Рішення

від 13.08.2024 по справі 907/818/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/818/22

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Нагібіна І.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Машинобудівний завод "Тиса", м. Ужгород, код ЄДРЮОФОПтаГФ 14313211.

про зобов`язання вчинити певні дії

За участі:

прокурор - Романюк Діана Володимирівна, службове посвідчення № 069365 від 01 березня 2023 року

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи відповідача - не з`явився

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів до Ужгородської міської ради, м. Ужгород з вимогою:- зобов`язати Ужгородську міську раду вчинити дії щодо прийняття у комунальну власність об`єкту нерухомого майна захисної споруди цивільного захисту (сховища) № 24065, загальною площею 1473,8 кв. м, за адресою м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, 4.

Позов прокурором обґрунтований з посиланням на положення Закону України Про управління об`єктами державної власності, наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999 р., Закону України Про приватизацію державного і комунального майна, Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності, ст. ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру.

Ухвалою суду від 10.11.2022 р. позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури залишено без руху.

21.11.2022 р. до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.11.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду. Розгляд справи №907/818/22 прийнято здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14 грудня 2022 р.

14.12.2022 р. надійшов від відповідача письмовий відзив на позов від 12.12.2022 р.

Ухвалою суду від 14.12.2022 р. відкладено підготовче засідання на 24.01.2023 р.

Ухвалою суду від 24.01.2023 р. відкладено підготовче засідання на 15.02.2023 р.

Ухвалою суду від 15.02.2023 р. відкладено підготовче засідання на 14.03.2023р. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Машинобудівний завод "Тиса".

На день судового засідання відповідачем подано суду клопотання про витребування доказів в Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях належним чином завірену копію договору від 19.02.2010 р. № 2 про безоплатне зберігання захисної споруди за адресою м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, (Паризької Комуни) 4, зі всіма додатками та доповненнями до нього.

Разом з тим, представник відповідача подав суду клопотання про відкладення підготовчого засідання з огляду на зайнятість представника в іншому судовому процесі.

Ухвалою суду від 14.03.2023 р. відкладено підготовче засідання на 11.04.2023 р.

20.03.2023 р. позивачем надіслано суду клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою суду від 11.04.2023 р. відкладено підготовче засідання на 11.05.2023р.

Позивач до дати засідання, 09.05.2023 р. надіслав суду клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з необхідністю підготовки додаткових пояснень.

Ухвалою суду від 11.05.2023 р. відкладено підготовче засідання на 07.06.2023р.

Ухвалою суду від 07.06.2023 р. відкладено підготовче засідання на 06.07.2023р.

26.06.2023 р. представником позивача подано до суду клопотання про долучення додаткових доказів.

Ухвалою суду від 06.07.2023 р. відкладено підготовче засідання на 05.09.2023р.

Ухвалою суду від 05.09.2023 р. відкладено підготовче засідання на 03.10.2023р.

Прокурор та представник позивача в засіданні суду навели пояснення по справі. Разом з тим, зазначають щодо наявності підстав для відкладення підготовчого засідання з метою вирішення питання стосовно з`ясування достатності обраного способу захисту порушених прав позивача у спорі.

Ухвалою суду від 03.10.2023 р. відкладено підготовче засідання на 31.10.2023р.

Представником позивача подано суду клопотання про долучення до матеріалів справи лист Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області РВ ФДМУ від 24.10.2023 року №05-02-01117 щодо передачі об`єкта ЗСЦЗ до Ужгородської міської ради.

Ухвалою суду від 31.10.2023 р. відкладено підготовче засідання на 05.12.2023 р.

Ухвалою суду від 05.12.2023 р. відкладено підготовче засідання на 24.01.2024 р.

Призначене засідання суду 24.01.2023 р. о 12:00 год. не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Закарпатської області, про що керівником апарату Господарського суду Закарпатської області Сегляник О.І., складено акт №1 від 24.01.2024 року, що через сповіщення системою цивільного захисту міста Ужгорода сигналу Повітряна тривога (початок 11:41, закінчення 13:59) судові засіданні не відбулися.

Ухвалою суду від 31.01.2024 р. відкладено підготовче засідання на 27.02.2024 р.

Ухвалою суду від 27.02.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02 квітня 2024 р.

Ухвалою суду від 02.04.2024 р. відкладено розгляд справи по суті на 07.05.2024 р.

Ухвалою суду від 07.05.2024 р. відкладено розгляд справи по суті на 13.08.2024 р.

На день судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.07.2024 відкладено розгляд справи по суті на 13.08.2024 р.

24.07.2024 року від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Відповідач свого повноважного представника у засідання суду не направив.

Третя особа в засідання суду не з`явилася, однак як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, такі повернуто до суду 13.08.2024 р., 26.04.2024 р., 14.06.2024 р., 02.08.2024 р. з відмітками поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що на території підприємства ПАТ «Машинобудівний завод «Тиса» за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, 4, перебуває захисна споруда цивільного захисту (сховище), загальною площею 1473,8 кв. м, місткістю 2400 осіб, яка взята на облік за № 24065. Вказана споруда цивільного захисту не увійшла до статутного капіталу даного товариства у процесі приватизації, є паспортизовано та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно являється державною власністю, право на яку зареєстровано 18.06.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1036235021101.

Відповідно до акту комплексного обстеження стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 10.05.2022 вказане протирадіаційне укриття не готове до використання за призначенням.

Прокурор зауважує, що спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України №908/68 від 19.05.1999 затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.

Враховуючи те, що захисні споруди цивільного захисту не підлягають приватизації та не можуть бути передані в оренду в умовах воєнного стану, то наступним за черговістю способом управління, викладеним у п.1.4. Наказу, є передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Прокурор вказує на те, що Управління забезпечення реалізації повноважень в Закарпатській області Регіонального фонду державного майна Державного майна України по Львівський, Закарпатській та Волинській областях з метою забезпечення населення міста захисними спорудами цивільного захисту звернулось з листом від 07.04.2022 №02-02-00411 до Ужгородської міської ради щодо передачі до комунальної власності захисної споруди цивільного захисту - сховища №24065 за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, 4, яке на даний час перебуває у державній власності.

Разом з тим, зазначає, що в минулих роках уповноважений орган Фонду державного майна України в Закарпатській області неодноразово звертався до Ужгородської міської ради про надання згоди на прийняття у комунальну власність вказаного об`єкту цивільного захисту (листи від 15.03.2019 за №05-07-00793, від 06.06.2019 за №05-027-00052 від 18:06.2021 за №05-05-00886, від 24.06.2019 за №05-07-00116, від 01.07.20 за № 05-02-00953). Однак, отримував відмови у розгляді даного питання. Лише у відповіді на лист від 18.06.2021 за №05-05-0886 зазначено, що «наразі дане питання вивчається у встановленому законом порядку».

В свою чергу Ужгородська міська рада на звернення від 07.04.2022 №02-02-00411 повідомила, що 31.05.2022 на засіданні сесії Ужгородської міської ради підготовлений проект рішення «Про надання згоди на безоплатне прийняття в комунальну власність захисної споруди цивільного захисту (сховища)», яким передбачалось надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород: захисної споруди цивільного захисту (сховища № 24065) площею 1473,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина 4. Однак, рішення не набрало необхідної кількості голосів та відповідно до пункту 28.13 Регламенту Ужгородської міської ради VIII скликання, затвердженого рішенням міськради 02.02.2021 №81, відповідний проект рішення вважався відхиленим.

Прокуратура стверджує, що вказане свідчить про допущену бездіяльність Ужгородської міської ради щодо забезпечення цивільного захисту на території міста Ужгород в частині прийняття у комунальну власність шляхом надання згоди на передачу з державної власності споруди цивільного захисту (сховище), загальною площею 1473,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина 4 на пленарному засіданні міської ради відповідно до вимог п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За позицією прокурора, у зв`язку з наведеними обставинами з метою ефективного захисту порушеного права, оскільки процес надання позивачу формальних відмов у наданні згоди у прийнятті у комунальну власність об`єкту цивільного захисту може тривати безкінечно, належним способом захисту в даному випадку є зобов`язання Ужгородської міської ради вчинити дії щодо прийняття об`єкту цивільного захисту у комунальну власність.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що у відповідності до чинного законодавства, не передбачено обов`язковість передачі об`єктів цивільної оборони до власності територіальної громади міста, рівно як в міської ради відсутній обов`язок взяти на баланс вказаний об`єкт, відповідно до вказаного Закону. Так, відповідно до ч. 12 статті 32 Кодексу Цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної форми власності не підлягають приватизації (відчуженню). Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватись для господарських, культурних і побутових потреб відповідно до п. 4 Постанови КМУ від 25 березня 2009 року № 253 «Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб».

