Постанова від 12.02.2025 по справі 357/15351/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 357/15351/23 Головуючий у суді першої інстанції - Орєхова О. І

Номер провадження № 22-ц/824/3228/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний Будівельний Сервіс», поданою представником Гаращуком Сергієм Вікторовичем на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний Будівельний Сервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Спеціальний Будівельний Сервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, у якій, із урахуванням позовної заяви у новій редакції від 19 лютого 2024 року, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» № 8 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 29 листопада 2023 року; припинити трудові відносини між нею та ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс», шляхом розірвання трудового договору з 05 серпня 2023 року; зобов`язати ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» видати наказ про її звільнення за власним бажанням з 05 серпня 2023 року; зобов`язати ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» здійснити запис в її трудовій книжці про недійсність запису № 27 та здійснити запис про її звільнення за власним бажанням з 05 серпня 2023 року; стягнути з ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» заборгованість по заробітній платі за період роботи з 07 червня 2021 року по 31 серпня 2021 року у розмірі 29 238,71 грн, стягнути з ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати у розмірі 10 430, 00 грн; стягнути з ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні працівника у розмірі 66 981,60 грн та судові витрати покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з 07 червня 2021 року перебуває у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору з відповідачем, займаючи посаду фахівця з публічних закупівель.

Вказує, що з 31 серпня 2021 року вона знаходилася у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а з 03 січня 2022 року - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, термін якої закінчувався 07 листопада 2024 року.

04 травня 2023 року вона, перебуваючи у декретній відпустці, за своїм місцем проживання, направила на адресу відповідача рекомендованим листом заяву на ім`я директора Євпака М.П. про її звільнення із займаної посади за власним бажанням з 29 травня 2023 року. У вказаній заяві вона також просила у зв`язку з неможливістю приїхати особисто направити їй рекомендованим листом заповнену трудову книжку, копію наказу про звільнення, письмовий розрахунок про нараховані та виплачені суми, а також здійснити з нею виплати заборгованої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Однак, відповідач не отримав рекомендований лист із заявою про звільнення, у зв`язку з чим цей лист повернувся їй назад. Тому, позивач вказує, що вона зателефонувала засновнику ТОВ «Спеціальний будівельний сервіс» ОСОБА_2 , щоб з`ясувати про причини неотримання ними поштової кореспонденції. Зазначає, в цій телефонній розмові ОСОБА_2 попросила її надіслати нову заяву про звільнення засобами «Нової Пошти» та вказала номер відділення.

19 липня 2023 року вона відправила засобами «Нової пошти» заяву про звільнення з ідентичним попередній заяві змістом, в якій попросила звільнити її з 05 серпня 2023 року. Звертає увагу, як вбачається з роздруківки відстеження за трекінгом відправлення на відділення «Нової Пошти» № 69 вказана заява надійшла 19 липня 2023 року.

Вказує, заяву про звільнення від 19 липня 2023 року вона також надіслала і на електронну пошту відповідача та месенджером «Viber» на телефон директора ОСОБА_3 .

Зазначає, неодноразово між нею та директором відповідача відбувалися телефонні розмови, в яких директор щоразу запевняв про оформлення її звільнення та виплату розрахункових.

Позивач наголошує, що на день подання позовної заяви, вона не отримала наказу про її звільнення, трудової книжки та розрахункових при звільненні, а також вона не отримала жодної відповіді на її заяву про звільнення, у зв`язку з чим, на її думку, можна стверджувати, що її заява не розглянута, внаслідок чого вона залишалася не звільненою.

Вважає, такі дії відповідача порушують її права та законні інтереси на вільний вибір праці.

Крім того, позивач наголошує, у заяві про звільнення від 19 липня 2023 року вона просила виплатити їй, зокрема, заборгованість із заробітної плати.

Вказує, у відповідності до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за 2021 рік відповідачем було нараховано фактичного заробітку за 6-ий місяць в розмірі 8 400 грн, за 7-ий місяць - 10 500 грн, за 8-ий - 10 338,71 грн.

Виходячи із наведеного, позивач вважає, що має право на вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 29 238,71 грн.

На підставі вищевикладеного, для захисту свого порушеного права, позивач була вимушена звернутися до суду для врегулювання спірного питання у судовому порядку, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 29 238,71 грн, компенсацію втрати частини доходів у розмірі 10 430 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені в сумі 65 493,12 грн та судовий збір в розмірі 1 073,60 грн, загалом 106 235,43 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «Спеціальний Будівельний Сервіс» - Гаращук С.В. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було встановлено, що позивач перебувала у декретній відпустці, про що зазначає остання у своїй позовній заяві. Вказує, жодних заяв про закінчення декретної відпустки чи виходу на роботу від позивача не надходило.

Наголошує, що не погоджується із твердженням суду першої інстанції, що відповідачем було отримано подані позивачем заяви про її звільнення, оскільки на підтвердження цього матеріали справи доказів не містять.

Разом з тим, вказує, у оскаржуваному рішенні суд зазначає, що відповідач отримав на свою електронну пошту заяву про звільнення від позивача, відтак офіційно повідомивши відповідача, однак дане не відповідає дійсності, з огляду на те, що у відповідача відсутня офіційна електронна адреса.

Судом першої інстанції також вказано, що позивачка надіслала заяву про звільнення засновнику відповідача - ОСОБА_2 через «Нову Пошту», проте, апелянт наголошує, що відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено ступінь участі засновника (учасника), який не передбачає право звільняти засновником працівника.

Відтак, наголошує, вважати, що датою звільнення працівника є 05 серпня 2023 року чи 29 листопада 2023 року є неможливим, оскільки матеріали справи не містять таких доказів. Окрім того, вказує, що позивач перебувала у декретній відпустці до 07 листопада 2024 року.

02 грудня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , відповідно до якого остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, твердження апелянта з приводу не встановлення судом першої інстанції, що позивач перебувала у декретній відпустці до 07 листопада 2024 року, а також ненадання позивачем заяв про закінчення декретної відпустки чи виходу з неї спростовується тим, що відповідно до чинного законодавства, не передбачено такої процедури як закінчення декретної відпустки на підставі заяви особи.

Щодо неотримання відповідачем заяви про звільнення, зазначає, доказом ознайомлення із заявою про звільнення від позивача відповідачем є наказ про звільнення від 29 листопада 2023 року №8, у якому зазначено, що підставою для звільнення є особиста заява від позивача.

При апеляційному розгляді справи представник ТОВ «Спеціальний Будівельний Сервіс» - Гаращук С.В. підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивачка у справі ОСОБА_1 та її представник Коваленко Ю.О. заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просили залишити без змін, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважають рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач ОСОБА_5 з 04 червня 2021 року перебувала у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс", займаючи посаду фахівця з публічних закупівель, Наказ № 5-к від 04.06.2021 року, про що в матеріалах справи свідчить трудова книжка останньої ( а. с. 53 ).

Так, з 31 серпня 2021 року ОСОБА_5 знаходиться у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, про що в матеріалах справи свідчить листок непрацездатності ( а. с. 19 ).

Судом також встановлено, що 04 травня 2023 року ОСОБА_5 , перебуваючи у декретній відпустці, направила на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальний будівельний сервіс" рекомендованим листом заяву на ім`я директора ОСОБА_3 про її звільнення із займаної посади за власним бажанням з 29 травня 2023 року ( а. с. 15, 16 ).

У вказаній заяві ОСОБА_1 також попросила у зв`язку з неможливістю приїхати особисто направити їй рекомендованим листом заповнену трудову книжку, копію наказу про звільнення, письмовий розрахунок про нараховані та виплачені суми, а також здійснити з нею виплати заборгованої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Як встановлено в судовому засіданні, оскільки ТОВ "Спеціальний будівельний сервіс" не отримало рекомендований лист із заявою про звільнення, лист повернувся назад адресату, ОСОБА_5 зателефонувала засновнику ТОВ "Спеціальний будівельний сервіс" ОСОБА_2 для з`ясування про причини неотримання ними поштової кореспонденції та на прохання останньої, 19 липня 2023 року ОСОБА_5 відправила засобами Нової пошти заяву про звільнення з ідентичним попередній заяві змістом, в якій попросила її звільнити з 05 серпня 2023 року ( а. с. 17 ).

З роздруківки відстеження за трекінгом відправлення на відділення Нової Пошти № 69 вбачається, що вказана заява надійшла 19 липня 2023 року ( а. с. 17 ).

Окрім цього, як встановлено в судовому засіданні, заяву про звільнення від 19 липня 2023 року ОСОБА_5 також надіслала і на електронну пошту відповідача (specbudservice@gmail.com) та месенджером Viber на телефон директора ОСОБА_3 ( а. с. 24-25 ).

Наказом № 8 від 29 листопада 2023 року про припинення трудового договору ( контракту ), ОСОБА_5 була звільнена за власним бажанням, пункт 1 стаття 38 КЗпП України, підстава особиста заява ОСОБА_1 ( а. с. 54 ).

Встановлено, що відповідач надіслав трудову книжку ОСОБА_1 , у якій відповідачем здійснено запис № 27 наступного змісту: «29.11.2023. Звільнена з займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Наказ № 8 від 29.11.23р.» ( а. с. 53 ).

Водночас, позивач зазначала, що з боку відповідача не було проведено з нею розрахунку при звільнення, хоча у своїй заяві від 19.07.2023 року остання про це вказувала.

Отже, як встановлено в судовому засіданні, відповідачем позивач була звільнена не з дати ( 05.08.2023 року ), про що остання просила у своїй заяві від 19.07.2023 року ( звільнена 29.11.2023 року ), але з боку відповідача не було проведено з позивачем розрахунку при звільненні, що не було спростовано з боку представника відповідача в судовому засіданні під час розгляду справи 22.07.2024 року.

Зазначене підтверджується і листом від 08.02.2024 за № Ц/1/374-ЗВ-24, де Центральне міжрегіональне управління державної служби з питань праці повідомило ОСОБА_1 про результати проведеної перевірки за її скаргою, де зазначено, що (1) ОСОБА_1 звільнено 29.11.2023 р. безпідставно, оскільки в ході перевірки не надано ні заяви про звільнення, ні будь-яких інших підтверджень звернення стосовно звільнення з 29.11.2023 р.; (2) оплата праці за відпрацьовані ОСОБА_1 дні у червні - серпні 2021 року не проведена ( а. с. 55-58, 59-60 ).

Окрім цього, додано Акт Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці № Ц/КВ/855/5 від 29.01.2024 року, складений за результатами проведення заходу державного нагляду щодо додержання вимог в сфері охорони праці ( а. с. 80-87 ).

У відповідності до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) за 2021 рік страхувальником з кодом ЄДРПОУ 43081046 (код відповідача) за 6-ий місяць нараховано фактичного заробітку в розмірі 8 400 гривень, за 7-ий місяць - 10 500 гривень, за 8-ий - 10 338,71 гривень ( а. с. 20-23 ).

Зазначене відображається і в наданих з боку відповідача на виконання ухвали суду документах ( а. с. 115-128 ).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що під час розгляду справи було встановлено, що відповідач, звільняючи позивача за власним бажанням, при цьому, розглянувши її заяву, про що зазначено в Наказі № 8 від 29.11.2023 року, не здійснив нарахованих працівникові при звільненні сум (заробітної плати), тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітної плати в загальному розмірі 29 238,71 грн., які не були виплачені останній за період роботи червень, липень та серпень 2021 року при звільненні відповідачем, розмір яких підтверджується матеріалами справи, підлягають задоволенню та стягненню.

Також суд визнав обґрунтованими та доведеними вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення із відповідача на її користь компенсації втрати частини доходів в розмірі 10 430 грн., як такі що відповідають вимогам частини 1 статті 115 КЗпП України, статті 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 493,12 грн за період з 29.11.2023 року по 29.05.2024 року включно, як такі що відповідають положенню ст. 117 КЗпП України.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на день звільнення позивачки) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на день звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 Верховний Суд дійшов висновку, що розумним, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, має дорівнювати розміру заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення не виплаченої заробітної плати у розмірі 29 238,71 грн., які не були виплачені відповідачем як роботодавцем позивачці за період роботи: червень, липень та серпень 2021 року зазначений розмір підтверджується наданими позивачкою та досліджених судом доказами вказані вимоги позивача відповідають положенням ст. 116 КЗпП України.

Обґрунтованим та законним є висновок суду першої інстанції про доведеність позивачкою ОСОБА_1 заявлених нею позовних вимог в частині стягнення із відповідача на її користь компенсації втрати частини доходів в розмірі 10 430 грн., як такі що відповідають вимогам частини 1 статті 115 КЗпП України, статті 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 493,12 грн за період з 29.11.2023 року по 29.05.2024 року включно, як такі що відповідають положенню ст. 117 КЗпП України.

У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню строків проведення розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за недотримання таких строків відповідно до статей 116 та 117 КЗпП України, з урахуванням наведених позивачем підстав на обґрунтування позову та фактичних обставин, встановлених у справі. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальний Будівельний Сервіс», подану представником Гаращуком Сергієм Вікторовичем залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2025 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв