Постанова

від 04.09.2024 по справі 820/3119/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Харків Справа № 820/3119/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор - Ткаченко К.О., посвідчення №072806 від 01.03.2023,

апелянта - Іваненко Є.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1178647 від 06.04.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" (вх.№918Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Калантай М.В., повний текст рішення підписано 15.03.2024,

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2, м. Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до Державного реєстратора відділу Державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича, м. Харків,

за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод", м. Харків, Товариства з обмеженою відповідальністю "Актуаль", м. Зміїв Харківської області, Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, м. Харків,

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "Актуаль", Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод", Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, про скасування рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18346060 від 27.12.2016.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорюване рішення державного реєстратора №18346060 від 27.12.2016 винесено з порушеннями норм закону.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 у справі №820/3119/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 03.10.2023 касаційну скаргу ТОВ "Харківський експериментальний завод" задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 скасовано, провадження у справі №820/3119/18 закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2023 справу №820/3119/18 передано до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18 позов задоволено ; скасовано рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18346060 від 27.12.2016; стягнуто з державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича на користь Харківської обласної прокуратури 1 762, 00грн судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що довідка ТОВ "Актуаль" №084/12/2016 від 12.12.2016, що стала підставою для винесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18346060 від 27.12.2016, не є належним документом, оскільки ТОВ "Актуаль" не є тим суб`єктом, до повноважень якого входить прийняття рішень щодо присвоєння об`єктам нерухомості адреси. Відсутність документа, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, а саме, нежитлових будівель: літ. "АЗ-1", літ. "АЖ-1, літ. "АГ-1", літ. "АД-1", літ. "АЕ-1", літ. "АВ-1", літ. "АК-2", літ. "АИ-2", розташованих за адресою: м. Харків, провулок Пластичний, буд. 9, свідчить про те, що відповідачем при винесені рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18346060 від 27.12.2016 не дотримано вимоги законодавства щодо прийняття такого рішення про державну реєстрацію.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що документи, що були надані ТOB "Харківський експериментальний завод" реєстратору Харківської районної державної адміністрації Харківської області, не відповідали вимогам законодавства, а, отже, право власності на дане нерухоме майно не підлягало реєстрації. Такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада, оскільки своїм рішенням державний реєстратор здійснив державну реєстрацію нерухомого майна, збудованого на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора у даній справі є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заява третьої особи - ТОВ "Харківський експериментальний завод" - про застосування строку позовної давності судом першої інстанції до уваги не прийнята, оскільки відповідно частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції вирішив позов, який заявлений до неналежного позивача; у даній справі відповідачем мало бути Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод".

Як зазначає апелянт, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 28 травня 2024 року о 14:00год.; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 17.05.2024, для подання заяв, клопотань, тощо - до 22.05.2024.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 02 липня 2024 року до 14:00 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18 відбудеться "23" липня 2024 р. о 15:00 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 03.07.2024 у зв`язку із звільненням у відставку головуючого судді Фоміної В.О., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №820/3119/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Шутенко І.А.

Відповідно до частини 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку.

З огляду на зміну складу судової колегії для розгляду справи №820/3119/18 та перебуванням головуючого судді Здоровко Л.М. у щорічній відпустці з 22.07.2024 по 02.08.2024, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 призначено справу до розгляду на 08.08.2024 о 10:00год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до "04" вересня 2024 р. о 15:30год.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024, у зв`язку з відпусткою судді Шутенко І.А., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 04.09.2024 представник апелянта оголосив доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18 без змін.

Інші учасники справи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, хоча учасники справи були належним чином завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, прокурор і представник апелянта висловили доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, а неявка у судове засідання представників інших учасників справи не перешкоджає розгляду скарги, про що учасники справи були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.08.2024, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні прокурора і представника апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 27 грудня 2016 року державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіоновим О.С. прийнято рішення про державну реєстрацію об`єкту нерухомого майна № 33218925.

На підставі даного рішення державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна під реєстраційним №1135309363101, а саме: нежитлові будівлі: літ. "АЗ-1", загальною площею 54, 20кв.м, літ. "АЖ-1", загальною площею 68, 20кв.м, літ. "АГ-1", загальною площею 66, 30кв.м, літ. "АД-1", загальною площею 31, 90кв.м, літ. "АЕ-1", загальною площею 29, 0кв.м, літ. "АВ-1", загальною площею 32, 50кв.м, літ. "АК-2", загальною площею 172, 40кв.м, літ. "АИ-2", загальною площею 219, 40кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, пров. Пластичний, буд. 9, а також вніс відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ТОВ "Харківський експериментальний завод".

З наявного у справі витягу з Державного реєстру №117199349 від 15.03.2018 вбачається, що підставою виникнення права власності зазначено: технічні паспорти від 10.08.2016, видані ТОВ "Актуаль", договір оренди землі від 09.10.2007, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Харківський експериментальний завод", статут ТОВ "Харківський експериментальний завод" від 14.12.2009, довідка про присвоєння адреси №084/12/2016 від 12.12.2016, видана ТОВ "Актуаль".

Матеріалами реєстраційної справи №1135309363101 підтверджується, що для реєстрації права власності щодо вказаного об`єкту нерухомого майна та права власності на нього керівником ТОВ "Харківський експериментальний завод" державному реєстратору разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) надано вище зазначені документи, що стали підставою для прийняття державним реєстратором спірного рішення, а також протокол загальних зборів ТОВ "Харківський експериментальний завод" від 01.11.2012, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по даному підприємству.

При цьому, заявником всупереч вимогам пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не надано до державного реєстратора документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

У матеріалах справи наявний лист Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради № 3682/0/27-18 від 04.05.2018, в якому зазначено, що рішення про присвоєння, зміну та впорядкування адреси щодо нерухомого майна. а саме: нежитлових будівель: літ. "АЗ-1", літ. "АЖ-1, літ. "АГ-1", літ. "АД-1", літ. "АЕ-1", літ. "АВ-1", літ. "АК-2", літ. "АИ-2", розташованих за адресою: м. Харків, провулок Пластичний, 9, Харківською міською радою не приймалось.

Вважаючи, що рішення державного реєстратора № 18346060 від 27.12.2016 винесено з порушеннями норм законодавства та підлягає скасуванню, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.

За результатами розгляду даного позову в порядку адміністративного судочинства рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018, позов прокурора було задоволено.

Постановою Верховного Суду від 03.10.2023 касаційну скаргу ТОВ "Харківський експериментальний завод" задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 скасовано, провадження у справі №820/3119/18 закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2023 справу №820/3119/18 передано до Господарського суду Харківської області.

Щодо права прокурора звернення з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що реєстрація спірного новозбудованого об`єкту нерухомого майна проведена державним реєстратором всупереч пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Як зазначає прокурор, такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада, адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності.

Матеріалами справи підтверджено, що прокуратурою при зверненні з позовом до суду зазначено про її звернення до Харківської міської ради в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; Харківська міська рада зайняла пасивну позицію у спірних правовідносинах, остання не вчинила дій, спрямованих на захисту порушених прав територіальної громади міста Харкова.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про дотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, що свідчить про підтвердження підстав для представництва інтересів ради у суді.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

У спірних правовідносинах прокурор посилається на те, що права територіальної громади міста Харкова як власника земельної ділянки фактично порушуються в результаті державної реєстрації самочинного будівництва, яка була здійснена державним реєстратором з порушенням вимог законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 викладено такий правовий висновок:

"Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке і не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду висновує, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження".

Як вбачається із матеріалів справи, 09.10.2007 між Харківською міською радою та ЗАТ ТБ "Харківський експериментальний завод" (правонаступником якого є ТОВ "Харківський експериментальний завод") був укладений договір оренди, відповідно до якого ЗАТ ТБ "Харківський експериментальний завод" була передана в оренду земельна ділянка за адресою: м. Харків, пров. Пластичний 9, площею 1, 1243га, з них під забудовою 1, 0634га, інших угідь 0, 0609га.

Пунктом 3 договору визначено, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна нежитлові будівлі: літ. "Ы-1", літ. "О-1", льох літ. "Л", недобудовані споруди: літ. "В-2", літ. "Г-1", які належать орендарю на праві колективної власності, а також інші об`єкти інфраструктури металеві конструкцій літ. "Й-1", літ. "Щ-1".

Відповідно до пункту 15 договору, земельна ділянка передається в оренду для експлуатації нежитлових будівель та споруд.

Інші умови передачі земельної ділянки в оренду: заборона зміни цільового призначення земельної ділянки (пункт 19 договору).

На орендовану земельну ділянку встановлено обмеження: зміна використання; санітарно-захисні зони інженерно-технічних споруд і комунікацій.

Державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна під реєстраційним №1135309363101, а саме: нежитлові будівлі: літ. "АЗ-1", загальною площею 54, 20кв.м., літ. "АЖ-1", загальною площею 68, 20кв.м, літ. "АГ-1", загальною площею 66, 30кв.м, літ. "АД-1", загальною площею 31, 90кв.м, літ. "АЕ-1", загальною площею 29, 0кв.м, літ. "АВ-1", загальною площею 32, 50кв.м, літ. "АК-2", загальною площею 172, 40кв.м, літ. "АИ-2", загальною площею 219, 40кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, пров. Пластичний, буд. 9, а також вніс відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ТОВ "Харківський експериментальний завод".

З наявного у справі витягу з Державного реєстру №117199349 від 15.03.2018 вбачається, що підставою виникнення права власності зазначено: технічні паспорти від 10.08.2016, видані ТОВ "Актуаль", договір оренди землі від 09.10.2007, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Харківський експериментальний завод", статут ТОВ "Харківський експериментальний завод" від 14.12.2009, довідка про присвоєння адреси № 084/12/2016 від 12.12.2016, видана ТОВ "Актуаль".

При цьому, заявником всупереч вимогам пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не надано до державного реєстратора належного документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (відповідне рішення Харківської міської ради).

У матеріалах справи наявний лист Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради № 3682/0/27-18 від 04.05.2018, в якому зазначено, що рішення про присвоєння, зміну та впорядкування адреси щодо нерухомого майна. а саме: нежитлових будівель: літ. "АЗ-1", літ. "АЖ-1, літ. "АГ-1", літ. "АД-1", літ. "АЕ-1", літ. "АВ-1", літ. "АК-2", літ. "АИ-2", розташованих за адресою: м. Харків, провулок Пластичний, 9, Харківською міською радою не приймалось.

Отже, здійснення ТОВ "Харківський експериментальний завод" самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості порушує права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірні об`єкти нерухомості побудовані.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Так, частинами 1-4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено таке:

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Також потрібно враховувати положення частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України: на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

При цьому, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України, є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності за ним на самочинно побудоване майно.

Однак, суд першої інстанції, задовольнивши позовну вимогу прокурора та визнавши державну реєстрацію незаконною, не надав оцінки тому, що зазначене не призведе до відновлення порушеного права Харківської міської ради як власника земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Як вказано вище, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Отже, вимога про скасування рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18346060 від 27.12.2016 не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб`єкта на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 Цивільного кодексу України порядку.

Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частин четвертої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України; відповідним судовим рішенням буде вирішено юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості).

Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор зазначив відповідачем у справі державного реєстратора відділу Державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі №520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (пункт 71), від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) (пункт 146)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26.02.2020 у справі №287/167/18-ц (пункт 52), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72)).

Отже, обґрунтованими є доводи апелянта, що спір у позивача є саме з Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод", за яким зареєстровано право власності на об`єкти самочинного будівництва, а не з державним реєстратором.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та що відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 149)).

Оскільки державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити і з цієї підстави.

З огляду на викладене, що місцевий господарський суд не врахував зазначеного вище і не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" слід задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18 слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Оскільки апеляційна скарга була подана через підсистему "Електронний суд", то за її подання має бути сплачено судовий збір з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, ставка судового збору за подання апеляційної скарги складає 2 114, 40грн (2 643, 00грн (прожитковий мінімуму у 2018 році) * 150% * 0, 8).

Однак, згідно матеріалів апеляційної скарги, апелянтом до апеляційної скарги додані докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 2 643, 00грн.

Відтак, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору у розмірі 2 114, 40грн покладаються на Харківську обласну прокуратуру як розпорядника грошових коштів заявника позовної заяви; переплачений апелянтом судовий збір у розмірі 528, 60грн підлягає поверненню апелянту з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2024 у справі №820/3119/18 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" (61177, м. Харків, пров. Пластичний, буд. 9, код ЄДРПОУ 31642455) 2 114, 40грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківський експериментальний завод" (61177, м. Харків, пров. Пластичний, буд. 9, код ЄДРПОУ 31642455) зі спеціального фонду Державного бюджету України 528, 60грн надмірно сплаченого судового збору за платіжною інструкцією №22 від 29.03.2024.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження постанов передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.09.2024.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза

Суддя Н.О. Мартюхіна