Постанова

від 02.12.2024 по справі 902/511/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року Справа №902/511/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Грязнов В.В. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Піддубній Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Абрис" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 (повний текст - 13.09.2024) у справі №902/511/24 (Яремчук Ю.О.)

за позовом Приватного підприємства "Абрис" (вул.Варшавська (Ширшова), 16, кв.9, м.Вінниця, 21001)

до 1) Вінницької міської ради (вул.Соборна, 59, м.Вінниця, 21050)

2) Виконавчого комітету Вінницької міської ради (вул.Соборна, 50, м.Вінниця, 21050)

про визнання права власності

за участю представників:

позивача (скаржника) - Бобко Т.Є. (поза межами приміщення суду);

відповідачів не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Абрис" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання за Приватним підприємством "Абрис" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення №45, розташоване на першому поверсі житлового будинку по вул.Замостянській, 20-А, в м.Вінниці загальною площею 66,6 кв.м.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства "Абрис" до 1) Вінницької міської ради, 2) Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне підприємство "Абрис" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт зазначає, що враховуючи умови Договору пайової участі, положення Цивільного кодексу України щодо виникнення права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) ПП «Абрис» набуло право власності на нежитлове приміщення №45, що знаходиться по вул. 50-річчя Перемоги (нині Замостянська), 20-А в м.Вінниці, загальною площею 66,5 кв.м з моменту підписання акту приймання-передачі офісу.

Крім цього, позивачем додано лист №260 від 25.06.2004 Державного підприємства Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління», яке було стороною Договору пайової участі, яким останнє повідомило Виконавчий комітет м. Вінниці, що ПП «Абрис» розрахувалось перед Державним підприємством Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління» згідно Договору від 17.06.2002 №03/06-2002 ПУ та Додаткової угоди №1 від 22.04.2004 за переданий йому офіс №1 у 41-но квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у Вінниці загальною площею 66,50 кв.м у повному обсязі.

Однак, Господарський суд Вінницької області до уваги зазначене не прийняв, внаслідок чого не з`ясував всі обставини справи, дійшов помилкового висновку про відсутність у ПП «Абрис» права власності на офісне приміщення по вул.50-річчя Перемоги (Замостянська), 20-А в м.Вінниці, загальною площею 66,5 кв.м в зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів сплати пайових внесків, чим порушив норми ст.74 ГПК України.

Враховуючи обов`язок зберігати документи протягом трьох років, а також, що набуття права власності ПП «Абрис» відбувалося у 2004 році, до введення в дію положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та обов`язкової державної реєстрації нерухомого майна, ПП «Абрис» не мало обов`язку зберігати квитанції на оплату офісного приміщення, а відтак посилання на їх відсутність в матеріалах справи апелянт вважає незаконним.

Також зазначає, що представник позивача під час розгляду справи по суті, внаслідок сумнів суду у здійсненні оплати згідно Договору пайової участі, просив оголосити перерву у судовому засіданні для можливості з`ясування інформації щодо наявності платіжних документів, які б зайвий раз підтвердили виконання умов Договору пайової участі, але клопотання представника позивача суд відхилив.

При цьому, апелянт долучив до апеляційної скарги квитанції на оплату офісного приміщення на виконання Договору пайової участі у ПП «Абрис».

Апелянт зазначає, що виникнення права власності на будинки, споруди, інше нерухоме майно, не залежало від державної реєстрації, до часу набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції, що діє із 2004 року та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», діючого з 03 серпня 2004 року.

Звертає увагу, що на момент набуття права власності на офісне приміщення по вул.Замостянська (50-річчя Перемоги), 20-А в м.Вінниці, загальною площею 66,5 кв.м обов`язкова державна реєстрація майна чинними на той час законодавчими нормами не вимагалась.

Таким чином, ПП «Абрис» стверджує, що є власником офісного приміщення по вул.Замостянська (50-річчя Перемоги), 20-А в м.Вінниці, загальною площею 66,5 кв.м з моменту прийняття цього приміщення згідно акту приймання-передачі офісу, а саме з 22 квітня 2004 року.

На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 і ухвалити нове, яким позовні вимоги Приватного підприємства «Абрис» задовільнити.

Листом від 03.10.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

14.10.2024 матеріали справи №902/511/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Абрис" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 11.11.2024 об 14:30год. Запропоновано відповідачам у строк до 31.10.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

31.10.2024 через систему «Електронний суд» від Вінницької міської ради надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач стверджує, що судом першої інстанції вірно застосовано як норми процесуального, так і норми матеріального права, в повному обсязі з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх у рішенні, надано належну оцінку всім доказам. Судове рішення ґрунтується на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Однак, як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ДП Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно - будівельне управління» укладено Договір про пайову участь у будівництві №03/06-2002 від 17.06.2002. Предметом даного Договору визначено офіс у 41-квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у Вінниці за номером 1 на 1 поверсі загальною площею 66,50 кв.м. Згідно Акту приймання-передачі офісу ДП Міністерства оборони України «Вінницьке інженерно-будівельне управління» передало, а ПП «Абрис» прийняло вищевказане приміщення.

Звертає увагу, що об`єктом за спірним Договором є індивідуальне визначене майно, а саме, офіс загальною площею 66,60 кв.м, що знаходиться за адресою по вул.50-річчя Перемоги, 41-квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом загальною площею 4011,70 кв.м (шифр об`єкта ВБ-2), тоді як предметом спору визначено нежитлове приміщення №45, розташоване на 1 поверсі житлового будинку по вул.Замостянській 20-А, в м.Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м. Тобто згідно Договору №03/06-2002 ПУ про пайову участь у будівництві від 17.06.2002 та Додаткової угоди об`єктом є майно (офіс) загальною площею 66,6 кв.м, тоді як позовні вимоги містять вимоги стосовно об`єкта - майно (офіс) 66,5 кв.м, тобто вони є відмінними між собою. При цьому, матеріали справи не містять будь яких додаткових угод, які б підтвердили зміни відносно предмету Договору про пайову участь ПП «Абрис».

Зазначає, що станом на сьогодні позивачем право власності на приміщення не зареєстроване у визначений законом спосіб, тобто заявлений позов свідчить про те, що позивачеві необхідно отримати рішення суду як правовстановлюючий документ.

Відповідач вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є вірним та таким, що відповідає правовим нормам, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Абрис» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 без змін.

06.11.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Абрис» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи платіжних доручень в кількості 14 штук, пояснення бухгалтера ПП «Абрис», Договір №10657 від 30.09.2024, лист КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».

У судовому засіданні 11.11.2024 представник позивача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та надав пояснення по справі.

Представник відповідачів заперечив проти доводів та вимог, які викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення по справі.

Ухвалою від 11.11.2024 оголошено перерву до 02.12.2024 об 15:00 год.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 02.12.2024 з`явився представник позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою від 11.11.2024 забезпечено представнику відповідачів Олексюк Т.С. участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Однак, 02.12.2024 об 15:00 год представник відповідачів не вийшов на зв`язок у режимі відеоконференції, причини не повідомив.

Відповідно до ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, доводи представника відповідачів були заслухані у судовому засіданні 11.11.2024, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 і ухвали нове, яким позовні вимоги Приватного підприємства «Абрис» задовільнити.

Колегія суддів, з підстав зазначених в мотивувальній частині постанови, визнала причини пропуску строку для подачі квитанцій поважними, а тому долучила їх до матеріалів справи; при цьому, відмовила у долученні до матеріалів справи пояснення бухгалтера ПП «Абрис» від 29.10.2024, Договору №10657 від 30.09.2024, листа КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 11.10.2024.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

17.06.2002 між Приватним підприємством Абрис, що іменується в подальшому Пайовик, що діє на підставі Статуту підприємства, з однієї сторони, та Державним підприємством Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління, що іменується в подальшому Замовник, що діє на підставі Статуту підприємства, з другого боку, уклали Договір пайової участі.

Предметом цього Договору, є пайова участь ПП Абрис в будівництві у місті Вінниця по вул.50-річчя Перемоги, 41-квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом загальною площею 4011,70 кв. м. (шифр об`єкта ВБ-2). Вказана пайова участь здійснюється шляхом повного інвестування і будівництва Пайовиком на суму вартості одного офісу, що знаходиться на першому поверсі за № 1, загальною площею 66,50 кв. м.

Після введення зазначеного будинку до експлуатації і виконання Пайовиком всіх викладених в Договорі обов`язків, вказаний офіс №1 передається Замовником Пайовику на загальних підставах. Дата здачі будинку в експлуатацію - березень 2004 року.

Вартість пайової участі визначається Сторонами у сумі 84500 грн (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот гривень), в тому числі ПДВ. Вартість оздоровчого комплексу фіксована і не належить перерахунку.

Оплата оздоровчого комплексу здійснюється Пайовиком шляхом прямого перерахування суми його вартості на розрахунковий рахунок Замовника, згідно графіку фінансування (додаток №1 вказаного Договору) (п.п.1.1., 1.2., 2.1., 2.2. Договору).

Умовами Договору було погоджено, що Пайовик має право і зобов`язаний: сплатити повну вартість пайової участі в строк відповідно з умовами п.п.2.1.; 2.2.; 2.3., до цього Договору, після чого його обов`язки вважаються виконаними повністю. Замовник має право і зобов`язаний: виконати роботи згідно проекту, ДБН та вимог Договору; передати Пайовику офісне приміщення з оформленням відповідних документів до чинного законодавства України (п.п.3.1., 3.2. Договору).

Поряд з цим, між сторонами 17.06.2024 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 про пайову участь у будівництві 22.04.2004.

Приватне підприємство Абрис, що іменується в подальшому Пайовик, що діє на підставі Статуту підприємства з однієї сторони, та Державне підприємство Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління, що іменується в подальшому Замовник, що діє на підставі Статуту підприємства з другої сторони, уклали цей Договір про наступне: Зміст окремих пунктів Договору викласти у наступній редакції: Предметом цього Договору є пайова участь ПП Абрис в будівництві 41-го квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом, у місті Вінниця, по вул. 50-річчя Перемоги, 20-А, загальною площею 4011,70 кв.м. (шифр об`єкта ВБ-2). Вказана пайова участь здійснюється шляхом; повного інвестування будівництва Пайовиком на суму вартості одного офісу, який знаходиться на першому поверсі за № 1, загальною площею 66,50 кв.м. та основною площею 27,50 кв.м.

Вартість пайової участі визначається Сторонами у сумі 84500 грн (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот) грн, в тому числі ПДВ 14083 грн. Вартість пайової участі фіксована і не належить перерахунку. Пайовик має право і зобов`язаний: сплатити повну вартість пайової участі в строк відповідно з умовами п.п.2.1., 2.2. після чого його обов`язки вважаються виконаними повністю. Замовник має право і зобов`язаний: виконати роботи, що перелічені у п. 2.4. Договору згідно проекту та вимог ДБН; передати Пайовику офіс №1 з оформленням відповідних документів згідно чинного законодавства.

З огляду на погодження вищевказаного Договору, ПП Абрис взяв пайову участь в будівництві на суму вартості одного офісу в сумі 84500,00 грн, загальною площею 66,50 кв.м, що знаходиться за адресою по вул.50-річчя Перемоги, 41-квартирного житлового будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом загальною площею 4011,70 кв.м (шифр об`єкта ВБ-2).

Згідно Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 15.03.2004, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 03.06.2004 №1119, прийнято в експлуатацію офіс №1 по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у м.Вінниці загальною площею 66,5 кв.м.

Згідно Акту приймання-передачі від 22.04.2004 Державне підприємство Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління в особі керівника підприємства Коробкова Валерія Івановича, що діє на підставі статуту підприємства, з однієї сторони, та ПП «Абрис» в особі директора підприємства Трачука Валерія Івановича, що діє на підставі Статуту підприємства, з другої сторони, склали даний акт в тому, що відповідно до Договору від 17 червня 2002 року №03/06-2002 ПУ та Додаткової угоди №1 від 22 квітня 2004 року перший передав, а другий прийняв наступний офіс у 41-но квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у м.Вінниці.

Згідно листа №260 від 25.06.2004 Державного підприємства Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління, направленому Виконавчому комітету, міністерство повідомило, що ПП Абрис розрахувалось перед державним підприємством Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління згідно Договору від 17 червня 2002 року №03/06-2002 ПУ та Додаткової угоди №1 від 22 квітня 2004р. за переданий йому офіс №1 у 41-но квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у м.Вінниці, загальною площею 66,50 кв.м (шістдесят шість цілих і п`ять десятих) у повному обсязі.

16.11.2023 Комунальним підприємством Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації за замовленням ПП Абрис виготовлено технічний паспорт на приміщення загальною площею 66,6 кв.м, розташованого на 1 поверсі житлового будинку по вул. Замостянській, 20-А в м.Вінниці.

Рішенням Вінницької міської ради від 14.12.2023 №3229 Про присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна присвоєно номер нежитловому приміщенню загальною площею 66,6 кв.м, ПП Абрис, розташованому на 1 поверсі житлового будинку по вул.Замостянській, 20-А в м.Вінниці -№45.

В матеріалах справи міститься довідка КП Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації від 17.11.2023 №8502 з якої слідує, що на нежитлове приміщення №45 по вул.Замостянській, 20-А у м.Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м, реєстрація права приватної власності не проводилась.

Також, як вбачається з матеріалів справи, ПП Абрис зверталося до державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на житлове приміщення №45, що знаходиться по вул.Замостянська, 20-А в м.Вінниці, загальною площею 66,6 кв.м.

Рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій №71590215 від 14 лютого 2024 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вінницької міської ради Кириченко Олени Василівни, відмовлено у проведенні реєстраційних дій, де підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій стало те, що заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів-понад три місяці, а саме: згідно даних Єдиного реєстру боржників міститься запис про Державне підприємство Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління, як боржника.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як передбачено ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Також, як встановлено п.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

В даному випадку позов ПП «Абрис» спрямований на захист його права на майно, а саме об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення № 45, розташоване на 1 поверсі житлового будинку по вул.Замостянській 20-А, в м.Вінниці, оскільки останній не може реалізувати свої права, в даному випадку внаслідок відмови у реєстрації за позивачем права власності на спірне нерухоме майно у відповідності до рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №71590215 від 14.02.2024 державного реєстратора прав на державне майно Кириченко О.В. Виконавчого комітету Вінницької міської ради. При цьому, позивач стверджує про повне виконання Договору про пайову участь в будівництві №03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 та Додаткової угоди №1.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписом ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як передбачено статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині другій статті 331 Цивільного кодексу України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 та від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У статті 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17.

Укладаючи договір пайової участі в будівництві, пайовик отримує речове право, яке засвідчує правомочність його, як власника, на отримання права власності на нерухоме майно у майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено у частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, слід звернути увагу, що ст.79 ГПК України викладено у новій редакції: поняття "Достатність доказів" змінено на "Вірогідність доказів", фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають сторони. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

В якості доказу сплати пайових внесків позивачем надано до суду лист №260 від 25.06.2004 Державного підприємства Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління, зі змісту якого слідує, що ПП Абрис розрахувалось перед Державним підприємством Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління згідно Договору від 17 червня 2002 року №03/06-2002 ПУ та Додаткової угоди №1 від 22 квітня 2004р. за переданий йому офіс №1 у 41-но квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у м.Вінниці, загальною площею 66,50 кв.м (шістдесят шість цілих і п`ять десятих) у повному обсязі.

Однак, суд першої інстанції відхилив даний доказ.

Також, колегія суддів приймає до уваги Акт прийому передачі офісу від 22.04.2004, згідно якого Державне підприємство Міністерства оборони України Вінницьке інженерно-будівельне управління в особі керівника підприємства Коробкова Валерія Івановича, що діє на підставі статуту підприємства, з однієї сторони, та ПП «Абрис» в особі директора підприємства Трачука Валерія Івановича, що діє на підставі Статуту підприємства, з другої сторони, склали даний акт в тому, що відповідно до Договору від 17 червня 2002 року №03/06-2002 ПУ та Додаткової угоди №1 від 22 квітня 2004 року перший передав, а другий прийняв наступний офіс у 41-но квартирному житловому будинку з жіночою консультацією, офісними приміщеннями та оздоровчим комплексом по вул.50-річчя Перемоги, 20-А у м.Вінниці.

Колегія суддів приймає до уваги, що такий акт прийому передачі відповідно до умов Договору підписується сторонами після повного виконання Пайовиком своїх обов`язків по Договору, в тому числі і оплати спірного об`єкту нерухомості.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що об`єкт пайової участі зданий в експлуатацію, при цьому матеріали справи не містять доказів виконання зі сторони ПП Абрис зобов`язання щодо сплати пайових внесків за Договором пайової участі у будівництві №03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 та Додаткової угоди.

Однак, на переконання колегії суддів, докази, надані суду першої інстанції на підтвердження виконання зі сторони ПП Абрис зобов`язання щодо сплати пайових внесків за Договором пайової участі, є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування виконання Договору.

Як зазначено вище, виконання Договору пайової участі підтверджується листом №260 від 25.06.2004 Міністерства оборони України Вінницького інженерно-будівельного управління, а також Актом прийому передачі офісу від 22.04.2004.

При цьому, апелянт просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи докази та з цього приводу зазначає, що враховуючи встановлені Податковим кодексом України строки зберігання бухгалтерських документів, ПП «Абрис» вважало квитанції знищеними. Однак, внаслідок підняття питання судом першої інстанції щодо наявності доказів оплати офісного приміщення, бухгалтером позивача, після ретельного перегляду 55 томів архівних бухгалтерських документів за останні 20 років знайдено платіжні документи, підтверджуючі розрахунок за офісне приміщення по вул.50-річчя Перемоги (Замостянська), 20-А в м.Вінниці. Внаслідок зазначеного, квитанції на оплату офісного приміщення на виконання Договору пайової участі у ПП «Абрис» не могли бути надані до суду першої інстанції.

Також апелянт зазначає, що на зауваження суду щодо різниці у 00,1 кв.м у площі офісного приміщення зазначало, що КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» при виготовленні технічного паспорту зазначено площу приміщення 66,6 кв.м після проведення замірів офісу техніком. Відповідна різниця в 00,1 кв.м утворилась внаслідок змін у плані. На підтвердження вказаних обставин, ПП «Абрис» 30.09.2024 звернулось до Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» з заявою про надання роз`яснення щодо різниці площі офісного приміщення, вказаній в акті-приймання-передачі матеріалам інвентарної сплави. 11.10.2024 Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» у своїй відповіді №9324 повідомило ПП «Абрис», що загальна площа та нумерація приміщення №45 в житловому будинку №20-А по вул.Замостянська в м.Вінниці змінились в зв`язку з переплануванням та оздобленням згідно Переліку робіт на об`єктах нерухомості, виконання яких не належить до самочинного будівництва, затвердженого рішенням Вінницької міської ради №405 від 14.02.2019. При цьому, зазначений лист теж не міг бути поданий до суду першої інстанції в зв`язку з тим, що був отриманий позивачем після ухвалення судового рішення.

Водночас, апелянт наголошує, що Господарський суд Вінницької області не надав можливості позивачу під час розгляду справи в суді першої інстанції надати докази, які на думку суду мали суттєве значення для встановлення обставин у справі №902/511/24, зокрема квитанції про оплату офісного приміщення та пояснення стосовно різниці в 00,1 кв.м площі.

Апелянт просить визнати поважними причини неподання ПП «Абрис» у строк, встановлений ст.80 ГПК України, наступних доказів у справі №902/511/24: платіжних доручень в кількості 14 штук, пояснення бухгалтера ПП «Абрис», Договору №10657 від 30.09.2024, листа КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».

Згідно ч.3. ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Щодо платіжних доручень, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:

44.3.1. 2555 днів - для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю, відповідно до статей 39 і 39.2, пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу;

44.3.2. 1825 днів - для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 цього пункту;

44.3.3. 1095 днів - для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту;

44.3.4. 1095 днів - для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи довільні документи.

Оскільки, з наявних матеріалів справи вбачається, що набуття права власності ПП «Абрис» відбувалося у 2004 році, тобто до введення в дію положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та обов`язкової державної реєстрації нерухомого майна, ПП «Абрис» не мало обов`язку зберігати квитанції на оплату офісного приміщення.

Як пояснив представник позивача, що також підтверджується звукозаписом судового засідання від 03.09.2024, під час розгляду справи, внаслідок сумнів суду у здійсненні оплати згідно Договору пайової участі, представник позивача просив оголосити перерву у судовому засіданні для можливості з`ясування інформації щодо наявності платіжних документів, однак клопотання представника позивача суд відхилив. При цьому, квитанції на оплату офісного приміщення на виконання Договору пайової участі у ПП «Абрис» наявні, надає їх до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи відсутність у ПП «Абрис» обов`язку зберігати квитанції на оплату офісного приміщення більше трьох років, враховуючи, що суд першої інстанції відхилив клопотання позивача про оголошення перерви для з`ясування обставин наявності вказаних квитанцій, колегія суддів вважає причини пропуску строку для подачі вказаних квитанцій поважними, а тому долучає їх до матеріалів справи.

Крім цього, апелянт у клопотанні просить, зокрема, долучити докази, які датовані вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто доказ, якого взагалі не існувало навіть на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції: пояснення бухгалтера ПП «Абрис» від 29.10.2024, Договору №10657 від 30.09.2024, листа КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 11.10.2024.

Така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання учасником справи таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 27.03.2024 у справі № 909/507/23, від 16.07.2024 у справі № 920/42/23, від 17.09.2024 у справі № 911/2007/23.

З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє у клопотанні про долучення до матеріалів справи пояснення бухгалтера ПП «Абрис», Договору №10657 від 30.09.2024, листа КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».

Отже, наразі, у матеріалах справи наявні докази виконання зі сторони ПП Абрис зобов`язання щодо сплати пайових внесків за Договором пайової участі у будівництві №03/06-2002 ПУ від 17.06.2002 та Додаткової угоди, а саме: платіжне доручення №175 від 09.07.2002 на суму 10000 грн, платіжне доручення №180 від 09.07.2002 на суму 8000 грн, платіжне доручення №234 від 23.09.2002 на суму 5000 грн, платіжне доручення №237 від 25.07.2002 на суму 5000 грн, платіжне доручення №271 від 30.10.2002 на суму 5000 грн, платіжне доручення №313 від 17.12.2002 на суму 5000 грн, платіжне доручення №325 від 26.12.2002 на суму 2000 грн, платіжне доручення №18 від 30.02.2003 на суму 5000 грн, платіжне доручення №39 від 24.02.2003 на суму 5000 грн, платіжне доручення №79 від 31.03.2003 на суму 5000 грн, платіжне доручення №84 від 16.04.2003 на суму 7000 грн, платіжне доручення №85 від 17.02.2003 на суму 5000 грн, платіжне доручення №127 від 09.05.2003 на суму 10000 грн, платіжне доручення №33 від 17.02.2004 на суму 7500 грн.

Загальна сума, сплачена ПП Абрис на виконання умов Договору, становить 84500,00 грн.

Колегія суддів приймає до уваги, що статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

ПП «Абрис» набуло право власності 22.04.2004 відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення права власності на спірне офісне приміщення, у зв`язку із чим зазначене речове право є дійсним на теперішній час, незважаючи на відсутність державної реєстрації такого права, враховуючи приписи ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 Цивільного кодексу України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, крім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про пайову участь, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за пайовиком, який виконав умови договору пайової участі, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме пайовик набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав пайовика у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

На переконання суду апеляційної інстанції визнання права власності може бути ефективним і належним способом захисту прав позивача в даному спорі, який за договором пайової участі повністю виконав умови договору про пайову участь у будівництві, в даному випадку сплатив узгоджену в договорі грошову суму.

Варто зазначити, що позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно. Об`єктом даного позову є усунення невизначеності відносно права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Суб`єктом виступає власник індивідуально визначеного майна, право якого оспорюється або не визнається іншою особою, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право власності на майно. Предметом цього позову є вимога позивача про визнання його права власності на майно. Важливою умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право на майно.

Колегія суддів зауважує, що у разі виконання пайовиком власних пайових зобов`язань після завершення будівництва об`єкта, відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Як підтверджується матеріалами справи, у ПП "Абрис" відсутня можливість зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно, оскільки є рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №71590215 від 14.02.2024 державного реєстратора прав на державне майно Кириченко О.В. Виконавчого комітету Вінницької міської ради.

Вінницька міська рада та Виконавчий комітет Вінницької міської ради заперечують проти визнання права власності за ПП "Абрис" спірного приміщення офісу.

Тому колегія суддів вважає, що способом захисту прав позивача, в межах даного спору є позов про визнання за ним права власності на спірне майно з метою усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна, не з`єднаний з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов`язаних із позбавленням володіння.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови правила про позовну давність не поширюються, отже положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №916/4433/14.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Враховуючи вищевикладене та неспростовність іншими учасниками спору підстав заявлених вимог, позовні вимоги Приватного підприємства "Абрис" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

При цьому, щодо площі спірного об`єкту нерухомості, то колегія суддів приймає до уваги, що КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» при виготовленні технічного паспорту зазначено площу приміщення 66,6 кв.м після проведення замірів офісу техніком. Відповідна різниця в 00,1 кв.м утворилась внаслідок змін в плані.

Колегія суддів вважає, що відповідна обставина не спростовує наявності права власності ПП «Абрис» на спірне офісне приміщення (офіс) №1, яке знаходиться на 1-му поверсі по вул.Замостянська (50-річчя перемоги), 20-А, яке прийнято позивачем 22.04.2004 на підставі Акту приймання-передачі офісу та якому в подальшому рішенням Виконавчого комітету Вінницької ради від 14.12.2023 №3229 присвоєно №45.

Отже, доводи апеляційної скарги отримали своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 і спростовують висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну Приватного підприємства "Абрис" слід задовольнити, в свою чергу, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів приймає до уваги, що позивач у заяві від 07.08.2024 просив залишити судові витрати за ним (арк.справи 61).

Враховуючи вказане клопотання та з огляду на те, що спір виник не з вини відповідачів, колегія суддів на підставі положень ст.129 ГПК України залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Абрис" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі №902/511/24 скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

«Позов задоволити.

Визнати за Приватним підприємством "Абрис" (Вінницька обл., місто Вінниця, вул.Ширшова, будинок 16, квартира 9, код ЄДРПОУ 30684941) право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення №45, розташоване на першому поверсі житлового будинку по вул.Замостянській, 20-А, в м.Вінниці загальною площею 66,6 кв.м».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 09.12.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Коломис В.В.