Постанова

від 10.09.2024 по справі 177/317/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8139/24 Справа № 177/317/24 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа №177/317/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року,яке ухвалено суддею Коваль Н.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 червня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Садівниче товариство «Мрія», Лозуватська сільська рада, про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 08 червня 2010 року позивач купив у ОСОБА_4 земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 0,06 гектарів, для ведення садівництва, яка розташована на території Дніпропетровської області, Криворізький район, Лозуватської сільської ради у Садівничому товаристві «Мрія» за 80 000 грн, що підтверджується відповідною розпискою, яка була написана власноручно ОСОБА_4 .

Купівля вищезазначеної земельної ділянки нотаріально не посвідчувалася, натомість ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_4 звернулися до голови садівничого товариства «Мрія» із заявою, щодо видачі на його ім`я членської книжки на вищезазначену земельну ділянку № НОМЕР_1 , у зв`язку з чим з 08 червня 2010 року, ОСОБА_1 став членом даного садівничого товариства та почав постійно користуватися даною земельною ділянкою разом з житловою будівлею та господарськими спорудами, вважаючи, що він власник даного нерухомого майна.

На підтвердження продажу вищезазначеної земельної ділянки, ОСОБА_4 передав позивачу оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку АДРЕСА_1 , зокрема Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП КВ 001619, виданий Лозуватською сільською радою від 09 жовтня 1996 року.

Позивач постійно користується вищезазначеною земельною ділянкою та житловою спорудою, яка на ній знаходиться. Так, відповідно до членської книжки та починаючи з 2010 року він постійно вносить внески, сплачує за електроенергію, охорону, обробляє земельну ділянку.

Беручи до уваги той факт, що на сьогоднішній день у позивача виникла необхідність в оформленні права власності на вищезазначену земельну ділянку, він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Для належного оформлення земельної ділянки позивач звернувся за адресою фактичного місця проживання ОСОБА_4 , та виявилось, що останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Про смерть ОСОБА_4 позивачу повідомила його рідна донька - ОСОБА_2 , яка також зазначила, що знає про продаж за життя її батька земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,06 гектарів.

На сьогоднішній день позивач продовжує користуватися даною земельною ділянкою та господарськими спорудами, членські (пайові) внески сплачуються ним у повному обсязі, заборгованість відсутня.

Між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не було укладено такий договір, який нотаріально посвідчено, а лише передані гроші за придбання даного нерухомого майна та документи на земельну ділянку.

На підставі наведеного вище позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 0,06 га для ведення садівництва, яка розташована на території Дніпропетровської області, Криворізький район, Лозуватської сільської ради у Садівничому товаристві «Мрія».

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що08 червня 2010 року позивач купив у ОСОБА_4 земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 0,06 гектарів, для ведення садівництва, яка розташована на території Дніпропетровської області, Криворізький район, Лозуватської сільської ради у Садівничому товаристві «Мрія» за 80 000 грн, що підтверджується відповідною розпискою, яка була написана власноручно ОСОБА_4 .

Позивач постійно користується вищезазначеною земельною ділянкою та житловою спорудою, яка на ній знаходиться. Так, відповідно до членської книжки та починаючи з 2010 року він постійно вносить внески, сплачує за електроенергію, охорону, обробляє земельну ділянку.

Беручи до уваги той факт, що на сьогоднішній день у позивача виникла необхідність в оформленні права власності на вищезазначену земельну ділянку, він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Для належного оформлення земельної ділянки позивач звернувся за адресою фактичного місця проживання ОСОБА_4 , та виявилось, що останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Про смерть ОСОБА_4 позивачу повідомила його рідна донька - ОСОБА_2 , яка також зазначила, що знає про продаж за життя її батька земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,06 гектарів.

Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем ОСОБА_4 , успадкувала обов`язок укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки вона не подавала заяви про видачу свідоцтва про право спадщини за законом на спірну земельну ділянку, а укладення договору купівлі-продажу це право, а не обов`язок сторін.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який за життя був власником земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої на території СТ «Мрія» Лозуватської сільської ради, яка призначена для ведення садівництва, про що свідчить копія Державного акта на право власності на землю серії ДП КВ 001619 та копія договору купівлі-продажу (а.с.13,15).

Відповідно до оригіналу розписки від 08 червня 2010 року, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 при продажі дачної ділянки № НОМЕР_1 у СТ «Мрія», отримав 80 000 грн від ОСОБА_1 (а.с.56)

Як видно з матеріалів спадкової справи, 08 листопада 2022 року, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , звернулась ОСОБА_2 , яка відповідно до своєї заяви, прийняла всю спадщину після смерті батька (а.с.82-127).

Родинний зв`язок між ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про народження та копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.86 зворот), де ОСОБА_5 , змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с.86).

Крім ОСОБА_2 , із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори ніхто не звертався.

Дружина померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25,26).

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку позивач посилався на те, що він 08 червня 2010 року придбав у ОСОБА_4 , при цьому відповідного договору сторони не уклали, однак він має намір оформити право власності на вищезазначену земельну ділянку, про те, оскільки ОСОБА_4 , помер, останній позбавлений такої можливості.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, а наявність лише розписки ОСОБА_8 про отримання грошових коштів в розмірі 80000 грн, за продаж садової ділянки № НОМЕР_1 у СТ «Мрія», без обов`язку укладання будь якого правочину, який би мав бути нотаріально посвідченим, не може бути підставою для визнання за особою права власності на земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 328ЦКУкраїни право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другоїстатті 11 ЦК України).

Згідно з частиною першоюстатті 205ЦКУкраїни (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. (абзац перший частини першоїстатті 207 ЦК Українив редакції на час написання розписки).

Відповідно до частини першоїстатті 209 ЦК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першоїстатті 218 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (частина другастатті 215 ЦК України).

Відповідно достатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц, провадження № 61-9087св21, зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другоїстатті 220 ЦК Українидопускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другоюстатті 220 ЦК Україниконвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

Згідно з частиною першоюстатті 655 ЦК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно достатті 657 ЦК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 640 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6 -1288 цс 17, викладено правовий висновок, про те, що однією з умов застосування частини другоїстатті 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку позивач посилався на те, що він 08 червня 2010 року придбав у ОСОБА_4 , при цьому відповідного договору сторони не уклали, однак він має намір оформити право власності на вищезазначену земельну ділянку, про те, оскільки ОСОБА_4 , помер, останній позбавлений такої можливості.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення між сторонами договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Фактично матеріали справи містять лише розписку ОСОБА_8 про отримання грошових коштів в розмірі 80 000 грн, за продаж садової ділянки № НОМЕР_1 у СТ «Мрія», без обов`язку укладання будь якого правочину, який би мав бути нотаріально посвідченим, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

При цьому судом в рішенні вірно зазначено, що заява відповідача про визнання позову, в даному випадку, не можу слугувати відповідною правовою підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки якщо визнання відповідачем позовусуперечить закону абопорушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позовуі продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

В даному випадку визнання відповідачем позову суперечить закону, тому не є підставою для задоволення позовних вимог позивача про визнання права власності на земельну ділянку.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, які повторюють мотиви позовної заяви, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: