Ухвала

від 12.09.2024 по справі 908/3187/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/3187/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будновація"

на рішення Господарського суду Запорізької області

(суддя - Ярешко О.В.)

від 08.02.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Чус О.В., судді - Кощеєв І.М., Дармін М.О.)

від 10.07.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглепромтранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будновація"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 1 033 065,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою "Вуглепромтранс" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будновація" за участю третьої особи ОСОБА_1 про стягнення 1 033 065,69 грн безпідставно набутих грошових коштів.

2. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2024, позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будновація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглепромтранс" 1 033 065, 69 грн та 15 495, 99 грн судового збору.

3. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки встановив, що позивач відмовився від виконання зобов`язань за договором підряду № 10487/21-П від 22.07.2021 та його припинення в зв`язку з цим, тому між сторонами відсутні договірні відносини. Натомість, позивач сплатив на користь відповідача загальну суму 1 240 401,44 грн, який виконав роботи за договором на суму 207 335,75 грн, і відповідач не довів належними та допустимими доказами виконання ним робіт на суму 1 033 065,69 грн та правомірне утримання цієї суми.

4. 19.08.2024 відповідач надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу (зареєстрована канцелярією суду 03.09.2024), в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

5. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

6. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

9. Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684, 00 грн.

10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

11. Предметом позову у цій справі є стягнення 1 033 065,69 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 684,00 грн = 1 342 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.

12. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

13. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки у цьому правовому аспекті існує низка рішень судів у аналогічних справах з протилежними правовими висновками, а саме постанови Верховного Суду від 16.09.2024 у справі № 913/703/20, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19;

- справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) з огляду на те, що виконання оскаржуваних судових рішень може призвести до скрутного фінансового становища скаржника.

14. Верховний Суд розглянув викладені скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення є безпідставними з огляду на таке.

15. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

16. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

17. Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

18. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

19. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

20. Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник посилається на уже сформовану практику Верховного Суду, що може бути підставою для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

21. Доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

22. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередньої інстанції не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.

23. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

24. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

25. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

26. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 1 033 065,69 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

28. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/3187/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будновація" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2024.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

О. Кролевець