Рішення

від 12.09.2024 по справі 219/11838/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/11838/21

Провадження № 2/229/813/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 р. Дружківський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Ергашової Н.Н., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_2 , до Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури про стягнення недоплаченої заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Гуревич М.Г. звернувся до суду з позовом, згідно якого просить стягнути з відповідача Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури, на користь позивача ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату в розмірі 105273,01 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 546416,33 грн. та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що позивач перебуває з відповідачем у трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору, займаючи з 1985 року посаду викладача, а з 1986 року - посаду завідуючого відділенням автоматизованих систем керування рухом (АСКР). 02.08.2012р. Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 871 Артемівський технікум залізничного транспорту (початкове найменування відповідача) перейменовано у Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» В подальшому найменування відповідача змінювали на ДВНЗ «Бахмутський коледж транспортної інфраструктури», Бахмутський коледж транспортної інфраструктури. Вказує, що у відповідності до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 року №102, за погодженням з Мінпраці, ЦК профспілки працівників освіти і науки України, Мінфіном та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 травня 1993 року за № 56, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою КМУ від 14.06.2000 р. № 963, починаючи з серпня 2012 року посадовий оклад позивача мав бути підвищений на 10% як педагогічному працівнику коледжу. Проте вказане підвищення відповідачем не було проведено, чим було порушено трудові права позивача в частині виплати заробленої плати в належному розмірі та фактично призвело до недоплати заробітної плати. Згідно Виписки з банківського рахунку позивача за період з початку набуття відповідачем статусу коледжу по 16.07.2021р. позивачу було виплачено заробітну плату на загальну суму 764699,53 грн. Оскільки, оплата праці педагогічних працівників має проводитись з урахуванням підвищень, то загальний розмір виплаченої заробітної плати позивачу має визначатись з урахуванням відповідного підвищення. У зв`язку з цим всі інші доплат і та надбавки, що обчислюються з посадового окладу, мають вираховуватись з посадового окладу, що утворився після відповідного підвищення, тому після підвищення посадового окладу позивача у нього мав збільшитись загальний розмір заробітної плати у відповідний період. Таким чином, у зв`язку з непроведенням відповідачем вказаного вище підвищення та, відповідно, виплатою позивачу заробітної плати в меншому розмірі на суму вказаного підвищення розмір відповідної недоплати, починаючи з серпня 2012 року становить 764699,53 грн. * 10% = 76469,95 грн. Крім того, з травня 1996 року позивач має право на отримання щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків. Проте вказану винагороду до 2016 року відповідач позивачу не сплачував. Посадовий оклад позивача становив близько 3600,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті щорічної грошової винагороди за період з 1996 р. по 2015 р. включно (всього 20 років) становить: 3600,00 грн. * 20 = 72000,00 грн. Відповідач, не здійснюючи позивачу підвищення посадового окладу та не сплачуючи щорічну грошову винагороду та фактично проводячи оплату праці позивача у меншому розмірі, ніж передбачено вищенаведеними нормами законодавства, допустив порушення трудових прав позивача на оплату праці, які підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої заробітної плати в загальному розмірі: 76469,95 грн. + 72000,00 грн. = 148469,95 грн. Отже, зазначені суми невиплаченої заробітної плати в загальному розмірі 148469,95 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, враховуючи порушення трудового законодавства, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Згідно наданого представником відповідача відзиву, відповідач з позовними вимогами не згодний, просив задовольнити їх частково та стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену заробітну плату у розмірі 10% від середньорічної заробітної плати за 1996-2015 роки, в іншій частині позовних вимог відмовити. Зазначив, що відповідачем дійсно не було здійснено відповідних виплат позивачу у період з 1996 року по 2015 рік включно. Проте чинним законодавством не визначено конкретний розмір зазначеної грошової винагороди, а лише зазначено її максимальний розмір. Отже, відповідач вважає за можливе задовольнити позовну вимогу в частині виплати щорічної грошової допомоги частково, а саме стягнути з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури на користь позивача недоплачену заробітну плату у розмірі 10% від середньорічної заробітної плати за 1996-2015 роки. Щодо підвищення посадового окладу позивача на 10% як працівнику коледжу зазначив, що Законом України «Про вищу освіту» визначено умови, за яких вищій навчальний заклад I-ІІ рівнів акредитації набуває статусу коледжу, а саме тоді, коли обсяг підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра становить не менше 30 відсотків загального ліцензованого обсягу. Таким чином, починаючи з 01.09.2020 року та на теперішній час відповідач має статус закладу фахової передвищої освіти, відповідно до приписів прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту». До цього часу відповідач не забезпечував підготовку фахівців ступеня молодшого бакалавра та/або бакалавра, у зв`язку з чим мав статус навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації. Також позивачем, у порушення вимог п.3 ч.3 ст. 175 ЦПК України не було надано обґрунтованого розрахунку суми стягнення, що у свою чергу унеможливлює визначення точної суми стягнення, проте позивач визначив цю суму у розмірі 76469,95 грн., що не відповідає дійсності. У зв`язку з наведеним вважає, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати у розмірі 10% від посадового окладу з серпня 2012 року по теперішній час у сумі 76469,95 грн. не підлягає задоволенню. Крім того, позивачем та його представником не наведено жодного юридично значимого факту з заподіяння моральної шкоди, не надано жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди, не зазначено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у зв`язку з чим вважає, що у стягненні моральної шкоди з відповідача слід відмовити.

23 липня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 надав на адресу суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої вказав, що у зв`язку з не підвищенням відповідачем посадового окладу позивачу на 10% як педагогічному працівнику коледжу за період з серпня 2012 року по липень 2021 року, що фактично призвело до недоплати заробітної плати, розмір відповідної недоплати, починаючи з серпня 2012 року по липень 2021 року становить: 946870,27 грн. * 10% = 94687,02 грн. Крім того, з травня 1996 року позивач має право на отримання щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків, яку позивач не сплачував. Вважає, що позивач має право на стягнення відповідної винагороди в розмірі 10585,99 грн. за період з 1996 року по 2015 рік. Отже, суми невиплаченої заробітної плати в загальному розмірі 105273,01 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, оскільки відповідна частина заробітної плати не виплачується позивачу з 1.05.1996 року по теперішній час (щорічна винагорода) та з 2.08.2012 року по теперішній час (підвищення посадового окладу), то вказані вище суми недоплати є заборгованістю із заробітної плати, строк виплати якої було порушено відповідачем, у зв`язку з чим позивач на підставі ст.34 Закону України «Про оплату праці» має право на компенсацію втрати вказаної частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Згідно розрахунку представника позивача загальний розмір належної позивачу компенсації за несвоєчасну виплату відповідачем частини належної йому заробітної плати становить 546416,33 грн. Таким чином, просить стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену заробітну плату в розмірі 105273,01 грн. (94687,02 грн. доплата у зв`язку підвищенням посадового окладу як працівнику коледжу; 10585,99 грн. винагорода за сумлінну працю), компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 546416,33 грн. та моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн., допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення недоплаченої заробітної плати.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача - Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури в судове засідання не з`явився, про дату, час, місце розгляду справи був повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 20.08.1977 року, ОСОБА_2 з 19.09.1985 року прийнятий на роботу до Артемівського технікуму залізничного транспорту на посаду викладача (а.с.60-68).

21.09.1986 року Наказом №166 від 21.09.1986 р. позивач призначений на посаду завідуючого відділенням автоматизованих систем керування рухом.

Наказом № 151-в від 10.08.2006 року йому встановлена кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії».

Наказом № 45к від 11.10.2012 року у зв`язку зі змінами у штатному розписі відповідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, ОСОБА_2 змінено посаду на завідувача відділення за спеціальністю «Монтаж, обслуговування та ремонт автоматичних систем керування рухом на залізничному транспорті».

Згідно записів в трудовій книжці позивача Наказом № 52к від 31.10.2012 року Артемівський технікум залізничного транспорту з 31.10.2012 року перейменований у Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури».

Наказом № 26к від 01.08.2018 року Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» з 01.08.2018 року перейменований у Бахмутський коледж транспортної інфраструктури.

ДВНЗ «Бахмутський коледж транспортної інфраструктури» перейменований на Бахмутський коледж транспортної інфраструктури, що вбачається зі Статуту (нова редакція), затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України № 572 від 01.06.2018 р. (а.с.84-125).

Наказом № 45к від 20.12.2022 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль за ст.36 п.8-3 КЗпП України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до статей 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Наказом Міністерства освіти України № 102 від 15 квітня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти (далі - Інструкція), з підпункту «б» пункту 28 якої вбачається, що посадові оклади (ставки заробітної плати) працівників освіти підвищуються керівним та педагогічним працівникам, зокрема коледжів, на 10 %.

Відповідно пункту 63 Інструкції оплата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться виходячи із встановлених вставок заробітної плати (посадових окладів) з урахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок.

Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000р. № 963, до посад педагогічних працівників віднесено викладачів всіх спеціальностей, а також завідувача відділення навчального закладу.

Як вбачається з матеріалів справи та заявлених позовних вимог, спірний період, з якого, як вважає позивач, посадові оклади (ставки заробітної плати) працівників освіти підвищуються, зокрема, педагогічним працівникам коледжів на 10 % становить з серпня 2012 року.

Згідно наданих відповідачем Відомостей про розмір посадового окладу та нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за період з 19.09.1985 року по 31.10.2021 року, позивачу за період з серпня 2012 року по липень 2021 року було нараховано заробітну плату на загальну суму 946870,27 грн. (а.с.69-74).

У зв`язку з не проведенням відповідачем вказаного підвищення та, відповідно, виплатою позивачу заробітної плати в меншому розмірі на суму вказаного підвищення розмір відповідної недоплати, починаючи з серпня 2012 року по липень 2021 року становить: 946870,27 грн. х 10% = 94687,02 грн., про стягнення яких просить представник позивача.

Суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно частини сьомої статті 18 Закону України «Про освіту» (у редакції від 18 жовтня 2012 року) навчальний заклад повинен мати власну назву, в якій обов`язково вказується його тип (дитячий садок, школа, гімназія, ліцей, колегіум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет чи інше) та організаційно-правова форма.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 25 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції від 17 січня 2002 року):

- коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

- технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Разом із тим, зі статті 28 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції від 01 липня 2014 року) вбачається, що в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів: 1) «університет - ….»;

2) «академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо)…»;

3) коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Отже, з 01 липня 2014 року для коледжів рівень акредитації не є тим критерієм, яким визначається статус чи тип навчального закладу.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року до пункту 3 частини першої статті 28 Закону України «Про вищу освіту» внесено зміни та викладено у такій редакції «коледж - заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність. Коледж також має право відповідно до ліцензії (ліцензій) забезпечувати здобуття профільної середньої, професійної (професійно-технічної) та/або фахової передвищої освіти.

Статус коледжу отримує заклад освіти (структурний підрозділ закладу освіти), в якому ліцензований обсяг підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра становить не менше 30 відсотків загального ліцензованого обсягу».

Згідно пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім винятків, визначених вказаним пунктом.

Вказаний Закон набув чинності 28 вересня 2017 року.

Отже, враховуючи вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що позивач має право на підвищення посадового окладу на 10% починаючи з жовтня 2017 року.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 219/13696/17, провадження № 61-10633св21.

У підпунктах 6, 6-2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» (у редакції, чинній на час звернення позивача із вказаним позовом) вказано, що вищі навчальні заклади, які в системі вищої освіти здійснюють підготовку фахівців виключно освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста і до 2020 року не отримають ліцензію на підготовку освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра та/або ступеня бакалавра, можуть продовжити підготовку молодших спеціалістів у системі фахової передвищої освіти; абзац другий пункту 3 частини першої статті 28 цього Закону набирає чинності з 1 січня 2020 року. При цьому вимога щодо ліцензованого обсягу підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра діє: з 1 січня 2020 року в розмірі 10 відсотків; з 1 січня 2021 року в розмірі 20 відсотків; з 1 січня 2022 року в розмірі 30 відсотків.

Відповідно до записів в трудовій книжці позивача, 10.08.2006 року йому встановлена кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії».

Згідно наданих представником відповідача відомостей розмір посадового окладу ОСОБА_2 становив: серпень 2012 р. 1580 грн., вересень 2012р. 1590 грн., жовтень-листопад 2012 р. 1621 грн., грудень 2012 р. 1653 грн.; січень 2013 р. - серпень 2015 р. - 1678 грн., вересень-листопад 2015 р. 1994 грн.; грудень 2015 р. квітень 2016 р. - 2193 грн.; травень-листопад 2016 р. 2334 грн., грудень 2016 р. 2630 грн.; січень-серпень 2017 р. 3152 грн.; вересень-грудень 2017 р. 36732 грн., січень-грудень 2018 р. 4000 грн., січень-серпень 2019 р. 4264 грн., вересень-грудень 2019 р. 4797,10 грн., січень-серпень 2020 р. 5249,20 грн., вересень-грудень 2020 р. 5556,10 грн., січень-листопад 2021 р. 6667,10 грн., грудень 2021 р. 7223,70 грн. (а.с.69-74).

З урахуванням посадових окладів ОСОБА_2 , з жовтня 2017 року по липень 2021 року до стягнення підлягають наступні суми:

З жовтня 2017 року по грудень 2017 року 10 896 грн. х 10% = 1089,60 грн.

За 2018рік 48000грн. х 10% = 4 800 грн.

За 2019 рік 53 300 грн. х 10% = 5 330 грн.

За 2020 рік 64 218 грн. х 10% = 6421,80 грн.

З січня 2021 року по липень 2021 року 46669,70 грн. х 10% = 4666,97 грн.

Всього недоплачена сума заробітної плати за період з жовтня 2017 року по липень 2021 року складає 22308,37 грн.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення ненарахованої і не виплаченої щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання обов`язків педагогічним працівникам відповідно до ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про освіту» за період з 1996 року по 2015 рік суд зазначає про таке.

Відповідно до абз. 9 ч.1 ст. 57 Закону України «Про освіту», держава забезпечує надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків.

Дана норма вперше введена в законодавство Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української PCР «Про освіту» від 23.03.1996р. № 100/96-ВР, який набув чинності 25.04.1996р.

Отже, з травня 1996 року позивач має право на отримання щорічної грошевої винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків.

Згідно наданих представником відповідача відомостей нарахування щорічної винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків ОСОБА_2 нараховувались наступні суми винагороди: 2013 р. 839 грн., 2014 р. 671,20 грн., 2015 р. 29,24 грн., 2016 р. 1841 грн., 2017 р. 726,40 грн., 2018 р. 2206,59 грн., 2019 р. 4797 грн., 2020 р. 5556 грн. (а.с.75-83).

З наведених відомостей вбачається, що ОСОБА_2 не нараховувалась винагорода за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків за період з 1996 року (набуття чинності Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української PCР «Про освіту» від 23.03.1996р. № 100/96-ВР) по 2012 рік.

Умови оплати щорічної винагороди педагогічним працівникам регулюються Порядком надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 898 від 05.06.2000 року.

Відповідно до пунктів 2-5 зазначеного Порядку, щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам надається за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків за умови досягнення ними успіхів у вихованні дітей, навчанні, вихованні, професійній підготовці учнівської та студентської молоді, методичному забезпеченні, відсутність порушень виконавчої і трудової дисципліни та здійснюється в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці.

Щорічна грошова винагорода за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків надається відповідно до положення, яке затверджується керівником навчального закладу чи методичної установи за погодженням з профспілковим комітетом і може включати в себе додаткові критерії, крім визначених у пункті 2 цього Порядку, з урахуванням специфіки навчального закладу чи методичної установи.

Щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам видається на підставі наказу керівника навчального закладу чи методичної установи, а керівникам - за наказом вищестоящої організації.

Розмір щорічної грошової винагороди не може перевищувати одного посадового окладу (ставки заробітної плати) з урахуванням підвищень.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Суд зауважує, що премія та одноразова винагорода є виплатами індивідуального характеру, розмір яких залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення премії та винагороди є диспозитивним правом, а не обов`язком керівника, яке реалізується останнім, виходячи із якості роботи конкретного працівника, його продуктивності праці, результатів роботи працівника державного службовця, а також встановлюється у межах фонду оплати праці.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.02.2023 по справі № 480/6208/21.

Отже, премія та винагорода є правом роботодавця, а не його обов`язком.

При цьому, стороною позивача не надано доказів досягнення позивачем успіхів у вихованні дітей, навчанні, вихованні, професійній підготовці учнівської та студентської молоді, методичному забезпеченні, відсутності порушень виконавчої і трудової дисципліни, що у свою чергу є обов`язковою умовою для надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання обов`язків педагогічним працівникам, задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати суд приходить до такого.

Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 2.2 рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 визначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок). Так, пунктом 2, 4 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться.

Використане у ст. 3 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині недоплаченої суми заробітної плати, розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться лише за невиплачену частину з підвищення посадового окладу за період з жовтня 2017 року по 23.07.2024 року, розмір якої становить 22308,37 грн.

Таким чином, розмір компенсації за порушення строків виплати належного позивачу підвищення посадового окладу за період з 01.10.2017 року по 23.07.2024 року необхідно розраховувати за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

IIc (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) = 1.88743137.

Інфляційне збільшення: 22308,37 x 1.88743137 - 22308,37 = 19797,15 грн.

Отже, загальна заборгованість з прострочення грошового зобов`язання за 2488 днів (період з 01.10.2017 по 23.07.2024) становить: 22308,37 (сума боргу) + 19797,15 (інфляційне збільшення) = 42105,52 грн.

Виходячи з наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за порушення строків виплати належного позивачу підвищення посадового окладу за період з 01.10.2017 року по 23.07.2024 року в розмірі 42105,52 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судам необхідно врахувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Враховуючи, що судом встановлено порушення прав ОСОБА_2 з боку відповідача, вивчивши наявні у справі письмові докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди у зв`язку з порушенням його трудових прав щодо оплати праці, що в свою чергу безсумнівно призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. Порушення права на працю та її оплату, яке є правом передбаченим Конституцією України, порушує принципи соціальної і правової держави, що тягне необхідність поновлення цих принципів шляхом стягнення завданої моральної шкоди із роботодавця винного у допущених порушенням прав працівника.

Разом з тим, враховуючи принципи співмірності, розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди до 5 000,00 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково в сумі 5 000,00 грн.

Щодо строків звернення до суду з дійсним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

Рішенням Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 р. роз`яснено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмежень будь-яким строком.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення належної йому недоплаченої заробітної плати, тому строки звернення до суду ним не пропущені.

Щодо негайного виконання рішення, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 п. 2 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, тому рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи правила ст. 141 ЦПК України судовий збір за заявлену вимогу про стягнення недоплаченої заробітної плати підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Питання про розподіл судових витрат за заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, то суд відносить їх на рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 263, 265, 274 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури (ЄДРПОУ 01116199) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену заробітну плату за період з жовтня 2017 року по липень 2021 року в сумі 22308 (двадцять дві тисячі триста вісім) грн. 37 коп., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 01.10.2017 року по 23.07.2024 року в розмірі 42105 (сорок дві тисячі сто п`ять) грн. 52 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Зобов`язати Бахмутський коледж транспортної інфраструктури при виплаті ОСОБА_2 недоплаченої заробітної плати за період з жовтня 2017 року по липень 2021 року в сумі 22308,37 грн. та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 01.10.2017 року по 23.07.2024 року в розмірі 42105,52 грн., утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури в дохід держави судовий збір у розмірі 89,75 грн. за вимогу про стягнення недоплаченої заробітної плати та 45,40 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди, а всього в сумі 135 (сто тридцять п`ять) грн. 15 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Повний текст рішення виготовлено 13 вересня 2024 року.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р.Є. Дубовик