Рішення

від 05.09.2024 по справі 175/2306/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/2306/22

Провадження № 2/175/669/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2024 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права проживання та вселення,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права проживання та вселення до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила постановити рішення, яким визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 малолітнім ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_1 та вселити їх в квартиру за зазначеною адресою.

30 березня 2023 року відповідачем Слобожанською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки в квартирі за адресою АДРЕСА_2 вже близько 14 років проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , при цьому родина ОСОБА_6 , за показаннями сусідів, не проживала в квартирі вже більше 16 років.

В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Представник третьої особи ОСОБА_3 - адвокат Цівань Н.В. в судовому засіданні підтримала позицію відповідача, заперечувала щодо задоволення позову.

Третя особа Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без їх участі.

Вислухавши сторони,повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №272757925 від 01 вересня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (а.с. 124).

Згідно Довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб від 20 квітня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_7 (наймач), ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10 вересня 1991 року, ОСОБА_8 (син), ІНФОРМАЦІЯ_2 з 12 серпня 1997 року та ОСОБА_9 (співмешканець), ІНФОРМАЦІЯ_3 з 12 серпня 1997 року (а.с. 125).

19 лютого 2008 року ОСОБА_8 був засуджений Апеляційним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст. 189 КК України до 5 років позбавлення волі.

14 квітня 2011 року ОСОБА_8 після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі повернувся до місця свого мешкання за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про звільнення серії ДНП-11691 (а.с. 10).

Як зазначає позивач, після повернення ОСОБА_8 з місць позбавлення волі вони почали жити разом з ним за вищевказаною адресою, натомість підтвердження їх проживання, окрім як реєстрації ОСОБА_8 за вказаною адресою, стороною позивача не надано.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивачки народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , батьком якого на той час зі слів матері було записано ОСОБА_10 .

Згідно відомостей про реєстрацію місця проживання особи від 28 лютого 2012 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у відомостях про дітей було зазначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Однак у графі «підпис, ініціали та прізвище посадової особи територіального підрозділу ДМС України» здійснено лише підпис, ініціали та прізвище посадової особи, яка внесла запис про дитину не зазначено (а.с. 130).

11 жовтня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

31 липня 2014 року відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 помер ОСОБА_8 (а.с. 22).

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2015 року ОСОБА_12 було засуджено за ч.2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі (а.с. 15-17).

Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 серпня 2015 року №251 ОСОБА_2 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування, Рішенням від 18 вересня 2015 року №286 ОСОБА_13 (матір позивачки) призначено опікуном над малолітнім внуком ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_7 (мати ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .

Згідно Довідки про звільнення серії ДНП № 09339 ОСОБА_12 звільнилася з місць позбавлення волі 20 квітня 2021 року.

Розпорядженням Голови адміністрації Самарського району Дніпровської міської ради №80-р від 14 червня 2021 року ОСОБА_12 було повернуто на виховання сина ОСОБА_2 та скасовано рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 серпня 2015 року №251 та від 18 вересня 2015 року №286.

Після смерті чоловіка позивачка звернулася до Самарського районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою про визнання факту батьківства. Рішення суду від 09 грудня 2021 року позовну заяву задоволено, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішення набрало законної сили.

Оскільки позивачка не змогла повернутися до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , 09 серпня 2022 року вона звернулася з заявою до Дніпровського РВП в Дніпропетровські області про незаконне заселення до житла. З відповіді Відділення поліції №8 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 29 вересня 2022 року №438/98-Д-10/4042 встановлено, що за вказаною адресою неодноразово було здійснено виїзди, однак двері квартири ніхто не відчиняв.

З Листа Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року №109/01-17 було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 за заявою власника 15 червня 2021 року у зв`язку з їх смертю (а.с. 68).

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду від 01 грудня 2022 року (справа №175/4590/21) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та знято його з реєстрації. Рішення набрало законної сили (а.с. 128-129).

Згідно Довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб станом на 29 березня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає.

Крім того, згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 03 червня 2021 року встановлено, що на час обстеження сім`я Березовських, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 дійсно фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 без реєстрації, на підтвердження чого також надано Акт обстеження за участю та підписами сусідів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (а.с.134-137).

При цьому суд не приймає до уваги відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції від 06 травня 2021 року № 480/4 та від 29 червня 2021 року № 793/4, а також відповідь Центру надання адміністративних послуг Слобожанської селищної ради від 31 травня 2021 року № 64 та від 11 червня 2021 року № 76, оскільки надані відповіді є суперечливими одна до одної, що унеможливлює суд встановити дійсні фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи. (а.с. 30, 34, 36, 38)

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) п батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Згідно зі статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності- відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

При цьому згідно відповіді на адвокатський запит від 23 лютого 2022 року №60 Комунального підприємства «Керуюча компанія «перспектива» Слобожанської селищної ради» та відповіді на адвокатський запит від 18 травня 2022 року № 3-07/05/1307 виконавчого комітету Слобожанської селищної ради в розпорядженні КП «Керуюча компанія «Перспектива» відсутня копія ордеру на квартиру АДРЕСА_3 . В свою чергу, рішення про надання квартири АДРЕСА_4 та відповідний ордер для гр. ОСОБА_7 до виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району не передавались (а.с. 46, 51).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Системний аналіз положень вказаних статей дає підстави для висновку, що закон визначає такі підстави для набуття права користування приміщеннями, віднесеними до державного або громадського житлового фонду: отримання ордеру, укладення договору найму або вселення як члена сім`ї наймача. У разі відсутності однієї із вказаних підстав у особи, яка вселилась до жилого приміщення державного або громадського житлового фонду, вона вважається такою, що самоправно його зайняла. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 553/345/15-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Так, Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №496/4525/17 зазначає, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками. У разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей.

Постановою Верховного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 754/3269/20, зроблено наступний висновок: права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Таким чином з наведених вище норм, можна дійти висновку, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, то неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім`ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_8 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_8 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла.

Суд також не погоджується з позицією позивача, що реєстрація неповнолітнього ОСОБА_2 здійснювалася відповідно до наказу МВС України №321 від 13 квітня 2012 року, оскільки згідно відомостей про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_8 , дані про дитину ОСОБА_2 були внесені до відомостей 28 лютого 2012 року, тобто тоді коли вказаний Наказ ще не було прийнято.

Відповідно до Акту приймання-передачі електронного носія з відомостями державного реєстру виборців територіальної громади від 29 листопада 2016 року відділ ведення ДРВ Дніпровської РДА передав виконавчому комітету Слобожанської селищної ради диск CD-R/DVD-R №2/12240-2016, що містять відомості державного реєстру виборців про громадян жителів Слобожанської (Ювілейної) селищної громади Дніпропетровської області. Малолітня дитина ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 не значився.

При цьому суд підтримує позицію відповідача, що оскільки ОСОБА_8 визнано батьком малолітнього ОСОБА_2 лише 09 грудня 2021 року, позивач не могла зареєструвати свого малолітнього сина з ОСОБА_8 , адже станом на 28 лютого 2012 року він не був батьком дитини.

Суд також погоджується з позицією відповідача, що посадовою особою підрозділу ДМУ у Дніпропетровській області не могло бути внесено запис про дитину 28 лютого 2012 року, оскільки працівниками територіального підрозділу 30 липня 2012 року було отримано відповідні штампи для здійснення функції реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб та, на виконання вимог наказу МВС України від 17 липня 2012 року «Про функціонування ДМС», з 01 серпня 2012 року розпочалось приймання заяв громадян про реєстрацію місця проживання. Ведення територіальними підрозділами ГУ ДМС у Дніпропетровській області реєстраційних обліків у вигляді відомостей про реєстрацію місця проживання особи розпочато з січня 2013 року після вступу в дію Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджених наказом МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077, який втратив чинність 26 січня 2018 року. Відповідні повноваження у територіального підрозділу на здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виникли лише з 01 серпня 2012 року, а відповідний бланк документу було отримано територіальним підрозділом лише з 22 листопада 2012 року.

Статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене та оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд приходить до остаточного висновку про відмову у позовній заяві, оскільки позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження позовних вимог. Одночасно суд вважає, що відмова у вселенні малолітньої дитини ОСОБА_2 до спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , не буде порушувати Конвенцію про захист прав дітей, так як відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків ( усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Тобто батьки повинні піклуватися про своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей та забезпечити їх житлом, що визначено ст.8 Закону України «Про охорону дитинства».

З урахуванням п.2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 16, 29, 316, 317, 319, 405, ЦК України, ст. 9, 61, 64, 65, ЖК України, ст. 12, 13, 76, 81, 130, 141, 263-266 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права проживання та вселення - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Озерянська Ж.М.