Відповідач стверджує, що відповідного рішення органом місцевого самоврядування, в порядку передбаченому чинним законодавством, щодо подальшого використання захисної споруди що обліковується у ПАТ "Машинобудівний завод "ТИСА" прийнято не було, а тому відсутні підстави для передачі спірної захисної споруди до комунальної власності міської ради. Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації) за рахунок власних коштів (ч.ч. 1, 8, 11, 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України.

Ужгородська міська рада зазначає, що в чинному законодавстві не існує жодної імперативної норми, щодо обов`язковості передачі об`єктів цивільного захисту у комунальну власність органу місцевого самоврядування. Так, звертає увагу суду що за відсутності згоди органу місцевого самоврядування, питання подальшого використання захисної споруди відносилося та віднесено на цей час до компетенції РВ ФДМУ, виконавчий орган якого неналежно та безпідставно зобов`язує Ужгородську міську раду взяти у власність об`єкт державної форми власності, котрий не увійшов до статутного капіталу товариства.

Відповідач Ужгородська міська рада переконана, що прокурором всупереч вимогам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не наведено обставин за котрих він вправі звернутись з позовом в інтересах держави, а тому суд повинен перевірити підстави для звернення прокурора до суду, у зв`язку з чим просить суд відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях виходячи з поданих пояснень підтримує позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури, погоджується з доводами, які викладені у позовній заяві, вважає їх обґрунтованими, а також такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.08.2024 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Ужгородською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Пpo прокуратуру», вивчено стан готовності, експлуатації та і використання захисних споруд цивільного захисту на території міста Ужгорода та Ужгородського району, в ході чого встановлено порушення інтересів держави.

Так, захисна споруда цивільного захисту (сховище) за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, 4, загальною площею 1473,8 кв. м, місткістю осіб 2400 осіб, яка взята на облік за №24065 розташована на території підприємства ПАТ «Машинобудівний завод-Тиса».

Вказана споруда цивільного захисту не увійшла до статутного капіталу даного товариства у процесі приватизації, є паспортизованою та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно являється державною власністю, право на яку зареєстровано 18.06.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1036235021101.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на даний час здійснює управління вказаною спорудою.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належать державі, приймають рішення про подальше використання цього майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), у тому числі об`єктів, що не підлягають приватизації.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999 затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.

Відповідно до пункту 1.4. Наказу способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процес приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими:

- здійснення приватизації відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна» (2163-12), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (2171-12) та інших нормативно-правових актів;

- передача майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12);

- передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (147/98-ВР);

- передача майна до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 (1482-98-ІІ);

- передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства;

- списання об`єктів державної власності у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314 (1314-2007-п) "Про затвердження Порядку списання об`єктів державної власності»;

- передача в оренду, використання захисних споруд цивільного захисту для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням функціонального призначення таких споруд або їх списання у порядку, передбаченому законодавством у сфері цивільного захисту.

При визначенні способу управління, як вказаного у п. 1.4.1. даного Наказу, попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, але перебуває на їх балансі. Пріоритетним при обранні способу управління державним майном є спосіб його приватизації.

У разі якщо відповідне державне майно не підлягає приватизації, то застосовуються наступні за черговістю способи управління, викладені у п. 1.4.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» захисні споруди цивільного захисту не підлягають приватизації. Також, як вказано у п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не можуть бути об`єктами оренди об`єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об`єкти прав власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема захисні споруди цивільного захисту.

Враховуючи те, що захисні споруди цивільного захисту не підлягають приватизації та не можуть бути передані в оренду в умовах воєнного стану, то наступним за черговістю способом управління, викладеним у п.1.4. Наказу, є передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» захисні споруди цивільного захисту, у тому числі ті, що перебувають у складі об`єктів незавершеного будівництва, передаються безоплатно з державної у комунальну власність за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов`язання використовувати за тіньовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об`єкти.

Так, Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального фонду державного майна України по Львівський, Закарпатській та Волинській областях з метою забезпечення населення міста захисними спорудами цивільного захисту звернулось з листом від 07.04.2022 за №02-02-00411 до Ужгородської міської ради щодо передачі до комунальної власності вказаного об`єкту цивільного захисту №24065 за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина 4, яке на даний час перебуває у державній власності.

Ужгородська міська рада на звернення від 07.04.2022 №02-02-00411 повідомила, що 31.05.2022 на засіданні сесії Ужгородської міської ради підготовлений проект рішення «Про надання згоди на безоплатне прийняття в комунальну власність захисної споруди цивільного захисту (сховища)», яким передбачалось надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород: захисної споруди цивільного захисту (сховища № 24065) площею 1473,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина 4. Однак, рішення не набрало необхідної кількості голосів та відповідно до пункту 28.13 Регламенту Ужгородської міської ради VIII скликання, затвердженого рішенням міськради 02.02.2021 №81, відповідний проект рішення вважався відхиленим.

Такі обставини унеможливлюють прийняття споруди до комунальної власності, не забезпечують її належну правову охорону, утримання та експлуатацію, не забезпечує виконання державою функції цивільного захисту населення, яка є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпеченні захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров'я під час військової агресії.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право у визначених законом випадках прокурор звертається до суду позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, на даний час виконує повноваження власника вказаної захисної споруди цивільного захисту та наділене повноваженнями щодо передання такої у комунальну власність.

Водночас, незважаючи на тривалу бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо прийняття вказаної споруди у комунальну власність, тривалий час не вживаються заходи щодо зобов`язання вчинити такі дії в судовому порядку.

З метою виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 09.09.2022 уповноваженому органу скеровано лист в поряду ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому вказано на наявні порушення інтересів держави.

Водночас, будучи обізнаним про наявність порушень інтересів держави, навіть за результатами розгляду вказаного листа уповноваженим органом достатніх заходів щодо їх захисту, в тому числі звернення до суду, не вжито. Натомість, у відповідь на повідомлення прокуратури, уповноважений орган лише констатував про звернення до органу місцевого самоврядування щодо передачі у комунальну власність захисної споруди та неприйняття останнім рішення з цього приводу.

Аналіз позицій Верховного Суду вказує на те, що лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи (зокрема, листування) не відповідають вимогам чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/898/18 викладена аналогічна позиція.

При цьому, як випливає із правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №903/129/18 від 15.10.2019, сам факт не звернення до суду уповноважених державою органів у спірних правовідносинах з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказане зволікання уповноважено органу зі зверненням до суду спричиняє порушення права громади на безпечний та належно організований життєвий простір в умовах військового стану.

Таким чином, у зв`язку з наявністю порушень інтересів держави та бездіяльності уповноважених органів на їх захист у прокурора наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та звернення до суду із даним позовом у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, у статті 140 Конституції України закріплено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 51 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність.

Водночас частиною другою статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.

Слід зауважити, що передання захисних споруд цивільного захисту саме у комунальну власність повністю узгоджується з повноваженнями органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.

Відповідно до п. п. 1, 23, 24, 26, 27, 28 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, саме до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, зокрема:

- забезпечення цивільного захисту на відповідній території;

- організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд та цивільного захисту;

- визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту;

- прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд;

- організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту;

- здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту.

Судова практика Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиставна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, еrіеs A no. 130).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 31б-й нараді також наведене поняття дискреційних повноважень, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві iз застосуванням слова "може".

З цього випливає що, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вищевказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а.

Натомість, відповідно до повноважень державних органів приватизації, визначених чинним законодавством, реалізація державної політики у сфері забезпечення цивільного захисту громадян, є функцією, невластивою для державних органів приватизації.

У зв`язку з неналежним утриманням фонду захисних споруд цивільного захисту об`єкти цивільного захисту у переважній більшості перебувають у стані неготовності або обмеженої готовності. Незабезпечення збереження таких споруд за функціональним призначенням та утримання у стані, що не відповідає встановленим вимогам і стандартам, порушує суспільні та державні інтереси.

У ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

У ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціа1іьні і культури і права держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров`я.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 4 Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій. навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

Таким чином, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров`я людей від надзвичайних ситуацій, у тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій.

Отже, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у захисних спорудах і надання допомоги постраждалим в умовах воєнного стану беззаперечно становить інтерес держави.

Невжиття заходів Ужгородською міською радою порушує як інтереси територіальної громади населеного пункту, так і інтерес держави в цілому.

Окрім цього, розгляд даного питання на сесії 31.05.2022 не свідчить про відсутність бездіяльності органу місцевого самоврядування. Так, даний проект «Про згоду на безоплатне прийняття у комунальну власність захисної споруди цивільного захисту (сховища)», яким передбачалось надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород: захисної споруди цивільного захисту (сховища № 24065) площею 1473,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина 4. Однак, рішення не набрало необхідної кількості голосів та відповідно до пункту 28.13 Регламенту Ужгородської міської ради VIII скликання, затвердженого рішенням міськради 02.02.2021 №81, відповідний проект рішення вважався відхиленим.

Водночас, проект рішення про відмову у задоволенні звернення Регіонального відділення ФДМУ з мотивами відмови на засіданнях ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось.

Отже, за наслідками розгляду заяви позивача, відповідачем не було прийнято жодного акту ради у формі рішення, що свідчить про бездіяльність Ужгородської міської ради.

Аналогічна позиції щодо наявності бездіяльності органу місцевого самоврядування викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №454/160/17.

Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що спосіб захисту порушеного права має бути ефективним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який е ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Прокуратура стверджує, що процес надання позивачу формальних відмов у наданні згоди у прийнятті у комунальну власність об`єкту цивільного захисту може тривати безкінечно, належним способом захисту в даному випадку є зобов`язання Ужгородської міської ради вчинити дії щодо прийняття об`єкта цивільного захисту у комунальну власність.

Так, з ефективністю обраного способу захисту погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27.07.2022 у справі № 925/816/21 в подібних правововідносинах за позовом прокуратури в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна до міської ради. При цьому відхилив доводи касаційної скарги, залишив в силі рішення суду І інстанції, яким позовні вимоги задоволено частково, та постанову апеляційного суду. У даній справі щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Відповідача з неприйняття до комунальної власності територіальної громади з державної власності об`єкту нерухомості, суди вказали на те, що обраний Прокурором в цій частині спосіб захисту неефективним, оскільки не забезпечує відновлення порушених прав.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що в даному випадку є зобов`язання Ужгородської міської ради вчинити дії щодо прийняття об`єкта цивільного захисту у комунальну власність, а саме захисну споруду цивільного захисту (сховище) загальною площею 1473,8 кв. м, місткістю 2400 осіб, яка взята на облік за №24065 та перебуває на території підприємства ПАТ «Машинобудівний завод -Тиса» за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, 4.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими.

Доводи відповідача, які фактично зводяться до тверджень про відсутність обставин зобов`язання Ужгородської міської ради вчинити дії щодо прийняття об`єкта цивільного захисту у комунальну власність, судом не приймається до уваги, оскільки, такі спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними висновками суду.

Щодо інших аргументів відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Машинобудівний завод "Тиса", м. Ужгород, код ЄДРЮОФОПтаГФ 14313211 про зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню в повному розмірі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Ужгородську міську раду прийняти у комунальну власність об`єкт нерухомого майна захисну споруду цивільного захисту (сховище) №24065, загальною площею 1473,8 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Сергія Мартина, 4, м. Ужгород, Закарпатська область за відповідним актом приймання-передачі.

3. Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська обл., місто Ужгоро, пл. Поштова,3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) суму 2 481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 12.09.2024

Суддя О. Ф. Ремецькі