Рішення

від 13.09.2024 по справі 927/611/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

13 вересня 2024 року м. Чернігів справа № 927/611/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву

за позовом Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ) АДРЕСА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівергума" (код 39076187) 14030, м. Чернігів, вул. Захисників України, 17-а, офіс 214 (siverguma@gmail.com)про стягнення 37 203 грн 05 коп.

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2024 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівергума" про стягнення 37 203,05 грн.

Нормативно-правовим обґрунтуванням заявлених позовних вимог позивач визначив, зокрема, ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2024 постановлено:

позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 37 203 грн 05 коп. залишити без руху;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків докази направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

роз`яснити Військовій частині НОМЕР_1 , що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала суду від 08.07.2024 направлена позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 08.07.2024 17:05.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 08.07.2024 є такою, що отримана позивачем 09.07.2024.

10.07.2024, з метою усунення виявлених недоліків, позивачем через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані докази.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвала суду від 15.07.2024 направлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 15.07.2024 11:25.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 15.07.2024 є такою, що отримана позивачем 15.07.2024.

31.07.2024 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області від відповідача у встановлений строк надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти позовних вимог заперечує та зазначає, що кошти позивачем були перераховані на виконання умов договору № 60/3110.05.Р від 06.03.2023, а тому заявлення вимоги щодо їх повернення згідно ст.1212 ЦК України є безпідставним.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, та їх істотні умови встановлені в ст. 179, 180 Господарського кодексу України відповідно до положень яких майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 184 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ст. 205 - 207 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 638 - 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

06.03.2023 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сівергума" (постачальник) було укладено договір про закупівлю № 60/3110.050Р (далі - Договір).

Предметом Договору відповідно до п. 1.1 є закупівля Намет уніфікований санітарно-барачний УСБ-56/2021 модернізований з тканини С відповідно до ТУ У 25.1-00310143-086:2005 із сповіщенням про зміни №5, Намет уніфікований санітарно-технічний УСБ-56/2021 модернізований з тканини С відповідно до ТУ У 41.0-39076229-001:2015 із сповіщенням про зміни №5 (далі-Товар), код згідно Код 39520000-3 - готові текстильні вироби (39522530-1 - Намети).

Відповідно до п.1.2 Договору постачальник зобов`язується у 2023 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару.

Ціна цього договору становить 6 240 000грн, у тому числі Єдиний податок 2% - 124 800,00грн (за загальним фондом).

Відповідно до п.4.1-4.2 Договору замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною, встановленою сторонами. Розрахунки за фактично поставлений товар проводиться шляхом поетапної оплати замовником поставлених йому партій товару протягом 30 банківських днів після пред`явлення постачальником видаткової накладної на їх оплату.

Згідно п.11.1 договір дії з дати його укладання і до дати скасування воєнного стану в Україні оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, але не пізніше ніж до 20 травня 2023 року. У частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Сторонами підписано Специфікацію до договору, в якій визначено: найменування товару - Намет уніфікований санітарно-барачний УСБ-56/2021 модернізований з тканини С в кількості 27 шт. по ціні 130000,00 грн за шт. та Намет уніфікований санітарно-технічний УСБ-56/2021 модернізований з тканини С в кількості 26 шт. по ціні 105000грн за 1 шт. Загальна вартість товару на суму 6 240 000,00 грн.

На виконання постанови КМУ від 20.03.2022 №335 «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану» з метою визначення ціни товару, передбаченого до поставки за Договором, укладеним з Військовою частиною НОМЕР_1 на 2023 рік, ТОВ «Сівергума», сформовано калькуляцію витрат за врахуванням всіх податків та зборів, загальновиробничих, адміністративних, операційних та інших витрат, пов`язаних з виготовленням товару - Намет уніфікований санітарно-барачний УСБ-56/2021 модернізований з тканини С. Сторонами погоджено такі витрати: сировина і матеріали 75528,05 грн, транспортно-заготівельні витрати 755,30 грн, послуги підряду 25800,00 грн, рентабельність 20416,65 грн, транспортні витрати (доставка) 4900,00 грн, єдиний податок 2% 2600,00 грн, відпускна ціна 130 000,00грн.

На виконання постанови КМУ від 20.03.2022 №335 «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану» з метою визначення ціни товару, передбаченого до поставки за Договором, укладеним з Військовою частиною НОМЕР_1 на 2023 рік, ТОВ «Сівергума», сформовано калькуляцію витрат за врахуванням всіх податків та зборів, загальновиробничих, адміністративних, операційних та інших витрат, пов`язаних з виготовленням товару - Намет уніфікований санітарно-технічний УСБ-56/2021 модернізований з тканини С. Сторонами погоджено такі витрати: сировина і матеріали 61848,19 грн, транспортно-заготівельні витрати 618,48 грн, послуги підряду 19200,00 грн, рентабельність 16333,33 грн, транспортні витрати (доставка) 4900,00 грн, єдиний податок 2% 2100,00 грн, відпускна ціна 105 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв та оплатив обумовлений договором товар на загальну суму 6 240 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 6 від 22.03.2023 на суму 1 150 000грн (оплата здійснена згідно платіжної інструкції №269 від 23.03.2023 на суму 1 150 000,00 грн), №5 від 29.03.2023 на суму 2 350 000,00грн (оплата здійснена згідно платіжної інструкції №439 від 24.04.2023 на суму 2 350 000,00грн), №4 від 20.03.2023 на суму 2 740 000,00 грн (оплата здійснена згідно платіжних інструкцій №294 від 28.03.2023 на суму 281 480,00 грн, №279 від 23.03.2023 на суму 1 200 810,00 грн, №438 від 24.04.2023 на суму 1 257 710,00 грн).

Таким чином сторони повністю виконали свої взаємні зобов`язання згідно договору про закупівлю №60/3110.050Р від 06.03.2023.

Північним офісом Держаудитслужби направлено на адресу Військової частини НОМЕР_1 лист №262607-14/172-2024 від 08.01.2024 Щодо усунення порушень законодавства, в якому зазначено, що Північним офісом Держаудитслужби, відповідно до п.1.1.6.3 Плану проведення заходів державного фінансового контролю на ІІІ квартал 2023 року, проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_3 за період з 01.01.2022 по 30.06.2023 та встановлено ряд порушень, викладених в акті від 21.12.2023 №07-30/515.

У вказаному листі Північний офіс Держаудитслужби з метою усунення виявлених порушень вимагав від Військової частини НОМЕР_3 , крім іншого, відобразити за даними бухгалтерського обліку дебіторську заборгованість в сумі 37 203,05 грн перед ТОВ «Сівергума». Провести претензійну позовну роботу до ТОВ «Сівергума» щодо стягнення з останнього грошових коштів в сумі 37 203,05 грн, яким поставлено товари по завищеній вартості (безпідставно включено у вартість товарів транспортно-заготівельні витрати) за укладеним договором на закупівлю товарів за державні кошти.

Позивачем було направлено відповідачу претензію №201 від 01.02.2024 про повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів на оплату суми транспортно-заготівельних витрат за поставлений товар по Договору №60/3110.050Р від 06.03.2023 в сумі 37 203,05 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав, грошових коштів в сумі 37 203,05 грн не повернув.

Позивач вважає, що вказані кошти в сумі 37 203,05 грн підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуті.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Однак, як свідчать матеріали справи, між сторонами існували договірні відносини щодо поставки товару, а тому суд доходить висновку, що відповідач як одна із сторін зобов`язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм статті 1212 ЦК України.

Отже, позивач помилково кваліфікував спірні правовідносини.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні положення викладені у статтях 224, 225 Господарського кодексу України.

Для покладення на суб`єкта господарювання відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідно встановити склад цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені, та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Посилання позивача на акт ревізії №07-30/515 від 21.12.2023, складений за результатом ревізії його фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2023 по 30.06.2023, як на доказ повернення грошових коштів, не приймається судом до уваги.

Акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами, зокрема, для пред`явлення відповідного позову до суду, однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов`язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові КГС ВС від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, у якій зазначено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Сам по собі акт перевірки не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Обставини, вказані в такому акті в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Отже, акт ревізії №07-30/515 від 21.12.2023 має оцінюватися за правилами ст. 73-80 ГПК України, а розмір збитків підлягає доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством України, зокрема главою 5 Господарського процесуального кодексу України «Докази та доказування».

Таким чином, акт ревізії №07-30/515 від 21.12.2023 не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами. Цей акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі №910/12793/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Діяльність із складання актів документальних перевірок є службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов`язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Дії посадових осіб контролюючого органу із складання цього акту не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім права на надання зауважень до акту перевірки.

Аналогічною є також правова позиція Верховного Суду з цього питання, яка була висловлена ним в постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 815/2689/15 (касаційне провадження №К/9901/8377/18) з приводу результатів зустрічних звірок).

Отже, акт ревізії №07-30/515 від 21.12.2023 не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Тобто, укладання сторонами у справі договору, дії сторін з виконання його умов, передача товару і його оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови постачання та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Акт ревізії №07-30/515 від 21.12.2023 не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути належним та достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договорами.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому збитків відповідачем, оскільки акт ревізії №07-30/515 від 21.12.2023, на який посилається позивач на підтвердження вимоги, не є належним доказом наявності в діях відповідача протиправної поведінки по відношенню до позивача в межах спірних правовідносин, безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони, самих збитків та вини відповідача, оскільки не є первинним документом та не носить обов`язковий характер.

Відтак, позивач у встановленому законом порядку не довів протиправної поведінки відповідача, яка спричинила йому збитки, вини відповідача у понесених позивачем збитках, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, оскільки збитки мають бути наслідком саме порушення боржником зобов`язання, а не інших обставин, а тому відсутній склад цивільного правопорушення у діях відповідача, що є обов`язковою умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати на підставі до ст.129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівергума" про стягнення 37 203,05 грн залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 13.09.2024.

Суддя А.С.Сидоренко