Рішення

від 11.09.2024 по справі 600/7953/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/7953/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" щодо встановлення засобу відео спостереження - відеокамери, що спрямована на ліжко ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ДУ "Чернівецький слідчий ізолятор" вжити необхідні заходи для відновлення конституційних прав ОСОБА_1 шляхом демонтування встановленого засобу відеоспостереження - відеокамери у камерному приміщенні де відбуває покарання засуджений.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відносно нього здійснюється цілодобове відеоспостереження, яке є втручанням у приватне життя позивача з боку публічної влади. Втручання в особисте життя з боку публічної влади через застосування цілодобового відеоспостереження порушує право на повагу до приватного життя, повагу до гідності. Усвідомлення постійного відеоспостереження викликає у позивача стан тривоги, страху, стресу та депресії. Позивач зазначає, що відповідачем порушується ст. ст. 3, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Просить суд врахувати рішення ЕСПЛ від 02.07.2019 "Горлов та інші проти Росії" (заява №27057/06 і 2 інших) під час розгляду даної справи та застосувати практику ЕСПЛ, як джерело права.

19.01.2024 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

12.04.2024 р. постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - скасовано. Справу направлено до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

01.05.2024 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернівецького окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, передано на розгляд головуючому судді Мареничу І.В.

02.05.2024 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до свого провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому відповідач вказує, що Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних колоніях та виховних колоніях розроблено з урахуванням вимог національного законодавства, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, Європейських в`язничних (пенітенціарних правил), інших міжнародних правових норм і стандартів, а також рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катування чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ Чернівецький слідчий ізолятор.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, в приміщенні камерного типу де перебуває ОСОБА_1 проведено обладнання камер для тримання засуджених до довічного позбавлення волі системою відеонагляду.

В матеріалах справи наявний рапорт психолога та протокол засідання профілактичної комісії з організації роботи з профілактики та попередження членоушкоджень та самогубств, які тримаються у відповідача. Так ОСОБА_1 поставлено на профілактичний облік, як особу схильну до членоушкодження та самогубства.

В матеріалах справи наявна довідка відповідно до змісту якої позивача з 20.12.2023 року направлено для подальшого відбування покарання до ДУ "Замкова ВК (№58)".

Так, підставою для звернення до суду позивач в адміністративному позові зазначає те, що відповідачем вчиняються незаконні дії щодо організації безстрокового, цілодобового здійснення відеоспостереження, тобто таким, яким не відповідає вимогам статті 8 Європейської Конвенції про захист основних прав та свобод людини.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частиною третьою статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Частиною третьою статті 6 КВК України передбачено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Відповідно до частини першої статті 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Згідно зі статтею 103 КВК України адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Адміністрація колонії зобов`язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5; зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 за № 1010/32462 (далі - Правила №2823/5).

Зазначені Правила №2823/5 розроблені відповідно до статей 59, 102, 107 та 151 Кримінально-виконавчого кодексу України та з метою врегулювання порядку виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5 визначено, що нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді обмеження та позбавлення, довічного позбавлення волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах, медичних частинах та лікарняних закладах адміністрацією установ виконання покарань встановлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис.

Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не має охоплювати санітарні вузли.

Нагляд за допомогою відеокамер здійснюється персоналом установ виконання покарань однієї статі із засудженими.

Забороняється встановлювати відеокамери у приміщеннях (камерах), в яких проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, особистий обшук з роздяганням, жилих кімнатах тривалих побачень, а також у лазнях, роздягальнях, душових та туалетних кімнатах.

Відповідно до вимог ст.ст. 102, 103 КВК України з метою забезпечення режиму у виправних та виховних колоніях, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, а також порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання розроблений Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 26.06.2018 №2025/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.07.2018 за № 766/32218 (далі - Порядок № 2025/5).

Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку №2025/5 система відеоспостереження забезпечує дистанційне візуальне спостереження за об`єктами виправної/виховної колонії, поведінкою засуджених, порядком несення служби персоналом виправної/виховної колонії.

Автоматизоване робоче місце системи відео спостереження будується на базі персонального комп`ютера або одного чи декількох відеореєстраторів.

Створення окремих робочих місць на базі персональних комп`ютерів, на які транслюється інформація від відеореєстраторів, забезпечує можливість формування резервних архівів даних, дублювання процесу спостереження з декількох робочих місць, розділення інформації від одного відеореєстратора на декілька робочих місць.

