Постанова

від 13.09.2024 по справі 910/2511/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2024 р. Справа№ 910/2511/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Палія В.В.

Вовка І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024

у справі № 910/2511/24 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Приватного підприємства «Патар»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком»

про стягнення 148 434,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство «Патар» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» (відповідач) про стягнення передоплати в розмірі 148 434,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору поставки №220630_1 від 30.06.2022 в частині поставки оплаченого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2023 (суддя Морозов С.М.) відкрито провадження у справі №910/2511/24 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 по справі №910/2511/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» на користь Приватного підприємства «Патар» суму коштів в розмірі 148 434,00 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження поставки товару позивачу. У зв`язку з непоставкою товару у визначений договором строк, у відповідача виникло зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не доведено впливу форс-мажорних обставин та воєнного стану на спроможність виконувати свої обов`язки, враховуючи, що договір було укладено вже в період дії воєнного стану на території України. Відтак доводи відповідача про неможливість виконання зобов`язань через вплив обставин непереборної сили та відсутність підстав для стягнення коштів попередньої оплати судом визнано необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 по справі № 910/2511/24, 15.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоматехком" звернулось з апеляційною скаргою б/н від 15.06.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 року у справі № 910/2511/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Скаржник, зокрема, зазначає, що (1) ТОВ «Автоматехком» не відмовлялося від виконання зобов`язань за договором поставки №220630_1 від 30.06.2022 та має намір повністю виконати його умови, відвантаживши товар ПП «Патар»; (2) договором поставки №220630_1 від 30.06.2022 не передбачено можливості розірвання договору в односторонньому порядку; (3) лист ТТП України від 28.02.2022 засвідчує настання для ТОВ «Автоматехком» форс-мажорних обставин, які унеможливили своєчасно поставити ПП «Патар» товар за договором поставки №220630_1 від 30.06.2022.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматехком" по справі № 910/2511/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Вовк І.В.

19.06.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2511/24.

27.06.2024 супровідним листом № 910/2511/24/3574/2024 від 26.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2511/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматехком", ухвалено справу № 910/2511/24 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматехком" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/2511/24 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 30.06.2022 року між Приватним підприємством "Патар" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоматехком" (надалі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки №220630_1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця на умовах даного договору продукцію в асортименті, кількості, строки, по ціні та з якісними характеристиками, що узгоджені сторонами в цьому договорі та/або специфікаціях, які являються невід`ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 4.4. договору датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником про приймання продукції.

Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині виконання сторонами зобов`язань, що виникли з договору - до повного їх виконання. Дострокове розірвання цього договору допускається виключно за згодою сторін (п. 7.1. договору).

До договору була укладена специфікація № 1 (додаток № 1 до договору), в якій сторонами було визначено найменування, кількість та вартість продукції, а саме: поставці підлягає шпіндель HSD ES951-H6161H1546 (380 В; 11 кВт; 24000 об/хв; ISO30) в кількості 1 шт. на суму 148 434,00 грн.

Пунктом 1 додатку № 1 до договору визначено, що покупець проводить передоплату у розмірі 50% від вартості товару, що вказана в відповідній специфікації, яка сплачується протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами цього договору та специфікації до нього.

За умовами пункту 3 додатку № 1 до договору термін поставки - 45 робочих днів, з моменту передоплати на поточний рахунок постачальника.

Згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № 0000113 від 30.06.2022 позивачем було здійснено перерахування коштів на користь відповідача на суму 148 434,000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 1920 від 01.07.2022 на суму 74 217,00 грн., № 2824 від 19.09.2022 на суму 25 000,00 грн., № 2828 від 19.09.2022 на суму 49 217,00 грн.

Листом № 220826/1 від 26.08.2022 ТОВ «Автоматехком» повідомило позивача про закінчення виробництва товару та готовність до відгрузки.

В подальшому, листом № 230717/1 від 17.07.2023 ТОВ «Автоматехком» повідомило позивача про настання непереборної сили та неможливість виконання умов договору.

У зв`язку з непоставкою оплаченого позивачем товару було направлено на адресу відповідача претензію № 505/1 від 08.09.2023 про повернення коштів за неотриманий товар, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, а саме не поставлення в узгоджений у специфікації строк, ні поза межами такого строку товару та не повернення сплачених Приватним підприємством "Патар" коштів у розмірі 148 434,00 грн, у позивача виникла необхідність звернутися з даним позовом до суду.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин при виконанні умов договору та наголошував, що був об`єктивно позбавлений можливості виконати взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

За змістом ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст. 692 ЦК України.

В ст. 655 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами ч. 1 ст. 598, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Станом на час звернення з даним позовом, поставка Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» товару - шпіндель HSD ES951-H6161H1546 (380 В; 11 кВт; 24000 об/хв; ISO30) в кількості 1 шт. на суму 148 434,00 грн здійснена не була.

Крім того, попередня оплата на суму 148 434, 00 грн здійснена позивачем на виконання специфікації № 1 не повернута Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоматехком».

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 зроблено правовий висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України, з яким погодився Верховний Суд в постанові від 09.03.2023 у справі 910/5041/22.

Так, Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Верховний Суд зазначив, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Також Верховний Суд вказав на те, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України».

Здійснивши аналіз договірних умов визначених сторонами у специфікації № 1, судом апеляційної інстанції з`ясовано про наявність обов`язку Приватного підприємства «Патар» здійснити попередню оплату Товариству з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» на суму 148 434,00 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» зобов`язане до 21.11.2022 поставити Приватному підприємству «Патар» шпіндель HSD ES951-H6161H1546 (380 В; 11 кВт; 24000 об/хв; ISO30) в кількості 1 шт.

Судом першої інстанції правильно встановлено виконання Приватним підприємством «Патар» зобов`язань за специфікацією № 1 з оплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» 148 434,00 грн. Дане зобов`язання було виконане на підставі платіжних доручень № 1920 від 01.07.2022, № 2824 від 19.09.2022, № 2828 від 19.09.2022, відносно чого останній не заперечує.

Водночас слід зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» своє зобов`язання з поставки товару Приватному підприємству «Патар» у строк 45 робочих днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати, які обумовлені специфікацією № 1 до договору поставки №220630_1 від 30.06.2022 не виконало.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази як повернення відповідачем попередньої оплати, так і поставки товару відповідно до умов договору, у зв`язку з чим у позивача наявне право визначене частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України вимагати повернення попередньої оплати, здійсненої на виконання умов специфікації № 1 на суму 148 434,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

При цьому, в постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Водночас сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов`язань, ні для звільнення від їх виконання.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22.

Крім того, загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб`єкта відповідача , для якого настали певні форс-мажорні обставини, що підтверджують неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань з поставки оплаченого товару, тому не визнався судом допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи.

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на якому наголошує відповідач у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

Позаяк, колегією суддів встановлено, що відповідачем не надано відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки №220630_1 від 30.06.2022.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила виконання відповідачем свого зобов`язання з поставки вже оплаченого товару.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/2511/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/2511/24 -залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/2511/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді В.В. Палій

І.В. Вовк