Рішення

від 12.09.2024 по справі 320/20647/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року м.Київ№ 320/20647/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загальними позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРС СТАР до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та нечинним наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю КОМЕРС СТАР з позовом до Міністерства охорони здоров`я України та просить суд:

визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2023 № 522 Про затвердження Переліку підстав для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2023 за № 561/39617.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 справу прийнято до розягляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

05.07.2024 підготовче провадження було закрито та за клопотанням сторін продовжено розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що позивач на підставі відповідних ліцензій здійснює господарську діяльність в сфері роздрібної торгівлі тютюновими виробами, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, електронними сигаретами, заправними контейнерами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах через мережу магазинів роздрібної торгівлі.

Зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2023 № 522 «Про затвердження Переліку підстав для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2023 за № 561/39617 (далі Наказ № 522), затверджено Перелік підстав для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану. Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів забезпечити здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану з підстав, визначених Переліком, затвердженим п. 1 цього наказу.

Наголошує, що після прийняття відповідачем Наказу № 522 територіальними органами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужби) відносно Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРС СТАР розпочалися інтенсивні позапланові заходи (перевірки) державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення. При цьому, посадові особи органів Держпродспоживслужби при проведенні позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення як на підставу таких позапланових заходів посилаються на Наказ № 522.

Вважає, що вищезазначене призводить до грубого порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» (далі Постанова № 303) фактично запроваджено мораторій на проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відзив обґрунтовано тим, що Наказ № 522 прийнято в межах та у спосіб визначений нормами чинного законодавства України. Вважає, що позивачем не подано до суду належних та допустимих доказів порушення його прав, свобод в наслідок прийняття спірного наказу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» (далі Постанова № 303) припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Однак, згідно з п. 2 Постанови № 303 за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також для виконання міжнародних зобов`язань України протягом періоду воєнного стану дозволено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах.

Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» визначає основні принципи та напрями державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров`я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров`ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смертності, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.

З метою забезпечення попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей в умовах воєнного стану МОЗ було розроблено та прийнято Наказ № 522.

Незгода позивача з вказаним наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.03.2023 № 522, обумовило на звернення до суду з даним позовом.

Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на викладене, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 9901/520/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.10.2023 у справі № 9901/43/21 указана норма Конституції України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зі змінами і доповненнями (далі - Закон № 877) визначено, що державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Положення Закону № 877 поширюються як на заходи державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, так і на здійснення державного контролю за додержанням законодавства щодо захисту прав споживачів реклами.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 22.09.2005 № 2899-IV «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», зі змінами і доповненнями (надалі Закон № 2899) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, в межах своєї компетенції: формує державну політику щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення відповідно до закону, бере участь у розробленні та виконанні відповідних загальнодержавних програм попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

За приписами цієї ж статті Закону № 2899 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, у межах своєї компетенції: реалізує відповідно до закону державну політику щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), МОЗ забезпечує формування державної політики у сфері попередження та зниження рівня вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, Держпродспоживслужба реалізує державну політику у галузі попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення; здійснює контроль за дотриманням показників вмісту шкідливих для здоров`я людини речовин і інгредієнтів у тютюнових виробах, які реалізуються на території України, та проводить моніторинг ефективності вжитих заходів з попередження і зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення; застосовує фінансові санкції до суб`єктів господарювання за порушення законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення. Заборона проведення окремих заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення можуть створювати негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини та забезпечення безпеки держави.

Так, з метою забезпечення попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей в умовах воєнного стану МОЗ було розроблено та прийнято Наказ № 522.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 05.04.2023 № 41684/41384-26- 23/10.1. наказ № 522, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2023 за № 561/39617.

Відповідно до п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Згідно з Пояснювальною запискою до проєкту Наказу № 522 проєкт акта пройшов процедуру громадського обговорення.

З метою отримання зворотного зв`язку проєкт акта було оприлюднено на офіційному вебсайті МОЗ. Зауваження, що надійшли до проєкта акта не були враховані. Відповідно до зауважень стверджується, що Міністерство охорони здоров`я не має повноважень затверджувати зазначений проєкт акта. Водночас, проєкт акта розроблено відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану». Крім того, в зауваженнях стверджувалось, що порушено процедуру громадського обговорення, яка не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Однак, Державна регуляторна служба України листом від 15.03.2023 № 867/20-23, повідомила, що відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» проєкт Наказу № 522 не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття не потребує реалізації передбачених цим Законом процедур.

Проєкт акта погоджено Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Міністерство економіки України листом від 12.03.2023 № 3632-02/10758-03 повідомило, що проєкт акта не потребує в установленій законодавством формі погодження Мінекономіки.

Таким чином, державна реєстрація Наказу № 522 Міністерством юстиції України є підтвердженням його відповідності вимогам законодавства, про що свідчать висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини від 21.03.2023 № 673-5.4, Висновок про проведення гендерно-правової експертизи Міністерства охорони здоров`я України проєкту Наказу № 522, від 17.03.2023 №14- 26/24/вс, довідка щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу проєкту Наказу № 522.

Позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі № 140/36479/23 та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі № 140/35584/23, якими задоволено позовні вимоги ТОВ «КОМЕРС СТАР».

Однак, предметом спору у справах № 140/36479/23 та № 140/35584/23 є визнання протиправними та скасування постанов Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області з підстав порушень ТОВ «КОМЕРС СТАР» ст. 16, 16-1, 16-2 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення».

Волинським окружним адміністративним судом у вищезгаданих рішеннях не досліджувались та не надавалась правова оцінка правомірності підстав, передбачених Наказом № 522, проведення Головним управлінням Держпродспоживслужби у Волинській області перевірки.

Таким чином, вказані рішення не є доказом, що підтверджує порушення прав позивача, внаслідок прийняття Наказу № 522.

Визнання Волинським окружним адміністративним судом в рішеннях від 08.02.2024 у справі № 140/36479/23 та від 19.02.2024 у справі № 140/35584/23 протиправними та скасування постанов Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області не тягне за собою наслідком визнання протиправним Наказу № 522.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/3345/17 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

У розумінні ст. 19 КАС України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов`язки учасників спірних відносин.

Згідно з п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, в межах яких виник спір.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Також, Верховний Суд в постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 констатував, що з огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Крім того, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Проаналізувавши зміст наведених норм та судової практики, у взаємозв`язку з доводами та вимогами позивача, викладеними у позові та наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про те, що, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідачем порушені права та/або інтереси, що належать безпосередньо позивачу та, які підлягають судовому захисту і можуть бути відновлені у заявлений ним спосіб, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

В той же час, суд при вирішенні даної справи виходить з того, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваного Наказу № 522 правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Мінстерством охорони здоров`я України при його прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Також під час розгляду даної справи позивачем не було надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного нормативно - правового акту його позбавлено прав, свобод або законних інтересів, а твердження про зростання інтенсивності проведення позапланових заходів відносно об`єктів торгівлі позивача органами Держпродспоживслужби не є підставою для скасування Наказу № 522, а також не свідчить про порушення його прав.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України": згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

При цьому, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України, відповідно до п. 58 якого суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.