Постанова

від 10.09.2024 по справі 340/8107/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 340/8107/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2023( суддя першої інстанції Дегтярьова С.В.) в адміністративній справі №340/8107/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області до ОСОБА_1 щодо визначення податкового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб на суму 181051,00 грн. від 14.07.2023 року №221425-2410-1128-UА35080030000042560.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з моменту створення ним Фермерського господарства «Каштан», обов`язки землекористувача земельної ділянки, яка була надана позивачу у постійне користування для ведення (селянського) фермерського господарства, здійснює вказана юридична особа, до якої перейшов податковий обов`язок зі сплати земельного податку за користування відповідною земельною ділянкою. З моменту реєстрації Фермерським господарством «Каштан» сплачувався земельний податок за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3520355400:02:000:0161 площею 50 га, рілля. Відтак позивач вважає прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 позовні вимоги було задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що дії контролюючого органу при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є правомірними.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі рішення Олександрійської районної ради народних депутатів Олександрійського району Кіровоградської області від 27.09.2000 р. №199 надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,00 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії КР №3520355400:04:00:161 від 15.12.2000 (а.с.14).

07.03.2001 р. здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Каштан» (код ЄДРПОУ 31382026), засновником та головою якого є ОСОБА_1 - позивач у даній справі (а.с.15, 21).

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 50,00 га передана засновником у користування Фермерському господарству «Каштан» при його створенні та використовується господарством з березня 2001 року.

З додатку 1 «Відомості про наявність земельних ділянок» до поданої Фермерським господарством «Каштан» до контролюючого органу податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2023 рік вбачається, що у користуванні Фермерського господарства «Каштан» перебуває, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером №3520355400:02:000:0161, оформлена державним актом на право постійного користування землею. У податковій декларації Фермерським господарством «Каштан» нараховано відповідні податкові зобов`язання платника єдиного податку четвертої групи за 2023 рік, в тому числі плату за землю (а.с.17-20).

14.07.2023 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення рішення №221425-2410-1128-UA35080030000042560, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з платежу земельний податок з фізичних осіб за цю ж земельну ділянку за 2023 рік у розмірі 181051,00 грн. (а.с.11).

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано, що на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення користування земельною ділянкою здійснює Фермерське господарство «Каштан», яке сплачує за це відповідні платежі до бюджету.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

За приписами підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

Умовами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.269.1 ст.269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Згідно п.271.2 ст.271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності). (п.274.2 ст.274 ПК України)

Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно з п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня. (пункт 287.2 статті 287 ПК України).

Відповідно до п.287.5 ст.287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 287.10 статті 287 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з п.289.2 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п.289.3 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з пунктом 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України індекс споживчих цін за 2017 - 2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100 відсотків.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ч.1 ст.5 Закону № 973-IV).

Згідно до вимог ч.1 ст.7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст. 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 14 Закону №973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону №973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Виходячи із положень зазначених правових норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем у відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ФГ «Каштан» здійснює фермерську діяльність та використовує земельну ділянку на праві постійного користування. З моменту створення ФГ «Каштан» всі права та обов`язки користувача земельної ділянки, у відповідності до закону, переходять від фізичної особи засновника фермерського господарства до відповідно створеного ним фермерського господарства, яке в свою чергу й створювалося фізичною особою, саме з метою ведення фермерського господарства на визначеній земельній ділянці.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 20 березня 2019 року (справа №615/2197/15-ц), зазначено, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа голова

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Так, у пункті 60 постанови від 23.06.2020 року у справі 179/1043/16-ц Велика Палата сформулювала тезу про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

При цьому діючим законодавством України в сфері регулювання земельних правовідносин не передбачено обв`язку фермерського господарства укладати договори оренди, які були передані у статутний капітал такого фермерського господарства, або були передані на праві постійного користування фізичним особам виключно для створення фермерського господарства, що передбачає внесення в статутний капітал такої земельної ділянки без якої створення фермерського господарства є неможливим..

Виходячи з викладено та беручи до уваги ту обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером №3520355400:02:000:0161, площею 50,00 га, фактично перебуває у користуванні саме юридичної особи Фермерського господарства "Каштан", а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення селянського (фермерського) господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем - фермерським господарством, до якого перейшли права й обов`язки землекористувача, що вірно зазначив суд першої інстанції.

Отже, у позивача відсутній обов`язок зі сплати земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку з кадастровим номерам №3520355400:02:000:0161, оскільки відповідний обов`язок покладено на ФГ "Каштан", яке є фактичним землекористувачем, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи та не спростовано відповідачем.

Крім того суд першої інстанції вірно звернув увагу на ту обставину, що відповідачем вирахувано земельний податок в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1508757,93 грн. х 12% = 181051,00 грн.) на підставі рішення Новопразької селищної ради Олександрійського району від 23.06.2022 року №647, як суб`єкту господарювання, у якого перебуває земельна ділянка у постійному користуванні.

Згідно п.274.2. ст.274 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Згідно ст.55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

При цьому позивач не є суб`єктом господарювання в розумінні вказаних норм, а тому застосування спірним податковим повідомленням рішенням ставки земельного податку в розмірі 12% за рішенням Новопразької селищної ради Олександрійського району від 23.06.2022 року №647 є безпідставним.

Також доводами апеляційної скарги не спростовано порушення відповідачем вимоги п.286.5 ст.286 ПК України, щодо строку винесення податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог та їх задоволення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 в адміністративній справі №340/8107/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 10 вересня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова