Постанова

від 17.12.2024 по справі 175/2306/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10399/24 Справа № 175/2306/22 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права проживання та вселення,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Довгопола Олена Олексіївна,

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

22.08.2022 року ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання права проживання та вселення до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила постановити рішення, яким визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 малолітнім ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_1 та вселити їх в квартиру за зазначеною адресою.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права проживання та вселення відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

08.10.2024 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Довгопола Олена Олексіївнанадійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежали від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними, тому заявлений позов є обґрунтованим, оскільки неповнолітній ОСОБА_2 був членом сім`ї покійної бабусі ОСОБА_5 - наймача, однак у зв`язку з відсутністю повної цивільної дієздатності не мав можливості в 2014 році самостійно визначати місце свого проживання, тому він не може бути позбавлений права користування квартирою, яка була надана його бабусі і батьку на підставі ордеру.

Спірна квартира не проходила приватизацію, тобто досі перебуває у власності територіальної громади смт. Слобожанське, тому і заявлені вимоги спрямовані на визнання ОСОБА_2 права користування квартирою, як за членом сім`ї наймача.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

14.11.2024 року від Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відмовити, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 року залишити без змін.

18.11.2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Довгопола Олена Олексіївна надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить суд, скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 року і ухвалити нове вмотивоване рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

У судовому засіданні адвокат Довгопола О.О. доводи апеляційної скарги підтримала.

ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

20.11.2024 року до Дніпровського апеляційного суду від Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшла заява про розгляд справи без участі представників служби у справах дітей Слобожанської селищної ради.

Інші сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (том 2, а.с.75-79), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №272757925 від 01 вересня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (а.с. 124).

Згідно Довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб від 20 квітня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_5 (наймач), ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10 вересня 1991 року, ОСОБА_6 (син), ІНФОРМАЦІЯ_2 з 12 серпня 1997 року та ОСОБА_7 (співмешканець), ІНФОРМАЦІЯ_3 з 12 серпня 1997 року (а.с. 125).

19 лютого 2008 року ОСОБА_6 був засуджений Апеляційним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст. 189 КК України до 5 років позбавлення волі.

14 квітня 2011 року ОСОБА_6 після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі повернувся до місця свого мешкання за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про звільнення серії ДНП-11691 (а.с. 10).

Як зазначає позивач, після повернення ОСОБА_6 з місць позбавлення волі вони почали жити разом з ним за вищевказаною адресою, натомість підтвердження їх проживання, окрім як реєстрації ОСОБА_6 за вказаною адресою, стороною позивача не надано.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивачки народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , батьком якого на той час зі слів матері було записано ОСОБА_8 .

Згідно відомостей про реєстрацію місця проживання особи від 28 лютого 2012 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у відомостях про дітей було зазначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Однак у графі «підпис, ініціали та прізвище посадової особи територіального підрозділу ДМС України» здійснено лише підпис, ініціали та прізвище посадової особи, яка внесла запис про дитину не зазначено (а.с. 130).

11 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

31 липня 2014 року відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 помер ОСОБА_6 (а.с. 22).

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2015 року ОСОБА_10 було засуджено за ч.2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі (а.с. 15-17).

Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 серпня 2015 року №251 ОСОБА_2 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування, Рішенням від 18 вересня 2015 року №286 ОСОБА_11 (матір позивачки) призначено опікуном над малолітнім внуком ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_5 (мати ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .

Згідно Довідки про звільнення серії ДНП № 09339 ОСОБА_10 звільнилася з місць позбавлення волі 20 квітня 2021 року.

Розпорядженням Голови адміністрації Самарського району Дніпровської міської ради №80-р від 14 червня 2021 року ОСОБА_10 було повернуто на виховання сина ОСОБА_2 та скасовано рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 серпня 2015 року №251 та від 18 вересня 2015 року №286.

Після смерті чоловіка позивачка звернулася до Самарського районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою про визнання факту батьківства. Рішення суду від 09 грудня 2021 року позовну заяву задоволено, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішення набрало законної сили.

Оскільки позивачка не змогла повернутися до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , 09 серпня 2022 року вона звернулася з заявою до Дніпровського РВП в Дніпропетровські області про незаконне заселення до житла. З відповіді Відділення поліції №8 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 29 вересня 2022 року №438/98-Д-10/4042 встановлено, що за вказаною адресою неодноразово було здійснено виїзди, однак двері квартири ніхто не відчиняв.

З Листа Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року №109/01-17 було встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 за заявою власника 15 червня 2021 року у зв`язку з їх смертю (а.с. 68).

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду від 01 грудня 2022 року (справа №175/4590/21) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та знято його з реєстрації. Рішення набрало законної сили (а.с. 128-129).

Згідно Довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб станом на 29 березня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає.

Крім того, згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 03 червня 2021 року встановлено, що на час обстеження сім`я ОСОБА_13 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 дійсно фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 без реєстрації, на підтвердження чого також надано Акт обстеження за участю та підписами сусідів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (а.с.134-137).

При цьому суд не приймає до уваги відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції від 06 травня 2021 року № 480/4 та від 29 червня 2021 року № 793/4, а також відповідь Центру надання адміністративних послуг Слобожанської селищної ради від 31 травня 2021 року № 64 та від 11 червня 2021 року № 76, оскільки надані відповіді є суперечливими одна до одної, що унеможливлює суд встановити дійсні фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи. (а.с. 30, 34, 36, 38).

При цьому згідно відповіді на адвокатський запит від 23 лютого 2022 року №60 Комунального підприємства «Керуюча компанія «перспектива» Слобожанської селищної ради» та відповіді на адвокатський запит від 18 травня 2022 року № 3-07/05/1307 виконавчого комітету Слобожанської селищної ради в розпорядженні КП «Керуюча компанія «Перспектива» відсутня копія ордеру на квартиру АДРЕСА_3 . В свою чергу, рішення про надання квартири АДРЕСА_4 та відповідний ордер для гр. ОСОБА_5 до виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району не передавались (а.с. 46, 51).

Таким чином, можна дійти висновку, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, то неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім`ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_6 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_6 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла.

Суд також не погоджується з позицією позивача, що реєстрація неповнолітнього ОСОБА_2 здійснювалася відповідно до наказу МВС України №321 від 13 квітня 2012 року, оскільки згідно відомостей про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_6 , дані про дитину ОСОБА_2 були внесені до відомостей 28 лютого 2012 року, тобто тоді коли вказаний Наказ ще не було прийнято.

Відповідно до Акту приймання-передачі електронного носія з відомостями державного реєстру виборців територіальної громади від 29 листопада 2016 року відділ ведення ДРВ Дніпровської РДА передав виконавчому комітету Слобожанської селищної ради диск CD-R/DVD-R №2/12240-2016, що містять відомості державного реєстру виборців про громадян жителів Слобожанської (Ювілейної) селищної громади Дніпропетровської області. Малолітня дитина ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 не значився.

При цьому суд підтримує позицію відповідача, що оскільки ОСОБА_6 визнано батьком малолітнього ОСОБА_2 лише 09 грудня 2021 року, позивач не могла зареєструвати свого малолітнього сина з ОСОБА_6 , адже станом на 28 лютого 2012 року він не був батьком дитини.

Суд також погоджується з позицією відповідача, що посадовою особою підрозділу ДМУ у Дніпропетровській області не могло бути внесено запис про дитину 28 лютого 2012 року, оскільки працівниками територіального підрозділу 30 липня 2012 року було отримано відповідні штампи для здійснення функції реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб та, на виконання вимог наказу МВС України від 17 липня 2012 року «Про функціонування ДМС», з 01 серпня 2012 року розпочалось приймання заяв громадян про реєстрацію місця проживання. Ведення територіальними підрозділами ГУ ДМС у Дніпропетровській області реєстраційних обліків у вигляді відомостей про реєстрацію місця проживання особи розпочато з січня 2013 року після вступу в дію Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджених наказом МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077, який втратив чинність 26 січня 2018 року. Відповідні повноваження у територіального підрозділу на здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виникли лише з 01 серпня 2012 року, а відповідний бланк документу було отримано територіальним підрозділом лише з 22 листопада 2012 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у позовній заяві, оскільки позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження позовних вимог. Одночасно суд вважає, що відмова у вселенні малолітньої дитини ОСОБА_2 до спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , не буде порушувати Конвенцію про захист прав дітей, так як відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Тобто батьки повинні піклуватися про своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей та забезпечити їх житлом, що визначено ст.8 Закону України «Про охорону дитинства».

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) п батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Згідно зі статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності- відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, то неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім`ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_6 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_6 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла.

Проте, необхідно зазначити, що оскільки ОСОБА_6 визнано батьком малолітнього ОСОБА_2 лише 09 грудня 2021 року, позивач не могла зареєструвати свого малолітнього сина з ОСОБА_6 , адже станом на 28 лютого 2012 року він не був батьком дитини.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

При таких обставинах апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Довгопола Олена Олексіївна залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 17.12.2024 року.

Судді: