Постанова

від 11.09.2024 по справі 760/32451/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/32451/19 головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В.

провадження № 22-ц/824/9939/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Кияшко К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Капітал Фінанс» про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Макарова О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 48210456 від 13 серпня 2019 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія капітал фінанс» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія капітал фінанс» на вищезазначену квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» укладено іпотечний договір 1067- 0201001/Zфкіп-08, згідно з яким позивач передав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в іпотеку банку для забезпечення належного виконання ОСОБА_4 зобов`язання, що випливає із кредитного договору № 1067-0201001/ФК-08 від 27 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта Банк». 15 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Капітал фінанс» було укладено договір № 1387/К, за яким банк відступив шляхом продажу новому кредитору права вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором № 1067/0201001/ФК від 28 липня 2011 року з усіма додатками та додатковими угодами до нього, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_4 15 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Капітал фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором № 1067-0201001/Zфкіп-08. Позивач зазначає, що він не виступає майновим поручителем за кредитним договором № 1067/0201001/ФК від 28 липня 2011 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 , оскільки іпотечний договір № 1067-0201001/Zфкіп-08 від 28 липня 2011 року був укладений для забезпечення виконання кредитного договору від 27 травня 2011 року, тобто, договору від іншої дати. 13 серпня 2019 року державним реєстратором Макаровим О.В. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким було зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія Капітал фінанс» право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного застереження у договорі та у зв`язку з невиконанням боржником за основним договором своїх зобов`язань. Жодних підстав для реєстрації права власності на квартиру за іпотечним договором від 28 липня 2011 року у державного реєстратора не було, адже, вказаний іпотечний договір не стосується кредитного договору від 28 липня 2011 року, за яким виникла заборгованість у ОСОБА_4 . Крім того, в якості підстави для визнання рішення державного реєстратора протиправним ОСОБА_1 вказує те, що всупереч встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» порядку не проводилася оцінка квартири, у зв`язку з чим неможливо встановити, за якою вартістю відповідачем звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що він не виступає майновим поручителем за кредитним договором № 1067/0201001/ФК від 28 липня 2011 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 . Жодних підстав для реєстрації права власності на квартиру за іпотечним договором № 1067-0201001/2фкіп-08 від 28 липня 2011 року не було, адже, вказаний іпотечний договір містить посилання на кредитний договір від 27 травня 2011 року. Тому у ТОВ «Фінансова компанія капітал фінанс» не було підстав для реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Посилання суду першої інстанції на наявність технічної помилки в договорі іпотеки є безпідставним, так як реєстратору не було подано жодних доказів про нібито наявну технічну помилку в договорі. Реєстратор повинен був відмовити у вчиненні реєстраційної дії, так як подані документи не підтверджували підстави виникнення права власності у відповідача, а наявна на думку суду технічна помилка не була усунута жодним чином. Судом проігноровано той факт, що реєстратору не було подано повний перелік документів, які необхідні для здійснення реєстраційної дії. Оцінка квартири в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не проводилась, огляд квартири не здійснювався. З переліку документів, наданих реєстратору, вбачається, що в нього був відсутній звіт про оцінку вартості квартири станом на дату реєстрації права власності на квартиру за відповідачем. У справі відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржнику. Велика Палата Верховного Суду визначила, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечну нерухомість є наявність доказів отримання боржником письмової вимоги банку справа 759/5454/19 (постанова від 26 липня 2023 року).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити,виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 28 липня 2011 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №1067-0201001/Zфкіп-08, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., реєстровий №2721.

У п.п. 1.1 даного договору зазначено, що його укладено між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором №1067-0201001/ФКВ-08 від 27 травня 2011 року в розмірі 474 931 грн. 94 коп. Згідно з п.п.2.1 договору предметом іпотеки виступає нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .

Згідно з кредитним договором №1067-0201001/ФК від 28 липня 2011 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 , позичальник отримав в кредит кошти в сумі 474 931 грн. 94 коп. (а.с. 78-81)

Відповідно до договору №1387/К від 15 травня 2019 року купівлі-продажу майнових прав ТОВ «Фінансова компанія Капітал Фінанс» придбало права кредитора за кредитним договором №1067-0201001/ФК від 28 липня 2011 року. За договором відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15 травня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» відступило права іпотекодержателя за договором на користь ТОВ «Фінансова компанія Капітал Фінанс».

13 серпня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Макаровим О.В. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48210456, згідно з яким за ТОВ «Фінансова компанія Капітал фінанс» було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного застереження у договорі.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в графі «Підстава виникнення права власності» зазначені документи: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 6100406306360, виданий 08 липня 2019 року, видавник Укрпошта: Іпотечне повідомлення, серія та номер 05-06/19, виданий 25 червня 2019 року, видавник ТОВ «Фінансова компанія Капітал Фінанс»; Розрахунок заборгованості за договором кредиту 1067-0201001 /ФК. серія та номер б/н, виданий 28 липня 2011 року, видавник: ПАТ «Дельта Банк»; Кредитний договір, серія та номер 1067-0201001/ФК, виданий 28 липня 2011 року, видавник: Сторони договору: ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 : Договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер 1387/К, виданий 15 травня 2019 року, видавник: Сторони договору: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Фінансова компанія капітал фінанс»; Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, серія та номер 931, виданий 15 травня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко I.JL; Іпотечний договір 1067-0201001/7фкін-08, серія та номер 2721, виданий 28 липня 2011 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту порушення його прав - перевищення вартості квартири над розміром заборгованості, на погашення якої звернуто стягнення.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними цивільними відносинами; на них повною мірою поширюються вимоги цивільного законодавства, зокрема приписи про неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також принципи свободи договору, свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зазначені приписи вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).

Зазначені правила чинного цивільного законодавства, які містять принципи регулювання цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, відповідно до законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 625 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом (частина перша статті 575 ЦК України).

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема у Законі № 898-IV.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV

(тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону № 898-IV).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону № 898-IV).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведена правова норма спрямована на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника.

Згідно зі статтею 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса

(у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно

з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

(далі - Закон № 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

За змістом частин другої, четвертої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку № 1127 (тут і далі - в редакції, чинній на момент реєстрації права власності майна за іпотекодержателем) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 наведено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на викладене, Порядок № 1127 не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до Порядку № 1127 лише 26 лютого 2020 року.

Втім, виходячи із принципу lex superior, «у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу», хоч Порядком № 1127 до 26 лютого 2020 року не було передбачено обов`язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу.

Зокрема, частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, іпотекодержатель, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

Зазначене обґрунтовується, зокрема і тим, що згідно із другим реченням частини третьої статті 37 Закону № 898-IV у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц

(провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов`язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Встановлено, що 13 серпня 2019 року державним реєстратором Комунальною підприємства «Реєстраційне бюро» Макаровим О.В. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48210456, згідно з яким за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Капітал фінанс» було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного застереження у договорі.

Згідно інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в графі «Підстава виникнення у права власності» зазначені документи: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 6100406306360, виданий 08.07.2019 року, видавник Укрпошта: Іпотечне повідомлення, серія та номер 05-06/19, виданий 25.06.2019 року, видавник ТОВ «Фінансова компанія Капітал Фінанс»; Розрахунок заборгованості за договором кредиту 1067-0201001 /ФК. серія та номер б/н, виданий 28.07.2011 року, видавник: ПАТ «Дельта Банк»; Кредитний договір, серія та номер 1067-0201001/ФК. виданий 28.07.2011 року, видавник: Сторони договору: ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 : Договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер 1387/К, виданий 15.05.2019 року, видавник: Сторони договору: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Фінансова компанія капітал фінанс»; Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, серія та номер 931, виданий 15.05.2019 року, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко I.JL; Іпотечний договір 1067-0201001/7фкін-08, серія та номер 2721. виданий 28.07.2011. видавник Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.ГІ.

Таким чином, відповідачем було здійснено дії щодо набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, на момент вчинення реєстраційних дій нотаріусом щодо реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Фінансова компанія Капітал фінанс», йому не було надано Звіту про оцінку вартості даної квартири.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) виснувала: «До 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження».

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем державним реєстратором не враховано положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127, оскільки така державна реєстрація проведена за відсутності відомостей у реєстраційній справі про вартість предмета іпотеки, що визначена на момент такого набуття, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо належного (ефективного) способу захисту.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (провадження № 12-29гс20), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону №1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21)).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.

Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що нерухоме майно, яке було предметом іпотеки, не вибуло до третіх осіб, які не мають договірних відносин з позивачем (іпотекодавцем), а залишилося у власності ТОВ «Фінансова компанія капітал фінанс» (іпотекодержателя), який на підставі договору іпотеки зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки.

Таким чином, ефективним способом захисту відповідних прав позивача є саме визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, виходячи з того, що право власності на предмет іпотеки виникло у рамках застосування умов іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку».

У справі, що переглядається вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права є належним способом захисту прав позивача у цій справі, оскільки її задоволення є підставою для відновлення державної реєстрації права власності за позивачем.

Отже, позовні вимоги про скасування запису про реєстрацію права власності за товариством є неналежним способом, відтак, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити саме з цієї підстави.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Капітал Фінанс» про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Макарова Олега Вячеславовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 48210456 від 13.08.2019 про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія капітал фінанс» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія капітал фінанс», місце знаходження: Київська область, м. Харків, вул. Москалівська, 92, ідентифікаційний код 39544044 на користь держави судовий збір у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.