Ухвала

від 09.09.2024 по справі 538/1929/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня2024 року

м. Київ

справа № 538/1929/23

провадження №51-4102 ск24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду

від 20 серпня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

установив:

Ухвалою підготовчого судового засідання Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 серпня 2024 року було задоволено клопотання прокурора про продовження строків відсторонення від посади обвинуваченого ОСОБА_5 та продовжено останньому такий строк на 2 місяці.

Ухвалою судді Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 на цю ухвалу.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.

Вважає вказану ухвалу необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яка позбавляє обвинуваченого ОСОБА_5 права доступу до правосуддя. В обґрунтування своїх вимог, посилаючись на рішення Конституційного суду України, практику Верховного Суду, положення Конституції України та положення п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 24 КПК, зазначає, що апеляційний суд не вправі був відмовляти у відкритті апеляційного оскарження на ухвалу місцевого суду.

Колегія суддів (далі - Суд) перевірила доводи касаційної скарги, додану до неї копію судового рішення та дійшла висновку про таке.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства «забезпечення права на апеляційний перегляд справи». Це означає, що Конституція України забезпечує можливість апеляційного перегляду саме справи, що реалізується шляхом оскарження судових рішень, якими завершено розгляд справи (кримінального провадження) по суті, а не всіх судових рішень

у межах цієї справи (провадження).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (рішення № 4-р/2019

від 13 червня 2019 року), забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачений п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції, якому відповідає обов`язок цього суду переглянути по суті справу в спосіб всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів з урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги та перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Рішення, яким завершується розгляд справи, може стати предметом перегляду

в суді вищого рівня в апеляційному порядку, і подання апеляційної скарги щодо такого рішення не може бути заборонено законом.

Відповідно до положень статті 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас законом можуть бути встановлені обмеження чи навіть заборони щодо оскарження в апеляційному порядку окремих процедурних судових рішень.

Вимогами ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених КПК. Ухвали, постановлені під час судового провадження у суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Положеннями ч. 3 ст. 314 КПК визначено перелік рішень, які має право прийняти суд у підготовчому судовому засіданні. До таких рішень законом віднесено, зокрема: закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284цього Кодексу; повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони

не відповідають вимогам цього Кодексу; призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Разом з цим, згідно з вимогами ч. 4 ст. 314 КПК в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Тобто, можливість апеляційного оскарження ухвали підготовчого судового засідання суду, якою було задоволено клопотання прокурора про продовження строків відсторонення від посади обвинуваченого не передбачена,

як положеннями ст. 392 КПК, так і приписами ст. 314 КПК.

Відповідно до положень ст. 131 КПК, відсторонення від посади є заходом забезпечення кримінального провадження.

Приписами ч. 3 ст. 315 КПК визначено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

При цьому, приписами ч. 3 ст. 158 КПК передбачено можливість для обвинуваченого звернутись до суду із клопотанням про скасування відсторонення від посади, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, на що небезпідставно акцентував увагу суддя апеляційного суду

в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.

Посилання захисника у касаційній скарзі на практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема на постанови від 23 січня 2020 року у справі

№ 505/2898/19 та від 11 березня 2020 року у справі № 522/13084/19

не є релевантними, оскільки зазначені судові рішення стосувалися можливості оскарження ухвали суду, якою було обрано запобіжний захід у виді тримання

під вартою (є найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним з обмеженням конституційного права особи на свободу, яку у подальшому неможливо буде рівноцінно відновити), тоді як у цьому провадженні судом було продовжено захід забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади (збитки, завдані у разі незаконного відсторонення, можуть бути рівнозначно відшкодовані).

За правилами ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач апеляційного суду відмовляє

у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення,

яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Таким чином, приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисникаОСОБА_4 , суддя апеляційного суду діяв у відповідності до вимог статей 392, 399 КПК, а тому ухвалене ним рішення прийнято з додержанням закону.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право на апеляційне оскарження судових рішень, то Суд зазначає наступне.

За змістом кримінального процесуального закону, закріплені в ст. 7 КПК загальні засади кримінального провадження спрямовані насамперед на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв`язку

з оскарженням судового рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.

Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що держава має право встановлювати певні обмеження на право особи на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року, п. 96 Рішення у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року).

Отже, наявність визначених у законі обмежень щодо можливості оскарження судових рішень не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження особи у праві на справедливий судовий розгляд.

Відтак, доводи захисника ОСОБА_4 у скарзі щодо недотримання апеляційним судом положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конституції України, рішень Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини та інших норм законодавства України, у даному випадку є безпідставними.

З урахуванням наведеного, підстав для задоволення касаційної скарги Суд

не вбачає.

Тому згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, через відсутність підстав для її задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3