Ухвала

від 13.09.2024 по справі 911/2196/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"13" вересня 2024 р. Справа № 911/2196/24

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., розглянувши заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі

за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб»

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та скасування їх державної реєстрації

установив:

19.08.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області перший заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі прокурор / прокуратура) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі позивач) подав позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб» (далі відповідач) про:

-витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб» земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 19,6388 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, площею 22,6581 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 та площею 0,0994 га з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002;

-скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок площею 19,6388 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, площею 22,6581 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 та площею 0,0994 га з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002 (далі спірні земельні ділянки), що розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області.

Господарський суд Київської області ухвалою від 26.08.2024 залишив позовну заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури без руху.

Водночас 11.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області прокурор подав заяву про забезпечення позову № 12/2-695вих-24 від 20.08.2024, в якій просить суд:

накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2725564032231), 3223187700:05:021:0132 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725540632231), 3223187700:05:027:0061 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725832132231) та 3223187700:05:026:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725865832231);

заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Автокуб» (ідентифікаційний код 38518762) та будь-яким іншим фізичним і юридичним особам проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 (їх відчуження, оренди, суборенди, поділу та об`єднання, реєстрації об`єктів нерухомості в межах земельних ділянок тощо);

заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України (ідентифікаційний код 00015622) та його територіальним органам, ДП «Національні інформаційні системи» (ідентифікаційний код 39787008), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам (державним та / або приватним), іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, перелік яких міститься в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спрямовані на зміну, виникнення, перехід, припинення прав власності, реєстрацію обтяжень та арештів, реєструвати заяви в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та / або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223187700:05:021:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725564032231), 3223187700:05:021:0132 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725540632231), 3223187700:05:027:0061 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725832132231) та 3223187700:05:026:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2725865832231).

В обґрунтування, як позовних вимог, так і заяви про забезпечення позову прокурор посилається на обставини незаконного вибуття спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (як правонаступника Державного підприємства «Київське лісове господарство») для потреб лісового господарства та право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації, із власності держави, у зв`язку з їх державною реєстрацією на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокуб», внаслідок чого дійсні власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірними земельними ділянками для потреб лісового господарства.

За твердженнями прокурора, всупереч вимог ст. 20, 56, 78, 84, 116, 118, 122, 149, 186, 198 Земельного кодексу України, ст. 22 Лісового кодексу України, ст. 22, 25, 27, 28, 29 Закону України «Про землеустрій», ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» спірні земельні ділянки зареєстровано незаконно, зокрема, за відсутності рішень компетентних суб`єктів владних повноважень, зокрема Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та обласної державної адміністрації про вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування державного підприємства, зміни їх цільового призначення, відведення земель громадянам у власність на підставі розроблених і затверджених проектів із землеустрою, площами значно більшими за передбачені законодавством.

Прокуратурою зазначено, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (лист № 03-1345 від 29.12.2023; лист № 03-401 від 04.04.2024) згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та інформацією філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» (лист № 30/20.14.1-2024 від 16.05.2024) згідно матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061, 3223187700:05:026:0002 накладаються на межі кварталів 48, 67, 68, 101 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» (наразі філія «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України»).

До того ж прокурором зазначено, що 06.05.2024 в рамках кримінального провадження № 42024110000000102 від 13.03.2024 проведено огляд спірних земельних ділянок із залученням головного лісничого Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» Іващенка А.М., яким за допомогою програмного забезпечення «Cubot Locus mар» в реальному часі визначено знаходження спірних земельних ділянок та земель лісогосподарського призначення. В ході огляду підтверджено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132 знаходяться в межах виділів 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 24 і 25 кварталу 48 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», на їх території перебувають багаторічні лісові насадження дерева вільхи чорної; земельні ділянки із кадастровими номерами 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 знаходяться в межах виділів 12, 16, 17 кварталу 67, виділів 5, 6, 8, 18, 19, 20 і 22 кварталу 68 та частково в межах виділів 1, 4, 8, 9, 11 кварталу 101 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», на їх території знаходяться лісові насадження у вигляді дерев сосни звичайної.

В розрізі викладеного прокуратура також зауважила, що:

за інформацією Державного агентства лісових ресурсів України (листи № 02-33/2068-24 від 17.04.2024; № 02-33/1884-24 від 10.04.2024) погоджень на зміну цільового признання спірних земельних ділянок не надавало;

за інформацією Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації (лист № 345/31.01/31.03.02/2024 від 18.04.2024) у період з 2017 по 2024 роки Київською обласною державною адміністрацією розпорядження щодо вилучення та зміни цільового призначення спірних земельних ділянок не видавалися;

за інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України (лист № 8998/0/2-24 від 15.04.2024) Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося;

за інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист № 10-10-0.331-1309/2-24 від 13.02.2024) у місцевому фонді документації відсутні документація із землеустрою і другий примірники державних актів, на підставі яких здійснена державна реєстрація спірних земельних ділянок;

за інформаціями Обухівської районної державної (військової) адміністрації (лист № 60/07-15/202 від 11.01.2024) та Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (лист № 66041/8.14-23/вх.65537/8-23 від 25.12.2023) оригінали реєстраційних справ відносно первинної реєстрації спірних земельних ділянок не виявлено.

Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокуратура зазначила, що:

на підставі свідоцтва про право власності, виданого 03.08.2013 Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 площею 19,7588 га та 3223187700:05:027:0003 площею 22,7575 га було Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-1»;

відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003 за Товариством з обмеженою відповідальністю «AIC-1» здійснено на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 21.12.2012 та протоколу № 2 від 21.12.2012, які до реєстраційної справи Державного реєстру не долучено;

надалі відповідно до протоколу № 4 загальних зборів учасників ТОВ «АС-1» від 07.04.2016 вказані вище земельні ділянки ОСОБА_1 передано до статутного капіталу ТОВ «АС-1»;

Товариством з обмеженою відповідальністю «AIC-1» 30.03.2018 змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокуб» (далі ТОВ «Автокуб»);

за заявою ТОВ «Автокуб» земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021 площею 19,7588 га поділено на дві земельні ділянки, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001 площею 19,6388 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132 площею 0,1200 га;

за заявою ТОВ «Автокуб» земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0003 площею 22,7575 га поділено на дві земельні ділянки, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 площею 22,6581 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002 площею 0,0994 га;

26.04.2023 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, власником яких значиться ТОВ «Автокуб».

Прокурор стверджує, що у матеріалах цієї судової справи містяться відповідні докази щодо незаконності відчуження у приватну власність відповідачу спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, а тому наявні всі правові підстави для забезпечення позову.

За доводами прокурора, у разі відчуження, поділу, об`єднання спірних земельних ділянок із кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002, подальшого будівництва на них об`єктів нерухомості, у тому числі незавершеного будівництва на цих земельних ділянках та подальшої реєстрації таких об`єктів нерухомості в межах спірних ділянок або здійснення інших реєстраційних дій відносно них (реєстрації речових прав на нерухоме майно чи похідних від права власності) подальше виконання судового рішення щодо повернення всією площі спірних земельних ділянок буде неможливим.

Відтак, на думку прокурора, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та не призведе до ефективного захисту, поновлення порушених та оспорюваних прав і інтересів позивача, за захистом яких звернулася прокуратура.

Щодо зустрічного забезпечення прокурор послався на відсутність підстав для такого застосування.

Розглянувши заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, суд зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), згідно із приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

З огляду на викладені норми процесуального законодавства, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є, зокрема, уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Водночас обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19 та від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених главою 5 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 73, ч. 2 ст. 74, ст. 76, 77, 79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Також суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі.

Із наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Однією з підстав вжиття заходів забезпечення позову прокурор вказує на незаконність вибуття спірних земельних ділянок із державної власності у приватну власність відповідача.

Однак суд звертає увагу, що оцінка обставин вибуття спірних земельних ділянок надається і вирішується судом під час розгляду справи по суті на підставі зібраних у підготовчому провадженні доказів, а не під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Серед іншого в поданій заяві про забезпечення позову прокурором не наведено доводів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а лише висловлене припущення щодо ймовірності виникнення обставин, які можуть призвести до невиконання у подальшому судового рішення.

Прокурором не надано суду будь-яких документальних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Припущення прокурора, що відповідачем можуть бути вчинені дії щодо розпорядження спірними земельними ділянками через відчуження, поділ, об`єднання, а також забудову спірних земельних ділянок є безпідставними та такими, що жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, прокурором не наведено доказів, що відповідачем фактично вчиняються дії щодо забудови земельної ділянки, проведення земельних робіт. Натомість прокурор лише висловив припущення можливого, в майбутньому, відчуження земельної ділянки та проведення земельних робіт, тоді як забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також суд зазначає, що наслідком вжиття обраних прокуратурою заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на спірні земельні ділянки, заборони відповідачу, іншим особам та суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти певні дії (проводити будівельні роботи та вчиняти реєстраційні дії) призведе до порушення балансу інтересів, а саме співвідношення між можливими негативними наслідками від невжиття заявлених прокурором заходів забезпечення позову, з урахуванням прав та інтересів про захист яких подано позов, із негативними наслідками, які можуть настати від вжиття цих заходів для відповідача та осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

За таких обставин, оцінивши обґрунтованість доводів прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням доведеності, розумності і співмірності його вимог стосовно забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяви Київської обласної прокуратури про забезпечення позову, у зв`язку з чим відмовляє в її задоволенні.

Керуючись ст. 136, 137, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

Відмовити у задоволенні заяви першого заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову.

Ухвала складена та підписана 13.09.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення згідно із ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя П.В.Горбасенко