Рішення

від 12.09.2024 по справі 197/354/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 197/354/22

провадження 2/201/2316/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a>, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович і Широківський відділ державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису нотаріуса не підлягаючим виконанню та стягнення витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 травня 2022 року звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Фінпром маркет» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що начебто вона уклала з ТОВ «Фінпром маркет» кредитний договір про надання фінансових банківських послуг, згідно якого фінансова установа зобов`язалася надати позивачу грошові кошти у кредит в певному розмірі на свої потреби під обумовлені відсотки річних певний термін до виконання зобов`язання. По вказаному договору, на думку фінансової установи, була заборгованість, позивач не погашав її, фінансова установа звернулася приватного нотаріуса Остапенко Є.М. і виконавчим написом цього нотаріуса б/н від 06 травня 2021 року запропоновано стягнути з позивача у встановлений строк по цьому кредитному договору визначену нотаріусом суму заборгованості позивача перед фінансовою установою. Вказаний виконавчий напис відповідачем направлено до виконавчої служби Широківського ВДВС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного (зараз Південного) міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро зараз м. Одеса) і старшим державним виконавцем Жукович А.В. відразу було відкрито виконавче провадження та позивачу направлена постанова про це, яку він отримав. Позивач вважає вказане незаконним, оскільки такого кредитного договору вона не підписувала, кредитних коштів не отримувала, попередження про це не було, заборгованість взагалі спірна і такої заборгованості в позивача перед відповідачем немає, в неї могли бути певні домовленості з фінансовою установою, які та порушує, але не з цим відповідачем, сума заборгованості спірна, порушення допущені і відповідачем при подачі документів до державного нотаріуса. Позивач вказує на те, що спірний виконавчий напис вчинено в порушення вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Також позивач стверджує про те, що нотаріус не мав достатніх підстав на вчинення виконавчого напису, адже кредитор не надав усіх документів за переліком Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення зобов`язань проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; що виконавчий напис вчинено в порушення вимог п. 283 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», що виконавчий напис було вчинено не на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Позивач був обурений цим, звертався до відповідача про повернення всього в первісний стан, та йому було відмовлено в цьому. Виконавчий напис видається при наявності всіх документів по кредиту, чого нотаріус в повній мірі не отримав від фінансової установи і при безспірності заборгованості. Вказаного не було. Просили визнати вказаний виконавчий напис незаконним та не підлягаючим виконанню, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Фінпром маркет» в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про що є письмове повідомлення; заперечував проти позову з огляду на те, що дійсно на прохання позивача було укладено кредитний договір, кредитні гроші надали, позивач їх використав, з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми, мається заборгованість. По вказаному кредитному договору була заборгованість, але і після цього позивач не погашав кредит, вони на підставі договору факторингу отримали право вимоги і звернулися до державного нотаріуса і виконавчим написом цього нотаріуса фактично з позивача стягнута заборгованість за вказаним кредитним кредитом для погашення вказаного боргу на їх користь, отримали виконавчий напис, звернулися до приватного виконавця. Нотаріус не повинен перевіряти правильність поданих ними документів та безспірність боргу. Право на таке звернення в них є. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, не заперечували проти розгляду справи без їх участі.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. і представник Широківського відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та старший державний виконавець Жукович А.В. та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи були повідомлені належним чином, про причини не явки суду не повідомили, з заявленими позовними вимогами фактично не згодні, звернення фінансової установи до нотаріуса, а потім і виконавця було в передбаченому законом порядку, при видачі виконавчого напису порушень не було, не заперечували проти розгляду за наявними матеріалами справи по закону без їх участі.

З`ясувавши думку сторін, третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні з матеріалів виконавчого напису і наданих позивачем документів встановлено, що начебто відповідно до укладеного між позивачем ОСОБА_1 і фінансовою установою ТОВ «Фінпром маркет» кредитного договору (не вказано номер і дата) цей позивач отримав у ТОВ «Фінпром маркет» кредит для своїх потреб кошти зі сплатою обумовлених відсотків за користування кредитом з зазначенням кінцевого терміну повернення кредиту. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Як стверджує позивач, по вказаному договору, на думку фінансової установи (відповідач), була заборгованість, позивач не погашав її, фінансова установа звернулася до приватного нотаріуса Остапенко Є.М. і виконавчим написом цього нотаріуса б/н від 06 травня 2021 року запропоновано стягнути з позивача у встановлений строк по цьому кредитному договору визначену нотаріусом суму заборгованості позивача перед фінансовою установою в сумі 21830 грн. 79 коп.. Вказаний виконавчий напис відповідачем направлено до виконавчої служби Широківського ВДВС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного (зараз Південного) міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро зараз м. Одеса) і старшим державним виконавцем Жукович А.В. відразу 16 листопада 2021 року було відкрито виконавче провадження ВП № 67524720 та позивачу направлена постанова про це, яку він отримав, відповідно до постанови приватного виконавця накладено арешт на майно боржника.

Вищевказаний виконавчий напис, на думку позивача, вчинений з порушенням діючого законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з наступним.

Позивач вважає вказане незаконним, оскільки такого кредитного договору вона не підписувала, кредитних коштів не отримувала, попередження про це не було, заборгованість взагалі спірна і такої заборгованості в позивача перед відповідачем немає, в неї могли бути певні домовленості з фінансовою установою, які та порушує, але не з цим відповідачем, сума заборгованості спірна, порушення допущені і відповідачем при подачі документів до державного нотаріуса.

Підстави та порядок вчинення нотаріусом виконавчого напису регулюється ст. 87 - 89 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України «Про ствердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02 вересня 1993 року нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Виконавчий напис № б/н від 06 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., був підставою для відкриття виконавчого провадження з приводу звернення стягнення на майно боржника. Але наявна заборгованість не є безспірною і не може вважатись обґрунтованою у зв`язку з виникненням такої заборгованості у позивача перед відповідачем через дію положень кредитного договору, які є спірними щодо встановлення суми заборгованості за тілом кредиту та відсотків. Позивач не погоджується з самим договором та сумою заборгованості, щодо якої виданий виконавчий напис нотаріуса, і тому така сума не має ознак безспірності. Перед вчиненням виконавчого напису нотаріусом відповідач зобов`язаний був на адресу позивача надіслати вимогу - письмове повідомлення про порушення зобов`язання. В письмовому повідомленні, яке відповідач не надіслав на адресу позивача, повинно містити таку інформацію: зміст порушення, вчиненого боржником; загальний розмір не виконаної боржником вимоги; вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання протягом 30 днів.

Були відсутні документи про повідомлення боржника про надіслання йому письмової вимоги про усунення порушень виконання зобов`язань за кредитним договором. Позивач вважає, що нотаріус, всупереч принципу безспірності заборгованості, передбаченої ст. 88 Закону України «Про нотаріат», із порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, вчинив виконавчий напис, чим порушив норми чинного законодавства.

Позивач не погоджується також з розміром та строками заборгованості. Розрахунок заборгованості за договором проведено з порушенням норм чинного законодавства, що порушує конституційні права позивача. Внаслідок цього, розрахунок розміру стягнення, передбаченого у виконавчому написі від 06 травня 2021 року є неправомірним. Нотаріальні органи повинні вчиняти свої дії тільки щодо безспірних прав та фактів. Безспірність заборгованості може встановлюватися тільки боржником. Тому є підстави стверджувати, що єдиною умовою вчинення виконавчого напису має бути волевиявлення обов`язаної особи, висловлене нею у нотаріально посвідченому правочині при його укладенні.

Позивач вважає вказане незаконним, оскільки попередження про це не було, заборгованість є спірна і взагалі такої заборгованості в позивача перед цією фінансовою установою немає, в нього були певні домовленості з цією фінансовою установою, які та порушує, порушення допущені і відповідачем при подачі документів до приватного нотаріуса, порушені його права, сума заборгованості не безспірна. Позивач був обурений цим, звертався до відповідача про повернення всього в первісний стан, та йому було відмовлено в цьому. Виконавчий напис видається при наявності всіх документів по кредиту, чого нотаріус в повній мірі не отримав від фінансової установи і при безспірності заборгованості. Вказаного не було. Будучи не згодним з вказаним написом, позивач звернувся до відповідача з питанням добровільного врегулювання спору, але отримав відмову і вимушений звертатися до суду з позовом про визнання незаконним цього напису і не підлягаючим виконанню.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом врегульовано ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в МЮ України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Відповідно до вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», п. 1.1. ч. 1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до ч. 2 Переліку документів, затвердженогопостановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до п. 2.1. ч. 2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Відповідно доч.1ст.88Закону України«Про нотаріат»,п.п.3.1.,3.3.,3.4.ч.3Глави 16 Порядкувчинення нотаріальнихдій нотаріусамиУкраїни нотаріусвчиняє виконавчінаписи,якщо поданідокументи підтверджуютьбезспірність заборгованостіабо іншоївідповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно начебто відповідно до укладеного між позивачем ОСОБА_1 і фінансовою установою ТОВ «Фінпром маркет» кредитного договору (сторонами і третіми особами не надано суду його номер і дата, сам договір) цей позивач отримав у ТОВ «Фінпром маркет» кредит для своїх потреб кошти зі сплатою обумовлених відсотків за користування кредитом з зазначенням кінцевого терміну повернення кредиту. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

Відповідно до інформації, наведеної у виконавчому написі б/н нотаріуса від 06 травня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 і фінансовою установою ТОВ «Фінпром маркет» кредитного договору б/н і дати цей позивач отримав у ТОВ «Фінпром маркет» кредит для своїх потреб кошти зі сплатою обумовлених відсотків за користування кредитом з зазначенням кінцевого терміну повернення кредиту. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

По цьому фінансовому договору, на думку відповідача, був борг, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було вчинено виконавчий напис та за заявою стягувача (відповідача) старшим державним виконавцем Жукович А.В. Широківського ВДВС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного (зараз Південного) міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро зараз м. Одеса) 16 листопада 2021 року було відкрито виконавче провадження ВП № 67524720.

Відповідно до вказаного виконавчого напису цей приватний нотаріус запропонував на підставі цього виконавчого напису на користь ТОВ «Фінпром маркет» стягнути з ОСОБА_1 не сплачену в строк заборгованість за вказаним кредитним договором. Строк, за який провадиться стягнення в постанові вказано, з чого складається вказана сума також. Виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення, тобто з 06 травня 2021 року; виконавчий напис має бути пред`явлений до виконання до відділу (підрозділу) виконавчої служби, приватного виконавця протягом року з дня його вчинення.

Підстави та порядок вчинення нотаріусом виконавчого напису регулюється ст. 87 - 89 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України «Про ствердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02 вересня 1993 року нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 гл.16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерством Юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів для одержання виконавчих написів подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Виконавчий напис № б/н від 06 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. був підставою для відкриття виконавчого провадження з приводу звернення стягнення на майно боржника. Але наявна заборгованість не є безспірною і не може вважатись обґрунтованою у зв`язку з виникненням такої заборгованості у позивача перед відповідачем через дію положень кредитного договору, які є спірними щодо встановлення суми заборгованості за тілом кредиту та відсотків. Позивач не погоджується не тільки з сумою заборгованості, щодо якої виданий виконавчий напис нотаріуса, і тому така сума не має ознак безспірності, а із наявністю такого договору взагалі. Перед вчиненням виконавчого напису нотаріусом відповідач зобов`язаний був на адресу позивача надіслати вимогу - письмове повідомлення про порушення зобов`язання. В письмовому повідомленні, яке відповідач не надіслав на адресу позивача, повинно містити таку інформацію: зміст порушення, вчиненого боржником; загальний розмір не виконаної боржником вимоги; вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання протягом 30 днів.

Були відсутні документи про повідомлення боржника про надіслання йому письмової вимоги про усунення порушень виконання зобов`язань за кредитним договором. Зокрема, це фіскальний чек про відправлення листа та опис вкладення. Була відсутня також довідка фінансової установи про ненадходження платежу. При цьому, у розпорядженні нотаріуса були відсутні, необхідні для стягнення заборгованості у безспірному порядку: оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу. Позивачем не було отримано зазначеної вимоги, отже нотаріус не мав права вчинювати виконавчий напис, тим самим порушувати Порядок.

Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості позичальника, є саме первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», але такі первинні документи відсутні. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальненні судової практики з розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні в ухвалі від 07 лютого 2014 року.

Нотаріус виконавчий напис здійснює відповідно до розрахунку заборгованості за договором; в нотаріуса були відсутні виписки з рахунків бухгалтерського обліку банків, на які перераховуються грошові кошти боржником за виконання основного зобов`язання по договору. Отже, у нотаріуса були відсутні (передбачені Переліком) документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку (1172-99-п), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Отже, виконавчий напис вчинено із порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стосовно самого кредитного договору суд зазначає наступне.

За правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам`ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил також становить укладений договір про надання банківських послуг.

В той же час, ТОВ «Фінпром маркет» не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).

Обґрунтовуючи своє звернення до приватного нотаріуса, ТОВ «Фінпром макрет» зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши договір, заяву-анкету, а отже є і діє кредитний договір.

Але вказані доводи фінансової установи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт належного ознайомлення відповідача з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису позичальника на умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення позичальника і відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом позичальника, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження позичальника, відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає зазначена фінансова установа.

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ТОВ «Фінпром маркет» щодо стягнення заборгованості через вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки Умови та правила надання банківських послуг не містять жодних відміток та підписів позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися . При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.

Між тим, аналіз документів, які, на думку фінансової установи, є кредитним договором, про те, що такі підписи містяться в самому договорі, про договори факторингу, переуступку права вимоги, тим більше за наявності рішень суду про вже стягнуту заборгованість по цьому кредитному договору чомусь позивача належним чином і своєчасно повідомлено не було.

Натомість зазначені Умови не містять підпису позивача. При цьому, відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі позивач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання позичальник, позивач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також проценти та штрафи, які нараховані позивачем у позовній заяві.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

У відповідності до п. 1.1.7.12 Умов та Правил, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Проте, які саме Умови та Правила були чинними на момент укладення договору, з якими начебто був ознайомлений позивач при підписанні заяви, банком не зазначено.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання фінансовою установою своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повідомлення клієнта про зміну тарифів.

Відповідно до п. п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, які додано до позовної заяви, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, про що банк повідомляє клієнтів шляхом використання різних каналів зв`язку. При цьому, п. 1. 1. 3. 2. 4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов`язок кредитора інформувати позичальника щодо внесення змін шляхом надання виписки по картковому рахунку.

Крім того, п. п. 1.1.3.1.9 встановлений обов`язок позивача: не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у Заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції по картрахункам. Матеріали, додані до позовної заяви не містять доказів належного повідомлення відповідача про зміну процентної ставки. Отже, фінансовою установою не доведено факт отримання позивачем повідомлення про зміну процентної ставки, тарифів.

З огляду на викладене, факт ознайомлення позивача з тарифами обслуговування кредитних карт, а також Умовами та правилами надання банківських послуг ТОВ «Фінпром маркет» будь-яким доказом не підтверджено, а самі тарифи обслуговування кредитних карт і Умови та правила надання банківських послуг у ТОВ «Фінпром маркет» не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

Крім того, таку ж позицію зайняв і новостворений Верховний Суд, який у постанові від 21 лютого 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 203/5497/13-ц (провадження № 61-1391св18), постанові від 05 березня 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 192/156/17 (провадження № 61- 2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.

Відтак, відповідачем не доведено те, що договір було укладено саме на тих умовах, на яких побудовано виконавчий напис та доданий до нього розрахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розрахунок заборгованості не є належним доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України, так як не містить інформації щодо умов договору та обставин його виконання, в тому числі про зарахування кредитних коштів на картку відповідача, їх використання відповідачем та детальний розрахунок штрафних санкцій та процентів, які нараховані позивачем.

Згідно ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, шо виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Позиція фінансової установи суперечить практиці і Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленій в ухвалі від 27 лютого 2019 року по справі № 342/180/17-ц, провадження № 61-28274св18.

Так, суд у цій ухвалі прийшов до наступного висновку: «у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.

Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказу справах з аналогічними фактичними обставинами».

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову суд враховує, що відповідно достатті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (частина першастатті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14Закону України «Про нотаріат»та Глава16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієїстатті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені вЗаконі України «Про нотаріат»та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат»передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10 жовтня 2018 року справа № 61-10285св18.

З урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Виконавчий напис здійснено з порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, з порушенням вимог чинного законодавства, а тому повинен бути визнаним таким, що не підлягає виконанню, виходячи з наступного: Законом України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, до яких віднесено: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Згідно позиції, викладеній в ухвалі ВССУ від 15 червня 2011 року № 6-4882св11: «Відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку цієї статті, які встановлюють розмір заборгованості».

Таким чином, під час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса не було всіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а тому нотаріус не мав передбачених законом підстав для вчинення виконавчого напису про стягнення вказаних грошових коштів з позивача.

Згідно умов кредитного договору кредитна установа повинна надіслати особі, яка порушила свої обов`язки, письмову вимогу про усунення порушення. У вимозі мало б зазначатися: стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у строк не більше ніж тридцять днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Нотаріусом не було перевірено факт одержання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень за договором.

Були відсутні документи про повідомлення боржника про надіслання йому письмової вимоги про усунення порушень виконання зобов`язань за кредитним договором. Зокрема, це фіскальний чек про відправлення листа та опис вкладення. Була відсутня також довідка фінансової установи про ненадходження платежу. При цьому, у розпорядженні нотаріуса були відсутні, необхідні для стягнення заборгованості у безспірному порядку: оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Відповідно до п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Нотаріус, всупереч принципу безспірності заборгованості, передбаченої ст. 88 Закону України «Про нотаріат», із порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, вчинив виконавчий напис, чим порушив норми чинного законодавства.

Таким чином, нотаріус повинен був відмовити відповідачу у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про нотаріат» через те, що вчинення такої дії суперечить законодавству України, не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2012 року у справі № 09/05/5026/889/2011 безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка стовідсотково підтверджує наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі, яка зазначається. Крім того, в постанові ВГСУ від 11 грудня 2012 року у справі № 15/5025/428/12 визначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Відповідно до ч. 2ст. 1050 ЦК Україниправо дострокового повернення коштів у кредитора виникає в разі прострочення повернення позичальником чергової частини позики.

Відповідно до кредитного договору погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен був надавати банку кошти (щомісячний платіж) у певній конкретній сумі для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. При цьому період сплати за кредитним договором сторони визначили: конкретні числа кожного місяця.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Застосовуючи частину третю статті 254, частину п`яту статті 261, статті 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що оскільки в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіка погашення кредиту, то початок перебігу позовної давності для стягнення кредиту й процентів за користування кредитом є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його, а тому загальна позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений у договорі графіком платежів.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таку правову позицію, яка відповідно до ст. 263 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів, висловив Верховний Суд України постановою у справі № 6-31цс15.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У відповідності до вимог ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави не сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп..

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим задоволення позову та визнати виконавчий напис № б/н від 06 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» заборгованості за не укладеним між позивачем ОСОБА_1 і фінансовою установою ТОВ «Фінпром маркет» кредитним договором № б/н від б/д - у розмірі 21 830 грн. 79 коп. в тому числі плати за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом, таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача ТОВ «Фінпром маркет» на користь держави не сплачений позивачем при подачі позову судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання виконавчого напису не підлягаючим виконанню та стягнення судових витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 203, 204, 205, 207, 208, 209, 210, 215 ЦК України, ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», п. п. 283, 284, 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати виконавчий напис № б/н від 06 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> заборгованості за не укладеним між позивачем ОСОБА_1 і фінансовою установою Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> кредитним договором № б/н від б/д - у розмірі 21 830 грн. 79 коп. в тому числі плати за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> на користь держави судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -