Рішення

від 11.09.2024 по справі 754/3897/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2815/24

Справа №754/3897/24

РІШЕННЯ

Іменем України

11 вересня 2024 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Козловець К.П.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у місті Києві про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є інвалідом 1 групи, категорії А, лежачий хворий, не здатен до самообслуговування та залежний від стороннього догляду, з ураженням опорно-рухового апарату. Слідчим відділом Печерського УП ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019100060005502 від 14.12.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Потерпілим у кримінальному провадженні є ОСОБА_1 . Однак за час досудового розслідування слідчими не надавались жодних відомостей про хід досудового розслідування, не було допитано позивача, як потерпілого та свідків, не були вилучені необхідні документи та не зібрано інших доказів у вказаному кримінальному провадженні, не було встановлено вид і розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Через бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУ НП у м.Києві, позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягала у відчутті психологічної напруженості, фрустрації, розчарування в діяльності правоохоронних органів, відчуття беззахисності, безпорадності.

На підставі вищенаведеного просить стягнути з державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00грн.

21.03.2024 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

12.04.2024 до суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем факту заподіяння моральних страждань та причинного зв`язку між діями, рішеннями, бездіяльністю уповноважених вимогами КПК спеціальних суб`єктів у кримінальному провадженні № 12019100060005502 та настання шкоди. Зазначали, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, в даному випадку є прокуратура. Оскільки нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, у формі процесуального керівництва, здійснює прокурор, а не ГУ НП у м. Києві.

Позивач ОСОБА_1 , який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Головного управління Національної поліції у м. Києві - Глущенко О.М., в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки до акту огляду МСЕК за № 134952 від 08.07.2011, є інвалідом 1 групи, категорії А, з ураженням опорно-рухового апарату, загальне захворювання. Потребує стороннього побутового та спеціального медичного догляду.

05.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення злочину працівниками Міністерства охорони здоров`я та Департаменту охорони здоров`я м. Києва щодо підробки документів та зміну встановленого йому діагнозі із «Осифікати» та « ОСОБА_3 ».

10.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із скаргою на бездіяльність слідчого, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за його заявою від 05.09.2019.

26.09.2019 ухвалою Печерського районного суду м. Києва, по справі № 757/48430/19-к, було зобов`язано уповноважених осіб Печерського УП ГУ НП в м. Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відомості із заяви ОСОБА_1 від 05.09.2019 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування з приводу повідомлених даних.

14.12.2019 Печерським УП ГУ НП у м. Києві, на підставі ухвали слідчого судді від 26.09.2019, по справі № 757/454630/19-к, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120191000060005502, за відомостями із заява ОСОБА_1 від 05.09.2019.

16.02.2019 Печерським УП ГУ НП у м. Києві було повідомлено ОСОБА_1 про початок досудового розслідування в кримінальному провадженні №120191000060005502, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

27.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Печерського УП ГУ НП у м. Києві із клопотанням про залучення його в якості потерпілого в кримінальному провадженні №120191000060005502.

11.02.2020 Печерським УП ГУ НП у м. Києві, було надано відповідь ОСОБА_1 з приводу його звернення (клопотання), в рамках кримінального провадження №120191000060005502, відповідно до якого клопотання розглянуто та направлено на приєднання до матеріалів кримінального провадження.

31.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Печерського УП ГУ НП у м. Києві із клопотаннями про вилучення документів, про виклик та допит свідків в рамках кримінального провадження №120191000060005502.

25.09.2020 Печерським УП ГУ НП у м. Києві було повідомлено ОСОБА_1 , що кримінальне провадження №120191000060005502 від 14.12.2019, було закрито 20.06.2020.

15.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із скаргою на постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 20.06.2020.

09.04.2021 ухвалою Печерського районного суду м. Києва, по справі № 754/9304/21-к, було скасовано постанову слідчого СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві від 20.06.2020 про закриття кримінального провадження № 120192000060005502 від 14.12.2019 за ч. 1 ст. 358 КК України. Продовжити проведення досудового розслідування по матеріалам кримінального провадження №120192000060005502 від 14.12.2019.

21.10.2021 Відділом дізнання Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1 було надано відповідь про результати розгляду скарги, відповідно до якого зазначено, що станом на теперішній час, постанова про закриття кримінального провадження від 20.06.2020, рішенням Печерської окружної прокуратури не скасовано.

06.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до Керівника Печерської окружної прокуратури м.Києва зі скаргою щодо невиконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.04.2021, відповідно до якої просив зобов`язати слідчого СВ ГУ НП Печерського району м.Києва, продовжити проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №120191000060005502 від 14.12.2019.

24.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до Керівника прокуратури м. Києва ОСОБА_4 , зі скаргою щодо невиконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2021, відповідно до якої просив зобов`язати слідчого СВ ГУ НП Печерського району м.Києва, продовжити проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №120191000060005502 від 14.12.2019.

26.08.2022 Київською міською прокуратурою було направлено скаргу ОСОБА_1 за належністю до Печерської окружної прокуратури м. Києва.

04.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України ОСОБА_5 зі скаргою щодо виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2021, відповідно до якої просив зобов`язати слідчого СВ ГУ НП Печерського району м.Києва, продовжити проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 120191000060005502 від 14.12.2019.

05.01.2023 Офісом Генерального прокурора, було направлено скаргу ОСОБА_1 за належністю до Київської міської прокуратури.

06.01.2023 Київська міська прокуратура, звернення ОСОБА_1 , яке надійшло з Офісу Генерального прокурора, щодо забезпечення виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2021, було направлено за належністю Печерській окружній прокуратурі м. Києва та Головному управлінню Національної поліції у м. Києві.

10.01.2023 Печерська окружна прокуратура м. Києва, направила за належністю звернення ОСОБА_1 до Начальника підрозділу дізнання Печерського УП ГУ НП в м. Києві.

09.02.2023 Слідчим управління Головного управління Національної поліції в м.Києві, ОСОБА_1 було надано відповідь про розгляд скарги, відповідно до якої зазначено, що на даний час постанова про закриття кримінального провадження від 20.06.2020, в рамках кримінального провадження №120191000060005502 від 14.12.2019, не скасована. Крім того зазначають, що слідчими підрозділами Головного управління Національної поліції у м.Києві досудове розслідування у кримінальному провадженні №120192000060005502 не здійснюється.

06.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Начальника слідчого відділу Печерського ГУ НП в м. Києві зі скаргою, відповідно до якої просив зобов`язати уповноважену особу СВ ГУ НП Печерського району м. Києва, виконати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м.Києві від 09.04.2021 та продовжити проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №120191000060005502 від 14.12.2019.

03.04.2023 Печерським УП ГУ НП у м. Києві, було надано відповідь ОСОБА_1 , відповідно до якого зазначено, що кримінальне провадження №120191000600005502 було закрито у зв`язку з відсутністю даних в діянні складу кримінального правопорушення. Також повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, термін розгляду яких передбачено ст. 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Станом на момент подання позову, за доводами позивача, ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2021, по справі № 754/9304/21-к, якою було скасовано постанову слідчого СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві від 20.06.20520 про закриття кримінального провадження № 120192000060005502 від 14.12.2019 за ч. 1 ст. 358 КК України, та якою продовжено проведення досудового розслідування по матеріалам кримінального провадження № 120192000060005502 від 14.12.2019 - виконана не була.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 167 ЦК України, Держава є самостійним учасником цивільних відносин та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Поведінка органів, через які діє держава у цивільних відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин. При цьому вона бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 394/130/21 (провадження №61-1888св22) зазначено, що за змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

У даній справі, позивач ОСОБА_1 пред`явив позов про відшкодування моральної шкоди до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у місті Києві.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався саме на бездіяльність уповноважених осіб Слідчого відділу Печерського Управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві. Позивач вважає, що шкода завдана бездіяльністю слідчого неналежним проведенням досудового розслідування, в тому числі не надсиланням йому постанови про закриття кримінального провадження та невиконанням слідчим ухвали слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження, підлягає відшкодуванню моральної шкоди.

Відповідно до Розділу І, п. 1, 4 Положення про Головне управління Національної поліції у м.Києві, затвердженого Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 27, Головне управління Національної поліції у м. Києві є територіальним органом поліції, який утворюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України на підставі пропозиції Голови Національної поліції України та згідно із законодавством України реалізовує повноваження Національної поліції на території України. Структура, штат та кошторис ГУНП затверджується Головою поліції в порядку, визначеним законодавством України.

Згідно із Розділу ІІІ, п. 58 Положення про Головне управління Національної поліції у м.Києві, функціями ГУНП, зокрема є організація діяльності структурних підрозділів ГУНП та здійснення контролю за їх діяльністю.

Так судом встановлено, що до територіальних (відокремлених) підрозділів Головного управління Національної поліції у м. Києві, належить Печерське Управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві.

Відповідно до Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570, слідчі підрозділи Національної поліції України є структурними підрозділами апарату центрального органу управління поліції, її територіальних органів - головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, територіальних (відокремлених) підрозділів головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі - територіальні (відокремлені) підрозділи поліції), які згідно з кримінальним процесуальним законодавством є органами досудового розслідування, які забезпечують досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції.

На слідчі підрозділи покладаються такі завдання: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції; забезпечення відшкодування фізичним і юридичним особам шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями; виявлення причин і умов, які сприяють учиненню кримінальних правопорушень, і вжиття через відповідні органи заходів щодо їх усунення (Розділ ІІ Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України).

Відповідно до покладених на слідчі підрозділи завдань вони виконують зокрема такі функції: усебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставин, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (Розділ ІІІ Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України).

Отже, Слідчий відділ Печерського Управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції у місті Києві, який в свою чергу є належним відповідачем у справі.

Тому суд критично ставиться до тверджень представника Головного управління Національної поліції у місті Києві, що позов заявлено не до тієї особи, та що ГУНП у м.Києві не є належним відповідачем по справі.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою що до неї самої,членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Вказана правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно із статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Вказана правова позиція підтверджується, зокрема, постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17.

Окрім цього, згідно з частиною 3 статті 19 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода.

Судом установлено, що позивач звертається до суду про відшкодування шкоди, що завдана іншою незаконною діяльністю, не пов`язаної з притягненням до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, до спірних правовідносин повинні бути застосовані загальні норми відшкодування шкоди.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Дії, рішення або бездіяльність посадових осіб уважається правомірними, поки не встановлено протилежного у визначеному чинним законодавством порядку.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Судом установлено, що на правовідносини, що виниклі між сторонами розповсюджується Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". ОСОБА_1 має право на відшкодування саме моральної шкоди.

Разом з тим, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано копії скарг на бездіяльність слідчого та копії ухвал слідчого судді, якими скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого були задоволені. Також позивачем додано копії неодноразових скарг стосовно невиконання ухвали слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження із відповідями, з яких вбачається, що постанова про закриття кримінального провадження № 12019100060005502 від 20.06.2020 не скасована.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Через бездіяльність посадових осіб до обов`язків яких входить проведення такого розслідування потерпілий фактично позбавлений права реалізацію своїх прав, винні особи не несуть встановленої законом відповідальності, а невинні особи - довести свою непричетність до вчинення злочину.

На думку суду найбільш вразливою стороною у даній ситуації є саме потерпілий. Адже саме він зазнав шкоди внаслідок вчиненого стосовно нього злочину і, через недбалість працівників правоохоронних органів не може отримати справедливу сатисфакцію.

До того ж суд констатує, що громадяни України, а тем більше особи в статусі потерпілого не повинні відповідати за будь-які помилки або бездіяльність органів держаної влади.

Суд вважає, що саме слідчим відділом Печерського управління поліції свідомо не були вжиті правомірні дії щодо виконання Ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09.04.2021. Так дійсно Ухвала Печерського районного суду міста Києва від 09.04.2021 містить не відповідність у номері кримінального провадження в одну цифру, а саме 12019200060005502 замість 12019100060005502, однак всі інші вихідні дані відповідають належному кримінальному провадження, що надавало слідчому СВ Печерського УП ГУНП в м.Києві можливість здійснити правомірні дії щодо виконання Ухвали слідчого судді. Отже саме формальне ставлення зі сторони слідчого СВ Печерського УП ГУНП в м.Києві позбавило потерпілого ОСОБА_1 належного кримінального розслідування, що у свою чергу призвело до позбавлення реалізації свої прав.

У судовому засіданні є доведеним той факт, що позивачу були спричинені моральні страждання, які змінили його нормальний життєвий ритм, враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач унаслідок тривалої бездіяльності слідчих, вимоги розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалість моральних страждань позивача у зв`язку з необхідністю, будучи інвалідом 1 групи, докладати додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо виконання слідчим ухвали слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження, суд вважає, що сума у розмірі 50000,00грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.

Керуючись Конституцією України, статтями 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 19, 76-81, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у місті Києві про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури - задовольнити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00грн.

Судовій збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в місті Києві, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108583.

Повний текст рішення складено та підписано 13.09.2024.

Суддя В.В. Бабко