Рішення

від 05.09.2024 по справі 383/1684/23

БОБРИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 383/1684/23

Номер провадження 2/383/96/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючої судді - Адаменко І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кареліної Д.В.,

представника позивача адвоката Пономарьова О.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Хилько Ю.І.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області справу

№ 383/684/23за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Кетрисанівськоїсільської радиКропивницького районуКіровоградської областіпро визнаннянедійсними державних актівна правовласності наземельні ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Пономарьова О.В. звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на земельну частку (пай) площею 6,95 в умовних кадастрових гектарах без визнання меж цієї частки в натурі у землі, яка перебуває у колективній власності ВАТ «Богунівське», що знаходиться на території Свердлівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області (наразі Кетрисанівська сільська рада) та належала спадкодавцю на підставі сертифіката на земельну частку (пай) КР №0245705, виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 14.03.2000 року, що зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 14.03.2000 року за №260. Вона та її брат, позивач у справі ОСОБА_1 , прийняли спадщину за заповітом, а брат ОСОБА_1 відмовився від своєї 1\3 частки у спадщині на її користь. 05 січня 2001 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки, а ОСОБА_1 отримав свідоцтво на право на спадщину на 1\3 частки вказаної земельної частки паю.

Вказує, що 23 червня 2001 року Свердловська сільська рада прийняла рішення № 119 «Про передачу в приватну власність земельних часток (паїв) із земель колективної власності громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» яким затверджено схему поділу земель колективної власності ВАТ «Богунівське», передано у приватну власність земельні частки (паї), припинено право колективної власності. В списках громадян Свердловської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області членів ВАТ «Богунівське», яким передається в натурі земельна частка (пай) вказано, що ОСОБА_2 передається у приватну власність земельна ділянка 421 розміром 8,91 га. 19 грудня 2001 року Свердловською сільською радою Бобринецького району Кіровоградської області видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ-КР №040335 на ім`я ОСОБА_2 із зазначенням, що їй передається земельна ділянка у приватну власність площею 8,91 га, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №19-373ч. В плані зовнішніх меж земельної ділянки зазначено, що позивачу належить земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 5,97 га та земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 2,94 га, але остання площа невірно вказана, оскільки повинно бути зазначено розмір земельної ділянки №421-2 площею 3,84 га, а не 2,94 га, що разом складає загальну площу земельної ділянки 9,81 га, а не 8,91 га. В зв`язку з чим через допущену помилку в плані зовнішніх меж земельної ділянки невірно вказано загальну площу земельної ділянки у Державному акті на право приватної власності на землю на її ім`я, виданого 19.12.2001 року, що порушує право позивача щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Вказані обставини встановлені при намірі скористатися своїм правом на укладення договору оренди землі та передання земельних ділянок у користування іншій особі. Оскільки вважає, що розмір її успадкованої земельної ділянки зменшено за рахунок збільшення розміру успадкованої ділянки відповідача, тому просить визнати недійсним як виданий на її ім`я Державний акт на право приватної власності на землю, так і на ім`я відповідача.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2023 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування письмових доказів.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, до суду заяв чи клопотань не надійшло.

Представник позивача адвокат Пономарьов О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні, подавшидо суду також заяву про застосування строків позовної давності. До суду надав відзив, який обґрунтований тим, що заявляючи вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю виданого 19.12.2001 року Свердловською сільською радою на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,817 га кадастровий номер 3520886800:02:000:0429 позивач одночасно з цим заявляє вимогу про лише часткове визнання недійсним державного акту про право власності на землю. Таким чином, у разі задоволення таких вимог, практично право власності на всю земельну ділянку відповідача буде зупинено на невизначений строк, хоча спірним є лише 0,497 га землі, оскільки за твердженням позивача відповідачу після розподілу спадкового паю належить 1/3 частини паю, тобто 6,95:3=2,31666 га та правомірність набуття права власності на дану земельну ділянку ніким не оспорюється. Крім того, вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом, так як на час звернення до суду пройшло понад 22 роки. В той же час, при зверненні до суду позивач не заявляє клопотання про поновлення строку та не приводить будь-яких доказів про наявність поважних причин для його пропущення. На цій підставі просить відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі (а.с.85-89, том 1). Крім того подав письмову заяву про застосування строку позовної давності в порядку ст.ст.253-255 ЦПК України (а.с.128-133, том 1).

Представник відповідача адвокат Хилько Ю.І. в судовому засіданні просив відмовити в задоволені позовних вимоги в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та застосувати строки позовної давності.

Представник відповідача Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду заяв чи клопотань не надійшло. Відзиву на позовну заяву від відповідача також не надходило.

Згідно ч.8ст.178 ЦПК Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, враховуючи пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази у їх сукупності вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Свердловської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області Світлик Н.О. від 10.02.1998 року, зареєстрований в реєстрі за №26, відповідно якого все майно із чого б воно не складалося заповіла своїм дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (а.с.13, том 1).

Вказані обставини встановлено також із Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 25.10.2023 року за №74467982 (а.с.76-78, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності ВАТ «Богунівське» розміром 6,95 в умовних кадастрових гектарах без визнання меж цієї частки, що знаходиться на території Свердлівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області і належить спадкодавцю на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії КР №0245705, виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 14.03.2000 року, що зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 14.03.2000 року за №260.

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Вороненко Л.В. від 05.01.2001 року, зареєстрованим в реєстрі за №26 (а.с.12, том 1) позивач ОСОБА_2 є спадкоємицею зазначеного в заповіті майна, а саме на 2/3 частки, в тому числі 1/3 частка спадщини ОСОБА_1 , який від спадщини відмовився на її користь, а відповідач ОСОБА_1 успадкував 1/3 частку спадкового майна. При цьому, спадкове майно складається із земельної частки (пай) площею 6,95 в умовних кадастрових гектарах без визнання меж цієї частки в натурі у землі, яка перебуває у колективній власності ВАТ «Богунівське», що знаходиться на території Свердлівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області та належала спадкодавцю на підставі сертифіката на земельну частку (пай) КР №0245705, виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 14.03.2000 року, що зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 14.03.2000 року за №260.

Даний факт також підтверджується копією спадкової справи №355 від 18.05.2000 року щодо майна померлої ОСОБА_3 (а.с.19-52, том 1).

23 червня 2001 року Свердловська сільська рада прийняла рішення №119 «Про передачу в приватну власність земельних часток (паїв) із земель колективної власності громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», яким затверджено схему поділу земель колективної власності ВАТ «Богунівське», передано у приватну власність земельні частки (паї), припинено право колективної власності (а.с.14, том 1).

Відповідно списків громадян Свердловською сільською радою Бобринецького району Кіровоградської області членів ВАТ «Богунівське», яким передається в натурі земельна частка (пай) вказано, що ОСОБА_2 передається в натурі земельна частка (пай), ОСОБА_2 передається у приватну власність земельна ділянка НОМЕР_3 , розміром 5,97 га (а.с.15-16, том 1).

19 грудня 2001 року Свердлівською сільською радою Бобринецького району Кіровоградської області видано Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КР №040335 на ім`я ОСОБА_2 , площею 8,91 га, яка розмежована на дві земельні ділянки: №421-1 площеб 5.97 га та №421-2 площею 2.94 га, кадастровий номер 3520886800:02:000:0429, зареєстрований в Книзі записів держаних актів на право приватної власності на землю №19-373ч (а.с.17-18, том 1). Даний факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29882964 від 22.11.2014 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29883514 від 22.11.2014 року (а.с.189-190, том 1).

Також 19 грудня 2001 року Свердлівською сільською радою Бобринецького району Кіровоградської області видано Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КР №040343 на ім`я ОСОБА_1 , площею 2,82 га, кадастровий номер 3520886800:02:000:0429, зареєстрований в Книзі записів держаних актів на право приватної власності на землю №19-381ч (а.с.62, том 2).

Даний факт також підтверджується інформацією з Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3520886800:02:000:0429 (а.с.2 зворот 26, том 2). Списком працівників акціонерного товариства «Богунівське» Бобринецького району Кіровоградської області (а.с.27-59, том 2).

Згідно ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина першастатті 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другоюстатті 16 ЦК Україниабо іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст.125,126 ЗК України (в редакції чинній на момент видачі оспорюваного рішення та державних актів) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.ч.1,2ст.321ЦК Україниправо власностіє непорушним.Ніхто неможе бутипротиправно позбавленийцього правачи обмеженийу йогоздійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.328ЦК Україниправо власностінабувається напідставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно ч.ч.1,2до ст.386ЦК Українидержава забезпечуєрівний захистправ усіхсуб`єктівправа власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно доч.ч.1,2,3ст.78ЗК Україниправо власностіна землю-це правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися земельнимиділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України,цього Кодексу,а такожінших законів,що видаютьсявідповідно доних. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно ст.152ЗК Українидержава забезпечуєгромадянам таюридичним особамрівні умовизахисту праввласності наземлю. Власникземельної ділянкиабо землекористувачможе вимагатиусунення будь-якихпорушень йогоправ наземлю,навіть якщоці порушенняне пов`язаніз позбавленнямправа володінняземельною ділянкою,і відшкодуваннязавданих збитків. Захистправ громадянта юридичнихосіб наземельні ділянкиздійснюється шляхом: а)визнання прав; б)відновлення стануземельної ділянки,який існувавдо порушенняправ,і запобіганнявчиненню дій,що порушуютьправа абостворюють небезпекупорушення прав; в)визнання угодинедійсною; г)визнання недійснимирішень органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядування; ґ)відшкодування заподіянихзбитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 статті 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду (справа 6-57цс13 від 19.06.2013 року), державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає помилкове неправомірне зменшення площі успадкованої нею земельної частки паю з 2/3 на 1/2, при виділенні її в натурі та отриманні Державного акта на право праватної власності на землю її ім`я та при отриманні Державного акта на право праватної власності на землю на виділену в натурі й успадковану частку пай ім`я відповідача. При цьому, відповідач не заперечив цього факту належними та допустимими доказами, більш того фактично визнав його та погодився у своїм відзиві , що така помилка дійсно мала місце під час виділу в натурі позивачу та відповачу успадкованої частки кожного земельної частки паю, де фактично помилково спадкову землю було розділено мід сторонами у рівних частках, але розмір відхилення площі земельної ділянки на його користь не значний та спірним є лише 0,497 га. Вказані обставини дають підставу суду дійти висновку про обґрунтованість позову.

Але, у даній справі представник відповідача адвокат Хилько Ю.І. просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову з цих підстав, додатково пояснивши, що оскільки після отримання сторонами спірних Державних актів на право приватної власності на землю сплинуло вже 22 роки та позивачка весь цей час знала про своє порушене право, але не проявляла достатнього інтересу його захистити, навпаки вільно користувалася земельною ділянкою, як і відповідач, при цьому визнання недійсними вказаних Державних актів поставить у скрутне матеріальне становище обидві сторони, які змушені будуть зазнати додаткових майнових затрат на виготовлення нової документації та нового оформлення свого успадкового права на землю, також це спричинить зупинення використання земельних ділянок сторонами на невизначений тривалий час, що є неконструктивно.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю; (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 6610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19 (провадження № 12-40гс20) зроблено висновок, що «строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 цього Кодексу). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, зазначила, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ще 15.01.2001 року.

19 грудня 2001 року Свердловською сільською радою Бобринецького району Кіровоградської області сторонам виданоспірні Державні акит на право приватної власності на землю, тобто позивачка з цього часу вже більш як 22 роки знала про порушення свого права.

Проте, ні позивач ні представник позивача не просили поновити строк позовної давності та відповідно не обґрунтували та не вказали жодної поважної причини його пропуску.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, оскільки позивачем та представником позивача не надано будь-яких достатніх та допустимих доказів на обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності, позовні вимоги заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якого зробив заяву до ухвалення рішення відповідач, тобто позивачем не доведено підстав, що унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання до суду даного позову, також враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову повністю, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10, 12, 13, 18, 76-83, 89, 141, 209-211, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки відмовити повністю.

Судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Бобринецьким РВ УМВС України в Кіровоградській області від 28.01.1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, код ЄДРПОУ 04365508, місцезнаходження: с.Кетрисанівка, Кропивницького району Кіровоградської області, п.і.27247.

Повне рішення суду складено 12.09.2024 року.

Суддя І. М. Адаменко