Постанова

від 09.12.2024 по справі 320/20647/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20647/24 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерс Стар» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерс Стар» до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та нечинним наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерс Стар» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України, в якому просило: визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 17.03.2023 № 522 «Про затвердження Переліку підстав для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2023 за № 561/39617.

Позов обґрунтовано тим, що прийняття спірного наказу призводить до грубого порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» фактично запроваджено мораторій на проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Наказ № 522 суперечить Постанові Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303, яка є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, а отже є протиправним і повинен був бути визнаний судом протиправним та нечинним.

На думку скаржника, оскільки Законом України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» № 2899-IV не передбачено повноважень Міністерства охорони здоров`я встановлювати підстави для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

Як зазначає скаржник, оскільки Наказ № 522 встановлює підстави для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану в умовах «мораторію» на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, встановлених Постановою № 303, то такий Наказ № 522 є регуляторним актом, відповідно підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що державна реєстрація спірного наказу № 522 Міністерством юстиції України є підтвердженням його відповідності вимогам законодавства, про що свідчать Висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини від 21.03.2023 №673-5.4, висновок про проведення гендерно-правової експертизи Міністерства охорони здоров`я України проєкту наказу №522, від 17.03.2023 №14-26/24/вс, довідка щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (aquis ЄС) проєкту наказу №522.

Крім того, оскільки позивач не надав жодного доказу на підтвердження обставин допущеного оскаржуваним наказом дійсного порушення його прав, свобод або інтересів, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 303) припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Однак, згідно з п. 2 Постанови № 303 за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також для виконання міжнародних зобов`язань України протягом періоду воєнного стану дозволено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах.

У свою чергу, з метою забезпечення попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей в умовах воєнного стану Міністерством охорони здоров`я України було розроблено та прийнято Наказ № 522 від 17 березня 2023 року «Про затвердження Переліку підстав для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваного Наказу № 522 правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Мінстерством охорони здоров`я України при його прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

З огляду на викладене, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 9901/520/19.

Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зі змінами і доповненнями (далі - Закон № 877-V) визначено, що державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Положення Закону № 877-V поширюються як на заходи державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, так і на здійснення державного контролю за додержанням законодавства щодо захисту прав споживачів реклами.

Відповідно до статті 7 Закону України від 22.09.2005 № 2899-IV «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», зі змінами і доповненнями (надалі - Закон № 2899-IV) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, в межах своєї компетенції: формує державну політику щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення відповідно до закону, бере участь у розробленні та виконанні відповідних загальнодержавних програм попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

За приписами цієї ж статті Закону № 2899-IV центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, у межах своєї компетенції: реалізує відповідно до закону державну політику щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

Так, у відповідності до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Міністерство охорони здоров`я України забезпечує формування державної політики у сфері попередження та зниження рівня вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення.

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, Держпродспоживслужба реалізує державну політику у галузі попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення; здійснює контроль за дотриманням показників вмісту шкідливих для здоров`я людини речовин і інгредієнтів у тютюнових виробах, які реалізуються на території України, та проводить моніторинг ефективності вжитих заходів з попередження і зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення; застосовує фінансові санкції до суб`єктів господарювання за порушення законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення. Заборона проведення окремих заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення можуть створювати негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини та забезпечення безпеки держави.

У свою чергу, з метою забезпечення здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення на період воєнного стану Міністерством охорони здоров`я України 17 березня 2023 року було розроблено та прийнято Наказ № 522, який у відповідності до листа Міністерства юстиції України від 05.04.2023 № 41684/41384-26- 23/10.1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2023 за № 561/39617.

При цьому, згідно з пояснювальною запискою до проєкту Наказу № 522 проєкт акта пройшов процедуру громадського обговорення.

Так, з метою отримання зворотного зв`язку проєкт акта було оприлюднено на офіційному вебсайті МОЗ.

У свою чергу, відповідно до наданих зауважень Міністерство охорони здоров`я України не має повноважень затверджувати зазначений проєкт акта.

Водночас, оскільки проєкт акта розроблено відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», та Державна регуляторна служба України листом від 15.03.2023 № 867/20-23, повідомила, що відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» проєкт Наказу № 522 не містить норм регуляторного характеру, відтак його прийняття не потребує реалізації передбачених цим Законом процедур.

Крім того, Міністерство економіки України листом від 12.03.2023 № 3632-02/10758-03 повідомило, що проєкт акта не потребує в установленій законодавством формі погодження Мінекономіки.

Відповідно, проєкт акта було погоджено лише Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Вказані обставини свідчать про те, що державна реєстрація Наказу № 522 Міністерством юстиції України проведена у відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини від 21.03.2023 № 673-5.4, висновок про проведення гендерно-правової експертизи Міністерства охорони здоров`я України проєкту Наказу № 522, від 17.03.2023 №14- 26/24/вс, та довідка щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу проєкту Наказу № 522.

У той же час, апелянт вказує на те, що такий Наказ №522 є протиправним, з огляду на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі №140/36479/23 та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі № 140/35584/23.

Однак, враховуючи, що предметом спору у справах № 140/36479/23 та №140/35584/23 є визнання протиправними та скасування постанов Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області з підстав порушень ТОВ «Комерс Стар» ст. 16, 16-1, 16-2 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», та у вказаних рішеннях не досліджувались та не надавалась правова оцінка правомірності підстав, передбачених Наказом № 522, тому зазначені судові рішення не є релеватними до сіпрних правовідносин.

Посилання апелянта на лист Міністерства економіки України від 29.10.2024 №3632-06/77119-01 як на доказ, який необхідно враховувати під час розгляду даної справи колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що вказаний лист носить виключно інформаційний характер та Міністерство економіки України у ньому увагу зауважує на можливості рекомендувати Міністерству охорони здоров`я України переглянути спірний Наказ від 17.03.2023 №522.

При цьому, вказаний лист не був предметом розгляду у суді першої інстанції, та у відповідності до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відтак, лист Міністерства економіки України від 29.10.2024 №3632-06/77119-01 не може бути розцінений судом апеляційної інстанції як доказ згідно положень статті 72 КАС України.

Разом з тим, аналізуючи вказаний Наказ №522, перш за все потрібно з`ясувати наявність у позивача порушеного законного інтересу у зв`язку із такими діями відповідача.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 3 частини першої статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом у публічній площині.

Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Системний аналіз положень статей Конституції України, КАС України, які зазначені у цьому рішенні свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

На підставі викладеного, з урахуванням вимог статей 2, 5 КАС України, слід дійти висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Одночасно, колегія суддів акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, в межах яких виник спір.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі №800/134/15, від 15.12.2015 у справі №800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Крім того, загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена безпосередньо законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 140/13065/21.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду ТОВ «Комерс Стар» є неправомірність постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» з огляду на запроваджений мораторій на проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Однак, під час вирішення даної справи позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваного Наказу № 522 правовим актам вищої юридичної сили та перевищення Міністерством охорони здоров`я України при його прийнятті.

Також, позивачем не було надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного нормативно - правового акту його позбавлено прав, свобод або законних інтересів, а твердження про зростання інтенсивності проведення позапланових заходів відносно об`єктів торгівлі позивача органами Держпродспоживслужби не є підставою для скасування Наказу № 522 та не може свідчити про порушення його прав.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем не доведено, факту порушення відповідачем права та/або інтереси саме позивача, які підлягають судовому захисту і можуть бути відновлені у заявлений ним спосіб, тому вказане свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерс Стар» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко