Рішення

від 13.09.2024 по справі 910/7224/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2024Справа № 910/7224/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард", м. Київ

до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про зобов`язання вчинити дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10 червня 2024 року до Господарського суду міста Києва через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (позивач) надійшла позовна заява до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) про зобов`язання Акціонерне товариство "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 20 621,76 грн.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 15.07.2024 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 15.07.2024 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 30.07.2024 року (включно).

26.07.2024 року відповідачем подано до суду відзив на позов6ну заяву, у якому зазначив, що оскільки завантажені вагони забрані на прохання вантажовласника із під`їзної колії, простоювали на місцях загального користування до оформлення документа на групу вагонів, на позивача нараховано плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 1 237,86 грн, збір за зберігання вантажів у вагонах 7 461,80 грн та 545,602 грн збір за зберігання порожнього рухомого складу та включено ці платежі у накопичувальну картку. Також 21.03.2023 року на підставі акту загальної форми №26 позивачу нараховано збір за зберігання 473 тони за одну добу на суму 9 723,00 грн, накопичення за 8 вагонів за 1 добу 2 282,64 грн. Також залізницею за зберігання вантажу, завезеного для накопичення групової відправки нараховано збір по станції Ланівці у розмірі 8 954,16 грн та по станції Олика у розмірі 11 667,60 грн, які включені у накопичувальну картку.

29.07.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що акти загальної форми, надані відповідачем до відзиву, підтверджують факт здійснення накопичення вагонів та не спростовують позиції позивача. За час накопичення вагонів на станції Ланівці крім плати за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у сумі 1 485,43 грн позивачем додатково сплачено плату за користування вагонами у сумі 90 300,00 грн, а за час накопичення вагонів на станції Олика крім плати за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у сумі 2 739,17 грн позивачем додатково сплачено плату за користування вагонами у сумі 109 200,00 грн

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 (договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення договору від 06.03.2020.

01.03.2023 Акціонерним товариством "Українська залізниця" оприлюднено нову редакцію договору, яка введена в дію з 02.03.2023.

Згідно з п. 1.1 предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

Надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.5 договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п.1.6 договору).

Перевізник зобов`язаний відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку, визначеному в п.1.9 договору, вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі (п.п.2.3.3, 2.3.4 договору).

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця".

Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розд.15 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього договору.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати, зокрема плати за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях.

За змістом п. 4.5 договору, щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.

У разі незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розділі 7 договору адресу філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця" (п.4.8 договору).

Згідно з п. 7.4 договору у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.

Відповідно до п. 8.1 договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи перевізника.

Пунктом 8.8 договору передбачено, що у випадку судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері.

Згідно з п.9.4 договору зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/ з накладенням КЕП. Зміни до договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення.

У силу приписів п.12.1 договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору.

Згідно з п.14 договору невід`ємною частиною договору є додатки, зокрема, додаток 1-2 "Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів".

На виконання п.2.3.3 договору, для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" відкрито особовий рахунок з наданням коду платника №2829531.

08.03.2023 позивачем відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 10 вагонів однією груповою відправкою зі станції Ланівці Львівської залізниці, що підтверджується графою 3 перевізного документа № 38629283 та Відомістю вагонів до нього.

З Переліку №20230310 від 10.03.2023 вбачається, що станцією Ланівці Львівської залізниці на підставі Накопичувальної картки № 09030100 від 09.03.2023 нараховано, зокрема: плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у сумі 1 485,43 грн з ПДВ; збір за зберігання вантажів у вагонах у сумі 8 954,16 грн ПДВ.

Також, 21.03.2023 позивачем відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 20 вагонів однією груповою відправкою зі станції Олика Львівської залізниці, що підтверджується графою 3 перевізного документа № 38934337 та Відомістю вагонів до нього.

З Переліку №20230323 від 23.03.2023 вбачається, що станцією Олика Львівської залізниці на підставі Накопичувальної картки № 21030010 від 21.03.2023 нараховано, зокрема: плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у сумі 2 739,17 грн з ПДВ; збір за зберігання вантажів у вагонах у сумі 11 667,60 грн ПДВ.

Однак, як зазначає позивач, накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже не може кваліфікуватись як «матеріальна відповідальність» та не має такого елементу, як вина відправника, а сам факт складання актів форми ГУ-23, то цей обов`язок сторін встановлено умовами пункту 8 додатку №1-4. Отже, як зазначає позивач, у залізниці відсутні підстави для нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів у сумі 20 621,76 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що при наданні послуги накопичення замовник зобов`язаний оплатити разом із платою за накопичення плату за користування вагонами і збір за зберігання вантажу, тому та обставина, що позивачем сплачено платежі за накопичення не звільняє його від сплати збору за зберігання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про залізничний транспорт» розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут), визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).

За статтею 62 Статуту порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (пункт 2.6. Правил розрахунків перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000).

Пункт 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила зберігання вантажів), встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах), у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання, сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1), затверджений наказом Мінтрансу України № 551 від 15.11.1999, у пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів. Отже, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, незалежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 17.10.2019 року, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Як вбачається з наявного у матеріалах справи переліку №20230310 від 10.03.2023 року на підставі накопичувальної картки №09030100 від 09.03.2023 року відповідачем, зокрема, нараховано збір за зберігання вантажу у вагонах в сумі 8 954,16 грн.

Також, як вбачається з наявного у матеріалах справи переліку №20230323 від 23.03.2023 року на підставі накопичувальної картки №21030010 від 21.03.2023 року відповідачем, зокрема, нараховано збір за зберігання вантажу у вагонах в сумі 11 667,60 грн.

У накопичувальній картці № 09030100 від 09.03.2023 року вказано, що нарахування здійснено на підставі актів загальної форми ГУ-23 № 371/372/373, № 338/374/375.

У накопичувальній картці № 21030010 від 21.03.2023 року вказано, що нарахування здійснено на підставі аку загальної форми ГУ-23 №26.

Судом встановлено, що накопичувальні картки підписані ЕЦП представника вантажовласника - ТОВ «Грейнсвард» Сінельник В.І. без будь-яких зауважень та заперечень, що свідчить про погодження з нарахованими відповідачем платежами за зберігання вантажів.

Доказів у підтвердження того, що залізниця неправомірно списала з особового рахунку ТОВ «Грейнсвард» 20 621,76 грн збору за зберігання вантажу позивачем до суду не представлено.

При цьому, суд зауважує, що в пункті 4.8. договору визначено, що у разі незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розділі 7 договору адресу філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця".

Як вбачається з матеріалів справи, наданим правом на повідомлення філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця" про незгоду з нарахованими платежами та сумую списаних з особового рахунку коштів в розмірі 20 621,76 грн. з метою проведення перевірки позивач не скористався.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, не доведено наданими доказами як окремо так і в їх сукупності факту неправомірного списання з особового рахунку ТОВ «Грейнсвард» збору за зберігання вантажу у вагонах в сумі 20 621,76 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявність правових підстав для зобов`язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 20 621,76 грн., тому підстави для задоволення позову відсутні.

Судовий збір, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, залишається за позивачем.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