Постанова

від 03.12.2007 по справі 47/361-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2007 р.                                                         

Справа № 47/361-07 

Колегія суддів у складі:

головуючого-судді - Могилєвкін Ю.О., суддів -Пушай В.І., Плужник

О.В.

при секретарі - Гудкової І.В.

за

участю представників сторін:

позивача -не з'явився

відповідача -Кручин Л.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3061Х/3-7)

на рішення господарського суду Харківської області від 17.09.07 по справі №

47/361-07

за позовом СПД-ФО ОСОБА_1, м. Черкаси

до  ТОВ "Станк", м.

Харків

про

стягнення 24058,70 грн., -

встановила:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з ТОВ "Станк"

на свою користь 20604 грн. основного боргу; 3% річних в сумі 364,1 грн.; інфляційні

в сумі 1030,20 грн.; 10% штрафу в сумі 2060,4 грн. -разом 24058,7 грн., а також

240,6 грн. та 118 грн. на відшкодування судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.07 р.

(суддя Светлічний Ю.В.) по справі № 47/361-07 позовні вимоги -задоволені.

Стягнуто з СПД ФО ОСОБА_1 на користь ТОВ "Станк" 20604 грн. основного

боргу; 3% річних в сумі 364,1 грн.; інфляційних в сумі 1030,20 грн.; 10% штрафу

в сумі 2060,4 грн., а також 240,6 грн. держмита та 118 грн. на інформаціно-технічне

забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду мотивоване з тих підстав, що

відповідачем не виконані зобов'язання щодо постачання обладнання відповідно до

вимог укладеного сторонами договору № 2.221106 від 22.11.2006 р., в зв'язку із

чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 20604 грн. основного боргу

(суми попередньої оплати); 3% річних в сумі 364,1 грн.; інфляційних в сумі

1030,20 грн. відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України; 10% штрафу

в сумі 2060,4 грн. згідно п.4.2 договору, а також 240,6 грн. держмита та 118

грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу бгрунтовані і

підлягають задоволенню.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується,

просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні

позовних вимог.

В підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі,

відповідач вказує на те, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду

України, що викладені в п. 1 постанови від 29.12.76 р. N11 "Про судове

рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у

відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до

даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю

відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про

встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і

підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає

зазначеним вимогам, оскільки під час судового розгляду судом не було здійснено

всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції

встановив факт того, що між сторонами по справі було укладено договір №

2.221106 від 22.11.2006р. згідно якого відповідач зобов'язався передати

позивачу товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити обладнання на умовах

передбачених даним договором. Також, судом встановлено, що відповідачем

23.11.2006 р. була сплачена вартість товару в розмірі 20604,00 грн. на підставі

виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-221106/1. Зазначені фактичні

обставини відповідач вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи

та не оспорюються сторонами.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги

позивача, щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості, пені, 3%

річних та інфляційних, посилається на порушення зобов'язання з боку відповідача

- невиконання умов договору щодо доставки товару згідно з п. 3.1. договору.

З таким висновком суду першої інстанції відповідач не згоден,

вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи виходячи з

наступного.

На виконання умов договору відповідачем був придбаний прес

механічний потужністю 100 тон, модель КД 2330, інв. НОМЕР_1, б/в. Відповідачем

був здійснений капітальний ремонт та налагодження цього пресу.

07 грудня 2006р., на підставі договірних відносин з АТЗТ „СТ

Транспорт" (далі - перевізник) та заявки на перевезення (Додатки 3, 4)

зазначений прес із супровідними документами (акт приймання-передачі, видаткова

накладна, технічна документація на обладнання) був переданий перевізнику для доставки

на адресу позивача. В той же день, в процесі транспортування пресу, за участі

автомобіля перевізника сталась дорожньо-транспортна пригода в результаті якої

прес зазнав незначного пошкодження, а саме - була пошкоджена опорна лапа, що не

вплинуло на робочий стан обладнання. Однак, позивач відмовився приймати товар,

незважаючи на те, що технічний стан поставленого обладнання відповідав умовам

договору. Відповідач здійснив ремонт обладнання, однак позивач також відмовився

його отримувати.

Згідно усної домовленості між сторонами, відповідач придбав для

позивача інший прес механічний потужністю 100 тон, модель КД 2330, зав.

НОМЕР_2, б/в.

20 липня 2007р. цей прес був демонтований та готовий до

відвантаження, але позивач знов відмовився його приймати. Слід зазначити, що у

відповідача зберігаються два преси механічних, які відповідають умовам

договору, та які готові до відвантаження на адресу позивача.

Згідно ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний

прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або

має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний

вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його

боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором

або актами цивільного законодавства.

Однак, відповідач вважає, що позивач на порушення зазначеної

правової норми, а також п.1.1. договору позивач безпідставно відмовився

прийняти обладнання та не вчинив зі свого боку жодної дії, необхідної для забезпечення

передання та одержання товару.

Також, відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду на те,

що п. 3.3. договору встановлено, що право власності на обладнання переходить до

покупця в момент надходження 100% оплати на рахунок продавця при фактичному

отриманні обладнання та підписання актів приймання-передачі. Таким чином,

враховуючи те, що позивач безпідставно відмовився від прийняття обладнання та

підписання акту приймання-передачі, відповідач вважає, що згідно умов договору

до позивача перейшло право власності на відповідне обладнання, яке зберігається

на підприємстві відповідача.

Крім того, як зазначає скаржник, суд першої інстанції, дійшов до

висновку, щодо наявності з боку відповідача дій, які свідчать про розірвання

договору в односторонньому порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 4.2.

договору задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в

розмірі 10% від суми невиконаного договору.

З таким висновком суду відповідач також не згоден, вважає, що з

боку відповідача виконані всі дії, спрямовані на належне виконання своїх

зобов'язань за договором.

Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання

договору учиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або

розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із

звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1,2,3,4 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна

та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не

допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору,

яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати

пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала

пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після

одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У

разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі

неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,

заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п. 6.1. договору, строк дії договору встановлений

сторонами до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Умовами укладеного між сторонами договору не передбачено

розірвання та відмови від цього договору в односторонньому порядку.

Ні позивач, ні відповідач не звертались один до одного на підставі

зазначених правових норм з пропозицією щодо розірвання договору в

односторонньому порядку, доказів такого звернення позивач до суду першої

інстанції не надавав, навпаки, 05.09.2007р. відповідач направив позивачу у

відповідь на його претензію від 13.07.2007р. лист, в якому зазначив про

готовність зі свого боку виконати зобов'язання щодо доставки обладнання.

(Додаток 5). Також, оскільки позивач не звертався до суду першої інстанції з

вимогою щодо розірвання договору, така вимога не розглядалась судом і рішення

по справі було винесено без урахування того, що договір не розірвано і, на

погляд відповідача, він є діючим і на сьогодні.

Отже, враховуючи те, що позивач неодноразово відмовляється від

виконання свого обов'язку щодо прийняття обладнання, відповідач вбачає саме в

діях позивача односторонню відмову від виконання зобов'язань за договором.

Також, відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду на те,

що з метою укладення договору, відповідачем були надані позивачу для підписання

та відповідного оформлення два екземпляри підписаного відповідачем проекту

договору та рахунок-фактура № СФ-221106/1 для оплати обладнання. Однак,

позивач, на порушення ч.1, 3 ст. 181 Господарського кодексу України, не

повернув відповідачу оформлений екземпляр договору на підтвердження прийняття

пропозиції укладення договору, який і до цього часу у відповідача відсутній.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим

і просить залиши його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свого

представника в судове засідання позивач не направив, хоча належним чином був

повідомлений про час і місце розгляду 

справи. Додатково позивачем надіслано до справи оригінал поштового

повідомлення про вручення відповідачу претензії з відмовою від договору.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази

по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги

в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до

висновку про зміну рішення місцевого господарського суду та часткове

задоволення апеляційної з наступних підстав.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу

України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне

застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне

застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або

зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття

неправильного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим

господарським судом, між сторонами по справі було укладено договір № 2.221106

від 22.11.2006р. згідно якого відповідач зобов'язався передати позивачу товар,

а позивач зобов'язався прийняти та оплатити обладнання на умовах передбачених

даним договором. Також, судом встановлено, що відповідачем 23.11.2006 р. була

сплачена вартість товару в розмірі 20604,00 грн. на підставі виставленого

відповідачем рахунку-фактури № СФ-221106/1.

Зазначені фактичні обставини скаржник (відповідач по справі)

вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи та не оспорюються

сторонами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу

України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог п. 3.1. договору № 2.221106 від 22.11.2006 р.,

укладання котрого не заперечують сторони, відповідач зобов'язався здійснити

демонтаж та відвантаження обладнання позивачу за свій рахунок та своїм

транспортом протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання 100% оплати за

обладнання.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що право власності на

обладнання переходить до покупця в момент надходження 100% оплати на рахунок

продавця при фактичному отриманні обладнання та підписання актів

приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано

будь-яких доказів, щодо постачання позивачу обладнання у встановлений договором

строк, після отримання попередньої оплати. Також, відповідачем не надано

доказів узгодження сторонами іншого строку постачання обладнання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим

для виконання сторонами.

Ст.663

Цивільного кодексу України зобов'язує продавця (відповідача) передати покупцю

товар у строк, встановлений договором.

      Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 693 Цивільного

кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару,

не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання

оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої

оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня,

коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або

повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений

обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня

одержання цієї суми від покупця.

Надсилаючи відповідачеві претензію та заявляючи позов, про

повернення попередньої оплати, позивач правомірно скористався своїм правом,

передбаченим ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, в зв*язку з чим рішення

суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача

20604,00 грн. попередньої оплати законне та обґрунтоване і підлягає залишенню

без змін, а апеляційна скарга в цій частині - без задоволення.

      Вимоги в частині

стягнення з відповідача інфляційних та річних згідно вимог ст. 625 Цивільного

кодексу України не правомірні, оскільки вимоги про повернення попередньої

оплати, тобто безпідставно отриманих грошових коштів, не є порушенням з боку

відповідача грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, котре за договором він

на себе не приймав.

Відповідальність, тобто нарахування процентів за безпідставне

користування чужими грошовими коштами, передбачена ст. 536 Цивільного кодексу

України.

Вимоги про стягнення нарахованих процентів, згідно ст.536 ЦК

України, позивачем в позові не заявлялись та не були предметом розгляду справи.

   Також, неправомірне і

рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь

позивача штрафу в розмірі 2060,40 грн. відповідно до вимог п. 4.2 договору,

оскільки зазначений пункт договору, передбачає сплату штрафу в розмірі 10%  винною стороною у випадку розірвання договору

в односторонньому порядку.

    Доказів того, відповідач

був ініціатором та надсилав вимоги про розірвання договору до матеріалів справи

не надано.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині

стягнення 3% річних у розмірі 364,10 грн. та інфляційних у розмірі 1030,20 грн.

підлягає скасуванню. Таким чином, рішення в частині стягнення штрафу в розмірі

2060,40 грн. також підлягає скасуванню.

      Керуючись ст.ст.536,

526, 530, 625, 629, 663, 693  Цивільного

кодексу України, ст.ст. 33, 35, 49, 99, 101, п.п. 2, 4 ст. 103, п.1 ст. 104,

ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

                                                   постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського

суду Харківської області від 17.09.2007 р. по справі № 47/361-07 змінити.

Рішення в частині стягнення 3% річних у розмірі 364,10 грн.,  інфляційних у розмірі 1030,20 грн., штрафу у

розмірі 2060,40 грн. та 34,56 грн. держмита скасувати та в позові в цій частині

відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.  

         Головуючий суддя                                                            

Могилєвкін Ю.О.

                                  судді                                                            

Пушай В.І.

Плужник О.В.

     Повний текст постанови підписаний 03.12.2007

року.