Ухвала

від 12.09.2024 по справі 916/118/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/118/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Бакуліної С.В., Губенко Н.М.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Щавинська Ю.М.)

від 12.06.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Діброва Г.І.)

від 28.08.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз трейдинг"

до Комунального підприємства "Олешківська багатопрофільна лікарня" Олешківської міської ради

про стягнення 64 756,79 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз трейдинг" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Олешківська багатопрофільна лікарня" Олешківської міської ради, в якій просило стягнути з відповідача основний борг у сумі 44 903,14 грн, пеню у сумі 9 169,53 грн, три проценти річних у сумі 1 775,39 грн, інфляційні втрати у сумі 8 908,73 грн.

2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач здійснював оплату за переданий природний газ несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором, чим порушив умови пункту 5.1 договору, з огляду на що сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем складає 44 903,14 грн.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2024, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 44 903,14 грн, пеню у сумі 4 000,00 грн, 3% річних у сумі 1 775,39 грн, інфляційні втрати у сумі 8 908,73 грн, судовий збір у сумі 2 422,40 грн; у задоволенні позовних вимог про стягнення 5 169,53 грн пені відмовлено.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню; відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений природний газ, доказів оплати залишку заборгованості на суму 44 903,14 грн відсутні; розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є правильними в частині нарахованих сум, тому підлягають задоволенню, а розмір пені, який складає 9 169,53 грн, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, є справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права у розмірі 4 000,00 грн; суд керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стосовно зменшення розміру пені.

5. 10.09.2024 позивач подав до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у стягненні 5 169,53 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.

6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

7. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

10. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.

11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

12. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).

13. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

14. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) та справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Однак такі твердження скаржника належним чином не обґрунтовані.

15. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

16. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

17. Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

18. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

19. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

20. У касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

21. Водночас зі змісту касаційної скарги вбачається, що наведені скаржником доводи фактично зводяться до обґрунтування такої загальної підстави касаційного оскарження як застосування норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України) без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

22. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанції у цій справі певним обставинам щодо зменшення розміру пені.

23. Верховний Суд зауважує, що за сталою практикою суду зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставини, за яких можливе таке зменшення; під час вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій нерівного ставлення до сторін немає, оскільки суди застосовують норми частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України однаково.

24. Таким чином позивач не навів обґрунтувань, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

25. Аргументи, що справа має виняткове значення для скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження без належного обґрунтування не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

26. Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

27. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

28. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

29. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

30. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи та вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

31. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 64 756, 79 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

32. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

33. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/118/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко