Ухвала

від 10.09.2024 по справі 917/1254/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

10.09.2024 Справа № 917/1254/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Михатило А.В., представники учасників справи в судове засідання не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСКАД 2007", вул. Петрівська, 15, м. Миргород, Полтавська область, 37600

до відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40003

про скасування арешту нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСКАД 2007" до відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту всього нерухомого майна ТОВ "КАСКАД", який було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №047874 від 09.11.2007 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Полтавській області Марехою Д. О., зареєстрованого Першою Полтавською державною нотаріальною конторою за №6092171 від 23.11.2007 року (вх. № 1315/24).

Ухвалою від 05.08.2024 року суд залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСКАД 2007" без руху та надав строк 5 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

12.08.2024 року до суду від позивача надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду від 05.08.2024 року по справі №917/1254/24 про залишення позовної заяви без руху (з додатками) (вх. № 10833). В якості додатку до пояснень позивачем також подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 15.08.2024 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 10.09.2024 року на 10.30 год. Встановлено учасникам справи строки на подачу заяв по суті спору.

30.08.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, направив до суду клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач також представника в судове засідання не направив.

Дослідивши матеріали справи суд встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 25 січня 2007 року ТОВ «КАСКАД 2007» є правонаступником Малого приватного переробно-виробничого підприємства «Хдібодар», що підтверджується актом прийому-передачі активів і пасивів від юридичної особи МППВП «Хлібодар» до юридичної особи - правонаступника ТОВ «КАСКАД 2007» від 25.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Карбан Є.О. та зареєстрованим в реєстрі №401,402, 403.

09 листопада 2007 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Полтавській області Марехою Д.О. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №047874.

23 листопада 2007 року Першою полтавською державною нотаріальною конторою було зареєстровано вищевказану постанову за №6092171 о 16:00:32, 3963064 реєстраційний номер обтяження - 6092171.

Стягувачем по даному виконавчому провадженню було Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Агропромислове об`єднання «ЦУКРОВИК ПОЛТАВЩИНИ» (ТОВ "ТД" АПО "ЦУКРОВИК ПОЛТАВЩИНИ"), які знаходились за адресою вул. Почайнинська, буд. 38/44, м. Київ (код ЄДРПОУ 30910449), проте з 26.10.2009 року дане підприємство було припинено, на підставі рішення про припинення за №10711120010001438 від 26.10.2009 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Таким чином, виконавче провадження №6092171, зареєстрованого 23.11.2007 року являється закінченим відповідно до п.З ч.І ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку з припиненням юридичної особи ТОВ "ТД" АПО "ЦУКРОВИК ПОЛТАВЩИНИ", як сторони виконавчого провадження.

Позивач з посиланням на ст. 41 Конституції України , ч. 1 ст. 317 ЦК України, ч. 1 ст. 319 ЦК України просив задовольнити його позов про скасування арешту всього нерухомого майна ТОВ «КАСКАД 2007», який було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №047874 від 09 листопада 2007 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВ С Головного управління юстиції у Полтавській області Марехою Д.О., зареєстрованого Першою полтавською державною нотаріальною конторою за №6092171 від 23.11.2007 року.

При прийнятті даної ухвали суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Предметом спору у цій справі є дії органів виконавчої служби під час вчинення виконавчих дій, зокрема, щодо накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні.

При цьому у матеріалах цієї справи відсутнє судове рішення або рішення іншого органу (посадових осіб), на виконання якого видано виконавчий документ і державним виконавцем відкрито виконавче провадження та накладено арешт.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Проте у цій справі з такою вимогою звернувся сам боржник- власник майна.

При цьому з матеріалів справи не вбачається існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім позивача, особи.

Суд в ухвалі про залишення позову без руху від 05.08.2024 року звертав увагу позивача, що останній послався у позовній заяві на правову позицію Верховного Суду, зокрема на постанови: від 13.07.2022 року по справі №2/0301806/11, від 07.11.2011 року по справі № 2-356/12, від 22.12.20221 року по справі № 645/6694/15, від 12.10.2022 року по справі №03/3435/21, від 03.11.2021 року по справі № 161/14034/20), де предметом розгляду були скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців. До того ж, у одній із зазначених постанов (від 03.11.2021 року у справі №161/14034/20) Верховний Суд вказав:

"Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року (справа № 712/12136/18, провадження № 61-4726сво19) дійшов висновку, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19)."

Також у Постанові КЦС ВС від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21 суд дійшов висновку, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.

Верховний Суд у Постанові від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21 виходив з того, що за змістом положень Закону України «Про виконавче провадження» в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладений арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно. Тож, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органом державної виконавчої служби, треба розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

У Постанові Верховного Суду у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) Верховний Суд зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд зазначає, що частиною 1 ст. 339 ГПК України унормовано, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.10.2019 у справі №904/51/19 зазначила, що у разі якщо зняття арешту з майна не пов`язано зі спором про право на це майно, особа, яка вважає себе власником спірного майна, доказом чого є відповідні документи, повинна звернутися до державної виконавчої служби з вимогою про зняття арешту зі спірного майна. У випадку відмови державної виконавчої служби у знятті арешту з майна, останній повинен звернутися до суду з вимогою про оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, шляхом подання до суду скарги на рішення, дію чи бездіяльність органів державної виконавчої служби та зобов`язання зняти арешт в межах розглянутої господарської справи.

Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, у даній справі при зверненні позивачем із позовом, останній не просить суд визнати за ним право власності на спірне рухоме майно. Фактично, в даному випадку, спір пов`язаний виключно із запереченнями проти арешту майна, який накладено органом державної виконавчої служби постановою про арешт майна в межах виконавчого провадження. Однак, доказів звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, який виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, позивачем не надано.

При цьому, позивач не посилається на порушення порядку накладення арешту та не оскаржує дії (постанову) державного виконавця про арешт майна боржника в порядку Розділу VI ГПК України.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 05.08.2024 року суд зазначав, що позивачу необхідно вказати у позовній заяві правові підстави позову та обґрунтування того, чи його позовна заява стосується саме спору про право цивільне, чи публічно-правового спору, чи оскарження дій (рішень, бездіяльності) державного виконавця у процесі виконання судового рішення чи іншого виконавчого документа, тобто навести правове обґрунтування підсудності даного спору саме Господарському суду Полтавської області у порядку позовного провадження.

Позивачем не було наведено вищевказане обґрунтування і на стадії підготовчого провадження, натомість представник позивач просив суд закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

Відтак, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 2 ст. 231 ГПК України).

Суд роз`яснює позивачу, що юрисдикція спорів (скарг) щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

За правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем в межах виконавчого провадження, відкритого за виконавчим документом, виданого судом на виконання ухвалених в цивільних чи господарських справах судових рішень, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України чи в порядку Розділу VI ГПК України відповідно.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається ( ч. 3 231 ГПК України).

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету ( ч. 4 231 ГПК України).

Згідно ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи той факт, що матеріали справи не містять клопотання від позивача про повернення судового збору, на сьогоднішній день, у суду відсутні правові підстави для повернення судового збору з державного бюджету.

Суд роз`яснює позивачу, що дане питання буде вирішено судом після надходження відповідного клопотання від позивача.

Керуючись ст.ст.2,4,20,185, п.1 ч. 1 ст.231, 234,235 ГПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 255-257 ГПК України.

Ухвала підписана 12.09.2024 року.

Суддя Тимощенко О.М.