Постанова

від 24.07.2024 по справі 904/1504/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1504/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від скаржника: Маньковський В.Л., представник Дніпровської міської ради;

відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 року у справі №904/1504/24 (суддя Дупляк С.А.)

за позовом Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Д. Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТЕК" (Україна, 52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, місто Підгородне, вул.Партизанська, будинок 119, ідентифікаційний код 36166733)

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до господарського суду з позовною заявою від 20.03.2024 року за вих. №7/11-378 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТЕК" про стягнення 649 450,62 грн., набутих без достатньої правової підстави внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

З метою забезпечення позову позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд накласти арешт на нерухоме майно ТОВ "АКТЕК", а саме: на нежитлову будівлю, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20941941, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Єсеніна, 82, до набрання рішенням по справі законної сили на нерухоме майно ТОВ "АКТЕК", а саме: на нежитлову будівлю, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20941941, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Єсеніна, 82.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 року у справі №904/1504/24 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

- позивач фактично посилається на можливість відчуження відповідачем майна, яке йому належить, однак, не обґрунтовує того, що у разі можливого задоволення позову відповідач не зможе погасити заборгованість за рахунок наявних у нього грошових коштів;

- наявність у відповідача нерухомого майна не вказує про намір відповідача відчужити його з метою уникнення виконання зобов`язання;

- саме посилання позивача, що між сторонами існує спір, не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що:

- між сторонами існує спір щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності правовстановлюючих документів в розмірі 649 450,62 грн, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості;

- оскільки предметом спору є стягнення орендної плати, накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, який на праві приватної власності належтть ТОВ "АКТЕК", мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача не ускладнюючи його господарську діяльність;

- за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 року у справі №905/446/22).

Скаржник вважає, що суд не врахував, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

Просить скасувати оскаржувану ним ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідач по справі відзив на апеляційну скаргу не надав, участь свого представника у судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача 649 450,62 грн., набутих без достатньої правової підстави внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Також позивач подав суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд накласти арешт на нерухоме майно ТОВ "АКТЕК", а саме - нежитлову будівлю, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20941941, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Єсеніна, 82, до набрання рішенням по справі законної сили.

В обґрунтування заяви посилався на те, що накладення арешту на майно відповідача є для позивача додатковою гарантією того, що рішення у разі задоволення позову буде виконано.

Позивач зазначав суду, що:

- виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості;

- заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову;

- обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;

- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог;

- у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

На думку колегії суддів суд обґрунтовано відмовив у задоволенні сказаної заяви. До таких висновків колегія суддів дійшла в силу наступного:

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладання арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливить таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Тобто, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий або майбутній позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й з мотивів неможливості чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч. 2 ст. 137 ГПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка ефективності заходу забезпечення позову здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник і майнових наслідків заборони відповідачеві та/або іншими особам вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяє зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Так, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Судом у даному випадку повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Європейський суд з прав людини у справі Горнсбі проти Греції наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 Конституційний Суд України також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як вірно зазначив суд в оскаржуваній ухвалі, за приписами ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 4 ст. 139 ГПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Отже, з положень ч. 4 ст. 139 ГПК України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

На думку колегії суддів суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Подібні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 16.02.2021 року у справі №910/16866/20, від 20.07.2021 року у справі №904/1933/21, від 15.04.2021 року у справі №910/16370/20.

Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення боржником дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з кредитором, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення боржника від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Господарський суд встановив, що позивач у поданій заяві посилається виключно на те, що оскільки предметом спору є стягнення орендної плати, накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, який на праві приватної власності належить ТОВ "АКТЕК", мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність.

Тобто, позивач посилається на можливість відчуження відповідачем майна, яке йому належить.

Однак, такі доводи жодним чином не обґрунтовують того, що у разі можливого задоволення позову відповідач не зможе погасити спірну заборгованість за рахунок наявних у нього коштів.

Наявність у власності відповідача нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20941941, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Єсеніна, 82, жодним чином не вказує на наявність наміру відповідача вказане майно відчужити з метою уникнення виконання зобов`язання щодо стягнення безпідставно набутих 649 450,62 грн внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Інших доказів, які б могли підтвердити припущення позивача щодо наміру відповідача уникнути відповідальності щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, матеріали справи не містять.

Саме лише посилання позивача на те, що між сторонами існує спір, не є обставиною, яка доводить необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Більш того, заявник не вказує, які саме дії відповідач фактично вчинив, а також того, що такі дії можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, які заявлені позивачем.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що саме лише посилання у заяві позивача на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Таким чином, звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Зокрема, заявник не надав жодних доказів того, що майно на момент ухвалення та виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, може зникнути або зменшитись.

Дослідивши надані суду докази та обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно вказав на їх необґрунтованість, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того факту, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. Наведене є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Посилання апелянта на правові висновки, які викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2023 року у справі №905/448/22, колегія суддів не вважає достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Позивачем не з`ясовано, чи наявні у відповідача грошові кошти, за рахунок яких можливо виконання рішення суду у даній справі. Клопотання про накладення арешту саме на грошові кошти, що безпосередньо стосується предмету спору, позивач не заявляв.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи оскаржуваної ухвали апелянт не спростував. Апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.

Ухвалу слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2024 року у справі №904/1504/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.09.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков