Рішення

від 12.09.2024 по справі 761/10366/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/10366/24

Провадження № 2/761/6328/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

12 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участі секретаря Каніковського Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, у якій позивач просить суд: стягнути з відповідача на свою користь борг у сумі 100 000,00 доларів США та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 липня 2023 року позивач надав відповідачу безвідсоткову позику, про що було складено розписку, на загальну суму 100 000,00 доларів США.

В обумовлений строк відповідач грошові кошти не повернув, а тому позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 100 000,00 доларів США та понесені судові витрати.

20 березня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою суду від 22.03.2024 року вищевказаний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

29.03.2024 року недоліки було усунуто.

Ухвалою суду від 01.04.2024 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

03.04.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 04.04.2024 року заяву про забезпечення позову задоволено в повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.06.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечую проти винесення заочного рішення.

Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи.

Так, у призначені судові засідання відповідач не з`явився, поштові відправлені, направлені на його адресу повернулися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Києва було розміщено оголошення про виклик у судове засідання відповідача.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 17 липня 2023 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США, про що Відповідачем було власноручно складено відповідну письмову розписку та того ж числа ним були отримані вказані грошові кошти.

Відповідно до написаної розписки Відповідач зобов`язався повернути Позивачу зазначену суму за першою вимогою.

На початку жовтня 2023 року Позивач звернувся до Відповідача з усною вимогою повернути гроші, отримані останнім у борг, згідно розписки від 17.07.2023 року, проте такі кошти повернуті не були.

В подальшому, в період з жовтня 2023 року по березень 2024 року Позивач неодноразово вживав заходи щодо звернення до Відповідача з вимогою про повернення вказаної вище суми грошових коштів, втім останній уникав зустрічей, вимкнув зазначені ним в розписці та відомі Позивачу засоби зв`язку та переховався від останнього з метою не виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення грошових коштів за вимогою Позивача.

На час звернення з даним позовом зобов`язання Відповідача перед Позивачем не виконанні у повному обсязі, грошові кошти у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США не повернуті.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Вимогами ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У своїй постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14- ц Верховний Суд зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

З огляду на досліджені судом докази, які містяться у справі, суд приходить до висновку, що відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів. Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

В ході розгляду цивільної справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання своїх заперечень стосовно наявності боргового зобов`язання перед позивачем, а також невиконання грошового зобов`язання в обумовлені сторонами терміни.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, перевіривши наданий позивачем розрахунок боргу, приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу у розмірі 100000,00 доларів США.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15140,00 грн.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2024, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-283, 353-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, згідно розписки від 17.07.2023 року.

Стягнути з ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140,00 грн.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2024 р., продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

12 вересня 2024 року