Ухвала

від 11.09.2024 по справі 922/1063/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"11" вересня 2024 р. м. ХарківСправа № 922/1063/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі Тонкій Є.М.

за участю представників:

стягувача - Гримайло Н.Р. (дов №16-2-02/30208 від 27.12.2023 року),

боржника - не з`явився,

державного виконавця Київського ВДВС - не з`явився

розглянувши скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на дії (бездіяльність)державного виконавця (Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.09.2024) у справі :

за позовом Публічного АТ "УкрСиббанк", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Туристична фірма "САМ", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.06.2014 по справі №922/1063/14 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристичної фірми "САМ" (61023, Харківська область, м. Харків, Київський район, вул. Маяковського, буд. 15, код 24670113) на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (61001, Харківська область, м. Харків, Червонозаводський район, проспект Московський, буд. 60, код 09807750, р/р НОМЕР_1 в АТ "УкрСиббанк", МФО351005) заборгованість по орендній платі в сумі 53 148,29 грн., заборгованість по відшкодуванню вартості комунальних платежів 16003,85 грн., нарахована позивачем пеню за несвоєчасну сплату орендної плати в сумі 1561,69 грн., пеню за несвоєчасне відшкодування комунальних платежів в сумі 265,99 грн., інфляційні нарахування за несвоєчасну сплату орендної плати в сумі 318,89 грн., інфляційні нарахування за несвоєчасне відшкодування комунальних платежів в сумі 51,60 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату орендної плати в сумі 360,39 грн., 3% річних за несвоєчасне відшкодування комунальних платежів в сумі 265,99 грн., витрати по сплаті судового зборув сумі1827,00 грн.

На виконання рішення 23.06.2014 видано відповідний наказ.

02.09.2024 від Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" надійшла скарга (Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.09.2024) на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій скаржник просить суд:

Поновити АТ «УКРСИББАНК» процесуальні строки для подання скарги на дії Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 43812080 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області № 922/1063/14 від 23.06.2014 р.

Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича від 22.12.2023 р. у виконавчому провадженні № 43812080.

Визнати бездіяльність державного виконавця пов`язану з нездійсненням дій направлених на реалізацію описаного та арештованого майна у виконавчому провадженні № 43812080 незаконною.

Зобов`язати державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича здійснити усі необхідні дії, передбачені ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», для примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 43812080.

В обгрунтування клопотання про поновлення строків для подання скарги скаржник посилаєтьсяна те, що станом на день подання скарги до суду установою банку не отримано будь-якої відповіді від Київського ВДВС за наслідками розгляду скарги АТ «УКРСИББАНК» за вих. № 16-3-04/144 від 21.06.2024 р., тобто жодного рішення Київським ВДВС по суті скарги не прийнято, наявний факт триваючої бездіяльності з боку посадових осіб Київського ВДВС з питання розгляду скарги банку, що, в свою чергу, унеможливлює встановити конкретну дату початку перебігу строків подання скарги у відповідності до положень ч. 5 ст. 74 Закону № 1404-VIII, та п. а) ч. 1 ст. 341 Господарського процесуального кодексу, відповідно до яких рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

За таких обставин АТ «УКРСИББАНК» вважає, що подання до суду цієї скарги відбувається у розумні строки, враховуючи, в тому числі, строки поштового перебігу для надання відповіді на скаргу, а також воєнний стан, запроваджений та триваючий в Україні, відповідно, на переконання скаржника, наявні підстави для поновлення АТ «УКРСИББАНК» строку для подання скарги на дії Київського ВДВС до суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 поновлено АТ «УКРСИББАНК» процесуальні строки для подання скарги на дії Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 43812080 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області № 922/1063/14 від 23.06.2014 р.

Скаргу АТ «УКРСИББАНК» щодо оскарження дій Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 43812080 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області № 922/1063/14 від 23.06.2014 р. прийнято до розгляду та призначено в судовому засіданні 11 вересня 2024 року о 12:45.

Присутній у судовому засіданні представник стягувача підтримав скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник боржника у судове засідання 11.09.2024 не прибув, письмову позицію з приводу скарги не подав.

Ухвала суду від 02.09.2024, яка надсилаласьборжнику, повернулась на адресу суду із довідкою органу поштового зв`язку з зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6ст. 242 ГПК Україниднем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Представник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання, призначене для розгляду скарги, не з`явився.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.08.2024 про призначення судового засідання для розгляду скарги було доставлено до електронного кабінету Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, виконавчу службу було повідомлено телефонограмою про дату, час та місце розгляду скарги у Господарському суді Харківської області.

Разом з тим від представника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 11.09.2024 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх.№ 22777/24).

Розглянувши вищевказане клопотання, суд зазначає, що частиною 1 статті 342 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Враховуючи сплив встановленого законом для розгляду скарги строку, суд відмовляє в клопотанні представника виконавчої служби про відкладення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

11.09.2024, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши матеріали скарги Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на дії (бездіяльність) державного виконавця (Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.09.2024), заслухавши представника стягувача, судом встановлено та враховано таке.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Як вбачається із матеріалів скарги, 22.12.2023 старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченком Віталієм Володимировичем у виконавчому провадженні № 43812080 винесено постанову про повернення виконавчого документу наказу Господарського суду Харківської області № 922/1063/14 від 23.06.2014 р. (надалі за текстом скарги Наказ № 922/1063/14) стягувачу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

Як зазначає стягувач, станом на дату подання скарги до суду постанова про повернення виконавчого документу стягувачу та оригінал наказу у справі № 922/1063/14 стягувачу не надходили.

З метою оскарження постанови державного виконавця в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» на ім`я начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі за текстом скарги Київський ВДВС) було подано скаргу на бездіяльність державного виконавця та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні № 43812080 за вих. № 16-3-04/144 від 21.06.2024 р.

Згідно даних трекінгу поштового відправлення №6107502824717, який додано до матеріалів скарги, скарга надійшла до Київського ВДВС 25.06.2024, однак станом на дату подання скарги до суду відповіді про наслідки розгляду скарги та прийняте рішення стягувачем не отримано.

АТ «УКРСИББАНК» вважає постанову від 22.12.2023 про повернення наказу Господарського суду Харківської області незаконною, винесеною безпідставно, а дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 43812080 такими, що не відповідають вимогам ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо ефективного, своєчасного та повного вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішень.

Стягувач повідомляє, що наказ у справі №922/1063/14 знаходиться на примусовому виконанні у Київському відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з червня 2014. За весь цей час з 73 803,69 грн боргу за виконавчим документом на рахунок стягувача надійшло лише 253,62 грн.

Також до матеріалів скарги додано постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 09.11.2016 р. у виконавчому провадженні № 43812080, згідно зі змістом якої державним виконавцем Київського ВДВС Кононенком О.М. описано та накладено арешт на рухоме майно боржника (всього 17 позицій) у вигляді офісних меблів та офісної техніки. Майно було передано на відповідальне зберігання директору ТОВ «ТФ «САМ» Кобозєву Руслану Валерійовичу, однак дій зі звернення стягнення на виявлене майно державним виконавцем виконано не було, як і дій по відношенню до директора ТОВ «ТФ «САМ» за втрату майна, переданого на відповідальне зберігання, відповідно до положень ч. 6 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ «ТФ «САМ» з 12.02.2016 р. є Кобозєв Р.В. Стягувач звертає увагу, що юридичні особи роботодавці зобов`язані щомісячно, не рідше двох разів на місяць, виплачувати своїм працівникам заробітну плату та виконувати функції податкового агенту за такими виплатами. З цього обов`язку стягувач робить висновок, що ТОВ «ТФ «САМ» протягом 20162024 виплачує заробітну плату та утримує податки з таких виплат принаймні з одного працівника директора ТОВ «ТФ «САМ» Кобозева Р.В.

Отже, на думку стягувача, керівником боржника Кобозєвим Р.В. здійснюються активні дії, направлені на уникнення виконання рішення суду про стягнення з очолюваної ним юридичної особи грошових коштів за рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/1063/14, а державним виконавцем не були вчиненні усі необхідні дії, передбачені ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», направлені на примусове виконання вказаного рішення суду, зокрема, примусової реалізації описаного та арештованого майна боржника, а також притягнення особи, на відповідальне зберігання якої було передано майно боржника, до передбаченої законодавством України відповідальності у випадку встановлення факту втрати відповідальною особою такого майна.

Таким чином, вказана державним виконавцем правова підстава для повернення виконавчого документу стягувачу, а саме п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404- VIII - 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не відповідає дійсності і матеріалам виконавчого провадження № 43812080, внаслідок чого, постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 22.12.2023 р. є незаконною та підлягає скасуванню.

За таких обставин АТ «УКРСИББАНК» вважає, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 22.12.2023 підлягає скасуванню, а бездіяльність державного виконавця, пов`язана з нездійсненням дій, направлених на реалізацію описаного та арештованого майна у виконавчому провадженні № 43812080, є незаконною.

Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України обов`язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

У ч. 2, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

У рішенні Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено засади виконавчого провадження. Так, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Разом з тим порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Вчинення державним виконавцем дій, які визначені законом для виконання судового рішення, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

З викладеного слідує, що під час розгляду скарги на дії (бездіяльність) виконавця господарський суд, користуючись правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, повинен з`ясувати та перевірити належність виконання виконавцем визначених законом обов`язків, і в залежності від установлених обставин ухвалити відповідне рішення про задоволення (відмову у задоволенні) такої скарги.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16.01.2021 у справі № 910/4071/17.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі ст. 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У частині 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, положеннями ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано обов`язки державного виконавця, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

Отже, за змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону України «Про виконавче провадження» метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 37 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт (частина 2 статті 37).

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (частина 3 статті 37).

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина 4 статті).

Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частинами 5, 6, 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово.

При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 911/4670/13, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16 від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/25970/14, від 02.12.2020 у справі № 911/4670/13.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Суд враховує, що у рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

Дослідивши матеріали скарги та заслухавши пояснення представника стягувача у судовому засіданні, суд дійшов висновку про порушення виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження", яке полягає в нездійсненні виконавцем усіх можливих заходів, спрямованих на забезпечення виконання наказу Господарського суду Харківської області у справі №922/1063/14, після винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 09.11.2016 у виконавчому провадження № 43812080 та поверненні виконавчого документа стягувачу.

Виходячи з наведеного, скарга Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на дії (бездіяльність) державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 234, 235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на дії (бездіяльність) державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича (Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.09.2024) задовольнити повністю.

Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича від 22.12.2023 р. у виконавчому провадженні № 43812080.

Визнати бездіяльність державного виконавця, пов`язану з нездійсненням дій, направлених на реалізацію описаного та арештованого майна у виконавчому провадженні № 43812080, незаконною.

Зобов`язати державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича здійснити усі необхідні дії, передбачені ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», для примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 43812080.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення - 11.09.2024.

Ухвалу може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 12.09.2024.

Суддя Присяжнюк О.О.