Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/7639/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа№ 910/7639/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.01.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Михайлова Сергія Олександровича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.09.2024

у справі №910/7639/24 (суддя Я.А. Карабань)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є»

до Фізичної особи - підприємця Михайлова Сергія Олександровича

про стягнення 1 310 228, 83 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Михайлова Сергія Олександровича про стягнення 1 310 228, 83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки № 020123-1/Ф від 02.01.2023, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/7639/24 позов задоволено частково.

Присуджено до сятгнення з Фізичної особи підприємця Михайлова Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» 780 000, 00 грн попередньої оплати, 56 174, 27 грн інфляційних втрат, 33 499, 71 грн 3% річних, 188 054, 79 грн. пені та 15 865, 93 грн судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить частково скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» до Фізичної особи - підприємця Михайлова Сергія Олександровича про стягнення пені відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що позивачем був пропущений строк позовної давності для подачі позовної заяви до суду про стягнення пені, про що відповідачем було заявлено у відзиві на позовну заяву під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, відповідач звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного саме грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, проте позивач просить стягнути пеню за порушення не грошового зобов`язання, а саме за порушення строку поставки товару. Отже, на думку відповідача, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення пені з боку відповідача, не застосувавши вищезазначені норми Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 14.01.2025 представники сторін не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 07.11.2024 та 10.12.2024) до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є».

При цьому, 13.01.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистему «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Також в матеріалах справи містяться конверти з копіями ухвал суду апеляційної інстанції від 07.11.2024 та 10.12.2024, яка надсилалась Фізичній особі - підприємцю Михайлову Сергію Олександровичу за адресою, що вказана як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі: АДРЕСА_1 , причиною повернення зазначено «за закінченням терміну зберігання».

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Разом з цим, 13.01.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Фізичної особи - підприємця Михайлова Сергія Олександровича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи останнє тим, що відповідач не має можливості прийняти участь у розгляді даної справи у зв`язку з запланованим відрядженням.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частина 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, визначає порядок розгляду апеляційної скарги та встановлює, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

За вищенаведених обставин справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 02.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Є» (надалі - покупець) та Фізичною особою - підприємцем Михайловим Сергієм Олександровичем (надалі - постачальник) було укладено договір поставки № 020123-1/Ф (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити генератори Ford 7,5 кВа / 6 кВт (надалі - товар) у повному об`ємі на умовах і в порядку, визначеному цим договором.

Умовами договору сторони передбачили таке.

За замовленням покупця, постачальник може поставляти товар окремими партіями в кількості та асортименті, визначених сторонами у додатках до цього договору - специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору (пункт 1.2).

Оплата вартості товару здійснюється на умовах 100 % передплати (пункт 2.3).

Строк поставки товару складає 3 робочих дні, за умови виконання п. 2.3. договору (пункт 3.1).

Факт передачі товару та всіх необхідних документів на нього оформлюється шляхом підписання двохстороннього акту прийому-передачі товару та видаткової накладної, які підписуються сторонами після здійснення фактичної поставки товару на склад. Датою передачі товару вважається дата підписання сторонами вказаного акту та накладної (пункт 5.4).

Постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар у строк, встановлений цим договором (підпункт 6.2.1 пункту 6.2).

У випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент вчинення порушення, від суми непоставленого товару за кожний день прострочення (пункт 7.6).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2023, але будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1).

За домовленістю сторін дія договору може бути продовжена (пункт 9.2).

Специфікацією (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю та вартість товару.

Так, відповідно до вказаної вище специфікації, сторони погодили, що поставляються генератори Ford 7,5 кВа / 6 кВт (бензин) в кількості 30 шт., ціною за одиницю без ПДВ - 65 000, 00 грн, вартістю без ПДВ - 1 950 000, 00 грн.

Дана специфікація підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

02.01.2023 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару №39 на суму 1 950 000, 00 грн.

На виконання п. 2.3. договору позивачем 02.01.2023 перераховано на рахунок відповідача передоплату за товар в розмірі 1 950 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №32090 від 02.01.2023.

У свою чергу, відповідачем частково поставлено товар, а саме в загальній кількості 18 шт. на суму 1 170 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 3 від 04.01.2023 на поставку генераторів в кількості 2 шт. на суму 130 000, 00 грн;

- № 4 від 06.01.2023 на поставку генераторів в кількості 7 шт. на суму 455 000, 00 грн;

- № 5 від 09.01.2023 на поставку генераторів в кількості 3 шт. на суму 195 000, 00 грн;

- № 6 від 12.01.2023 на поставку генераторів в кількості 6 шт. на суму 390 000, 00 грн.

Отже, непоставленим залишається товар у кількості 12 шт. на суму 780 000, 00 грн, що визнається обома сторонами.

За таких обставин, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки у частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 780 000, 00 грн суми попередньої оплати, 56 174, 27 грн інфляційних втрат, 33 499, 71 грн 3% річних та 440 554, 85 грн пені.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

За приписами 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи та надані сторонами докази підтверджують обставини того, що між сторонами укладено договір, що за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи, а саме платіжною інструкцією №32090 від 02.01.2023, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми передоплати за товар у розмірі 1 950 000, 00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3.1. договору строк поставки товару складає 3 робочих дні, за умови виконання п. 2.3. договору.

Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. договору передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар у строк, встановлений цим договором.

Отже, враховуючи дату здійснення позивачем попередньої оплати - 02.01.2023 + 3 робочих дні, товар мав бути поставлений до 05.01.2023 включно.

Разом з цим, відповідачем частково поставлено товар, на суму 1 170 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи, а тому непоставленим залишається товар на суму 780 000, 00 грн, що визнається обома сторонами та, в зв`язку з чим, відповідно до положень ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Згідно з частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

За приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В силу частини 4 статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Відповідно до частини 2 статті 695 Цивільного кодексу України якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що «вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки».

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 06.01.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів у розмірі 780 000, 00 грн матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 780 000, 00 грн попередньої оплати.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 33 499, 71 грн за період з 12.01.2023 по 17.06.2024 та 56 174, 27 грн інфляційних втрат за період з січня 2023 року по травень 2024 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 33 499, 71 грн за період з 12.01.2023 по 17.06.2024 трьох процентів річних та 56 174, 27 грн за період з січня 2023 року по травень 2024 року інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Крім того, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 440 554, 85 грн пені за загальний період з 12.01.2023 по 17.06.2024.

Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексуУкраїни штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.6. договору, у випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент вчинення порушення, від суми непоставленого товару за кожний день прострочення.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами статтей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексуУкраїни штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями частини 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд першої інстанції зазначено, що при розрахунку розміру пені позивачем не враховано частину 6 статті 232 Господарського кодексу України та нараховано пеню понад шестимісячний строк.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 188 054, 79 грн за період часу з 12.01.2023 по 06.07.2023 на підставі здійсненого судом першої інстанції розрахунку розміру пені.

Крім того, в свої апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що позивачем був пропущений строк позовної давності для подачі позовної заяви до суду про стягнення пені, про що відповідачем було заявлено у відзиві на позовну заяву під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 19.06.2024, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, а з урахуванням того, що строк позовної давності, в зв`язку з карантином, а пізніше, в зв`язку з введенням воєнного стану, був продовжений, позов про стягнення пені пред`явлений в межах спеціального строку позовної давності.

Таким чином, твердження відповідача, що позивачем був пропущений строк позовної давності для подачі позовної заяви до суду про стягнення пені, відхиляються як безпідставні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/7639/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Михайлова Сергія Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/7639/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/7639/24 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7639/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 20.01.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська