Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/4361/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/4361/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові публікації"

до Громадської організації "Антикорупційний підприємницький фронт"

про захист честі, гідності та ділової репутації юридичної особи, стягнення моральної шкоди

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Калашнік Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача Ставший В.О.

Від відповідача Воробйов Є.Л.

В судовому засіданні 09.09.2024 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукові публікації" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Антикорупційний підприємницький фронт" про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення 50000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розміщена стаття на веб-ресурсі відповідачем, не відповідає дійсності, містить недостовірну інформацію негативного характеру, щодо позивача, чим було порушено немайнове право на недоторканість ділової репутації.

Ухвалою суду від 15.04.2024 залишено позовну заяву без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

25.04.2024 від позивача надійшла заява про виправлення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2024.

Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі 910/4361/24, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначений на 03.06.2024.

09.05.2024 року через електронний суд від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує, оскільки, позивачем не доведено розповсюдження інформації саме відповідачем.

03.06.2024 року через електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги та наголошено на тому, що розповсюджувачем недостовірної інформаціє є саме відповідач.

Ухвалою суду від 03.06.2024 підготовче засідання відкладено на 17.06.2024 року.

11.06.2024 від відповідача через електронний суд надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошено, що в переважній більшості стаття містить оціночні судження, а не інформацію, яку можливо спростувати. В свою чергу, в частині поширеної інформації, вона не є недостовірною, про що свідчать, на думку відповідача, подані ним докази. Крім того, відповідач вважає, що зі спірною статті не вбачається, що вона стосується саме позивача.

17.06.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 17.06.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 04.07.2024.

В судовому засіданні 04.07.2024 оголошено перерву до 15.08.2024.

15.08.2024 від відповідача надійшло клопотання про огляд електронних доказів за їх місцезнаходженням.

В судовому засіданні 15.08.2024 оголошено перерву до 27.08.2024.

В судовому засіданні 27.08.2024 оголошено перерву до 09.09.2024.

09.09.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, з долученими доказами.

В судовому засіданні 09.09.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, з підстав, викладених в заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2022 на інформаційному ресурсі (веб-сайті) у мережі інтернет ІНФОРМАЦІЯ_17 була розміщена публікація під заголовком "Наукові публікації" чи проституція? Про шкоду валютних Скопуса і Гірша".

Позивач вказує, що розміщена в даній публікації інформація з приводу нього є недостовірною та такою, що порушує його ділову репутацію.

Зокрема позивач вказує, що наступна інформація, поширена у публікації, є недостовірною:

1. Стійке враження, що "Наукові публікації" - філія російського реселлера індійського хижацького видавництва…

2. "Наукові публікації", крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України. Адже, не зважаючи на штаб-квартиру і персонал в Україні та великі зусилля виглядати по-місцевому, вони працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора.

3. У чому тоді відмінність між меморандумом із "Науковими публікаціями" та розпискою про співпрацю з ФСБ чи ГРУ? Як вони збираються "служити народу України", розписавшись про співпрацю з конторою, що впроваджує тіньові схеми російського зразка, - не зрозуміло

4. "Наукові публікації" засовують українську науку до смітників, які добре відомі і стали одіозними за кордоном. Бізнес-схема, за якою вони працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами.

5. Тому якщо ви замислюєтесь про своє майбутнє у сфері науки і освіти, навіть не думайте вдаватись до послуг посередників із росії, які занапастили там безліч шукачів легкого життя та прийшли в Україну шукати нових легковірних дурників із набитими кишенями.

В зв`язку з тим, що поширена в публікації інформація є, на думку позивача, недостовірною, він просить визнати її такою, що порочить його ділову репутацію. Зобов`язати відповідача її спростувати та стягнути моральну шкоду.

Відповідач проти позову заперечує, вказуючи, що він є неналежним відповідачем, крім того, в публікації наявні оціночні судження, що не підлягають спростуванню, а решта інформації є достовірною, проте зі статті не вбачається, що вона стосується саме позивача.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

При цьому за змістом приписів статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Так, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Як визначено статтею 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Згідно з частиною 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як встановлено судом, 11.01.2022 на інформаційному ресурсі (веб-сайті) у мережі інтернет ІНФОРМАЦІЯ_17 була розміщена публікація під заголовком "Наукові публікації" чи проституція? Про шкоду валютних Скопуса і Гірша". Публікація містить в тому числі твердження наступного змісту: 1. Стійке враження, що "Наукові публікації" - філія російського реселлера індійського хижацького видавництва…; 2. "Наукові публікації", крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України. Адже, не зважаючи на штаб-квартиру і персонал в Україні та великі зусилля виглядати по-місцевому, вони працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора.; 3. У чому тоді відмінність між меморандумом із "Науковими публікаціями" та розпискою про співпрацю з ФСБ чи ГРУ? Як вони збираються "служити народу України", розписавшись про співпрацю з конторою, що впроваджує тіньові схеми російського зразка, - не зрозуміло; 4. "Наукові публікації" засовують українську науку до смітників, які добре відомі і стали одіозними за кордоном. Бізнес-схема, за якою вони працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами.; 5. Тому якщо ви замислюєтесь про своє майбутнє у сфері науки і освіти, навіть не думайте вдаватись до послуг посередників із росії, які занапастили там безліч шукачів легкого життя та прийшли в Україну шукати нових легковірних дурників із набитими кишенями.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Отже, для вирішення спору та прийняття правильного рішення необхідно встановити:

- чи мало місце поширення відповідачем інформації;

- чи стосувалася поширена інформація позивача;

- чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;

- чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Відповідач заперечує обставини, що саме він є розповсюджувачем інформації, які позивач просить визнати недостовірною та спростувати, оскільки він не є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, та/або отримувач послуг хостингу.

В підтвердження своїх заперечень відповідач вказує, що відповідно до мережевого протоколу прикладного рівня WHOIS, реєстратором доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 є ТОВ «Сітіхост». Згідно відповіді на заяву від 09.05.20204 наданої ТОВ «Сітіхост»: «під час реєстрації згаданого доменного імені, клієнтом в якості даних про власника були вказані дані фізичної особи».

В свою чергу позивач, в підтвердження обставин того, що саме відповідач є розповсюджувачем недостовірної інформації та використовує сайт з доменним іменем ІНФОРМАЦІЯ_5 надав суду відповідь ТОВ "Сітіхост" від 14.06.2024 на адвокатський запит. Як вбачається з відповіді, компанія ТОВ "Сітіхост" надає послуги з реєстрації доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5, в інтересах клієнта. При реєстрації доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 клієнтом були вказані дані фізичної особи: ОСОБА_1 , телефон: НОМЕР_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

Як вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань співзасновником та керівником Громадської організації "Антикорупційний підприємницький фронт" є ОСОБА_1 , а номер телефона: НОМЕР_1 , вказаний у розділі інформація для здійснення зв`язку.

Отже, доменне ім`я ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровано за співзасновником та керівником відповідача, з зазначенням контактної інформації (номер телефону), яка в тому числі стосується ГО "Антикорупційний підприємницький фронт" і зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, в публікації міститься посилання на відповідача ("ГО "Антикорупційний підприємницький фронт" розбирався, що ховається за такими байками і таємничістю конспіративного офісу"). Також аналіз веб-сайту: лого, контактні дані, вся наявна інформація стосується виключно відповідача, скорочене найменування останнього відповідає доменному імені (ІНФОРМАЦІЯ_5).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, поданими до матеріалів справи вірогідними доказами підтверджено, що належним відповідачем у даній справі є саме ГО "Антикорупційний підприємницький фронт".

Виходячи зі змісту публікації поширена відповідачем інформація, стосується позивача, оскільки, в статті один раз вказано скорочене найменування позивача (ТОВ "Наукові публікації") і ще 14 разів вживається написана у лапках власна назва позивача ("Наукові публікації").

На думку суду, з публікації вбачається, що вона в тому числі стосується позивача, оскільки, більше 10 разів у ній зазначено назву "Наукові публікації".

При вирішенні питання щодо наявності підстав вважати поширену відповідачем інформацію про позивача недостовірною, суд виходив з наступного.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За приписами ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Суд дослідив частину тексту статті, в якій, як зазначає позивач, міститься недостовірна інформація про нього та вбачає, що наступні висловлювання:

"Стійке враження, що "Наукові публікації" - філія російського реселлера індійського хижацького видавництва…"; "Адже, не зважаючи на штаб-квартиру і персонал в Україні та великі зусилля виглядати по-місцевому …"; "У чому тоді відмінність між меморандумом із "Науковими публікаціями" та розпискою про співпрацю з ФСБ чи ГРУ? Як вони збираються "служити народу України", розписавшись про співпрацю з конторою, що впроваджує тіньові схеми російського зразка, - не зрозуміло"; ""Наукові публікації" засовують українську науку до смітників, які добре відомі і стали одіозними за кордоном."; "Тому якщо ви замислюєтесь про своє майбутнє у сфері науки і освіти, навіть не думайте вдаватись до послуг посередників із росії, які занапастили там безліч шукачів легкого життя та прийшли в Україну шукати нових легковірних дурників із набитими кишенями." - є оціночним судженням відповідача, а тому не можуть бути визнані недостовірним та не підлягають спростуванню.

Натомість наступні висловлювання: - ""Наукові публікації", крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України.";

- "…вони працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора.

- "Бізнес-схема, за якою вони працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами." - містять саме інформацію, що може бути визнана недостовірною та спростована.

В підтвердження того, що інформація висвітлена у публікації є достовірною, відповідач посилається на наступні докази: 1) ІНФОРМАЦІЯ_8 - доказ того, що Позивач мав веб-сайт в росії та вів там діяльність; 2) ІНФОРМАЦІЯ_9 - сторінка, яка підтверджує наявність російських контактів, через які вочевидь отримувались замовлення росіян; 3) ІНФОРМАЦІЯ_11 - відео в якому представник Позивача розповідає про те що в них є офіс в росії та як з ними зв`язатися; 4) ІНФОРМАЦІЯ_10 - лист засновника ОСОБА_3; 5) ІНФОРМАЦІЯ_7 - сертифікат виданий ОСОБА_4, за підписом ОСОБА_2 , керівника науково-навчального центру компанії «Наукові публікації», індивідуального підприємця, м. Липецьк; 6) ІНФОРМАЦІЯ_12 - посилання на веб-сайт видання «Наука та метрика» (видання в свідоцтві якого суб`єктом видавничої справи вказано ОСОБА_3 , засновника ТОВ «Наукові Публікації») на якому вказано, що Батаєва Єлізавета є спеціалістом науково-навчального центру компанії «Наукові публікації, яка також значилась на сертифікаті виданого в м. Липецьк; 7) Скріншоти з месенджеру «однокласники»: ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (інформація щодо виходу першого журналу Наука та метрика) На цьому скріншоті Позивач позиціонує себе як українське представництво) Посилання зі сторінці в Однокласники на видання «Наука та метрика» в свідоцтві якого суб`єктом видавничої справи вказано ОСОБА_3 , засновника ТОВ «Наукові Публікації» ІНФОРМАЦІЯ_14 ІНФОРМАЦІЯ_13 Скріншоти: сайт LiveInternet.ru: ІНФОРМАЦІЯ_15 ІНФОРМАЦІЯ_16 (офіс, росія, м. Тула, та вказаний телефон українського офісу); 8) ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була присвячена компанії "Наукові публікації"; 9) ІНФОРМАЦІЯ_4 із своєю оцінкою щодо Позивача; 10) ІНФОРМАЦІЯ_11 - відео в якому представник Позивача розповідає про те що в них є офіс в росії та як з ними зв`язатися.

Судом було досліджено вищезазначені докази, та зроблено висновок, що ними не підтверджено обставини, що позивач "потенційно становить загрозу національній безпеці України. "; що "…вони (позивач) працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора"; "Бізнес-схема, за якою вони (позивач) працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами.".

Розділом І особливої частини Кримінального Кодексу України (ст. 109 - 114-2) "Злочини проти основ національної безпеки України" визначено, які саме діяння можуть кваліфікуватись як такі, що загрожують національній безпеці України. Та передбачено види відповідальності за такі діяння.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 111-1 Кримінального Кодексу України передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, - караються штрафом до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Проте, суду не було надано доказів того, що позивач був притягнений до відповідальності за вчинення дій, пов`язаних з загрозою національній безпеці України.

Також відсутні докази застосування до відповідача санкцій, в порядку, передбаченому Законом України "Про санкції" через загрозу національній безпеці України, який в тому числі був чинний на момент спірної публікації.

Також відсутні будь-які докази того, що позивач перераховував грошові кошти на користь країни-агресора, як про те зазначено в публікації.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 42 Закону України "Про освіту" академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає: посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей; дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність; контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти; об`єктивне оцінювання результатів навчання. Дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти передбачає: самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання (для осіб з особливими освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей); посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей; дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності, використані методики досліджень і джерела інформації.

Згідно ч. 4 ст. 42 Закону України "Про освіту" порушенням академічної доброчесності вважається: академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства; самоплагіат - оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів; фабрикація - вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях; фальсифікація - свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень; списування - виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання; обман - надання завідомо неправдивої інформації щодо власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування; хабарництво - надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги в освітньому процесі; необ`єктивне оцінювання - свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти; надання здобувачам освіти під час проходження ними оцінювання результатів навчання допомоги чи створення перешкод, не передбачених умовами та/або процедурами проходження такого оцінювання; вплив у будь-якій формі (прохання, умовляння, вказівка, погроза, примушування тощо) на педагогічного (науково-педагогічного) працівника з метою здійснення ним необ`єктивного оцінювання результатів навчання.

Частинами 5-10 ст. 42 Закону України "Про освіту" передбачено, що за порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності: відмова у присудженні ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєнні вченого звання; позбавлення присудженого ступеня освітньо-наукового чи освітньо-творчого рівня чи присвоєного вченого звання; відмова в присвоєнні або позбавлення присвоєного педагогічного звання, кваліфікаційної категорії; позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади. За порушення академічної доброчесності здобувачі освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності: повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо); повторне проходження відповідного освітнього компонента освітньої програми; відрахування із закладу освіти (крім осіб, які здобувають загальну середню освіту); позбавлення академічної стипендії; позбавлення наданих закладом освіти пільг з оплати навчання. Види академічної відповідальності (у тому числі додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності. Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів. Кожна особа, стосовно якої порушено питання про порушення нею академічної доброчесності, має такі права: ознайомлюватися з усіма матеріалами перевірки щодо встановлення факту порушення академічної доброчесності, подавати до них зауваження; особисто або через представника надавати усні та письмові пояснення або відмовитися від надання будь-яких пояснень, брати участь у дослідженні доказів порушення академічної доброчесності; знати про дату, час і місце та бути присутньою під час розгляду питання про встановлення факту порушення академічної доброчесності та притягнення її до академічної відповідальності; оскаржити рішення про притягнення до академічної відповідальності до органу, уповноваженого розглядати апеляції, або до суду. Форми та види академічної відповідальності закладів освіти визначаються спеціальними законами. За дії (бездіяльність), що цим Законом визнані порушенням академічної доброчесності, особа може бути притягнута до інших видів відповідальності з підстав та в порядку, визначених законом.

Суду не було надано доказів того, що особи, які співпрацювали з позивачем, чи сам позивач були притягнуті до відповідальності за порушення академічної доброчесності.

Отже докази, на які посилається відповідач не підтверджують того, що позивач підробляв співавторство та маніпулював рейтингами - працював за бізнес-схемами, що суперечать азам академічної сумлінності.

З вищезазначеного суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині наступної інформації: - ""Наукові публікації", крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України.";

- "…вони працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора.

- "Бізнес-схема, за якою вони працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами.". З огляду на наявні в матеріалах справи докази, означена інформація вважається судом недостовірною.

При цьому, поширення відповідачем недостовірної інформації про позивача в будь-якому разі порушує особисті немайнові права позивача як юридичної особи.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 Цивільного кодексу України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 Цивільного кодексу України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 Цивільного кодексу України) тощо.

Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Водночас вирішення питання стосовно приниження ділової репутації позивача через поширення відповідачем відомостей про те, що позивач несе загрозу національній безпеці України, співпрацює з державою-агресором та викачує капітал на її користь і порушує ази академічної сумлінності, здійснюється судом через призму дослідження впливу такої інформації на оцінку діяльності позивача як учасника суспільних відносин.

Позивач, зокрема, зазначав, стаття містить деструктивну, нічим не підтверджену інформацію, яка негативно впливає на позивача та його клієнтів, що в свою чергу принижує честь та гідність та ділову репутацію зазначених у статті осіб, а також негативно впливає на репутацію позивача.

Суд зазначає, що негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

За наведених обставин, суд доходить висновку, що поширення відповідачем інформації про позивача як особи, що порушує законодавство, є негативними відомостями про позивача, в друкованому засобі інформації невизначеному колу осіб завдає шкоди діловій репутації позивача як учаснику суспільних відносин.

З огляду на наведене позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачем в публікації 11.01.2022 на інформаційному ресурсі (веб-сайті) у мережі інтернет ІНФОРМАЦІЯ_17 під заголовком "Наукові публікації" чи проституція? Про шкоду валютних Скопуса і Гірша" у вигляді фактичних тверджень: - ""Наукові публікації", крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України."; - "…вони працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора."- "Бізнес-схема, за якою вони працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами." - не відповідає дійсності, підлягають задоволенню в цій частині.

В решті позовних вимог про визнання недостовірною інформації та такою, що порочить честь та гідність позивача, викладеної в публікації від 11.01.2022, суд відмовляє.

Оскільки, суд визнав позов обґрунтованим в частині розповсюдженої відповідачем інформації, позивач має право на її спростування у той самий спосіб, яким вона була поширена.

Позивач просить зобов`язати Громадську організацією "Антикорупційний підприємницький фронт" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 38, квартира 142; ідентифікаційний код: 38782255), протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням, спростувати поширену недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукові Публікації" (04050, м. Київ, вулиця Герцена, будинок 35, квартира 125; ідентифікаційний код: 42968806), шляхом розміщення в мережі інтернет на офіційному ресурсі (веб-сайті): ІНФОРМАЦІЯ_18 у відповідних розділах, вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів тощо, під заголовком "Спростування недостовірної інформації, щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Публікації".

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 20 ЦК України передбачено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Суд вважає вказану вимогу такою, що підлягає задоволенню як похідна від вимоги про визнання недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивача.

Позивач також просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як уже було зазначено судом вище, частина висловлювань у спірній публікації є оціночними судженнями, а не інформацією, в зв`язку з чим в позові в цій частині було відмовлено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пункті 45 зазначеного вище рішення Європейського суду з прав людини "Справа "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" (Заява №61561/08) зазначено, що Суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження… Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (див. рішення у справі "Бразільє проти Франції" (Brasilier v. France), заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (див. рішення "Патурель проти Франції" (Paturel v. France),заява №54968/00, п. 37, від 22 грудня 2005 року).

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі №818/1429/17, від 27.06.2019 у справі №825/1030/17, від 12.11.2019 у справі №818/1393/17, від 18.11.2019 у справі №820/5044/18, від 28.11.2019 у справі №826/27549/15, від 28.02.2020 у справі №804/2593/17, від 18.06.2020 у справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 у справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 у справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 у справі №420/7423/19 та від 25.03.2021 у справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди, як і не надано доказів в підтвердження її розміру. Позивач не довів яким саме чином розміщена у спірній публікації інформація вплинула на нього, та не довів обгрунтованість своїх вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Суд відмовляє позивачу у стягненні моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

Відповідачем заявлено застосування строків позовної давності, оскільки, позов був визнаний частково обґрунтованим, суд розглядає заяву відповідача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258, 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у медіа або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України " Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 р. № 211 установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

Згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Чинною редакцією п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрала чинності 30.01.2024) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже послідовно та безперервно з 12.03.2020 по 29.01.2024 строки позовної давності, як загальної так і спеціальної були продовжені на строк дії карантину, та строк дії воєнного стану. З 30.01.2024 строки позовної давності були зупинені.

Оскільки публікація мала місце 11.01.2022, строк позовної давності позивачем не був пропущений, а тому право позивача підлягає судовому захисту.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен з доводів сторін.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Публікації" (04050, м. Київ, вулиця Герцена, будинок 35, квартира 125; ідентифікаційний код: 42968806) інформацію, поширену Громадською організацією "Антикорупційний підприємницький фронт" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 38, квартира 142; ідентифікаційний код: 38782255) на інформаційному ресурсі (веб-сайті) у мережі інтернет ІНФОРМАЦІЯ_17 у публікації від 11.01.2022 під заголовком "Наукові публікації" чи проституція? Про шкоду валютних Скопуса і Гірша" у вигляді таких фактичних тверджень:

- ""Наукові публікації", крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України." "…вони працюють за російськими схемами і бізнес-зв`язками, викачують український капітал на користь країни-агресора."

- "Бізнес-схема, за якою вони працюю, заздалегідь суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство і маніпулювати рейтингами."

3. Зобов`язати Громадську організацією "Антикорупційний підприємницький фронт" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 38, квартира 142; ідентифікаційний код: 38782255), протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням, спростувати поширену недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукові Публікації" (04050, м. Київ, вулиця Герцена, будинок 35, квартира 125; ідентифікаційний код: 42968806), шляхом розміщення в мережі інтернет на офіційному ресурсі (веб-сайті): ІНФОРМАЦІЯ_18 у відповідних розділах, вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів тощо, під заголовком "Спростування недостовірної інформації, щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Публікації".

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Громадської організації "Антикорупційний підприємницький фронт" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 38, квартира 142; ідентифікаційний код: 38782255) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Публікації" (04050, м. Київ, вулиця Герцена, будинок 35, квартира 125; ідентифікаційний код: 42968806) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 16.09.2024

Суддя І.В.Усатенко