Рішення

від 06.08.2024 по справі 183/11992/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/11992/23

№ 2/183/960/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2024 рокуНовомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Аніськової А.В.,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Новомосковської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом конфіскації,-

за участю:

прокурора Синенко М.О.,

третьої особи - ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

Керівник Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:

-припинити право власності відповідачки на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,985 га, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, розташованої на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області;

-припинити право власності відповідачки на частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0526 га, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-2528 від 10.06.2008 року, успадкувала земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,985 га, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, розташованої на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на момент звернення із позовом до суду громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, земельна ділянка перебуває у її власності більше року.

Крім того, ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2-2524 від 10.06.2008 року успадкувала частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0526 га, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Набувши у 2008 році спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність в порядку спадкування, відповідач вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконала, що є підставою для припинення її права власності на вказані земельні ділянки шляхом їх конфіскації за рішенням суду.

В зв`язку з чим, прокурор просить суд припинити ОСОБА_1 , громадянці Російської Федерації, право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,985 га, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, розташованої на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, а також на частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0526 га, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Також позивач просить вирішити питання щодо судових витрат.

Прокурори Новомосковської окружної прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надавши пояснення по суті позову.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не подала, жодних заяв та клопотань до суду не надіслала.

Відповідач повідомлена про розгляд справи шляхом опублікування оголошення, тому зі згоди позивача, провів заочний розгляд справи.

Третя особа по справі ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що вона являється співвласником частини земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства та розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка в натурі між співвласниками не поділена і використовується нею під город. Третя особа наполягає на тому, що конфіскація не визначеної частки земельної ділянки на місцевості призведе до порушення її прав.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, не спростовано сторонами,

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 346790259 від 15.09.2023 року, ОСОБА_1 , яка не є громадянкою України, на момент державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223285500:01:032:2651, була громадянкою російської федерації.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 346782613 від 15.09.2023 року, ОСОБА_1 , яка не є громадянкою України, на момент державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223285500:01:032:2651, була громадянкою російської федерації.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року Новомосковська окружна прокуратура звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом її конфіскації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-2528 від 10.06.2008 року, успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, площею 1,985 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району.

Право власності на вказану земельну ділянку набуто ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯЖ № 799894, виданого Новомосковською районною державною адміністрацією 03.04.2009 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 01:09:126:00808, а отже вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 14 років.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру успадкована земельна ділянка, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, площею 1,985 га за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, право власності за відповідачем на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, площею 1,985 га, не зареєстровано.

30.09.2015 року до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про оренду вказаної земельної ділянки строком на 10 років, відповідно до договору оренди, земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 06.08.2009 року, видавник: ОСОБА_1 ;ФГ «МІШИН І МІШИН», додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 10.11.2014 року, видавник: ОСОБА_1 ;ФГ «МІШИН І МІШИН».

Орендодавець: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина російської федерації, серія та номер; НОМЕР_2 , виданий 03.12.2003 року, видавник: Таїцьким відділом міліції Гатчинського району Ленінградської області, країна громадянства: російська федерація.

Вказані відомості підтверджуються інформацією Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-2524 від 10.06.2008 року, ОСОБА_1 успадкувала частину земельної ділянки, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а отже вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 14 років.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 10-4-0.10-3907/2-23 від 07.07.2023 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, була перенесена з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку ЯА № 839519, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010512602020 від 21.09.2005 року.

В ході обміном інформації з РРМ до ДЗК надійшли зареєстровані речові права, а саме право власності 11.09.2015 року за ОСОБА_1 , 20.12.2018 року за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_5 .

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру успадкована земельна ділянка, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом а момент звернення з даним позовом до суду громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га.

За даними Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Державної міграційної служби України ОСОБА_1 , посвідкою на тимчасове та постійне проживання в Україні не документувалася, інформація щодо оформлення ОСОБА_1 документів, які надають право на законне перебування на території України, відсутня.

Так, наведені обставини свідчать, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , набувши в 2009 році спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність в порядку спадкування, вимоги закону щодо відчуження протягом одного року не виконала, що є підставою для припинення її права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2023 року відкрито загальне позовне провадження (а.с. 60).

Ухвалою суду від 15 листопада 2023 року накладено арешт на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 1223295500:01:032:2651, площею 1,985 га, 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га та заборонено суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії; заборонено відповідачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду тощо, вчиняти будь-які дії, що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровими номерами 1223295500:01:032:2651, площею 1,985 га, 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га (а.с. 83).

Оскільки, на теперішній час оспорювані земельні ділянки перебувають в спільній власності у ОСОБА_2 , що може вплинути на її права та обов`язки під час розгляду та вирішення справи по суті, виникає необхідність у залученні її до справи у якості третьої особи на стороні відповідача, що заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 25 січня 2024 року залучено в якості третьої особи ОСОБА_2 (а.с. 90).

Ухвалою суду від 07 травня 2024 року підготовче провадження закінчено, призначено розгляд справи по суті (а.с. 101).

Представник позивача - Новомосковської окружної прокурати позов підтримав у повному обсязі посилаючись на доводи викладені у позовній заяві. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, причину неявки не повідомила, викликалася належним чином через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України у порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України, причину неявки не повідомила. Також відповідач не скористалася правом на відзив та не направила до суду письмовий відзив на позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову у зв`язку з тим, що його задоволення вплине на її право на користування конкретною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача без повідомлення причини, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло відзиву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення спору.

Оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача в порядку ст. 280 ЦПК України та ухвалити заочне рішення по справі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб.

Проте з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Земельним кодексом України чітко визначені підстави набуття права власності на землі іноземцями та особами без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції станом на 03.02.2002) землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Проаналізувавши положення ст. ст. 22, 81 Земельного кодексу України можливо зробити висновок, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставі цивільно-правових угод та прийняття спадщини, а на землі сільськогосподарського призначення лише шляхом прийняття спадщини, інших підстав для отримання земель сільськогосподарського призначення у власність даною категорією громадян не передбачено.

З системного аналізу норм земельного законодавства можна зробити висновок, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянам України.

Однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку за статтею 140 Земельного кодексу України є конфіскація за рішенням суду.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно зі ст. 356 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Статтею 145 Земельного кодексу України встановлено вимогу припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Аналогічно за змістом ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно з ч. 2 ст. 145 Земельного кодексу України у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Враховуючи те, що право власності відповідно до статті 125 ЗК України виникає після одержання власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації, після чого на зазначені правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, то обчислення річного строку «добровільного» відчуження слід починати від часу одержання іноземним громадянином чи особою без громадянства державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Оскільки порушення вимог земельного законодавства ОСОБА_1 , є триваючим, пов`язаним з тривалим, безперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Бездіяльність ОСОБА_1 характеризується тим, що не відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення по цей час та їх фактична належність на праві власності іноземцю, є порушенням вимог закону.

Таким чином, обраний Новомосковською окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 1223295500:01:032:2651, площею 1,985 га, 1223285500:03:008:0138, площею 0,0526 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом їх конфіскації у власність держави відповідає вимогам законодавства.

Крім того, конфісковані земельні ділянки за рішенням суду в подальшому підлягають продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном було законне, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Віра Довженко проти України» від 15.01.2019 категорично ствердив, що «на момент обставин справи у національному законодавстві не існувало жодних положень, які б становили достатні правові підстави для оскаржуваних обмежувальних заходів» (п. 39 рішення).

Однак, у даному спорі щодо конфіскації земельних ділянок, у Земельному кодексі України існують чіткі та зрозумілі законодавчі обмеження щодо іноземців, які набули право на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі відсутності уповноваженого органу.

З викладеним кореспондуються й положення ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру отримання та використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з вимогами ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).

Оскільки земля є об`єктом права власності Українського народу, тому умови щодо використання даного природного ресурсу є особливо суворими.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 140, 145 ЗК України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме: як іноземний громадянин не відчужила їх упродовж року після отримання у власність. На даний час вона без перешкод використовує спірні земельні ділянки на території України, передавши в оренду сільськогосподарському підприємству та отримуючи дохід на території України.

А отже пред`явлення позову прокурором є належним та обґрунтованим ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи виявлені порушення та зазначені положення законодавства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області надіслано лист від 12.09.2023 № 04/62-4281ВИХ-23 про виявлені порушення із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку.

Разом із цим, уповноваженим державою органом заходи щодо конфіскації земельної ділянки в дохід держави не вжито, та листом від 15.03.2023 №10-12-0.32-533/2-23 повідомлено окружну прокуратуру про відсутність коштів на сплату судового збору як причину невжиття заходів, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді.

Зазначені причини не є поважними, свідчать про бездіяльність органу, уповноваженого державою на здійснення повноважень по захисту її інтересів та не дають підстав залишити без реагування зазначені порушення.

Враховуючи зазначене, подання Новомосковською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області повністю узгоджується з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Аналогічні висновки щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави викладено у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 17.03.2021 у справі № 264/7493/18.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Новомосковською окружною прокуратурою Дніпропетровської області листом від 25.09.2023 № 04/62-4506ВИХ-23 повідомлено позивача про встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді та намір звернутись із позовом до суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується: витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.09.2023 (індексний номер 346782613) та від 10.02.2023 (індексний номер 322491877); витягом з Державного земельного кадастру; в яких зазначено що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації та вказано її паспортні дані(а.с. 18-19, 20-21 22, 23-24, 25, 26-30).

Управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листом від 09.06.2023 № 04/62-2671ВИХ-23 повідомило, що перевіркою за обліками УДМС у Дніпропетровській області інформаційно-аналітичної системи «Управління міграційними процесами» встановлено, що ОСОБА_1 паспортом громадянина України, для виїзду за кордон не документувалась, з питань оформлення виїзду на постійне проживання за кордон, припинення/втрати громадянства України не зверталась, посвідками на тимчасове/постійне проживання в Україні не документувалась(а.с. 54-55).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ЯЖ № 799849 від 03 квітня 2009 року, земельна ділянка кадастровий номер 1223285500:01:032:2651 площею 1,985 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Піщанської сільської ради, перебуває у власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 (паспорт громадянина російської федерації серія та номер НОМЕР_2 , виданий 03.12.2003 року, видавник: Таїцьким відділом міліції Гатчинського району Ленінградської області, країна громадянства: російська федерація) (а.с.44).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.09.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частки на вказану земельну ділянку. Дані про припинення права власності в реєстрі відсутні (а.с. 20-22).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка кадастровий номер 1223285500:01:032:2651 площею 1,985га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (перебуває у власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 (паспорт громадянина російської федерації серія та номер НОМЕР_2 , виданий 03.12.2003 року, видавник: Таїцьким відділом міліції Гатчинського району Ленінградської області, країна громадянства: російська федерація) (а.с. 23).

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 30.09.2015 року, на підставі рішення Новомосковського міськрайонного управління юстиції, Дніпропетровської області від 06.10.2015. Дані про припинення права власності в реєстрі відсутні(а.с. 18).

У відповідності до листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 15.09.2023 №10-4-0.62-5450/2-23, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області заходи державного контролю за використанням та охороною земель і додержанням вимог законодавства про охорону земель щодо земельних ділянок з кадастровим номером 1223295500:01:032:2651, 1223285500:03:008:0138, не вживалися(а.с. 49).

Положеннями статей 13,14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.

Згідно норм ст. 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст. ст.319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 39 даного Закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Згідно п.а ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно ч. 3 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;прийняття спадщини.

Згідно ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно пункту «е» ч. 1 ст.ст. 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Разом з тим, відповідно до п. в ч.1 ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Також п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України встановлено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст. 356 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України, конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому, власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_1 10.06.2008 року отримала у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1223285500:01:032:2651 площею 1,985 га та 1/2 частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1223285500:03:008:0138 площею 0,0526 га, які у встановленому законом порядку протягом року не відчужила, володіє до цього часу, що є порушенням вимог земельного законодавства.

У зв`язку з невиконанням обов`язку добровільного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності відповідача на вказані земельні ділянки необхідно припинити шляхом конфіскації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов прокурора є обґрунтованим й підлягає задоволенню у повному обсязі.

Питання про судові витрати суд вирішує на підставіст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-13, 81, 82, 89, 133, 141, 158, 264-265, 273, 282, 289 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов Новомосковської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , - задовольнити.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на припинити право власності відповідачки на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,985 га, кадастровий номер 1223285500:01:032:2651, розташованої на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності відповідачки на частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0526 га, кадастровий номер 1223285500:03:008:0138, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений судовий збір в розмірі 4294 гривні 40 копійок (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривень 40 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Сорока.