Рішення

від 16.09.2024 по справі 922/2280/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2280/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Христича Романа Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНДЕР МОБАЙЛ" простягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ФОП Христич Р.В. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "БРЕНДЕР МОБАЙЛ", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг - 112.939,80 грн, відшкодування моральної шкоди - 20.000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 20.000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.028,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №922/2280/24 позовну заяву ФОП Христича Р.В. залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 з урахуванням малозначності справи №922/2280/24 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

26.07.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18931/24), в якому визнає позовні вимоги в частині стягнення 73.340,00 грн, в іншій частині просить суд відмовити в його задоволенні. Зазначає, що в порушення умов укладеного Договору позивач не узгодив із відповідачем обсяг робіт за завданням від 01.04.2024 №04/24 та самовільного надав за ним послуги. Також позивачем не надано жодного доказу як то наявності моральної шкоди, протиправної поведінки та вини відповідача, а моральна шкода виникла безпосередньо від дій/бездіяльності відповідача.

Відповіді на відзив та заперечень від сторін не надходили.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "БРЕНДЕР МОБАЙЛ" (замовник) та ФОП Христичем Р.В. (виконавець) був укладений Договір підряду від 13.07.2023 №130723ДП/1-БМ (далі - Договір). Згідно з його умовами виконавець зобов`язався виконати роботи з комп`ютерного програмування, зокрема, розробити для замовника програмну продукцію та/або компоненти програмної продукції, а замовник - сплатити за якісно, своєчасно і в повному обсязі виконані роботи.

Згідно з пунктом 1.3. Договору роботи виконуються виконавцем відповідно до завдань. Завдання передаються виконавцю та узгоджуються сторонами усно чи письмово, зокрема, через електронну пошту.

Ціна Договору складається з загальної вартості всіх робіт, що виконується в рамках цього Договору. Вартість робіт за кожним завданням узгоджується сторонами та фіксується у завданні (пункт 2.1. Договору).

Оплата робіт за пунктом 1.1. цього Договору здійснюється замовником після виконання робіт за кожним завданням та/або специфікацією замовника, на підставі Акту приймання-передачі виконаних робіт. Замовник здійснює оплату за цим Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дня підписання сторонами відповідного акту за результатами виконаних завдань та/або специфікацій, якщо інший порядок не визначений у відповідному завданні та/або специфікації (пункти 2.2., 2.4. Договору).

Відповідно до пунктів 3.1., 3.5. Договору виконавець приступає до безпосереднього виконання робіт з моменту отримання відповідного завдання від замовника. Виконання робіт здійснюється відповідно до вимог і протягом строку, встановленого замовником в завданні. Роботи, передбачені пунктом 1.1. цього Договору, вважаються виконаними після підписання сторонами акту за результатами отриманих виконавцем завдань.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором (пункт 7.1. Договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідно до завдання від 01.04.2024 №03/24 останній зобов`язався виконати роботи загальною вартістю 123.520,00 грн зі строком виконання до 31.04.2024.

Між сторонами був підписаний Акт надання послуг від 31.03.2024 №03/24, згідно з яким позивачем були виконані роботи "постачання та розробка програмної продукції для проекту замовника" на суму 123.520,00 грн. Зазначені роботи були частково сплачені відповідачем на суму 50.180,00 грн, про що свідчить виписка з банківського рахунку позивача. Залишок заборгованості становить 73.340,00 грн.

Окрім цього, як зазначає позивач відповідно до завдання від 01.04.2024 №04/2024 позивач зобов`язався виконати роботи на загальну суму 124.456,50 грн. Роботи були виконані позивачем частково на суму 39.599,80 грн, про що свідчить Акт надання послуг від 30.04.2024 №04/2024.

На думку позивача відповідач порушив умови укладеного Договору в частині остаточного розрахунку за виконані ним роботи на суму 112.939,80 грн, що стало підставою для звернення до господарського суду з позовною заявою з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина перша статті 854 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.

З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено настання строків виконання грошових зобов`язань відповідача за Договором, а саме за завданням від 01.04.2024 №03/24 та актом надання послуг від 31.03.2024 №03/24, заборгованість за яким становить 73.340,00 грн.

Зазначена обставина відповідачем визнається у відзиві на позовну заяву, у зв`язку з чим не підлягає доведенню з огляду на приписи частини першої статті 75 ГПК України (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом).

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів сплати заборгованості в розмірі 73.340,00 грн під час розгляду даної справи до суду не надано.

Враховуючи приписи статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства та приймаючи до уваги визнання відповідачем заборгованості в цій частині, суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за Договором у розмірі 73.340,00 грн.

Щодо заборгованості за Договором у розмірі 39.599,80 грн, яка виникла на підставі Акту надання послуг від 30.04.2024 №04/2024, суд зазначає наступне.

Позивач стверджує, що ним на підставі завдання від 01.04.2024 №04/24 були частково виконані роботи на суму 39.599,80 грн, що підтверджується Актом надання послуг від 30.04.2024 №04/24.

Натомість суд, не погоджується з цим твердженням з наступних підстав.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 1.3. Договору роботи виконуються виконавцем відповідно до завдань. Завдання передаються виконавцю та узгоджуються сторонами усно чи письмово, зокрема, через електронну пошту.

Умовами пунктів 3.1., 3.5. Договору передбачено, що виконавець приступає до безпосереднього виконання робіт з моменту отримання відповідного завдання від замовника. Виконання робіт здійснюється відповідно до вимог і протягом строку, встановленого замовником в завданні. Роботи, передбачені пунктом 1.1. цього Договору, вважаються виконаними після підписання сторонами акту за результатами отриманих виконавцем завдань.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №910/366/21 від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2304/14.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Керуючись наведеними вище нормами чинного господарського процесуального законодавства судом здійснено оцінку доказів, які надані позивачем на підтвердження своєї правової позиції. Оцінивши надані позивачем завдання від 01.04.2024 №04/24 та акт надання послуг від 30.04.2024 №04/24, а також наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про те, що вони не відповідають вимогам наведених вище норм процесуального права щодо їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

З аналізу пунктів 1.3., 3.1. Договору перш ніж приступити до виконання робіт позивач як виконавець повинен отримати від відповідача як замовника відповідне замовлення, котре в подальшому узгоджується між сторонами, тобто таке замовлення повинно бути підписано як зі сторони відповідача так і зі сторони позивача.

Натомість, з долученого до позовної заяви завдання від 01.04.2024 №04/24 на суму 124.456,50 грн вбачається, що воно підписано за допомогою електронного підпису лише ФОП Христичем Р.В. та не містить підпису ТОВ "БРЕНДЕР МОБАЙЛ".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Згідно з положеннями частини четвертої статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Відсутність електронного підпису ТОВ "БРЕНДЕР МОБАЙЛ" на завданні від 01.04.2024 №04/24 свідчить про те, що таке завдання не було узгоджене сторонами як того вимагає пункт 1.3. Договору.

Також, матеріали справи не містять доказів передачі відповідачем (засобами поштового зв`язку, електронною поштою) позивачу завдання від 01.04.2024 №04/24 на суму 124.456,50 грн.

Відсутність доказів передачі відповідачем позивачу замовлення, а також доказів його підписання зі сторони відповідача, свідчить про те, що такі роботи не були замовлені ТОВ "БРЕНДЕР МОБАЙЛ" у встановленому Договором порядку. Таким чином, наданий позивачем обсяг робіт, який зазначений в Акті надання послуг від 30.04.2024 №04/24, був виконаний ним самостійно без відповідного погодження з відповідачем.

Також в даному разі між доказами існують суперечності, а саме: завдання від 01.04.2024 №04/24 та акт надання послуг від 30.04.2024 №04/24 були підписані лише позивачем за допомогою електронного підпису в один і той же день - 10.06.2024, тобто через більше ніж два місяці після їх створення.

Окрім цього, в порушення умов пункту 4.2. Договору позивачем не надано доказів передачі результатів робіт, виконаних за актом надання послуг від 30.04.2024 №04/24, шляхом їх завантаження на онлайн-ресурс http://code.branderstudio.com.

Наданий позивачем Акт звірки взаємних розрахунків також не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки він не є первинним бухгалтерським обліковим документом та такий акт взагалі не підписаний ані позивачем, ані відповідачем.

В підсумку наведені обставини приводять суд до висновку про те, що надані ФОП Христичем Р.В. докази у своїй сукупності не доводять виконання ним робіт за Договором на суму 39.599,80 грн.

За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 39.599,80 грн задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди в розмірі 20.000,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, позивач в поданій позовній заяві зазначає лише загальні посилання на норми права без обґрунтування причино-наслідкових обставин, які зумовили завдання моральної шкоди та у якій формі така моральна шкода знайшла своє відображення.

Приписами частини першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями частини першої статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Якщо законодавством встановлені межі відшкодування моральної шкоди, суд визначає її розмір з урахуванням цих меж. Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

Також, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Разом із тим, позивач, звертаючись до суду з даною вимогою, жодним чином не довів наявність моральної шкоди та її розміру, тоді як теоретичне посилання на заподіяння йому моральної шкоди не може слугувати підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди. А отже, встановивши, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підтверджена належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у її задоволенні.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 73.340,00 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 39.599,80 грн та моральної шкоди в розмірі 20.000,00 грн суд відмовляє, як безпідставно заявлені.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтями 129, 130 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Суд зауважує, що визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення, наприклад, з підстав пропуску позивачем строку позовної давності або неспівмірності заявленого до стягнення з нього нарахованого позивачем розміру штрафних санкцій.

Що ж до визнання відповідачем позову, то воно є обов`язковим для суду, за винятком випадку, коли такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані законом інтересів інших осіб.

Заява відповідача про визнання позову повинні бути безумовними, тобто сторона не має права ставити свою процесуальну дію в залежність від будь-яких обставин чи дій іншої сторони, або якихось інших обставин.

Відповідач у поданій до суду заяві по суті або окремій письмовій заяві повинен зазначити, визнає він позов повністю або частково, і в якій частині.

Так, з наданого відповідачем відзиву на позов слідує, що відповідачем визнано вимоги позивача тільки в частині, що стосується заявленого до стягнення основного боргу в розмірі 73.340,00 грн. Натомість ним не визнано позов та заперечено проти стягнення решти суми основного боргу в розмірі 39.599,80 грн та моральної шкоди в розмірі 20.000,00 грн.

Отже, відповідачем визнано позов лише частково. Натомість конструкція норми частини статті 130 ГПК України передбачає можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, лише у випадку повного (безумовного) визнання позову відповідачем і така процесуальна дія має бути вчинена до початку розгляду справи по суті.

Обставинами цієї справи не підтверджується наявність факту визнання відповідачем усіх позовних вимог позивача, а тому відсутні підстави для застосування спеціальних положень ГПК України, визначених частиною першою статті 130 що регулюють питання розподілу судового збору замість універсальних, які встановлені в статті 129 ГПК України.

Частиною першою статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1.670,48 грн (за вимогою про стягнення основного боргу в розмірі 73.340,00 грн) покладаються на відповідача, в іншій частині (1.357,52грн) залишаються за позивачем.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20.000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем додані наступні документи:

- копія договору про надання правничої допомоги від 09.05.2024 №01/09-05/24, укладеного між адвокатом Хачатуровим Д.К. та клієнтом Христичем Р.В.;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 28.06.2024 серії АА №1460029;

- копію акту прийому передачі грошових коштів від 09.05.2024, за яким адвокатом Хачатуровим Д.К. було отримано від ОСОБА_1 оплату за договором у розмірі 20.000,00 грн.

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №000964 від 17.08.2020.

Разом із тим, з наданого Договору про надання правничої допомоги від 09.05.2024 №01/09-05/24 та акту прийому передачі грошових коштів від 09.05.2024 не вбачається за можливе встановити, що правова допомога надавалася адвокатом саме в межах спірного договору підряду від 13.07.2023 №130723ДП/1-БМ по справі №922/2280/24. Жодних додаткових угод щодо конкретизації надання правової допомоги, а також щодо її вартості матеріали справи не містять, як і не містять первинних документів, зокрема, акту приймання-передачі наданої правової допомоги за укладеним Договором.

Також, позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги як того вимагає частина третя статті 126 ГПК України.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а відтак покладений саме на позивача.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №911/4242/15 вказано, що "від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права".

Отже, детальний опис робіт (наданих послуг) є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відсутність якої тягне за собою неможливість іншої сторони спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено фактичного розміру понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 20.000,00 грн у межах даної справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20.000,00 грн задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНДЕР МОБАЙЛ" (Україна, 61054, Харківська обл., м. Харків, пров. Івана Зарудного, буд. 15, код ЄДРПОУ 40537077) на користь Фізичної особи-підприємця Христича Романа Валентиновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 73.340,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1.670,48 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "16" вересня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля