Рішення

від 09.09.2024 по справі 357/15351/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/15351/23

Провадження № 2/357/758/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 вересня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Вальчук М.В., Махненко Б. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Коваленко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2023 року адвокат Коваленко Юлія Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» про припинення трудових відносин, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені ( а. с. 1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 року ( а. с. 29-30) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 08.12.2203 року позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» була залишена без руху ( а. с. 33-36 ).

20 лютого 2024 року за вх. 3 9857 судом від представника Коваленко Ю.О. надійшла заява про усунення недоліків ( а. с. 40-41 ).

Разом із вказаною заявою, надано позовну заяву в новій редакції ( а. с. 43-51 ).

У вказаній позовній заяві в новій редакції, яка підписана представником позивача - адвокатом Коваленко Ю.О., остання просила визнати незаконним та скасувати наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» № 8 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 29.11.2023 р., припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" шляхом розірвання трудового договору з 05 серпня 2023 року, зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" видати наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з 05 серпня 2023 року, зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" здійснити запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про недійсність запису № 27 та здійснити запис про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з 05 серпня 2023 року, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" заборгованість по заробітній платі за період роботи з 07.06.2021 по 31.08.2021 у розмірі 29 238,71 гривень, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати у розмірі 10430 гривень, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні працівника у розмірі 66 981,60 гривень та судові витрати покласти на відповідача.

Вказана позовна заява обґрунтована наступним.

З 07 червня 2021 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору з товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс", займаючи посаду фахівця з публічних закупівель.

З 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 знаходилася у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а з 03 січня 2022 року - у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, термін якої закінчувався 07 листопада 2024 року.

04 травня 2023 року ОСОБА_1 , перебуваючи у декретній відпустці за своїм місцем проживання, направила на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" рекомендованим листом заяву на ім`я директора Євпака Михайла Петровича про її звільнення із займаної посади за власним бажанням з 29 травня 2023 року. У вказаній заяві також попросила у зв`язку з неможливістю приїхати особисто направити їй рекомендованим листом заповнену трудову книжку, копію наказу про звільнення, письмовий розрахунок про нараховані та виплачені суми, а також здійснити з нею виплати заборгованої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Однак, товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" не отримало рекомендований лист із заявою про звільнення, у зв`язку з чим цей лист повернувся назад адресату. Розуміючи це, ОСОБА_1 зателефонувала засновнику товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" ОСОБА_4 з`ясувати про причини неотримання ними поштової кореспонденції. В цій телефонній розмові ОСОБА_4 попросила позивача надіслати нову заяву про звільнення засобами «Нової Пошти» та вказала номер відділення Нової пошти.

19 липня 2023 року ОСОБА_1 відправила засобами Нової пошти заяву про звільнення з ідентичним попередній заяві змістом, в якій попросила її звільнити з 05 серпня 2023 року. Як вбачається з роздруківки відстеження за трекінгом відправлення на відділення Нової Пошти № 69 вказана заява надійшла 19 липня 2023 року.

Заяву про звільнення від 19 липня 2023 року ОСОБА_1 також надіслала і на електронну пошту відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та месенджером Viber на телефон директора Євпака Михайла Петровича .

Неодноразово між ОСОБА_1 та директором відповідача відбувалися телефонні розмови, в яких директор щоразу запевняв про оформлення її звільнення та виплату розрахункових.

На день подання первинної позовної заяви, яка була залишена без руху, ОСОБА_1 не отримала наказу про її звільнення, трудової книжки та розрахункових при звільненні, а також вона не отримала жодної відповіді на її заяву про звільнення, у зв`язку з чим можна стверджувати, що її заява не розглянута, внаслідок чого ОСОБА_1 залишалася не звільненою.

Такі дії товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" порушують права та законні інтереси ОСОБА_1 на вільний вибір праці.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" ОСОБА_1 у зазначений в заяві про звільнення строк не звільнило та не здійснило вище перелічених дій, пов`язаних зі звільненням, внаслідок чого порушило трудове законодавство та права позивача, що і призвело до звернення останньою до суду з метою захисту порушених прав.

Крім того, як вже зазначалося вище, у заяві про звільнення від 19.07.2023 р. ОСОБА_1 просила виплатити їй, зокрема, заборгованість із заробітної плати.

У відповідності до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) за 2021 рік страхувальником з кодом ЄДРПОУ 43081046 (код Відповідача) за 6-ий місяць нараховано фактичного заробітку в розмірі 8400 гривень, за 7-ий місяць - 10500 гривень, за 8-ий - 10338,71 гривень.

Враховуючи вищенаведене, позивач має право на вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 29 238,71 гривень з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Крім того, згідно ст. 1 Закону України. "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Нарахована заробітна плата, але не виплачена, повинна була бути повністю погашена із врахуванням наступних сум компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати: заробітної плати за червень 2021 року: 8400,00 грн. х 36,1 % /100 = 3032 грн., де 36,1 відсотки це сума індексів споживчих цін за 2021 рік, починаючи з липня (4%), за 2022 рік (26,6%), за 2023 рік (5,1 %) та за січень 2024 року (0,4%); заробітної плати за липень 2021 року: 10500 грн х 35,4 % / 100 = 3717 грн., де 35,4 відсотки це сума індексів споживчих цін за 2021 рік, починаючи з серпня (3,3%), за 2022 рік (26,6%), за 2023 рік (5,1 %) та за січень 2024 року (0,4%); заробітної плати за серпень 2021 року: 10338,71 грн. х 35,6 % / 100 = 3681 грн, де 35,6 відсотки це сума індексів споживчих цін за 2021 рік, починаючи з вересня (3,5%), за 2022 рік (26,6%), за 2023 рік (5,1 %) та за січень 2024 року (0,4%). Загальна сума компенсації становить: 10430 гривень.

Отже, як вже зазначалося вище, у відповідача не було законних підстав не звільняти ОСОБА_1 . Відповідач зобов`язаний був звільнити позивача 05 серпня 2023 року, оформити та направити їй трудову книжку та здійснити усі виплати, пов`язані з звільненням, зокрема, виплатити заборгованість по заробітній платі, що становить 29 238,71 гривень, компенсацію за невикористану відпустку.

За ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, попередні два місяці роботи, з огляду на перебування у декретній відпустці, це липень та серпень 2021 року, заробітна плата за які нарахована в сумі 20 838,71 гривень, тому середня становить 10 419,36 гривень (20 838,71 / 2). В ці місяці роботи, робочих днів було у липні 2021 року - 22, а в серпні -20, тому середня кількість робочих днів - 21. Звідси, можливо порахувати середньоденний заробіток, що становить 496,16 гривень.

Час затримки у виплаті розрахункових становить 135 робочих днів (з 06.08.2023 по 17.02.2024), а тому загальна сума середнього заробітку станом на день складання уточненої позовної заяви становить 66 981,60 гривень.

Після подачі ОСОБА_1 первинної позовної заяви, датованої 04.12.2023 р., а також отримання товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" адвокатського запиту про витребування доказів, що мають значення для цивільної справи, відповідач 13 грудня 2023 року засобами оператора поштового зв`язку «Нова пошта» відправив на адресу ОСОБА_1 наказ № 8 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 29 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 29 листопада 2023 року за власним бажанням, п. 1 ст. 38 КЗпП України. А також надіслав трудову книжку ОСОБА_1 , у якій відповідачем здійснено запис № 27 наступного змісту: «29.11.2023. Звільнена з займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Наказ № 8 від 29.11.23р.»

Отримавши наказ про звільнення та трудову книжку про звільнення 29 листопада 2023 роком, ОСОБА_1 зі скаргою звернулася до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці, у якій, з поміж іншого, зазначила, що її звільнення відбулося «заднім числом» без її заяви про звільнення 29-им листопадом 2023 року, у зв`язку з чим просила провести перевірку.

Листом від 08.02.2024 за № Ц/1/374-ЗВ-24 Центральне міжрегіональне управління державної служби з питань праці повідомило ОСОБА_1 про результати проведеної перевірки за її скаргою, де зазначено, що (1) ОСОБА_1 звільнено 29.11.2023 безпідставно, оскільки в ході перевірки не надано ні заяви про звільнення, ні будь-яких інших підтверджень звернення стосовно звільнення з 29.11.2023; (2) оплата праці за відпрацьовані ОСОБА_1 дні у червні - серпні 2021 року не проведена.

З огляду на наведені вище аргументи припинення трудових відносин 5 серпня 2023 року та відсутність заяви ОСОБА_1 про її звільнення 29 листопада 2023 року, вбачається, що наказ товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" № 8 про припинення трудового договору (контракту) від 29 листопада 2023 року є незаконним, а запис за № 27 в трудовій книжці - недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Ухвалою судді від 23 лютого 2024 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 28.03.2024 року. Одночасно, витребувано у ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» належним чином завірені копії: довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за період з моменту її прийняття на роботу до надання відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами; розрахункові листки з виплати заробітної плати за червень, липень та серпень 2021 року; табель обліку робочого часту за червень, липень та серпень 2021 року ( а. с. 72-74 ).

12 березня 2204 року за вх. № 13180 отримано клопотання про долучення доказів, а саме: Акт від 29.01.2024 року № Ц/КВ/855/5 щодо перевірки ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс»; лист Центрального міжрегіонального управління від 22.02.2024 року та роздруківку листування електронною поштою ( а. с. 77-78, 80-89 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався, здебільшого за клопотаннями учасників справи ( а. с. 94, 96, 99 ).

Останнього разу, в судовому засіданні 22.07.2024 року, розгляд справи було відкладено на 09.09.2024 року у зв`язку з обов`язковою явкою директора ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» та надання витребувані судом документи ( а. с. 108-110 ).

05 вересня 2024 року за вх. № 46298 судом отримано витребувані ухвалою судді від 23.02.2024 року документи ( а. с. 115-128 ).

В судовому засіданні позивач та її представник, кожний окремо, підтримали частково позовні вимоги, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені. В іншій частині щодо неправомірного звільнення з іншої дати, позивач зазначила, що це наразі не принципово та не заперечувала щодо її звільнення 29 листопада 2023 року та відповідно з цього часу вважати припинення трудового договору (контракту) з відповідачем.

Представник відповідача Гаращук С.В. в судове засідання не з`явився, заявою, яка отримана 05.09.2024 року повідомив, що бере участь, як захисник у справі № 760/6706/24 в Солом`янському районному суді, просив перенести розгляд справи на іншу дату, а в разі відмовити такого перенесення, просив слухати справу без їхньої присутності ( а. с. 112-113 ).

Оскільки наступна дата судового засідання ( 09.09.2024 року ) була узгоджена з позивачем та представником відповідача в судовому засідання 22.07.2024 року, представником відповідача не надано доказу тому, що останній дійсно бере участь в іншому процесі та з урахуванням наданих пояснень останнього в судовому засіданні 22.07.2024 року, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Водночас, суд звертає увагу, що вимогами ч. 1 ст. 275 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, дата відкриття провадження у справі 23.02.2024 року.

Окрім того, оскільки позивач лише підтримала свої позовні вимоги частково, суд прийшов до висновку про відсутність потреби у виклику ( повторному ) директора ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» для постановленні йому питань стосовно обставин отримання заяви позивача про звільнення та винесення наказу про звільнення.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, враховуючи пояснення надані представником відповідача в судовому засіданні 22.07.2024 року, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 04 червня 2021 року перебувала у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс", займаючи посаду фахівця з публічних закупівель, Наказ № 5-к від 04.06.2021 року, про що в матеріалах справи свідчить трудова книжка останньої ( а. с. 53 ).

Так, з 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 знаходиться у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, про що в матеріалах справи свідчить листок непрацездатності ( а. с. 19 ).

Встановлено, що 04 травня 2023 року ОСОБА_1 , перебуваючи у декретній відпустці, направила на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" рекомендованим листом заяву на ім`я директора Євпака Михайла Петровича про її звільнення із займаної посади за власним бажанням з 29 травня 2023 року ( а. с. 15, 16 ).

У вказаній заяві ОСОБА_1 також попросила у зв`язку з неможливістю приїхати особисто направити їй рекомендованим листом заповнену трудову книжку, копію наказу про звільнення, письмовий розрахунок про нараховані та виплачені суми, а також здійснити з нею виплати заборгованої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Як встановлено в судовому засіданні, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" не отримало рекомендований лист із заявою про звільнення, лист повернувся назад адресату, ОСОБА_1 зателефонувала засновнику товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" ОСОБА_4 для з`ясування про причини неотримання ними поштової кореспонденції та на прохання останньої, 19 липня 2023 року ОСОБА_1 відправила засобами Нової пошти заяву про звільнення з ідентичним попередній заяві змістом, в якій попросила її звільнити з 05 серпня 2023 року ( а. с. 17 ).

З роздруківки відстеження за трекінгом відправлення на відділення Нової Пошти № 69 вбачається, що вказана заява надійшла 19 липня 2023 року ( а. с. 17 ).

Окрім цього, як встановлено в судовому засіданні, заяву про звільнення від 19 липня 2023 року ОСОБА_1 також надіслала і на електронну пошту відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та месенджером Viber на телефон директора Євпака Михайла Петровича ( а. с. 24-25 ).

Наказом № 8 від 29.11.2023 року про припинення трудового договору ( контракту ), ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням, пункт 1 стаття 38 КЗпП України, підстава особиста заява ОСОБА_1 ( а. с. 54 ).

Встановлено, що відповідач надіслав трудову книжку ОСОБА_1 , у якій відповідачем здійснено запис № 27 наступного змісту: «29.11.2023. Звільнена з займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Наказ № 8 від 29.11.23р.» ( а. с. 53 ).

Водночас, позивач зазначала, що з боку відповідача не було проведено з нею розрахунку при звільнення, хоча у своїй заяві від 19.07.2023 року остання про це вказувала.

Отже, як встановлено в судовому засіданні, відповідачем позивач була звільнена не з дати ( 05.08.2023 року ), про що остання просила у своїй заяві від 19.07.2023 року ( звільнена 29.11.203 року ), але з боку відповідача не було проведено з позивачем розрахунку при звільненні, що не було спростовано з боку представника відповідача в судовому засіданні під час розгляду справи 22.07.2024 року.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників ( ч. 1 ст. 82 ЦПК України ).

Зазначене підтверджується і листом від 08.02.2024 за № Ц/1/374-ЗВ-24, де Центральне міжрегіональне управління державної служби з питань праці повідомило ОСОБА_1 про результати проведеної перевірки за її скаргою, де зазначено, що (1) ОСОБА_1 звільнено 29.11.2023 р. безпідставно, оскільки в ході перевірки не надано ні заяви про звільнення, ні будь-яких інших підтверджень звернення стосовно звільнення з 29.11.2023 р.; (2) оплата праці за відпрацьовані ОСОБА_1 дні у червні - серпні 2021 року не проведена ( а. с. 55-58, 59-60 ).

Окрім цього, додано Акт Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці № Ц/КВ/855/5 від 29.01.2024 року, складений за результатами проведення заходу державного нагляду щодо додержання вимог в сфері охорони праці ( а. с. 80-87 ).

У відповідності до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) за 2021 рік страхувальником з кодом ЄДРПОУ 43081046 (код відповідача) за 6-ий місяць нараховано фактичного заробітку в розмірі 8400 гривень, за 7-ий місяць - 10 500 гривень, за 8-ий - 10 338,71 гривень ( а. с. 20-23 ).

Зазначене відображається і в наданих з боку відповідача на виконання ухвали суду документах ( а. с. 115-128 ).

Звертаючись до суду з позовною заявою та підтримуючи вимоги частково, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, компенсацію втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені.

Відповідно ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Постанові № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки позивач була звільнена 29.11.2023 року, а до суду остання ( її представник ) звернулася 04.12.2023 року, такий строк ( три місяці ) позивачем із вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, не пропущено.

У частинах першій, третій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки позивач підтримала позовні вимоги частково, лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, тому в межах заявлених та підтриманих вимог суд здійснює розгляд.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як встановлено та зазначено вище, заявою від 19.07.2023 року позивач просила звільнити її за власним бажанням з 05.08.2023 року, та неможливістю приїхати особисто, просила в день звільнення направити їй на поштову адресу заповнену трудову книжку, копію наказу про звільнення, а також письмовий розрахунок про нараховані та виплачені суми ( а. с. 17 ).

Так, під час розгляду справи було встановлено, що відповідач звільняючи позивача за власним бажанням, при цьому, розглянувши її заяву, про що зазначено в Наказі № 8 від 29.11.2023 року, не здійснив нарахованих працівникові при звільненні сум (заробітної плати), тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітної плати в загальному розмірі 29 238,71 грн., які не були виплачені останній за період роботи червень, липень та серпень 2021 року при звільненні відповідачем, розмір яких підтверджується матеріалами справи, підлягають задоволенню та стягненню.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів в розмірі 10 430 грн., то з цього приводу суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 2 Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

На підставі положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок).

Пунктом 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 визначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

За змістом наведених норм права компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд бере розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, наведений позивачем, відповідно до якого сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить 10 430 грн.

Наведений розрахунок відповідачем не спростовано.

Зазначена сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180,18, 162.1.3,168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 66 981,60 грн., суд зазначає наступне.

Пунктами 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

За позицією позивача, відповідачем не проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХвнесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно п. 2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Постанова № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно п. 8 Постанови №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, попередні два місяці роботи, з огляду на перебування у декретній відпустці,

це липень та серпень 2021 року, заробітна плата за які нарахована в сумі 20 838,71 гривень, тому середня становить 10 419,36 гривень (20 838,71 / 2). В ці місяці роботи, робочих днів було у липні 2021 року - 22, а в серпні - 20, тому середня кількість робочих днів - 21. Звідси, можливо порахувати середньоденний заробіток, що становить 496,16 гривень.

Таким чином, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України щодо обмеження шестимісячним терміном, за який може бути стягнуто середній заробіток, з дати порушення прав ОСОБА_1 , кількість робочих днів за період з 29.11.2023 року ( день звільнення ) по 29.05.2024 року (обмеження шестимісячним терміном ), становить 132 робочих днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.11.2023 року по 29.05.2024 року включно, складає 65 493,12 грн. (496,16 грн. ( середньоденна зарплата ) х 132 днів = 65 493,12 грн.).

Крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, провадження № 61-7911св20).

Також суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 65 493,12 грн.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 18 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Позивач при звернені до суду сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 19.02.2204 року ( а. с. 42 ).

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в розмірі 1 073,60 грн., понесення яких документально підтверджено.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, крім іншого, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір").

Крім того, позивачі під час розгляду справ про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2589 грн. Отже, від цієї суми обраховуються ставки судового збору у календарному році.

Так, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 1073,60 грн. (0,4 х 2684 грн.), а за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За розгляд позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 29 238,71 грн та компенсації втрати частини доходів у розмірі 10 430 грн., від сплати судового збору яких була звільнена позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 43, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 18, 19, 76, 77, 78, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 187, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 353-355, 430 ЦПК України, пунктами 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 29 238,71 гривень, компенсацію втрати частини доходів у розмірі 10 430 гривень, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені в сумі 65 493,12 гривень та судовий збір в розмірі 1 073,60 гривень, загалом 106 235,43 гривень ( сто шість тисяч двісті тридцять п`ять гривень сорок три копійки ).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень ( одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок ).

Визначена судом сума заробітної плати та середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивачки з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішення у частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціальний будівельний сервіс» ( адреса місцезнаходження: 02230, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 26-В, кв. 50, ЄДРПОУ: 43081046 ).

Повне судове рішення складено 13 вересня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов