Рішення

від 16.09.2024 по справі 910/7639/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2024Справа № 910/7639/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є»

до фізичної особи підприємця Михайлова Сергія Олександровича

про стягнення 1 310 228, 83 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи підприємця Михайлова Сергія Олександровича (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 310 228,83 грн, з яких: 780 000, 00 грн сума попередньої оплати, 56 174, 27 грн інфляційні втрати, 33 499, 71 грн 3% річних та 440 554, 85 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 655, 662, 693, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193, 230, 265 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки № 020123-1/Ф від 02.01.2023, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Разом з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми стягнення в розмірі 1 310 228,83 грн, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 відкритому в АТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у задоволені заяви позивача про забезпечення позову відмовлено, з підстав наведених в ухвалі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/7639/24, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

19.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він частково заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на те, що позивачем до подачі позову не надсилалось жодних вимог до відповідача про відмову від договору та повернення попередньої оплати за товар. Вказує, що позивачем пропущений строк спеціальної позовної давності в частині стягнення пені, а порушення строків поставки товару є негрошовим зобов`язанням, у зв`язку з чим, вимогу про стягнення пені вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Також разом із відзивом від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Крім того, відповідач просить суд поновити строк на подачу відзиву та на подачу заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подачу відзиву, оскільки останнім такий строк пропущено не було та залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з підстав зазначених в ухвалі.

26.07.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) в розумний строк, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

02.03.2023 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник) було укладено договір поставки № 020123-1/Ф (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити генератори Ford 7,5 кВа / 6 кВт (надалі - товар) у повному об`ємі на умовах і в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору, за замовленням покупця, постачальник може поставляти товар окремими партіями в кількості та асортименті, визначених сторонами у додатках до цього договору - специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору.

Пунктом 2.3. договору сторони передбачили, що оплата товару здійснюється на умовах 100 % передплати.

Відповідно до п. 3.1. договору, строк поставки товару складає 3 робочих дні, за умови виконання п. 2.3. договору.

Згідно з п. 5.4. договору, факт передачі товару та всіх необхідних документів на нього оформлюється шляхом підписання двохстороннього акту прийому-передачі товару та видаткової накладної, який підписується сторонами після здійснення фактичної поставки товару на склад. Датою передачі товару вважається дата підписання сторонами вказаного акту та накладної.

Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. договору передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар у строк, встановлений цим договором.

Відповідно до п. 7.6. договору, у випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент вчинення порушення, від суми непоставленого товару за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.1. і п. 9.2. договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2023, але будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. За домовленістю сторін дія договору може бути продовжена.

Специфікацією (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю та вартість товару.

Так, відповідно до вказаної вище специфікації, сторони погодили, що поставляються генератори Ford 7,5 кВа / 6 кВт (бензин) в кількості 30 шт., ціною за одиницю без ПДВ - 65 000, 00 грн, вартістю без ПДВ - 1 950 000, 00 грн.

Дана специфікація підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

02.01.2023 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару № 39 на суму 1 950 000, 00 грн.

На виконання п. 2.3. договору, позивачем 02.01.2023 перераховано на рахунок відповідача передоплату за товар в розмірі 1 950 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 32090 від 02.01.2023.

У свою чергу, відповідачем частково поставлено товар, а саме в загальній кількості 18 шт. на суму 1 170 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 3 від 04.01.2023 на поставку генераторів в кількості 2 шт. на суму 130 000, 00 грн;

- № 4 від 06.01.2023 на поставку генераторів в кількості 7 шт. на суму 455 000, 00 грн;

- № 5 від 09.01.2023 на поставку генераторів в кількості 3 шт. на суму 195 000, 00 грн;

- № 6 від 12.01.2023 на поставку генераторів в кількості 6 шт. на суму 390 000, 00 грн.

Отже, непоставленим залишається товар у кількості 12 шт. на суму 780 000, 00 грн, що визнається обома сторонами.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки у частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 780 000, 00 грн суми попередньої оплати, 56 174, 27 грн інфляційних втрат, 33 499, 71 грн 3% річних та 440 554, 85 грн пені.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи, а саме платіжною інструкцією № 32090 від 02.01.2023, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми передоплати за товар у розмірі 1 950 000, 00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1. договору, строк поставки товару складає 3 робочих дні, за умови виконання п. 2.3. договору.

Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. договору передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар у строк, встановлений цим договором.

Отже, враховуючи дату здійснення позивачем попередньої оплати - 02.01.2023 + 3 робочих дні, товар мав бути поставлений до 05.01.2023 включно.

У свою чергу, відповідачем частково поставлено товар, а на суму 1 170 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи, а тому непоставленим залишається товар на суму 780 000, 00 грн, що визнається обома сторонами та, в зв`язку з чим, відповідно до положень ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що «вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки».

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 06.01.2023.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів у розмірі 780 000, 00 грн матеріали справи не містять.

При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на те, що позивачем до подачі позову не надсилалось жодних вимог до відповідача про відмову від договору та повернення попередньої оплати за товар, оскільки ні договором, ні законом не передбачено обов`язковості такого звернення.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 780 000, 00 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 780 000, 00 грн попередньої оплати.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 33 499, 71 грн за період з 12.01.2023 по 17.06.2024 та 56 174, 27 грн інфляційних втрат за період з січня 2023 року по травень 2024 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 56 174, 27 грн за період з січня 2023 року по травень 2024 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 33 499, 71 грн за період з 12.01.2023 по 17.06.2024, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 440 554, 85 грн пені за загальний період з 12.01.2023 по 17.06.2024.

Відповідно до п. 7.6. договору, у випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент вчинення порушення, від суми непоставленого товару за кожний день прострочення.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд зазначає, що при розрахунку розміру пені позивачем не враховано ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та нараховано пеню понад шестимісячний строк.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені за загальний період з 12.01.2023 по 06.07.2023 (оскільки у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати з 06.01.2023), з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу, встановив що розмір пені за вказаний період складає 188 054, 79 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог про стягнення неустойки (пені) спеціальної позовної давності в один рік, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 19.06.2024, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, а з урахуванням того, що строк позовної давності, в зв`язку з карантином, а пізніше, в зв`язку з введенням воєнного стану, був продовжений, позов про стягнення пені пред`явлений в межах спеціального строку позовної давності, а тому клопотанням відповідача про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 780 000, 00 грн попередньої оплати, 56 174, 27 грн інфляційних втрат, 33 499, 71 грн 3% річних та 188 054,79 грн пені.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця Михайлова Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» (01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 3, літера А, ідентифікаційний код 35393560) 780 000 (сімсот вісімдесят тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати, 56 174 (п`ятдесят шість тисяч сто сімдесят чотири) грн 27 коп. інфляційних втрат, 33 499 (тридцять три тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) грн 71 коп. 3% річних, 188 054 (сто вісімдесят вісім тисяч п`ятдесят чотири) грн 79 коп. пені та 15 865 (п`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 93 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань