Рішення

від 12.09.2024 по справі 240/13049/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/13049/24

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо нарахування та виплати усіх ненарахованих та невиплачених на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024 видів грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 60000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у з 29.01.2024 по 26.04.2024 він проходив стаціонарне лікування у закладах охорони здоров`я, за результатами якого позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. У цей час наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за несвоєчасне повернення з лікування. Вважаючи цей наказ протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 16.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у строк, визначений ч. 5 ст. 162, ч. 1 ст. 261 КАС України та встановлений ухвалою суду від 02.10.2023, відзив на адміністративний позов не надіслав.

Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Відповідачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.

Частиною 6 статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 52 від 25.02.2022 ОСОБА_1 був призваний на військову службу на посаду стрільця 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.

Згідно направлення військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2024 ОСОБА_1 скеровано до військової частини НОМЕР_2 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності до військової служби, термін прибуття: 16.02.2024.

З 23.01.2024 по 07.02.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в комунальному некомерційному підприємстві "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського Житомирської обласної ради, що підтверджується випискою № 2032 із медичної карти стаціонарного хворого від 07.02.2024.

З 08.02.2024 по 29.02.2024 позивач проходив стаціонарне лікування в закладі охорони здоров`я з кодом ЄДРПОУ 01991458, яким відповідно до інформації з відкритих джерел є Комунальне некомерційне підприємство "Обласний медичний центр реабілітації" Житомирської обласної ради, що підтверджується виписним епікризом № 616 із медичної карти стаціонарного хворого.

Згідно направлення № 2978 від 26.02.2024 військова частина НОМЕР_2 скерувала позивача на консультацію до кардіолога щодо придатності до військової служби, а 27.02.2024 ця ж військова частина направила позивача на госпіталізацію до кардіологічного відділення до НВМКЦ "ГВКГ" м. Київ.

У період з 01.03.2024 по 29.03.2024 позивач проходив стаціонарне лікування у ДУ "Центр кардіології та кардіохірургії МОЗ України", що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого.

З 30.03.2024 по 01.04.2024 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні з приводу гіпертонічного кризу в Науково-практичному медичному центрі дитячої кардіології та кардіохірургії, що підтверджується відповідною довідкою.

У період з 02.04.2024 по 18.04.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології Національної академії медичних наук України", що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 2166/317 від 18.04.2024.

Крім того, у період з 19.04.2024 по 26.04.2024 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського Житомирської обласної ради, що підтверджується випискою № 10099 із медичної карти стаціонарного хворого від 26.04.2024.

24.04.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ (з основної діяльності) № 52 «Про результати службового розслідування по факту неприбуття після лікування до місця служби молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 » (далі Наказ № 52), пунктом 1 якого вирішено службове розслідування по факту неприбуття після лікування до місця служби молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати завершеним.

Пунктом 2 Наказу № 52 ухвалено за порушення військової дисципліни, а саме вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України:

- неприбуття після завершення лікування безпосередньо до підрозділу військової частини НОМЕР_1 за місцем проходження служби до захворювання;

- вибуття на стаціонарне лікування поза розташування військової частини без висновку лікаря військової частини;

- невчасну доповідь своєму безпосередньому начальнику про планове стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини;

- неприбуття безпосередньо до військової частини за місцем проходження служби до захворювання,

з урахуванням негативної службової характеристики, допущення порушень під час дії воєнного стану при виконанні підрозділом бойових завдань в районі ведення бойових дій, що вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу молодшому сержанту ОСОБА_1 оголошено сувору догану.

Вважаючи такий наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби Зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень врегульовано нормами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Кожний військовослужбовець зобов`язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.

Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Приписами ст.ст. 45, 48, 54 Дисциплінарного статуту передбачено, що:

- у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення;

- за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

- на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів);

- командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах "а"-"ґ" статті 48 цього Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).

Відповідно до ст.ст. 83-87 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок).

Згідно з п. 1 розділу І Порядку службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до п. 1 розділу IV Порядку особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

За змістом п. 1 розділу IV Порядку особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

У відповідності до вимог п.п. 1, 3, 8, 9 Розділу ІІІ Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до п. 13 розділу III Порядку службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Згідно із пунктами 1, 5, 6 Розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Окремими пунктами розділу VІ Порядку передбачено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Відповідно до вимог ст. 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (ст. 98 Дисциплінарного статуту).

Розглядаючи по суті позовні вимоги, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

З приводу правомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Пункт 2 Наказу № 52 містить декілька самостійних підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності, кожна з яких підлягає окремому аналізу.

Щодо неприбуття після завершення лікування безпосередньо до підрозділу військової частини НОМЕР_1 за місцем проходження служби до захворювання.

Як встановлено судом з досліджених медичних документів (виписки № 2032 від 07.02.2024 КНП Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського, виписного епікризу № 616 КНП "Обласний медичний центр реабілітації" Житомирської обласної ради, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого б/н ДУ "Центр кардіології та кардіохірургії МОЗ України", довідки Науково-практичного медичного центрі дитячої кардіології та кардіохірургії, виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2166/317 від 18.04.2024 ДУ "Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології Національної академії медичних наук України", виписки № 10099 із медичної карти стаціонарного хворого від 26.04.2024 КНП Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського) позивач безперервно перебував на стаціонарному лікуванні у цих медичних закладах.

Таким чином, судом встановлено, що станом на день прийняття Наказу № 52 позивач не завершив лікування, а тому не може бути притягнутий до відповідальності з цієї причини.

Щодо вибуття на стаціонарне лікування поза розташування військової частини без висновку лікаря військової частини.

Суд зазначає таку підставу неспроможною та суперечливою, оскільки сам командир військової частини НОМЕР_1 направленням від 29.01.2024 скерував ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності до військової служби. У подальшому позивач безперервно перебував на стаціонарному лікуванні, що об`єктивно унеможливило прибуття до військової частини за місцем проходження служби.

Крім того, Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, направлення на стаціонарне лікування не обов`язково пов`язується з висновком лікаря військової частини, у якій військовослужбовець безпосередньо проходить службу.

Щодо невчасної доповіді своєму безпосередньому начальнику про планове стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини.

Статтями 12, 16, пунктом 4 статті 40 Статуту внутрішньої служби визначено:

- про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо);

- кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою;

- військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.

Системний аналіз указаних положень дозволяє дійти висновку, що у разі повернення з лікування позивач мав би самостійно відрекомендовуватися своєму безпосередньому начальникові, однак оскільки станом на день прийняття Наказу № 52 він продовжував перебувати на стаціонарному лікуванні, такого обов`язку в нього не виникло.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901 затверджено Порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі Порядок № 901), який визначає механізм здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук (далі - заклади охорони здоров`я), в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - військові частини), а також районними (об`єднаними районними), міськими (районними у місті, об`єднаними міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки або їх структурними підрозділами (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Абзацом 1 пункту 4 Порядку № 901 визначено, що заклади охорони здоров`я, військові частини, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють надсилання документів (обмін такими документами) в електронній формі, зокрема, іменного списку військовослужбовців, які поступили на стаціонарне лікування (обстеження) до закладу охорони здоров`я та вибули з нього, із зазначенням найменування закладу охорони здоров`я, військового звання, прізвища, власного імені, по батькові (у разі наявності), дати народження, реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) або особистого номера військовослужбовця, умовного найменування військової частини, в якій військовослужбовець проходить військову службу, дати госпіталізації, дати виписки, потреби в наданні довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Абзацом 4 пункту 5 встановлено, що медичні та інші документи військовослужбовця через систему електронного документообігу надсилаються закладом охорони здоров`я до військової частини, де військовослужбовець проходить військову службу, та до найближчого військово-медичного закладу охорони здоров`я протягом одного дня з моменту, коли військовослужбовець поступив на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров`я або вибув з нього, - іменний список військовослужбовців, які поступили на стаціонарне лікування (обстеження) до закладу охорони здоров`я та вибули з нього, інші документи у разі потреби.

Пунктом 6 Порядку № 901 передбачено надіслання відповідних документів у паперовій формі в разі відсутності технічної можливості надсилання їх через систему електронного документообігу.

Таким чином, станом на день прийняття оскаржуваного наказу військова частина НОМЕР_1 мала володіти інформацією про перебування позивача на стаціонарному лікуванні в Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології Національної академії медичних наук України" або з`ясувати ці обставини безпосередньо у ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування.

Щодо неприбуття безпосередньо до військової частини за місцем проходження служби до захворювання.

Як уже зазначав суд, станом на день прийняття Наказу № 52 позивач продовжував перебувати на стаціонарному лікуванні, а тому з об`єктивних причин був позбавлений можливості повернутися до військової частини, відтак не може бути притягнутий до відповідальності з цих підстав.

Позивач також вказує, що відповідачем порушено порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема порушена процедура проведення службового розслідування і ознайомлення з його результатами, чим порушено право на об`єктивне і неупереджене розслідування і право на оскарження прийнятого рішення про притягнення його дисциплінарної відповідальності. Зокрема, перед початком проведення і під час службового розслідування позивачу не роз`яснені його права і обов`язки, йому також не роз`яснювалось його право відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе. Через неознайомлення його зі своїми правами позивач не скористався правом на отримання копій документів, які стосуються службового розслідування, та долучення їх до власних пояснень, а також на витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації. Також до цього часу командування військової частини не ознайомило позивача з актом службового розслідування після його розгляду командиром (начальником), у зв`язку з чим не забезпечено його право на оскарження рішення, прийнятого за результатами службового розслідування.

Вказані доводи позивача під час розгляду справи відповідачем не спростовано.

Крім того, як зазначено в пункті 2 Наказу № 52 дисциплінарне стягнення на ОСОБА_1 накладено з урахуванням його негативної службової характеристики. Разом із тим, матеріали справи містять службову характеристику ОСОБА_1 за жовтень 2023 року, згідно якої той зарекомендував себе з позитивної сторони. Вказану характеристику затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, суд доходить висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024 «Про результати службового розслідування по факту неприбуття після лікування до місця служби молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 » в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани є протиправним та підлягає скасуванню (пункт 2).

Пунктом 3 Наказу № 52 зобов`язано начальника групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 у тижневий строк внести дисциплінарне стягнення до службової картки військовослужбовця.

Оскільки цей пункт є похідним від факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, який судом визнається протиправним, він також підлягає скасуванню.

З приводу нарахування та виплати грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно вимог п. 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 3 розділу XVI «Преміювання» Порядку № 260 передбачено, що виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

За змістом пункту 4 розділу XVI «Преміювання» Порядку № 260 при порушенні військової дисципліни виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється: у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення «сувора догана», оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління), - 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.

Пунктом 6 Наказу № 52 зобов`язано начальника фінансово-економічної служби головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 врахувати наявність суворої догани при нарахуванні грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 .

Суд зауважує, що пункт за номером 6 з різним змістом міститься у наказі двічі, та вважає це опискою.

Оскільки цей пункт є похідним від факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, який визнається протиправним, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування цього пункту та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо нарахування та виплати усіх ненарахованих та невиплачених на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024 видів грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

З приводу скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024.

Позивач просить визнати протиправним і скасувати весь Наказ № 52. З цього приводу суд зазначає, що наказ містить пункти 4-5, а також повторний пункт 6, якими визначено начальнику групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 відновити молодшого сержанта ОСОБА_1 в усіх видах забезпечення; начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 виплатити всі види грошового забезпечення, призупинені на період проведення службового розслідування; довести даний наказ до особового складу військової частини НОМЕР_1 в частині, що їх стосується.

Підстав для визнання протиправними та скасування цих пунктів, як і пункту 1, позивачем не наведено, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

З приводу стягнення моральної шкоди.

Згідно із статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України).

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно із пунктами 4, 5 зазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Дану частину позовних вимог позивач мотивував тим, що неправомірними діями відповідача йому нанесено моральні збитки.

Проте позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, не зазначено, з яких міркувань позивач виходив, визнаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Суд наголошує, що позивачем не доведено, в чому полягає моральна шкода, не доведено причинного зв`язку між діями відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для нього, не доведено будь-яких репутаційних втрат, як про це зазначає представник позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що скасування протиправного рішення та відновлення порушеного права позивача є достатньою і справедливою сатисфакцією, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи все викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024 «Про результати службового розслідування по факту неприбуття після лікування до місця служби молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо нарахування та виплати усіх ненарахованих та невиплачених на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 52 від 24.04.2024 «Про результати службового розслідування по факту неприбуття після лікування до місця служби молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 » видів грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 12 вересня 2024 р.

12.09.24