Автоматизоване робоче місце системи відео спостереження встановлюється в центрі спостереження (на постах несення служби персоналом), кабінеті начальника, приміщенні чергової варти та черговій частині виправної/виховної колонії.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги та обґрунтування, зазначені в адміністративному позові, під призмою дотримання вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, судом враховується, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 8 Конвенції та статтею 32 Конституції України визначено право особи на приватне життя. Частиною третьою статті 63 Конституції України передбачено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2020 №2-рп/2012 визначив, що "право на приватне та сімейне життя" є засадничою цінністю, необхідною для розвитку людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 зазначено, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке вручання вважатиметься законним у разі наявності підстав в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому у частині першій статті 8 Конституції України.

Таким чином, право на приватне життя не є абсолютним та у визначених законом випадках може бути обмежене державою. Однак, будь-яке втручання держави має бути виправданим, здійснюватися згідно із чинним законодавством, повинно бути необхідним для захисту інтересів національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Здійснення відеонагляду переслідує мету забезпечення режиму безпеки в установах відбування покарань, попередження втеч з виправних/виховних колоній та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Посилений контроль над засудженими які перебування в місцях довічного позбавлення волі убезпечує особі захист від протиправних дій з боку держави, фізичного або психологічного насилля. Тобто, моніторинг дозволяє оперативно реагувати працівникам виправної колонії на екстрені ситуації, запобігати випадкам суїциду, самоушкодженню, тощо.

Суд звертає увагу на наявність рішення ЄСПЛ у справі "Родзевілло проти України" (Заява №6128/12), в якому зазначається наступне. Спостереження за поведінкою засудженого, хоча безперечно є втручанням, не є per se несумісним зі статтею 3 конвенції. Цей захід вживається з метою як забезпечення безпеки виправної колонії, так і захисту засуджених від ризику тиску або навіть фізичного нападу (пункт 45 рішення).

Крім того, у рішенні ЕСПЛ від 01.06.2004 "Фолькерт ван дер Грааф" (заява № 8704/03) суд не встановив порушення норм ст. 8 Конвенції стосовно постійного відеонагляду за ув`язненим. Судом визнано, що постійний відеонагляд є втручанням у право на повагу до приватного життя заявника за змістом пункту 1 статті 8 Конвенції. Разом із тим, суд зазначив, що втручання є порушенням статті 8, якщо тільки воно не здійснювалося "відповідно до закону", не переслідувало одну або кілька законних цілей або цілей, визначених у пункті 2 цього положення, і не було "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення вищезгаданої мети чи мети. Суд зазначив, що вираз "відповідно до закону" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав деяку основу у внутрішньому законодавстві і щоб цей закон був доступний заінтересованій особі яка, крім того, має бути в змозі передбачати її наслідки для неї або її і сумісне з принципом верховенства закону.

Оскільки позивач відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину, то втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у камері (але яке не охоплює санітарний вузол) за цих обставин можна розглядати як необхідне в демократичному суспільстві задля інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб.

У справі "Суріков проти України" рішення у справі від 26 січня 2017 року, заява № 42788/06 (a) (п. 70-72) зазначено "Суд також нагадує, що втручання порушує статтю 8 за винятком випадків, коли воно здійснюється "згідно із законом", переслідує одну або декілька законних цілей, викладених у пункті 2 і, крім того, є "необхідними в демократичному суспільстві" для досягнення цих цілей (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «П. та С. проти Польщі» (P. and S. v. Poland), пункт 94, та рішення у справі «М.Н. та інші проти Сан-Марино» (M.N. and Others v. San Marino), заява № 28005/12, пункт 71, від 07 липня 2015 року). Суд нагадує свою усталену практику, що формулювання "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підґрунтя у національному законодавстві та був сумісним із принципом верховенства права, тобто доступним, передбачуваним та супроводжувався необхідними процесуальними гарантіями, спроможними забезпечити належний юридичний захист від свавільного застосування відповідних правових положень (див., серед інших джерел, згадані рішення у справах "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], пункт 95, та "М.Н. та інші проти Сан-Марино" (M.N. and Others v. San Marino), пункт 72).Функція роз`яснення та тлумачення положень національного законодавства належить насамперед національним судовим органам. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість оскарження у змагальному процесі застосування правового положення у її справі. З метою дотримання вимоги законності національні суди мають ретельно проаналізувати дії органів влади, які впливають на права, гарантовані Конвенцією, (див. згадане рішення у справі "Y.Y. проти Росії" (Y.Y. v. Russia), пункт 50).

В даному випадку, саме нормами статті 103 КВК України передбачено право використовувати технічні засоби порядку відбування покарання для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Крім того, ч. 3 ст. 103 КВК України передбачено, що Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, що враховується відповідачем під час здійснення відеоспостереження. Таким чином нормами КВК України надано відповідачу право здійснювати відеоспостереження, а перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання, визначено нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

В даному випадку, нормативно-правові акти Міністерства юстиції України не суперечать КВК України, прийняті на виконання вимог КВК України. Саме з метою реалізації норми КВК України затверджені як перелік технічних засобів нагляду і контролю, так порядок їх використання.

Суд зазначає, що встановлення камер є одним із видів вказаних обмежень і передбачене законодавством України, а саме нормами ст. 103 КВК України, пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5.

В даному випадку, спірне відеоспостереження здійснюється з метою запобігання втечам та іншим кримінальним правопорушенням, порушенням режиму, встановленого законом, а також для отримання необхідної інформації про поведінку ув`язнених.

Із аналізу приписів КВК України, Порядку № 2025/5 та Правил №2823/5, вбачається, що вказані правові норми спрямовані на дотримання порядку у виправних установах, що сприяє застосуванню відповідних заходів безпеки - як персоналу установ, так і самих ув`язнених.

Відеонагляд засуджених також має обмеження, що встановлені у пункті 8 Порядку № 2025/5. Зокрема, забороняється використовувати відеокамери та портативні прилади для відеозапису у лазнях, роздягальнях, душових і туалетах; у приміщеннях (камерах), де проводяться медичні обстеження засуджених та взятих під варту осіб, проводиться обшук із роздяганням; у кімнатах для довгих побачень; у кімнатах дитячих будинків при в`язницях, де годують дітей віком до трьох років.

Також пунктом 1 розділу ХХІІІ Правил №2823/5 передбачено, що кут огляду відеокамер, установлених у житлових приміщеннях та камерах, не повинен охоплювати санвузли. Отже, вказані обмеження свідчать про відсутність постійного, тотального відеонагляду за засудженими.

Так, згідно матеріалів справи, рапортом психолога та протоколом засідання профілактичної комісії з організації роботи з профілактики та попередження членоушкоджень та самогубств, осіб взятих під варту, які тримаються у відповідача, ОСОБА_1 поставлено на профілактичний облік, як особу схильну до членоушкодження та самогубства.

Оскільки позивач відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину з іншою особою, яка відбуває аналогічне покарання, то втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у відповідному приміщенні (за виключенням санвузла) за цих обставин можна розглядати як необхідне в демократичному суспільстві задля інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеному в постанові від 13.04.2023 по справі №460/1141/21 адміністративне провадження №К/990/31366/22, та, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.

Щодо посилань позивача на справу "Горлов та інші проти Росії" (заява №27057/06 та 2 інші) порушення статті 8 Конвенції полягало у тому, що особа перебувала у слідчому ізоляторі під постійним відеоспостереженням за його камерою операторів жіночої статті, що було принизливим, оскільки він був змушений роздягатися в межах видимості, що порушувало його права.

В даній конкретній справі відповідне втручання є таким, що передбачене на законодавчому рівні. При цьому в Україні, на законодавчому рівні чітко встановлено і рамки відповідного втручання, і методи, і цілі. А відтак, зазначене рішення ЄСПЛ не застосовне до даних конкретних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, та у спосіб, передбачений чинним законодавством, з урахуванням приписів матеріального права. Відповідач використовує відеоспостереження в межах чинного законодавства, у відповідності до закону, нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, які зареєстровані в установленому порядку, із врахуванням відповідних обмежень, передбачених Конституцією України та діючим законодавством, щодо осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог з підстав, які позивачем зазначені у позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (площа Соборна, 6, Державна установа "Чернівецький слідчий ізолятор", м. Чернівці, 58002)

Відповідач - Державна установа "Чернівецький слідчий ізолятор" (площа Соборна, 6, м.Чернівці, 58002, Код ЄДРПОУ 08565032)

Суддя І.В. Маренич