Рішення

від 10.09.2024 по справі 363/1182/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"10" вересня 2024 р. Справа № 363/1182/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Мацьовитій Я.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

представника органу опіки та піклування Тітаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав,

встановив:

представник позивача звернулася до суду з даним позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо її малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків, зокрема вихованням доньки не займається, здоров`ям її не цікавиться та не проявляє до неї жодної материнської турботи, в зв`язку з чим дитина на даний час проживає в сім`ї бабусі (третьої особи по справі), оскільки батько дитини (позивач по справі) з 11 березня 2022 року мобілізований до лав ЗСУ.

Третя особа - ОСОБА_3 подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що вона є рідною матір`ю позивача та бабусею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після того, як ОСОБА_1 мобілізовано до лав ЗСУ вона здійснює нагляд та фактичний догляд за онукою. Неодноразово зверталася до відповідачки щодо допомоги у догляді та вихованні дитини, однак все безрезультатно. Доводи позову повністю підтримала, оскільки матір дитини вихованням не займається, здоров`ям не цікавиться, ігнорує всі поради та зауваження, на телефонні дзвінки відповідає дуже рідко, в яких зазначає, що не має можливостей доглядати за своєю дитиною і не бажає цього. Також ОСОБА_3 зазначила, що продовжувати догляд за дитиною відмовляється, оскільки на її утриманні також знаходяться її власні батьки, які перебувають разом з нею, та які не можуть самостійно себе обслуговувати і потребують постійного догляду. В зв`язку з чим, вона не може здійснювати догляд за малолітньою дитиною та тяжко хворими батьками одночасно. Вважає, що оскільки відповідачка відмовляється від виховання та утримання дитини, а вона більше не може виконувати таких дій щодо онуки, єдиним законним представником лишається її батько (позивач), в зв`язку з чим позов підтримала та просила про його задоволення.

В суді позивач зазначив, що з 2018 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини разом з відповідачкою та дитиною проживали в АДРЕСА_1 в будинку його бабусі. Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України в 2022 року вони потрапили під окупацію, вийшовши з якої, переїхали до подруги відповідачки, яка проживає у м. Львові. Згодом позивач пішов добровольцем до ЗСУ і до цього часу проходить військову службу. Через деякий час повернувся з м. Львова в с. Козаровичі, однак будівля, в якій до цього вони проживали разом з сім`єю, була пошкоджена, умови для проживання в якій відсутні. Отже, відповідачка разом з дитиною повернулася з м. Львова до своєї матері, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .Через декілька місяців відповідачка зателефонувала та повідомила, що вона не може доглядати за дитиною, в зв`язку з чим з Туреччини приїхала матір позивача - ОСОБА_3 , яка одружилася та має там постійне місце проживання. Також зазначив, що 04 вересня 2022 року остання забрала малолітню ОСОБА_5 з собою до Туреччини, де вони проживають на орендованій квартирі. Після того часу, дружина з дитиною не спілкується. Крім того, в зв`язку з погіршенням стосунків з відповідачкою їхній шлюб в 2023 році рішенням суду розірвано. Просив позов задовольнити та позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо її малолітньої дочки.

Представник позивача позов з викладених у ньому підстав підтримала та просила його задовольнити.

Третя особа - ОСОБА_3 в суді зазначила, що її онука - ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли вона проживала в м. Стамбулі. Після вторгнення РФ на територію України та окупації с. Козаровичі, запропонувала відповідачці приїхати разом з дитиною до Туреччини, але ніхто так і не приїхав. Згодом ОСОБА_3 приїхала до сина в Україну та побачила, що відповідачка належний догляд за дитиною не здійснює, ОСОБА_5 виглядала недоглянутою та неохайною. Також зазначила, що відповідачка не працює, весь час незрозуміло де зникає та веде аморальний спосіб життя, має залежність від наркотичних засобів та притягувалася до кримінальної відповідальності. Відповідачка спілкуватися з дитиною не хотіла, в зв`язку з чим 04 вересня 2022 року ОСОБА_3 разом з онукою за згодою її батьків переїхала до Туреччини. Також в судовому засіданні вона підтримала свої письмові пояснення та наполягала, що в подальшому не має змоги здійснювати догляд за дитиною, а відтак вважала, що позов підлягає задоволенню для того, щоб батько міг самостійно утримувати дитину.

Представник Органу опіки та піклування Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області в суді проти позову заперечив, підтримав висновок Служби у справах дітей та сім`ї Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради №889 від 28 червня 2024 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що обстежити умови проживання ні батька, ні матері ОСОБА_5 не вдалося можливим, батьки на засідання комісії не прибули. Сім`я на їхньому обліку не знаходилася.

Свідок ОСОБА_6 в суді показала, що вона є жителькою с. Козаровичі Вишгородського району Київської області, де торгує в магазині. Зазначила, що бачила відповідачку разом з дочкою, яка виглядала неохайно та недоглянуто, матір якої весь час вживала алкогольні напої. Вдома родини не була, умови проживання родини їй не відомі.

Відповідачка, будучи повідомленою про розгляд справи, в судове засідання повторно не з`явилася.

Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи, на підставі ст. 169 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів у заочному порядку за згодою учасників судового процесу.

Заслухавши позивача, його представника, третю особу ОСОБА_7 , представника органу опіки та піклування, а також допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 31 жовтня 2018 року сторони уклали шлюб, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 Міністерства Оборони України №4352 від 05 червня 2023 року, солдат ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 з 11 березня 2022 року по теперішній час.

20 червня 2023 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.

23 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зв`язку з воєнними діями на території України надали згоду на неодноразовий тимчасовий виїзд за кордон, зокрема до Республіки Молдови, Румунії, Угорщини, Республіки Польщі та Турецької Республіки в період з 23 січня 2024 року по 23 січня 2025 року, їхньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якій надали право вирішувати всі питання, що можуть виникати під час поїздки. Вказане підтверджується заявою від 23 січня 2024 року, посвідченою приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравченко О.В. та зареєстровано за №№65,66.

Відповідно до заяви від 23 січня 2024 року, посвідченої приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравченко О.В. та зареєстровано за №67, ОСОБА_4 підтвердила той факт, що вона відмовляється від виконання своїх обов`язків по вихованню її малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не має бажання займатися її вихованням та утриманням, у зв`язку з чим надала добровільну згоду на позбавлення її батьківських прав щодо її малолітньої дочки.

Також ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Турецькою Республікою Міністерства Внутрішніх Справ Генерального управління з міграційних справ видано 03 жовтня 2023 року посвідку на проживання серії № НОМЕР_2 , яка дійсна до 03 жовтня 2024 року (до справи долучено нотаріально посвідчений переклад вказаного документа на українську мову).

Згідно договору оренди, ОСОБА_3 з 20 жовтня 2023 року орендує кв. АДРЕСА_3 , мета використання орендованого приміщення - для проживання сім`єю, строк оренди складає один рік.

Висновком Служби у справах дітей та сім`ї Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради №889 від 28 червня 2024 року встановлено недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачку притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307 КК України, кримінальне провадження №12024111150000307 щодо неї знаходиться на розгляді Вишгородського районного суду Київської області.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

При цьому передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку піклування щодо неї.

Згідно ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України, згідно з пунктом 2 якої ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 47 та 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України» право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

З наведеного вбачається, що позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши обставини справи судом встановлено, що труднощі в родині сторін виникли після повномасштабного вторгнення РФ на територію України, тимчасової окупації с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в період з 24 лютого 2022 по 31 березня 2022 року (згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року), пошкодження та приведення в непридатний до проживання стан будинку внаслідок бойових дій, в якому проживала малолітня дитина зі своїми батьками. Внаслідок цього, родина вимушено переселилася на західну Україну та тимчасово там проживала, в той час, як позивач 11 березня 2022 року вступив до лав ЗСУ, перебуває та проходить військову службу по теперішній час. Згодом у сторін погіршилися стосунки, внаслідок чого шлюб між ними розірвано, малолітня дитина за згодою обох батьків у зв`язку з воєнними діями на території України проживає у Турчеччині з бабусею.

З наведеного вище слідує, що причинами і умовами, які сприяли неналежному виконанню відповідачкою батьківських обов`язків щодо своєї малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стали зазначені вище складні життєві обставини, в яких опинилася сім`я, розірвання шлюбу сторін, які за своєю суттю на даний час не можуть бути достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дитини.

Так, суд звертає увагу на те, що частина обставин позову стосується періоду, коли дитина проживала разом з обома батьками, позивачем та відповідачкою по справі, коли обов`язки щодо її виховання виконували обидва батьки.

Зазначене в суді підтвердила свідок ОСОБА_6 , яка зазначила, що бачила малолітню дитину недоглянутою та неохайною, ще до окупації разом з матір`ю, яка вживала алкогольні напої, що свідчить про невиконання батьківських обов`язків кожного із батьків, коли такі обов`язки є рівними між ними.

Крім того, суд звертає увагу на те, що пояснення позивача в суді є непереконливими та непослідовними, останній не зміг назвати, де проживала дитина, в який період та в яких умовах, які взагалі умови створено для неї за час спільного проживання з дитиною та дружиною, а також окремо від останньої. Позивач також не зміг назвати, де та в який період він проживав разом з сім`єю, окремо від неї та не зміг пояснити, яку участь він приймав у вихованні дитини, та яку участь не приймала відповідачка.

Суду не надано взагалі будь-яких доказів про житлові умови проживання батька, матері, особи в сім`ї якої проживає дитина в Туреччині, як і не надано будь-яких даних про стан здоров`я дитини, сторін у справі. Не зміг такі докази отримати і орган опіки та піклування Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.

Слушними є доводи представника органу опіки та піклування про те що, сам факт подання ОСОБА_4 заяви нотаріусу про добровільну згоду на позбавлення її батьківських прав щодо її малолітньої дочки, є лише одним із доказів, а не підставою для позбавлення її батьківських прав, як і сам тільки факт притягнення її до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307 КК України.

Що стосується неявки відповідачки в судові засідання, то суд зазначає, що сама тільки її неявка до суду та небажання взяти участь у справі, доказом її ухилення від виконання батьківських обов`язків бути не може.

Крім того, письмова заява ОСОБА_4 від 06 серпня 2024 року, в якій йдеться про розгляд справи без її участі, яку представник позивача надіслав на електронну адресу суду, вимогам ст.ст. 182-183 ЦПК України не відповідає й судом до уваги не береться. Самі тільки доводи сторони позивача про те, що відповідачка таку заяву особисто суду подавати не бажає, а бажає надіслати її копію позивачу, підставою для прийняття її до уваги бути не можуть.

Крім того, сама тільки наявна у справі переписка сторін в месенджерах також не є достатнім доказом для позбавлення батьківських прав відповідачки.

Окремо слід зазначити, що наявність визнання відповідного позову матір`ю не може бути основою для її позбавлення батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22). У справі обов`язково досліджуватимуться інші обставини. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20 грудня 2023 року у справі №522/20260/21).

У той же час, пояснення ОСОБА_3 про те, що остання в подальшому не матиме можливості забезпечити догляд дитини та від нього відмовиться, є тією обставиною позову, яку суд розцінює, як таку, що в повній мірі інтересам дитини не відповідає, а обґрунтовується інтересами третьої особи.

Крім того, висновок Служби у справах дітей та сім`ї Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради №889 від 28 червня 2024 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стороною позивача в суді не спростовано і підстав для непогодження з ним у суду немає.

Отже, суд доходить висновку про те, що належних, допустимих і достатніх доказів, які б свідчили, що відповідачка остаточно ухилися від виконання батьківських обов`язків щодо її малолітньої дочки й до такого ступеню, який би потребував безумовного та безальтернативного позбавлення її батьківських прав, як крайнього заходу впливу, суду не надано.

Разом з тим, суд приймає до уваги роз`яснення, дані у п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", згідно яких суд, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).

Проте, враховуючи, що відповідачка не приділяє уваги дитині, не займається її утриманням та вихованням, суд вважає за необхідне попередити її про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, виховання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У випадку, якщо відповідачка свого ставлення до виконання батьківських обов`язків до дитини протягом певного часу не змінить, зазначене в подальшому може стати підставою для позбавлення її батьківських прав.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268, 280 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повне судове рішення складено 13 вересня 2024 року.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання повного тексту.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідачка: ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, місце знаходження: Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Соборна, 19, код ЄДРПОУ 4405588.

ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя