Рішення

від 03.09.2024 по справі 902/511/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" вересня 2024 р. Cправа № 902/511/24

за позовом: Приватного підприємства "Абрис" (вул. Варшавська (Ширшова), 16, кв. 9, м. Вінниця, 21001)

до: Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

до: Виконавчого комітету Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050)

про визнання права власності

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

позивача: Бобко Т.Є.

відповідача 1,2: Олексюк Т.С.

В С Т А Н О В И В :

02.05.2024 Приватне підприємство "Абрис" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання за Приватним підприємством "Абрис" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 45, розташоване на першому поверсі житлового будинку по вул. Замостянській, 20-А, в м. Вінниці загальною площею 66,6 кв.м.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2024 матеріали справи розподілено судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 07.05.2024 відкрито провадження у справі 902/511/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.06.2024.

16.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/5103/24 від 16.05.2024), який долучений судом до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

В судовому засідання було розглянуто клопотання представника позивача подане через систему "Електронний суд" про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Виконавчий комітет Вінницької міської ради.

Представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання.

Суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Виконавчий комітет Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050), про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 06.06.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 27.06.2024.

За результатами проведеного судового засідання 27.06.2024 дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті на 03.09.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача 1,2.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі. Представник відповідачів проти позову заперечив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

03.09.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначається наступне: 17.06.2002 між Приватним підприємством «Абрис», що іменується в подальшому «Пайовик», що діє на підставі Статуту підприємства, з однієї сторони, та Державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно - будівельне управління», що іменується в подальшому «Замовник», що діє на підставі Статуту підприємства, з другого боку, уклали договір про пайову участь у будівництві № 03/06-2002. Предметом даного договору визначено офіс у 41- квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул. 50-річчя Перемоги, 20-А у Вінниці за номером 1 на 1 поверсі загальною площею 66,50 кв.м, вартістю 84 500 грн. 22.04.2004 згідно Акту приймання-передачі офісу Державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління» передало, а ПП «Абрис» прийняло офіс у 41-но квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул. 50-річчя Перемоги, 20-А у Вінниці за номером 1 на 1 поверсі загальною площею 66,50 кв.м, вартістю 84 500 грн. Позивач вказує, що виконав свої грошові зобов`язання за Договором пайової участі, повністю сплативши вартість, установлену вказаним договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва (офісу), який було введено в експлуатацію. ПП «Абрис» звернулося до державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на житлове приміщення № 45, що знаходиться по вул. Замостянська, 20-А в м. Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м. Рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій № 71590215 від 14 лютого 2024 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вінницької міської ради Кириченко Олени Василівни, відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Як зазначено в Рішенні, підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій стало те, що заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів-понад три місяці, а саме: згідно даних Єдиного реєстру боржників міститься запис про Державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління», як боржника. Відтак, за відсутності офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав позивача на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на день звернення до суду, позивач не може володіти, користуватись та розпоряджатись приміщенням на власний розсуд. Вказане порушує здійснення ним його права власності.

Відповідач проти позову заперечує, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Вказаний спосіб захисту права власності пов`язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд, в разі виникнення спору, здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке приймається за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, за своєю суттю є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16. За доводами відповідача, матеріали справи не підтверджують у позивача право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення №45, розташоване на першому поверсі житлового будинку по вул. Замостянській,20-А в м. Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м., а також не вбачається наявності факту невизнання права власності або його оспорювання Вінницькою міською радою. Позов також не містить вимоги до відповідача. Будь-яких доказів звернення до відповідача - Вінницької міської ради, за наслідками яких можуть мати перелічені обставини матеріали справи не містять.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено наступне: між Приватним підприємством «Абрис» , що іменується в подальшому «Пайовик», що діє на підставі. Статуту підприємства, з однієї сторони, та Державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління», що іменується в подальшому «Замовник», що діє на підставі Статуту підприємства, з другого боку, уклали цей договір про наступне:

Предметом цього договору, в подальшому Договору, є пайова участь ПП «Абрис» в будівництві у місті Вінниця по вул. 50-річчя Перемоги, 41-квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом загальною площею 4011,70 кв. м. (шифр об`єкта ВБ-2). Вказана пайова участь здійснюється шляхом повного інвестування і будівництва Пайовиком на суму вартості одного офісу, що знаходиться на першому поверсі за № 1, загальною площею 66,50 кв. м.

Після введення зазначеного будинку до експлуатації і виконання Пайовиком всіх викладених в Договорі обов`язків, вказаний офіс №1 передається Замовником Пайовику на загальних підставах. Дата здачі будинку в експлуатацію - березень 2004 року.

Вартість пайової участі визначається Сторонами у сумі 84500 грн (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот гривень), в тому числі ПДВ. Вартість оздоровчого комплексу фіксована і не належить перерахунку.

Оплата оздоровчого комплексу здійснюється Пайовиком шляхом прямого перерахування суми його вартості на розрахунковий рахунок Замовника, згідно графіку фінансування (додаток № 1 вказаного Договору). (п.п. 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. договору).

Умовами договору було погоджено, що Пайовик має право і зобов`язаний: сплатити повну вартість пайової участі в строк відповідно з умовами п. п. 2.1.; 2.2.; 2.З., до цього Договору, після чого його обов`язки вважаються виконаними повністю. Замовник має право і зобов`язаний: виконати роботи згідно проекту, ДБН та вимог Договору; передати Пайовику офісне приміщення з оформленням відповідних документів до чинного законодавства України (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Поряд з цим, між сторонами 17.06.2024 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 про пайову участь у будівництві 22.04.2004.

Приватне підприємство "Абрис", що іменується в подальшому "Пайовик", що діє на підставі Статуту підприємства з однієї сторони, та Державне підприємство Міністерства оборони України "Вінницьке інженерно-будівельне управління", що іменується в подальшому "Замовник", що діє на підставі Статуту підприємства з другої сторони уклали цей договір про наступне: Зміст окремих пунктів договору викласти у наступній редакції: Предметом цього договору, в подальшому Договору є пайова участь ПП "Абрис" в будівництві 41-го квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом, у місті Вінниця, по вул. 50-річчя Перемоги, 20-А, загальною площею 4011,70 кв. м. (шифр об`єкта ВБ-2). Вказана пайова участь з/здійснюється шляхом; повного інвестування будівництва Пайовиком на суму вартості одного офісу, який знаходиться на першому поверсі за № 1, загальною площею 66,50 кв. м. та основною площею 27,50 кв. м. Вартість пайової участі визначається Сторонами у сумі 84500 грн. (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот) грн., в тому числі ПДВ 14083 грн. Вартість пайової участі фіксована і не належить перерахунку. Пайовик має право і зобов`язаний: сплатити повну вартість пайової участі в строк відповідно з умовами п.п. 2.1., 2.2. після чого його обов`язки вважаються виконаними повністю. Замовник має право і зобов`язаний: виконати роботи, що перелічені у п. 2.4. договору згідно проекту та вимог ДБН; передати Пайовику офіс № 1 з оформленням відповідних документів згідно чинного законодавства.

З огляду на погодження вищевказаного договору ПП «Абрис» взяв пайову участь в будівництві на суму вартості одного офісу в сумі 84 500, 00 грн, загальною площею 66,50 кв.м, що знаходиться за адресою по вул. 50-річчя Перемоги, 41-квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом загальною площею 4011,70 кв. м. (шифр об`єкта ВБ-2).

Поряд з цим, позивачем вказується що 16.11.2023 Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» за замовленням ПП «Абрис» виготовлено технічний паспорт на приміщення загальною площею 66,6 кв.м, розташованого на 1 поверсі житлового будинку по вул. Замостянській, 20-А в м: Вінниці.

Рішенням Вінницької міської ради від 14.12.2023 № 3229 «Про присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна» присвоєно номер нежитловому приміщенню загальною площею 66,6 кв.м, ПП «Абрис», розташованому на 1 поверсі житлового будинку по вул. Замостянській, 20-А в м. Вінниці-№ 45.

В матеріалах справи міститься довідка КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 17.11.2023 № 8502 з якої слідує, що на нежитлове приміщення № 45 по вул. Замостянській, 20-А у м. Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м реєстрація права приватної власності не проводилась.

Позивач ПП «Абрис» вважає, що являється власником нежитлового приміщення № 45 по вул. Замостянській, 20-А у м. Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м. тому останній звернувся з позовом до суду.

З матеріалі справи слідує, що ПП «Абрис» звернулося до державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на житлове приміщення № 45, що знаходиться по вул. Замостянська, 20-А в м. Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м.

Рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій № 71590215 від 14 лютого 2024 року (далі - Рішення) державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вінницької міської ради Кириченко Олени Василівни, відмовлено у проведенні реєстраційних дій, де підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій стало те, що заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів-понад три місяці, а саме: згідно даних Єдиного реєстру боржників міститься запис про Державне підприємство Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління», як боржника.

Доводи позивача зводяться до того, що останнім на виконання договору № 03/06-202 ПУ про пайову участь від 17.06.2022 та додаткової угоди було повністю сплачено вартість пайової участі та згідно Акту прийому - передачі офісу від 22.04.2024 року було прийнято майно, тому з посиланням на вимоги статті 391 та 392 ЦК України просить суд визнати за ним право власності.

За наслідками розгляду справи суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В ч.1 ст.5 ЦПК України зазначено про те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з п.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В даному випадку за доводами позивача позов спрямований на захист його права на майно, а саме об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 45, розташоване на 1 поверсі житлового будинку по вул. Замостянській 20-А, в м. Вінниці, загальною площею 66,5 кв.м., оскільки останній не може реалізувати свої права, в даному випадку внаслідок відмови у реєстрації за позивачем права власності на спірне нерухоме майно у відповідності до рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 71590215 від 14.02.2024 державного реєстратора прав на державне майно Кириченко О.В. Виконавчого комітету Вінницької міської ради.

При цьому, як уже зазначалось судом останній вказує на повне виконання договору про пайову участь в будівництві № 03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 та додаткової угоди № 1 до договору.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У статті 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто, після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію об"єкт майна в даному випадку офіс, як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

Укладаючи договір пайової участі в будівництві, пайовик отримує речове право, яке засвідчує правомочність його, як власника, на отримання права власності на нерухоме майно у майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено у частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Суд дослідивши матеріали справи встановив, що об`єкт пайової участі зданий в експлуатацію, при цьому матеріали справи не містять доказів виконання зі сторони ПП «Абрис» зобов`язання щодо сплати пайових внесків за договором пайової участі у будівництві № 03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 та додаткової угоди.

В якості доказів сплати пайових внесків позивачем надано до суду лист № 260 від 25.06.2004 Міністерства оборони України Вінницького інженерно-будівельного управління, зі змісту якого слідує, що ПП "Абрис" розрахувалось перед державним підприємс твом Міністерства оборони України "Вінницьке інженерно-будівельне управ ління" згідно договору від 17 червня 2002 року № 03/06-2002 ПУ та додаткової угоди № 1 від 22 квітня 2004 р. за переданий йому офіс № 1 у 41-но квартирно му житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул. 50-річчя Перемоги, 20-А у м. Вінниці, загаль ною площею 66,50 кв. м. (шістдесят шість цілих і п`ять десятих) у повному об сязі.

На переконання суду даний лист не може являтись доказом сплати пайових внесків.

Так, суд зазначає, що за відсутності повного об`єму документів, зокрема квитанцій про внесення готівки на рахунок у банк або банківських виписок та касових книг із звітами касира не вбачається за можливе документально підтвердити внесення коштів на розрахунковий рахунок Замовника.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, крім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про пайову участь, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за пайовиком, який виконав умови договору пайової участі, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме пайовик набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав пайовика у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

На переконання суду визнання права власності може бути ефективним і належним способом захисту прав позивача в даному спорі, який за договором пайової участі повністю виконав умови договору про пайову участь у будівництві, в даному випадку сплатив узгоджену в договорі грошову суму.

Варто зазначити, що позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно. Об`єктом даного позову є усунення невизначеності відносно права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Суб`єктом виступає власник індивідуально визначеного майна, право якого оспорюється або не визнається іншою особою, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право власності на майно. Предметом цього позову є вимога позивача про визнання його права власності на майно. Важливою умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право на майно.

Суд зауважує, що у разі виконання пайовиком власних пайових зобов`язань після завершення будівництва об`єкта, відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Проте, як уже встановлено судом матеріали справи не містять належних доказів виконання пайовиком ПП «Абрис» зобов`язання щодо сплати пайових внесків за договором пайової участі у будівництві № 03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 та додаткової угоди № 1.

Зокрема позивачем вказується, що в ПП "Абрис" відсутня можливість зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно, оскільки є рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 71590215 від 14.02.2024 державного реєстратора прав на державне майно Кириченко О.В. Виконавчого комітету Вінницької міської ради.

При цьому, суд зауважує, що відмова у проведенні реєстраційних дій щодо нерухомості може бути оскаржена до територіального органу Мін`юсту або до суду. Доказів оскарження даного рішення матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, що об`єктом за спірним договором є індивідуальне визначене майно, а саме, офіс загальною площею 66,60 кв.м, що знаходиться за адресою по вул. 50-річчя Перемоги, 41-квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом загальною площею 4011,70 кв. м. (шифр об`єкта ВБ-2), тоді як предметом спору визначено нежитлове приміщення № 45, розташоване на 1 поверсі житлового будинку по вул. Замостянській 20-А, в м. Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м. Тобто згідно договору № 03/06-2002 ПУ про пайову участь у будівництві від 17.06.2002 та додаткової угоди об`єктом є майно (офіс) загальною площею 66,6 кв. м., тоді як позовні вимоги містять вимоги стосовно об`єкта - майно (офіс) 66,5 кв.м., тобто вони є відмінними між собою. При цьому, матеріали справи не містять будь яких додаткових угод, які б підтвердили зміни відносно предмету договору про пайову участь ПП «Абрис».

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

В сукупності викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за позовною заявою покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити.

2. Понесені судові витрати залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати на електронні адреси позивача - abrissveta@gmail.com, відповідача1 - vinrada@vmr.gov.ua та до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 13 вересня 2024 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ( АДРЕСА_1 )

3 - відповідачу (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)