Рішення

від 13.09.2024 по справі 910/7789/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2024Справа № 910/7789/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ»

до Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком»

про стягнення 140 299,93 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» до Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» про стягнення 140 299,93 грн, з яких: 94 824,00 грн основного боргу, 37 374,97 грн інфляційних втрат та 8 100,96 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставленого позивачем товару за договором, укладеним у спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.06.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7789/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

16.07.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

17.07.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла відповідь на відзив.

23.07.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.07.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшли:

- клопотання про призначення почеркознавчої експертизи;

- клопотання про витребування доказів.

05.08.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи та клопотання про витребування доказів.

Так, відповідач у клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи просить на вирішення експертизи поставити такі питання:

« 1. Чи виконаний підпис у полях «Керівник підприємства» та «Головний бухгалтер» на довіреностях ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком» № 782 від 23.07.2021, № 783 від 23.07.2021, № 784 від 23.07.2021, № 785 від 23.07.2021 Генеральним директором ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком» Білопупом Олександром Володимировичем?

2. Чи виконаний підпис у полях «Від постачальника*» на видаткових накладних № ЦСП8347 від 28.07.2021, № ЦСП8325 від 28.07.2021, № ЦСП7846 від 28.07.2021, № ЦСП8262 від 28.07.2021, № ЦСП8039 від 28.07.2021, № ЦСП8667 від 28.07.2021, № ЦСП8883 від 28.07.2021, № ЦСП 8664 від 28.07.2021, № ЦСП8882 від 28.07.2021 однією і тією ж особою?».

В обґрунтування необхідності призначення почеркознавчої експертизи відповідач зазначав, що призначення такої експертизи спрямоване на підтвердження справжності підписів на вищевказаних документах, оскільки обставини щодо підписання Генеральним директором ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком» Білопупом Олександром Володимировичем довіреностей № 782 від 23.07.2021, № 783 від 23.07.2021, № 784 від 23.07.2021, № 785 від 23.07.2021 відповідач заперечує, а також ставить під сумнів виконання підпису на видаткових накладних, наданих в матеріали справи позивачем, в графі «Від постачальника*» різними особами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у задоволенні клопотань відповідача про призначення почеркознавчої експертизи та про витребування доказів відмовлено з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» (надалі - ТОВ «СП УДТ», позивач) здійснило поставку товару Приватному акціонерному товариству «Київська будівельна компанія «Київбудком» (надалі - ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком», відповідач) на загальну суму 94 824,00 грн, на підтвердження чого в матеріали справи надано видаткові накладні:

- від 28.07.2021 № ЦСП8039 на суму 12 089,70 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8262 на суму 230,48 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП7846 на суму 46 783,14 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8325 на суму 14 038,58 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8883 на суму 401,70 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8667 на суму 18 600,00 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8882 на суму 919,40 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8664 на суму 539,80 грн;

- від 28.07.2021 № ЦСП8347 на суму 1 221,20 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідачем, як замовником товарів, поставлених за вищевказаними накладними, не здійснено своєчасних розрахунків за ці товари, у зв`язку з чим позивач звертався до відповідача з претензією від 14.05.2024 № 33. Оскільки вказану претензію залишено відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому, крім суми заборгованості у розмірі 94 824,00 грн, заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 37 374,97 грн та 3% річних у розмірі 8 100,96 грн за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав підписання наданих видаткових накладних від 28.07.2021 з боку відповідача особою, яка не була уповноважена генеральним директором Білопупом О.В. на вчинення дій від імені ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком». Так, відповідач заперечує обставини підписання генеральним директором ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком» Білопупом О.В. довіреностей від 23.07.2021 №№ 782, 783, 784, 785, якими було уповноважено виконроба ОСОБА_1 на отримання від позивача товарів. Крім того, відповідач зазначає, що надані видаткові накладні в графі «Від постачальника*» містять зазначення про їх підписання різними особами, однак візуально підписи таких осіб ідентичні, що дає підстави вважати про їх виконання однією особою.

Позивач у відповіді на відзив проти зазначених доводів відповідача заперечував та додатково на підтвердження господарських операцій за видатковими накладними від 28.07.2021 надав податкові накладні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 202, 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, на підтвердження наявності у відповідача боргу перед позивачем за поставлений останнім товар в матеріали справи надано видаткові накладні від 28.07.2021, які підписано представниками сторін. Водночас, відповідач факт підписання таких накладних заперечував, вказуючи, що товар за вказаними видатковими накладними ним не отримувався, а генеральний директор Білопуп О.В. не видавав та не підписував довіреностей від 23.07.2021 №№ 782, 783, 784, 785, відповідно до яких виконроб ОСОБА_1 отримав товар за спірними видатковими накладними.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, у ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх повноважень.

Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент підписання первинних документів.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Первинні документи можуть бути не прийняті судом у якості належних та допустимих доказів із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Для вирішення питання щодо підписання первинних документів неуповноваженою особою, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру виконання договору, на підставі якого були оформлені спірні документи.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 658/580/16-ц, від 30.01.2019 у справі №127/7798/17, від 11.09.2019 у справі № 466/9251/13-ц, від 28.05.2020 у справі №608/969/13-ц.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України)

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).

Згідно із положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час оформлення відповідних накладних):

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст. 1);

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (в редакції, чинній на час оформлення відповідних накладних):

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший п. 2.1.);

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абзац другий п. 2.1.);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший п. 2.4.);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший п. 2.5.);

- повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (абзац третій п. 2.5.);

- відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи (п. 2.14.);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (п. 2.15.).

Відповідно до ч. 1 ст. 58-1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення відповідних накладних) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6, 9, 10 розділу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 (в редакції, чинній на час оформлення відповідних накладних) право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних видаткових накладних та довіреностях, виданих виконробу ОСОБА_1 на отримання від ТОВ «СП УДТ» цінностей по рахункам від 14.06.2021 № 14230, від 08.07.2021 № 16646, від 14.07.2021 № 17388 та від 02.07.2021 № 16174 та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Наявність печатки на оскаржуваному правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати та/або доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, є додатковим аргументом на користь того, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку (постанова КГС ВС від 23.07.2019 № 918/780/18).

Суд зазначає, що усі визначені у цьому позові первинні документи - видаткові накладні, містять відтиск печатки ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком», при цьому, доказів можливої втрати печатки відповідачем, або її викрадення чи в інший спосіб вибуття з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, в межах даної справи не подано.

У разі наявності дефектів первинних документів та/або невизнання стороною факту постачання товару, що має місце у спірних правовідносинах, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19).

Так, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

Так, в матеріалах справи відсутні докази часткової оплати відповідачем товару за спірними видатковим накладними, втім наявні докази відображення господарських операцій по видатковим накладним від 28.07.2021 у податковій звітності.

Зокрема, суд встановив, що позивачем за спірною господарською операцією було складено та зареєстровано податкові накладні від 28.07.2021 №№ 1241, 1242, 1251, 1252, які прийняті та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв`язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникли зобов`язання по податку на додану вартість. Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною операцією відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

В свою чергу, позивачем також було надано в матеріали справи оборотно-сальдову відомість по контрагенту - ТОВ ПрАТ «Київська будівельна компанія «Київбудком», у якій містяться посилання на відповідні замовлення відповідача, загальна сума яких відповідає сумі спірних видаткових накладних від 28.07.2021, а дати таких замовлень співпадають із датами рахунків, зазначених у накладних.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем під час розгляду справи надано суду належні, допустимі та більш вірогідні докази на підтвердження заявлених позовних вимог, чим відповідачем на спростування доводів позивача.

Інші заперечення відповідача, які стосуються обставин реальності господарських операцій за видатковими накладними від 28.07.2021 судом не беруться до уваги як такі, що не підтверджуються будь-якими доказами. При цьому, суд враховує відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо осіб-підписантів від позивача при підписанні спірних видаткових накладних.

За таких обставин суд зазначає, що поданими в матеріали справи доказами у сукупності підтверджується факт здійснення операцій поставки та отримання товару відповідачем на загальну суму 94 824,00 грн.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За положеннями ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відтак, суд встановив, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором з позивачем, укладеним у спрощений спосіб, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого на момент звернення до суду у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 94 824,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Оскільки належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оплати відповідачем поставленого товару на вказану суму до матеріалів справи не подано, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Поряд із сумою основного боргу позивачем заявлено до стягнення також інфляційні втрати у розмірі 37 374,97 грн та 3% річних у розмірі 8 100,96 грн за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

За умовами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд встановив, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Отже, враховуючи наведене та ненадання відповідачем контррозрахунку таких нарахувань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 37 374,97 грн та 3% річних у розмірі 8 100,96 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Водночас, позивач просив стягнути з відповідача також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 44 029,90 грн.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 44 029,90 грн до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги від 22.03.2023 б/н, додаткову угоду до вказаного договору від 01.02.2024, додаток до договору від 17.07.2024 щодо фактично оплачених послуг згідно договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 б/н та додаткової угоди від 01.02.2024; акт наданих послуг від 10.06.2024 № 6; виписку з банку про оплату вартості послуг адвоката.

Так, судом встановлено, що представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи в Господарському суді міста Києва здійснював адвокат Поваляєв Павло Олегович на підставі ордеру серії ВС № 1287437 від 07.06.2024, який, у свою чергу, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 18.09.2023 б/н.

Таким чином, із наведеного вбачається, що позивачем до матеріалів справи було додано інший договір на правову допомогу, ніж той, що зазначений у ордері серії ВС № 1287437 від 07.06.2024, який був прийнятий судом в якості доказу на підтвердження повноважень адвоката Поваляєва П.О. із представництва інтересів ТОВ «СП УДТ» в суді.

При прийнятті вказаного ордеру в якості доказу на підтвердження повноважень адвоката Поваляєва П.О. на підписання позовної заяви від імені ТОВ «СП УДТ» судом було враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18 де Судом зазначено, що ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Чинна редакція ГПК України не вимагає надання разом з ордером договору про правничу допомогу, його копії або витягу.

Із урахуванням відсутності в матеріалах справи ордеру, який би містив посилання на долучений в матеріали справи договір про надання правової допомоги від 22.03.2023 б/н, а також договору про надання правової допомоги від 18.09.2023 б/н, суд позбавлений можливості самостійно визначити, яка правова допомога дійсно надавалась позивачу у даній справі.

Водночас, заявлений до стягнення з відповідача розмір витрат на правничу допомогу не відповідає розміру витрат, який наведений у долучених позивачем доказах (додатку до договору від 17.07.2024 щодо фактично оплачених послуг згідно договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 б/н та додаткової угоди від 01.02.2024, а також акті наданих послуг).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 44 029,90 грн через недоведеність.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» (провулок Бутишів, 10, м. Київ, 01010; ідентифікаційний код 24934463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» (бульвар Дружби народів, 9, м. Київ, 01042; ідентифікаційний код 24744047) 94 824,00 грн основної заборгованості, 37 374,97 грн інфляційних втрат, 8100,96 грн 3% річних та 3028,00 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13.09.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко