Рішення

від 12.09.2024 по справі 910/6875/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2024Справа № 910/6875/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-99»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «КАРТПРОМ»

про стягнення 186 305, 93 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кристал-99» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «КАРТПРОМ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 186 305, 93 грн, з яких: 141 167, 92 грн основного боргу, 35 910, 49 грн інфляційних втрат та 9 227, 52 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 530, 610, 625, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки № 42 від 03.12.2021, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

17.06.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/6875/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

25.07.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.

01.08.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому він не заперечує факту отримання товару і наявності за нього заборгованості та зазначає про складний фінансовий стан товариства. Вказує, що строк виконання зобов`язання по оплаті поставленого позивачем товару не настав, у зв`язку з тим, що позивач не виставив відповідачу рахунки на оплату, а тому, на його думку, підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

05.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2021 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 42 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується протягом строку дії даного договору передавати покупцеві вироби з гофрокартону - ящики, короба та інше (надалі - товар) за цінами, в асортименті, кількості і в строки, які узгоджуються сторонами в попередніх заявках і підтверджуються накладними на товар, а покупець зобов`язується приймати товар і оплачувати його відповідно до умов, передбаченими даним договором.

Згідно з п. 4.1. договору, ціна за одиницю товару й за партію товару в цілому узгоджується сторонами в попередніх заявках і підтверджується накладними за товар.

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що оплата партії товару повинна бути здійснена покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, що зазначається у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору. Оплата проводиться на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату.

Відповідно до п. 5.2. договору, покупець здійснює оплату за даним договором у гривнях шляхом перерахування суми вартості партії товару на розрахунковий рахунок постачальника або іншим не забороненим законодавством України способом за взаємною домовленістю сторін.

Згідно з п. 8.8. договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами й діє до 31.12.2022, а відносно виконання зобов`язань, що виникли протягом строку дії даного договору, - до повного їх виконання. У випадку, якщо жодна зі сторін за 14 календарних днів до закінчення строку дії даного договору, не повідомить про свій намір припинити правовідносини по даному договору, термін його дії автоматично продовжується на один календарний рік.

Так, на виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 172 966, 30 грн, що підтверджується:

- товарно-транспортними накладними: № 204 від 16.02.2022 на суму 72 032, 81 грн та № 232 від 22.02.2022 на суму 100 933, 49 грн;

- видатковими накладними: № РН-0000204 від 16.02.2022 на суму 72 032, 81 грн та № РН-0000232 від 22.02.2022 на суму 100 933, 49 грн.

Вказані товарно-транспортні накладні та видаткові накладні підписані та скріплені печатками представниками сторін без зауважень та заперечень.

У свою чергу, відповідачем частково оплачено товар, а саме в сумі 31 798, 38 грн, що визнається обома сторонами, а отже неоплаченим залишається товар у сумі 141 167, 92 грн.

11.04.2024 позивач направив відповідачу претензію, в якій просив сплатити суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 141 167, 92 грн, яка отримана відповідачем 15.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4900102955205 (а.с. 10).

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 141 167, 92 грн основного боргу, 35 910, 49 грн інфляційних втрат та 9 227, 52 грн 3% річних.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 172 966, 30 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

У свою чергу, відповідачем не було оплачено отриманий товар на суму 141 167, 92 грн, що підтверджується відповідачем у відзиві на позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що оплата партії товару повинна бути здійснена покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, що зазначається у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору. Оплата проводиться на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату.

Враховуючи дати видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, а саме 16.02.2022 (видаткова накладна № РН-0000204) та 22.02.2022 (видаткова накладна № РН-0000232), оскільки сторони погодили оплату саме протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, відповідач повинен був оплатити товар до 18.03.2022 та 24.03.2022 відповідно.

У той же час, суд не бере до уваги заперечення відповідача проти позову, які зводяться до виникнення в покупця обов`язку здійснити оплату за товар лише після виставленого постачальником рахунку на оплату, якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «КАРТПРОМ», як зазначає останній не отримувало, а тому, на його думку, строк виконання зобов`язання по оплаті поставленого позивачем товару не настав.

Зі змісту пункту 5.1. договору вбачається, що оплата партії товару повинна бути здійснена покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, що зазначається у видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору. Оплата проводиться на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату.

Так, відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, умова договору стосовно того, що оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку, не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Крім того, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Однак, суд наголошує на тому, що вказівка в договорі на здійснення відповідачем оплати на підставі виставленого рахунку не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватися саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Отже, умова договору про те, що оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату, не встановлює строку виконання зобов`язання та не є відкладальною обставиною, тоді як відповідно до цього ж пункту 5.1. договору оплата партії товару повинна бути здійснена покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки товару.

А тому, враховуючи дати видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, а саме 16.02.2022 (видаткова накладна № РН-0000204) та 22.02.2022 (видаткова накладна № РН-0000232), відповідач повинен був оплатити товар до 18.03.2022 та 24.03.2022 відповідно.

При цьому суд зазначає, що в розділі 9 постачальником (позивачем) були зазначені реквізити для розрахунків за товар: ТОВ «Кристал-99», р/р IBAN: НОМЕР_1 у ПАТ «АЛЬФА-БАНК», відділення «Костянтинівське», МФО 300346, код ЄДРПОУ: 304154505147, ІПН: 304154505147.

Враховуючи зазначене, виходячи з системного аналізу умов договору, суд приходить до висновку, що рахунки мали містити лише банківські реквізити для оплати, проте не були відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України. Окрім того, як зазначено судом вище банківські реквізити містилися в самому договорі (розділ 9), доказів того, що вони змінювалися в матеріалах справи немає, а тому відповідач не був позбавлений можливості сплатити грошові кошти в розмірі 141 167, 92 грн у строк встановлений сторонами в договорі.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від виконання грошового обов`язку.

Аналогічної за змістом правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 в справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 в справі № 923/712/17, від 21.01.2019 в справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 в справі № 918/537/18, від 29.08.2019 в справі № 905/2245/17, від 20.02.2020 в справі № 915/400/18.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договором за поставлений товар у розмірі 141 167, 92 грн, що не заперечується останнім, доказів її погашення, в тому числі в строки встановлені в договорі матеріали справи не містять. Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми основної заборгованості.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 9 227, 52 грн 3 % річних за загальний період з 22.03.2022 по 29.05.2024 та 35 910, 49 грн інфляційних втрат за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 9 227, 52 грн за загальний період з 22.03.2022 по 29.05.2024, судом встановлено, що позивачем невірно визначено дати з яких здійснюється нарахування 3 % річних, а саме, не враховано п. 5.1. договору стосовно кожної видаткової накладної окремо, а тому судом з урахуванням видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому, обмежуючись періодами та сумами, визначеними позивачем, а саме наступним чином:

Видаткова накладнаСума боргу (грн)Період нарахування3 % річних (грн)№ РН-0000204 від 16.02.202240 324, 43 грн 22.03.2022 - 29.05.20242 650, 11№ РН-0000232 від 22.02.2022100 933, 49 грн24.03.2022 - 29.05.20246 616, 73Всього:9 266, 84Отже, за розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період з 22.03.2022 по 29.05.2024 складає 9 266, 84 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Тому вимога позивача, про стягнення 3 % річних є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 9 227, 52 грн.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем у розмірі 35 910, 49 грн за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 141 167, 92 грн основного боргу, 35 910, 49 грн інфляційних втрат та 9 227, 52 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «КАРТПРОМ» (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 11А, кімната 904, ідентифікаційний код 38179833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-99» (84205, Донецька область, місто Дружківка, вулиця Соборна, будинок 20, ідентифікаційний код 30415453) 141 167 (сто сорок одну тисячу сто шістдесят сім) грн 92 коп. основного боргу, 35 910 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот десять) грн 49 коп. інфляційних втрат, 9 227 (дев`ять тисяч двісті двадцять сім) грн 52 коп. 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань