах пам`ятки місцевого значення «Острів», обгрунтованим є висновок про те, що вказане свідчить про віднесення такої ділянки до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - землі сільськогосподарського призначення.

В судовому засіданні, від 4 вересня 2024 року представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Представник вказав, що використання земельної ділянки саме як земельної ділянки сільськогосподарського призначення призведе до втрати її цінності та використання не за призначенням.

В судовому засіданні, від 4 вересня 2024 року представник Відповідача 1 заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах, з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. При цьому представник Відповідача 1 зауважив, що до повноважень департаменту екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації, який є структурним підрозділом Рівненської обласної державної адміністрації, а не Позивачу належить здійснення охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду області. Представник вважає, що позов у даній справі подано Прокурором в інтересах Позивача, в якого відсутні повноваження по охороні і використанню територій та об`єктів природно-заповідного фонду області. Також, представник Відповідач 1 зауважив, що та обставина, що частина земельної ділянки кадастровий номер 5624683300:05:024:0151 входить в межі ботанічної пам`ятки місцевого значення «Острів» не впливає на визначення ії належності саме до комунальної власності Городоцької територіальної громади, на території якої і у землекористуванні якої ця пам`ятка розташована. Передача земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 у комунальну власність на переконання Відповідача 1 ніяким чином не змінює її категорію та не скасовує встановлені щодо цієї земельної ділянки обмеження, а змінює лише розпорядника земельної ділянки, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення. Констатував, що вказана земельна ділянка передана в комунальну власність не лише на підставі наказу Відповідача 2 від 14 грудня 2020 року № 17-41 ОТГ. Вважає, що з 27 травня 2021 року в силу Земельного кодексу України саме Відповідач 2 є власником цієї ділянки та що навіть у випадку задоволення судом позовної вимоги Прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га в силу вимог Земельного кодексу України буде належати на праві комунальної власності Ґородоцькій територіальній громаді. За доводами представника вказане також підтверджує, що обраний Прокурором спосіб захисту є належним. Також, представник Відповідача 1 вказав на пропущення прокурором строків давності під час звернення з позовом до суду.

Заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача та Відповідача 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що рішенням Рівненської обласної Ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 "Про розширення та впорядкування мережі природно заповідного фонду області" вирішено, зокрема, створити на території Відповідача 1 ботанічну пам`ятку місцевого значення Острів (том 1, а.с. 55-56).

Згідно з розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 30 грудня 2010 року № 631 затверджено проєкт землеустрою з організації та встановлення межі території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення "Острів" площею 15 га на території Відповідача 1 зі складом угідь та землекористувачів згідно з додатком. На території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення "Острів" відповідно до статті 28 Закону України "Про природно заповідний фонд України" забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації та зміни її первісного стану (том 1, а.с. 54).

За змістом пунктів 1.2 - 1.4 Положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення "Острів" пам`ятка входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якої встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Пам`ятка природи загальною площею 15 га розташована на території Рівненського району Рівненської області. Територія пам`ятки разом з усіма об`єктами природи, що на ній знаходяться, перебуває у землекористуванні Відповідача 1.

На підставі охоронного зобов`язання від 6 серпня 2012 року, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області (зареєстрованого за № 43ППМЗ), передано під охорону Відповідачу 1 заповідний об`єкт ботанічну пам`ятку природи місцевого значення "Острів" площею 15 га з метою збереження заболоченої ділянки з наявністю рідкісних видів рослин, що розташований в с. Городок Рівненського району і входить до складу природно заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій і об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Наказом Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року № 2083 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (поза межами населених пунктів) на території Відповідача 1, згідно з додатком до якого підтверджено формування земельної ділянки, кадастровий номер 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, до складу якої увійшла частина ділянки природо-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення "Острів".

Відповідно до наказу Відповідача 2 від 14 грудня 2020 року № 17-41 ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" вирішено передати у комунальну власність Городоцькій територіальній громаді в особі Відповідача 1 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 515,5175 га, які розташовані на території Городоцької та колишніх Бронниківської та Обарівської сільських рад Рівненського району Рівненської області, згідно з додатком.

Згідно з актом прийманняпередачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14 грудня 2020 року, на підставі наказу Відповідача 2 від 14 грудня 2020 року №17-41 ОТГ, Відповідач 2 передав із державної власності, а Городоцька територіальна громада в особі Відповідача 1 прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, цільове призначення землі запасу, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки заказник площею 8,2595 га.

На підставі наказу та акту здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Городоцької територіальної громади в особі Відповідача 1 на зазначені у додатку земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку, кадастровий номер 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га.

Рішенням Відповідача 1 від 22 січня 2021 року № 87 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність" вирішено прийняти у комунальну власність Відповідача 1 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 589,0281 га, які розташовані за межами населених пунктів Відповідача 1.

4 лютого 2021 року прийнято рішення № 40465331 про державну реєстрацію права комунальної власності за Відповідачем 1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га.

Прокурор посилаючись ніби-то на незаконність переданні земельної ділянки кадастровий номер 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, яка на переконання Прокурора розташована в межах природно-заповітного фонду, з державної власності в комунальну власність територіальної громади в особі Відповідача 1, звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Позивача про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет застосування норм діючого матеріального законодавства України вбачається наступне.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України" визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Статтею 3 Закон України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам`ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 4 Закон України "Про природно-заповідний фонд України" (у відповідній редакції) території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

За змістом статті 27 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у редакції, чинній на час прийняття рішення Рівненською обласною радою народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33) пам`ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам`яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 39 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. В разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва. Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

Статтею 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у редакції, чинній на час прийняття рішення Рівненською обласною радою народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33) визначено прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об`єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон та передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами народних депутатів (частина 3 вказаної норми). Заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об`єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України з оформленням охоронного зобов`язання (частина 5 зазначеної норми).

Щодо представництва Прокурора в даній справі, то колегія суду враховує, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (Правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню (дані висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 40; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 5 вересня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

У пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Згідно із частиною 1 статтею 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 зі змінами Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом з Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Наказом Державної екологічної інспекції України від 20 лютого 2023 року № 32 затверджено Положення про Позивача, відповідно йо якого Позивач є територіальним органом Державної екологічної інспекції України.

Відповідно до пункту 2 розділу 2 Положення Позивач здійснює державний нагляд (конроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку; про охорону земель, надр, у тому числі щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні.

Відповідно до пунктів 6, 10 розділу 2 Положення Позивач наділений повноваженнями звертатися до суду з позовами і виступати позивачем та відповідачем у судах. Зокрема, в межах повноважень Позивач звертається до суду з позовом про визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища

7 грудня 2023 року Прокурором до Позивача надіслано лист № 50-56-10158вих-23 про виявлені порушення, з проханням повідомити чи вживатимуться заходи на усунення зазначених порушень, у тому числі в судовому порядку. З отриманої відповіді від 2 січня 2024 року № 78-24 вбачається, що такі заходи не вживалися та вживатись не будуть. Таким чином, подання Прокурором позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду, що зумовлено нецільовим використанням спірної земельної ділянки саме в інтересах держави в особі Позивача.

Зважаючи на викладене вище та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (контроль за цільовим використанням земельної ділянки) у спірних правовідносинах, колегія суду прийшла до висновку, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави саме в особі Позивача.

Відтак, суд прийшов до висновку про наявність законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача у даній справі.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги Прокурора, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки місцевого значення «Острів», що вказує про віднесення такої земельної ділянки до земель природно-заповітного фонду та що унеможливлює перебування цієї земельної ділянки з іншим статусом цільового використання земель сільськогосподарського призначення, колегія суддів досліджує такі доводи Прокурора з призми визнання не дійсними відповідних наказів в розрізі доказів, долучених до матеріалів справи.

Згідно з наявним в матеріалах справи охоронним зобов`язанням від 6 серпня 2012 року, виданим Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області передано землекористувачу Відповідачу 2 під охорону заповідний об`єкт ботанічну пам`ятку природи місцевого значення "Острів" площею 15 га, створений рішенням Рівненської обласної ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 з метою збереження заболоченої ділянки з наявністю рідкісних видів рослин (том 1, а.с. 240).

При цьому Прокурором не доведено та на підставі матеріалів справи не встановлено обставин створення пам`ятки саме із вилученням земельної ділянки.

Поміж тим сторонами не доводилися обставини щодо створення пам`ятки природи місцевого значення із вилученням земельної ділянки та зміни цільового призначення.

Поміж тим сторонами не доводилися обставини щодо створення пам`ятки природи місцевого значення із вилученням земельної ділянки та зміни цільового призначення.

Дослідивши рішення Рівненської обласної Ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 "Про розширення та впорядкування мережі природно заповідного фонду області" (на котре покликається Прокурор як на підставу формування земельної ділянки природно-заповітного фонду саме як об`єкту цивільних прав), вбачається, що пунктом 1.1 даного рішення виключено об`єкти і території з мережі природно-заповітного фонду місцевого значення згідно з додатком №6.

При цьому пунктом 2 рішення, зобов`язано землекористувачів, перелічених в додатках №1-5 до 1 липня 1995 року забезпечити відмежування заповітних об`єктів в натурі, оформивши їх типовими охоронними знаками та інформаційними аншлагами. До 1 липня 1995 року розробити індивідувальні положення про новоутворені заказники.

Поміж тим до матеріалів справи Прокурором долучено копію з невідомого додатку, де під порядковим номером 8 зазначено «Острів» ботанічна пам`ятка; 15 га; райгосп «Нива», с. Городок, Заболочена ділянка з наявністю рідкісних рослин (том 1, а.с. 57).

Розглядаючи дану копію в розрізі її відношення до рішення Рівненської обласної Ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 "Про розширення та впорядкування мережі природно заповідного фонду області" суд апеляційної інстанції констатує неможливість дослідити саме до якого додатку відноситься дана копія, а саме: до додатку № 6, в котрому зазначено перелік виключених об`єктів і територій з мережі природно-заповітного фонду місцевого значення; чи додатків №1-5 в котрих зазначено землекористувачів, яких зобов`язано відмежувати заповітні об`єкти в натурі, оформивши їх типовими охоронними знаками та інформаційними аншлагами, та яких зобов`язано розробити індивідувальні положення про новоутворені заказники.

Відтак, підсумовуючи описані вище докази, вбачається, що рішенням Рівненської обласної Ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 забезпечено відмежування заповітних об`єктів в натурі, оформивши їх типовими охоронними знаками та інформаційними аншлагами та зобов`язано розробити індивідувальні положення про новоутворені заказники. При цьому, відмежування об`єктів відповідними знаками не свідчить про формування земельної ділянки саме як об`єкта цивільних прав. Окрім того, Прокурор покликаючись на рішення Рівненської обласної Ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 залишає поза увагою те, що за результатами відмежування заповітних об`єктів охоронними знаками утворилися саме заказники, що й знайшло своє відображення уже в теперішніх реаліях, а саме: згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, спірна земельна ділянка площею 8, 2595 га містить відомості про обмеження у її використанні із видом обмеження у використанні заказник, обмеження у її використанні поширюється на всю її площу (том 1, а.с. 243-244).

Усе описане вище повністю нівелює та не підтверджує доводи Прокурора наведені в апеляційній сказі щодо того, що на підставі рішення Рівненської обласної Ради народних депутатів від 28 лютого 1995 року № 33 "Про розширення та впорядкування мережі природно заповідного фонду області" відбулося саме формування земельної ділянки природно-заповітного фонду саме як об`єкту цивільних прав.

Як свідчить зміст позовної заяви Прокурор, оскаржуючи накази Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року №2083 в частині інвентаризації земельної ділянки та від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ в частині передачі спірної земельної ділянки в комунальну власність, та скасування записів про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за Відповідачем 1 та запису у державному земельному кадастрі щодо віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, Прокурор вказував на неправомірну зміну цільового призначення земель шляхом переведення земельної ділянки природо-заповідного фонду в землі сільськогосподарського призначення, що як вказує Прокурор, дає можливість в подальшому використовувати таку земельну ділянку з порушенням її цінності як ботанічної пам`ятки місцевого значення, шляхом продажу чи передачі її в оренду.

За змістом частин 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваних актів) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України).

Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

За змістом статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З Додатку (Експлікації земельних угідь в межах території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення "Острів" на території Городоцької сільської ради Рівненського району) до розпорядження Голови Рівненської обласної державної адміністрації від 30 грудня 2010 року №631 "Про затвердження проекту землеустрою з організації та встановлення межі території природно-заповідного фонду вбачається, що до земель вказаної пам`ятки входять сільськогосподарські землі площею 11,2905 га (том 1, а.с. 54).

Окрім того із висновку Рівненської районної державної адміністрації від 15 листопада 2010 року за №77 вбачається (том 1, а.с. 78), що 11,2905 га сільськогосподарські землі (з них рілля 0,4176 га, сіножаті 10,6652 га, пасовища 0,1817 га, під господарськими шляхами і прогонами 0,0260 га).

Між тим, згідно висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області від 2 лютого 2010 року за № 5 (том 1, а.с. 80) всього загальна площа угідь земельної ділянки ботанічного пам`ятки місцевого значення становить 15 га, сільськогосподарські землі 11,2905 га(рілля 0,4176 га, сіножаті 10,6652 га, пасовища 0,1817 га, під господарськими шляхами і прогонами 0,0260 га).

Між тим, сам же оскаржуваний наказ та документації по проведенню інвентаризації вказує про те, що інвентаризації підлягали саме землі сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів).

Всі вищеописані докази, які засвідчують обставини перебування у складі земельної ділянки ботанічного пам`ятки місцевого значення сільськогосподарських земель (11,2905 га), долучені саме Прокурором до позовної заяви.

Відтак, підсумовуючи описані вище докази суд апеляційної інстанції констатує, що спірна земельна ділянка ще задовго до винесення оскаржуваних наказів Відповідача 2 (30 серпня 2019 року та 14 грудня 2020 року) була сільськогосподарською земельною ділянкою, що спростовує доводи Прокурора, наведені в апеляційній скарзі, відносно зміни статусу цільового використання спірної земельної ділянки на землі сільськогосподарського призначення.

Окрім того, Прокурор не заперечує (про що зазначено в судовому засіданні від 4 вересня 2024 року) та не спростовує обставин того, що спірна земельна ділянка належить до земельного фонду комунальної форми власності та перебуває у власності територіальної громади розпорядником котрої є саме Відповідач 1.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи №918/1133/22 за позовом Прокурора до Відповідача 1 та Відповідача 2 (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Департамент екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації) про визнання недійсним наказу, визнання недійсним рішень та скасування державної реєстрації (справа стосувалася саме оскаржуваної земельної ділянки кадастровий номер 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га) виснував таке:

«Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021 та був чинним на час звернення прокурора з позовом до суду, розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким передбачено, зокрема, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених у цьому пункті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Так, пунктом 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім, зокрема, земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (підпункт "в" пункту 24).

Отже, з урахуванням зазначеної норми, спірна земельна ділянка, частина якої зайнята ботанічною пам`яткою місцевого значення "Острів", щодо якої Городоцькій сільраді видано охоронне зобов`язання, станом на день подання прокурором позову (30 грудня 2022 року) підлягала передачі в комунальну власність».

Поміж тим, доводи Прокурора щодо неналежного використання спірної земельної ділянки спростовуються як вищеописаними доказами так і витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з котрого слідує, що спірна земельна ділянка площею 8, 2595 га містить відомості про обмеження у її використанні із видом обмеження у використанні заказник, обмеження у її використанні поширюється на всю її площу (том 1, а.с. 243-244).

Відтак, Відповідач 1 з огляду на вид спірної земельної ділянки та обмеження у її використанні не зможе використати земельну ділянку в будь-яких іншим цілях/спосіб (розорення, вирощування зернових культур як вказує Позивач та Прокурор), що зумовить втрату її цінності саме як ботанічної пам`ятки місцевого значення. Окрім того, зважаючи на те, що дана ботанічна пам`ятка є пам`яткою місцевого значення, то відповідно саме й на Відповідача 1 покладено обов`язки, в тому числі й відносно спірної земельної ділянки, по її збереженні та охороні.

Водночас, статтею 20 Земельного кодексу України передбачене встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок для віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Натомість, за змістом частин 1, 2 статті 35 Закону України "Про землеустрій" (у редакції, чинній на час прийняття Відповідачем 1 наказу від 30 серпня 2019 року №2083 (№17-2083-16-19-СГ) "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель") інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку. Частиною 3 зазначеної норми передбачено, що Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 476 відповідно до частини 3 статті 35 Закону України "Про землеустрій", затверджено Порядок проведення інвентаризації земель (надалі Порядок), за змістом пункту 7 якого передбачено, що вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; електронних документів, що містять відомості про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17 жовтня 2003 року, ратифікованої Законом України від 15 червня 2004 року № 1776-IV; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку.

Під час проведення інвентаризації земель можуть використовуватися матеріали дистанційного зондування землі, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з пунктом 8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками технічної документації, судові рішення.

За змістом пунктів 9, 10 Порядку замовниками технічної документації можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Виконавцями є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

За результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України "Про землеустрій" пункт 26 Порядку.

За статтею 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Дана норма Закону України «Про землеустрій» вказує на те, що для проведення інвентаризації є достатніми обставини щодо необхідності встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (дане спростовує доводи апеляційної скарги Прокурора щодо відсутності будь-яких правових підстав для проведення оскаржуваної інвентаризації).

Відтак розглядаючи позовну вимогу Прокурора в частині визнання недійсним наказу Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року №2083 щодо інвентаризації земельної ділянки з призми дії статтею 35 Закону України "Про землеустрій", колегія суддів виснує, що за результатами проведенням інвентаризації аж ніяк не може бути змінено статус цільового використання земельної ділянки, оскільки мета та механізм проведення інвентаризації є не зміна цільового призначення земельних ділянок, а встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Колегія суддів підсумовуючи усе описане вище виснує, що інвентаризація не є правовстановлюючим юридичним фактом, не змінює обсягу прав та обов`язків землекористувачів, не має безпосередніх наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення майнових чи особистих немайнових відносин.

Окрім того, Прокурор як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі не вказав, в чому полягає недійсність та незаконність винесеного Відповідачем 2 наказу від 30 серпня 2019 року №2083 щодо інвентаризації земельної ділянки з призми дії Закону України "Про землеустрій" та Порядок проведення інвентаризації земель в контексті того, що як встановлено вище в даній постанові, а ні зміна власника (землекористувача), а ні цільового призначення, а ні категорії земельної ділянки на підставі оскаржуваних наказів не відбулася.

Крім того, зважаючи на позовні вимоги Прокурора в площинні обставин встановлених по даній справі, вбачається не доведення Прокурором в чому саме полягає порушення інтересів держави оскаржуваними наказами, та як відновляться права держави. З огляду на те, що Прокурор не заперечує факт того, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, а докази свідчать про обставини віднесення спірної земельної ділянки (ще за довго до винесення оскаржуваних наказів) до сільськогосподарських земель (дані розпорядження, висновки є чинними ніким не скасовані).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з висновком від 23 серпня 2019 року № 232 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення", розробленої Рівненською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", за результатами розгляду землевпорядної документації Департаментом екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) загальною площею 219,0995 га, розмішених на території Відповідача 1 за умови дотримання вимог статтей 60, 111 Земельного кодексу України, статтей 21, 23, 241 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

У вказаному висновку зазначено, що частина земельної ділянки площею 8,2595 га входить в межі пам`ятки природи місцевого значення "Острів", утвореного рішення Рівненської обласної ради від 28 лютого 1995 року № 33 (том 1, а. с. 87-89).

У переліку обтяжень прав на земельну ділянку № 58, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути, датованому 27 серпня 2019 року, зазначено про наявні обмеження на земельну ділянку площею 8,2595 га заказники (том 1, а. с. 90).

Поряд з тим, 30 серпня 2019 року відповідно до статтей 15, 122, 184, 186 Земельного кодексу України, статтей 25, 50 Закону України "Про землеустрій", Положення про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308, за результатами розгляду клопотання Рівненської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" та технічну документацію із землеустрою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Відповідача 1 в обсягах, згідно з додатком.

З додатку до наказу вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 5624683300:05:024:0151 включає в себе рілля, сіножаті, а також 3,1 га чагарникової рослинності природного походження.

Отже, наказом Відповідача 1 від 30 серпня 2019 року №2083 (№ 17-2083-16-19-СГ) "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", затверджено саме технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення із встановленням відповідних обмежень щодо використання земельної ділянки (заказник площею 8,2595 га) без зміни як цільового використання спірної земельної ділянки так і її правового статусу та обмежень відносно її використання.

У той же час, питання щодо встановлення/зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відповідно до статті 20 Земельного кодексу України оспорюваними у справі наказами Відповідача 2, не вирішувалося.

З огляду на вищенаведене безпідставним є твердження Прокурора про те, що з прийняттям Рівненською обласною Радою народних депутатів рішення від 28 лютого 1995 року № 33 "Про розширення та впорядкування мережі природно заповідного фонду області" про створення на території Відповідача 1 ботанічної пам`ятки місцевого значення Острів земельна ділянка, на якій розміщена ботанічна пам`ятка, набула статусу землі природно-заповідного фонду.

Отже, з урахуванням усього описаного вище в правому полі дії Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка, частина якої зайнята ботанічною пам`яткою місцевого значення "Острів", щодо якої саме Відповідачу 1 видано охоронне зобов`язання, станом на день подання Прокурором позову (29 лютого 2024 року) підлягала передачі в комунальну власність.

Відтак, у разі задоволення позовних вимог, доля, статус, власник, спірної земельної ділянки (окрім як виключенням її кадастрового номеру із державного земельного кадастру) не зміниться.

Схожі висновки викладені і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року ув справі №918/1133/22.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Прокурора в інтересах держави в особі Позивача про визнання незаконним та скасування наказів Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року №2083 (№ 17-2083-16-19-СГ), від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ в частині передачі спірної земельної ділянки в комунальну власність; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за Відповідачем 1 та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151 щодо віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, з посиланням на те, що оскаржувані акти суперечать природоохоронному законодавству, а земельна ділянка неправомірно передана з державної до комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)).

Зважаючи на вищезазначену практику Верховного Суду колегія суду екстраполює, що не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".

Колегія суду зазначає, що з урахуванням встановлених обставин в їх сукупності та зважаючи на необгрунтування Прокурором яким чином буде захищений чи відновлений інтерес держави внаслідок визнання незаконними та скасування оскаржуваних актів та скасування оскаржуваних записів про реєстрацію, не вбачається порушення норм законодавства при виданні Відповідачем 2 наказу від 30 серпня 2019 року №2083 та при передачі спірної земельної ділянки до комунальної власності на підставі наказу Відповідача 2 від 14 грудня 2020 року № 17-41 ОТГ.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання недійсними наказів Відповідача 2 від 30 серпня 2019 року №2083 та від 14 грудня 2020 року № 17-41-ОТГ не підлягають задоволенню як необґрунтовані.

Дане рішення прийнято місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає рішення суду першої інстанції без змін в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, яка розташована на території Городоцької сільської ради та касування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, яка розташована на території Відповідача 2, то колегія суду зауважує таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, позовні вимоги про скасування державної реєстрації є похідними від вимог про визнання недійсними наказів Відповідача 1.

Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними наказів не підлягають до задоволення похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації, тому колегія суду відмовляє в задоволенні позову щодо скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:024:0151, площею 8,2595 га, яка розташована на території Відповідача 2.

Дане рішення прийнято і місцевий господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Усе описане вище на переконання колегія суддів вказує на те, що Прокурор не підтвердив належними та допустимими доказами підставність своїх позовних вимог та порушення прав держави, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом. Дане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора в особі Позивача про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації.

Що ж стосується доводів Відповідача 1 про пропущення Прокурором під час звернення до суду з позов строків позовної давності, то колегія суду вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу дії частини 1 статтею 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Перелік вимог до котрих застосовується позовна давність в один рік визначено в частині 2 статті 258 Цивільного кодексу України. При цьому дані винятки не поширюються та не стосуються позовних вимог у даній справі.

Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №904/3405/19, від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у в справі № 367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 5 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц, від 7 серпня 2019 року в справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц, від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц).

Зважаючи на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, враховуючи, що в даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено, позовна давність не підлягає застосуванню.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

В той же час Прокурором подано клопотання про повернення судового збору.

Колегія суддів, розглянувши клопотання Прокурора про повернення судового збору, обгрунтоване помилковим перерахуванням коштів за оплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24, дійшла висновку про його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Частиною 5 статті 7 закону України «Про судовий збір» визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

У відповідності до пункту 5 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів" № 787 від 3 вересня 2013 року, у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого), до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду.

Пунктом 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 3 вересня 2013 року повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).

При вирішенні питання про повернення коштів з Державного бюджету України суд досліджує докази надходження таких коштів до бюджету тільки з оригіналу платіжного доручення.

До клопотання про повернення судового збору додано оригінал платіжної інструкції № 1222 (внутрішній номер 353101110) від 20 червня 2024 року за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив зарахування судового збору до державного бюджету, сплаченого Прокурором за подання апеляційної скарги та встановлено факт того, що Прокурором сплачено на 18168 грн судового збору більше, аніж необхідно було сплатити за подання апеляційної скарги по даній справі на оспорюване судове рішення.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання Прокурора про повернення помилково сплаченого судового збору в розмірі 18168 грн.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо зміни статусу цільового призначення спірної земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення враховуючи не заперечення щодо комунальної власності такої ділянки, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача, Відповідача, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження позовних вимог.

Доводи наведені Прокурором в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній постанові.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора в особі Позивача щодо визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного судово рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Прокурора, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Прокурором.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24 - залишити без змін.

3. Заяву Рівненської обласної прокуратури про повернення судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 1222 (внутрішній номер 353101110) від 20 червня 2024 року на суму 18 168 грн - задовольнити.

4. Повернути Рівненській обласній прокуратурі 18 168 грн судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції № 1222 (внутрішній номер 353101110) від 20 червня 2024 року за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №918/181/24.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №918/181/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 11 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.