Рішення

від 12.08.2024 по справі 331/3326/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

12.08.2024

Справа № 331/3326/21

Провадження № 2/331/126/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Антоненко М.В.

за участю секретаря Байрамової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дніпровського Державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Дніпровського Державного медичного університету звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання.

Просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Дніпровського Державного медичного університету (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, р/р 31256227117931, Банк одержувача: ДКСУ, м. Київ, код ЄДРПОУ 3357109655) витрати на навчання у розмірі 119255 (сто дев`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Дніпровського Державного медичного університету (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, р/р 31256227117931, Банк одержувача: ДКСУ, м. Київ, код ЄДРПОУ 3357109655) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Ухвалою від 23.06.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.

26.10.2021 року судом постановлено заочне рішення, згідно з яким позов Дніпровського Державного медичного університету до ОСОБА_2 про стягнення витрат на навчання, задоволено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2022 року заява адвоката Сніжка П.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2021 р., задоволена; поновлено адвокату Сніжку П.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року; заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/3326/21 від 26.10.2021 року по справі за позовом Дніпровського Державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, скасовано; призначено розгляд справи у підготовче судове засідання.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2023 року призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача Дніпровського Державного медичного університету в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 надала суду заву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила про необґрунтованість позову Дніпровського Державного медичного університету.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Судом встановлено, що на підставі рішення приймальної комісії від 10 серпня 2012 року наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» № 578-ос від 10 серпня 2012 року ОСОБА_3 зарахована на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України. (а.с.15,16)

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 473 від 16 березня 2021р. змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України ДЗ «ДМА» на Дніпровський державний медичний університет.

01 вересня 2012 року між позивачем ДДМУ та відповідачем ОСОБА_1 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою № 287.

Згідно з умовами укладеної угоди відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. (а.с.48).

Зазначений правочин укладено зі згоди і за домовленістю з ОСОБА_2 , відповідає вимогам ЦК щодо свободи договору (статті 3, 627 ЦК України).

Згідно наказу ректора ДЗ «ДМА» № 527-ос від 23.06.2018 р. «Про завершення навчання» відповідачу ОСОБА_1 присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання. (а.с.17-22)

На виконання умов укладеної угоди згідно з направленням на роботу № 124 Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2018 р. відповідача ОСОБА_1 , як молодого спеціаліста, направлено на роботу до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації на посаду лікаря-фтизіатра. (а.с.11)

Згідно списку працевлаштування персонально кожного випускника, ОСОБА_2 під особистий підпис отримала путівку до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації. (а.с.24,25)

Згідно інформації (листа) Департаменту охорони здоров`я населення Запорізької обласної державної адміністрації від 11.12.2019 р. № 01-03/3097 відповідач ОСОБА_1 для зарахування в інтернатуру до ДОЗ Запорізької облдержадміністрації не зверталася. (а.с.26)

Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням витрачено коштів з державного бюджету на навчання відповідача ОСОБА_1 у сумі 119 255,14 грн. (а.с.27)

Позиція відповідачки з приводу позовних вимог викладена у заяві про перегляд заочного рішення та полягає в тому, що на підставі Наказу Міністра оборони України від 28.08.2018 року № 542 молодшого лейтенанта медичної служби запасу ОСОБА_2 прийнято на військову службу за контрактом до Збройних сил України терміном на п`ять років.

У період з 28.08.2018 року по 30.06.2021 року молодший лейтенант медичної служби ОСОБА_2 навчалася в Українській військово-медичній академії.

Відповідно до витягу із наказу Міністра Оборони України № 230 від 22.06.2021 року молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 призначено начальником медичного пункту самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 9 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 p. № 3679, розірвати угоду, передбачену пунктом 5 цього Положення, випускник має право з таких причин:

- у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;

Згідно п. 16 Порядку № 3679 визначено, що Випускник, призваний на строкову військову службу до Збройних Cил, після її закінчення зобов`язаний прибути на роботу за призначенням. Перебування у Збройних Силах зараховується до передбаченого угодою терміну роботи за призначенням. Це стосується також випускників, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачка до заяви про перегляд заочного рішення додала: Копію витягу з наказу Подільського ОМВК № 111 від 05.09.2018 р., копію довідки Військово-медичної академії № 578 від 16.09.2020 р.; копію витягу з наказу Міністра оборони № 230 від 22.06.2021 року. (а.с.71-73)

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судом встановлено, що відповідачка, закінчивши навчання на бюджетній формі у Дніпровському Державному медичному університеті за місцем направлення на роботу до КУ «Токмацький протитуберкульозний диспансер ЗОР» не прибула.

Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 № 84 року в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 84), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 84) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз`яснено: оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Щодо доводів відповідачки про її навчання в Українській медичній академії та проходження військової служби за контрактом, суд зауважує наступне.

Відповідно до п.9 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 p. N 367, розірвати угоду, передбачену пунктом 5 цього Положення, випускник має право, в тому числі: уразі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника.

Проте, підстави розірвати Угоду, у разі проходження військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, саме випускником закладу вищої освіти вказаним Порядком не передбачено.

Відповідно до п.25 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 p. N 367, питання зміни місця працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти вирішуються міждержавними замовниками. Контрольні функції покладаються на Міністерство охорони здоров`я України.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 не зверталась до Дніпровського Державного медичного університету з питання зміни свого місця відпрацювання за розподілом.

Обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди від 01 вересня 2013 року), пункту 2 Указу Президента № 77/96,пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2013року)та пункту21 Порядку працевлаштуванням 367 (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2013року) випускник має обов`язок відшкодувати у встановленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням.

Крім того, пунктом 21 Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17- ц), від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.3 ст.89 ЦПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що проходження військової служби , в тому числі за контрактом, саме випускником закладу вищої освіти - відповідачкою по справі, не є підставою для розірвання укладеної нею угоди та не звільняє її від обов`язку відпрацювання 3 років.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені, у розмірі 2270 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 610, 615, 625, 629, 631 ЦК України ст. ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Дніпровського Державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Дніпровського Державного медичного університету (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, р/р 31256227117931, Банк одержувача: ДКСУ, м. Київ, код ЄДРПОУ 3357109655) витрати на навчання у розмірі 119255 (сто дев`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Дніпровського Державного медичного університету (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, р/р 31256227117931, Банк одержувача: ДКСУ, м. Київ, код ЄДРПОУ 3357109655) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: М.В. Антоненко