Ухвала

від 07.08.2024 по справі 910/13536/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 серпня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/13536/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітілайт Форм" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А., Барсук М. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 (суддя Гулевець О. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агатіс Грін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітілайт Форм" про стягнення 3 307 499,55 грн,

за участю представників:

позивача - Мальцевої Г. Ю.,

відповідача - Ковальчука Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агатіс Грін" (далі - ТОВ "Агатіс Грін") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітілайт Форм" (далі - ТОВ "Сітілайт Форм") заборгованості у розмірі 3 307 499,55 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

3. 28.11.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, яким позовні вимоги було задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Сітілайт Форм" на користь ТОВ "Агатіс Грін" заборгованість у сумі 3 307 499,55 грн та судовий збір у сумі 49 612,49 грн.

4. Суди при ухваленні рішень у даній справі виходили з доведеності позивачем обставин невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати виконаних робіт. Відповідачем доводи позивача не спростовано, належних доказів про виконання зобов`язань, на підставі яких заявлено позовні вимоги, не надано. Відповідачем не доведено неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

5. 16.05.2024 ТОВ "Сітілайт Форм" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про відмову в позові. Скаржник посилається на те, що судами не було враховано висновків щодо застосування норм права (частини четвертої статті 75, статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 629 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") у постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у тексті касаційної скарги.

6. Скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій неможливості надання відповідачем доказів, а також зазначає, що на порушення вимог процесуального законодавства судом першої інстанції не було витребувано докази, що призвело до неповного встановлення обставин справи, і, як наслідок, ухвалення необґрунтованого рішення.

7. У касаційній скарзі ТОВ "Сітілайт Форм" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

8. 28.06.2024 від ТОВ "Агатіс Грін" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені судами першої та другої інстанцій судові рішення залишити без змін. Позивач вважає, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, були постановлені у справах, в яких правовідносини не є подібними ні за сферою правового регулювання, ні за фактичними обставинами, встановленими судами, що є також підставою для закриття касаційного провадження.

Позиція Верховного Суду

Щодо вирішення процесуальних заяв сторін

9. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2024 було відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ "Сітілайт Форм" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023. Цією ж ухвалою суду було призначено розгляд у судовому засіданні 24.07.2024 о 15:30.

10. 28.06.2024 в межах встановленого судом строку ТОВ "Агатіс Грін" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скарги, в якому заперечувало щодо змісту та вимог касаційної скарги.

11. 23.07.2024 через канцелярію Верховного Суду було подано заяву ТОВ "Агатіс Грін" про відмову від позову та закриття провадження у справі, яка була підписана його директором.

12. У судовому засіданні 24.07.2024 було оголошено перерву до 14 год 30 хв 31.07.2024.

13. 31.07.2024 через систему "Електронний Суд" від представника ТОВ "Агатіс Грін" адвоката Мальцевої Г. Ю. надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, зокрема рішення одноосібного учасника цього товариства від 25.07.2024 про ненадання згоди директору товариства на вчинення значного правочину у формі заяви про відмову від позову та зобов`язання останнього відкликати раніше подану ним до суду заяву про від відмову від позову.

14. 31.07.2024 також через систему "Електронний Суд" від керівника ТОВ "Агатіс Грін" надійшла заява про відкликання заяви про відмову від позову та залишення її без розгляду, а також клопотання адвоката ТОВ "Агатіс Грін" Мальцевої Г. Ю. про неприйняття судом відмови від позову як такої, що не відповідає волі та суперечить інтересам позивача як юридичної особи.

15. За клопотанням керівника ТОВ "Агатіс Грін" про надання сторонам часу для врегулювання спору судом було оголошено перерву до 14 год 00 хв 07.08.2024.

16. 06.08.2024 через систему "Електронний Суд" до Верховного Суду було подано заяву про затвердження мирової угоди, до якої долучено підписану сторонами 05.08.2024 мирову угоду. 07.08.2024 додатково через канцелярію Верховного Суду було подано спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди разом з примірником такої угоди.

17. З приводу вчинених сторонами процесуальних дій під час розгляду касаційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

18. Враховуючи те, що ТОВ "Агатіс Грін" було відкликано раніше подану ним заяву про відмову від позову, а також наступне подання до суду на затвердження мирової угоди сторін, відповідна заява залишена судом без розгляду, а вирішенню підлягає спільна заява сторін про затвердження мирової угоди.

19. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства законодавець визначив диспозитивність, зміст якого розкривається в статті 14 цього Кодексу. Так, відповідно до частини другої статті 14 ГПК України учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності у господарському судочинстві деталізований в статтях 46, 191, 274, 298, 307 ГПК України.

20. Одним зі способів вирішення господарського спору (в контексті прояву принципу диспозитивності в господарському процесі) є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмета позову.

21. Відповідно до частини сьомої статті 46 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

22. За приписами частин першої-четвертої статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду та повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

23. Таким чином, мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

24. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

25. У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 (провадження № 12-55гс20).

26. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав та обов`язків сторін.

27. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

28. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 231 ГПК України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.

29. Частинами першою та другою статті 307 ГПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

30. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (частина третя статті 192 ГПК України).

31. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди сторін у позовному провадженні належить перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог частини п`ятої статті 192 ГПК України, зокрема, дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, свідчить про відсутність передумов для закриття провадження у справі з цих підстав. Подібний за змістом правовий висновок щодо застосування статей 192, 231 ГПК України у справах позовного провадження викладено в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 911/918/15 та від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14.

32. Заява про затвердження мирової угоди повинна відповідати вимогам статей 191, 192 ГПК України.

33. Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов`язковим і для учасників правовідносин, і для суду.

34. Відповідно до частини п`ятої статті 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

35. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.

36. Укладення мирової угоди як способу реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно з процесуальним законом неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів.

37. Затвердження мирової угоди під час розгляду справи має здійснюватися із застосуванням принципу "судового розсуду". Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

38. Як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, спірні правовідносини стосуються стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором субпідряду від 28.04.2021 № 28/04-2021 за грудень 2021 року у сумі 3 307 499,55 грн.

39. Дослідивши подану на затвердження суду касаційної інстанції мирову угоду від 05.08.2024, колегія суддів встановила, що її умови суперечать закону, а угода остаточно не врегульовує предмет спору у цій справі на підставі взаємних поступок сторін. До того ж представником ТОВ "Агатіс Грін" адвокатом Мальцевою Г. Ю. в судовому засіданні було зазначено, що угода не підлягає затвердженню судом, оскільки суперечить інтересам товариства.

40. Позовні вимоги у даній справі були заявлені у зв`язку із тим, що відповідач не повністю розрахувався за виконані будівельні роботи за договором субпідряду від 28.04.2021 № 28/04-2021, що підтверджувалося актами за грудень 2021 року (акт від 30.12.2021 № 1/10-21 на суму 2 283 402, 61 грн, акт від 30.12.2021 № 2/10-21 на суму 1 552 684, 34 грн; акт від 30.12.2021 № 3/10-21 на суму 1 874 138, 32 грн, акт від 30.12.2021 № 4/10-21 на суму 374 597,76 грн).

41. Натомість у пункті 2 мирової угоди сторони врегульовують взаємні розрахунки відповідно до актів за період вересень-жовтень 2021 року, який не є спірним періодом у цій справі. Більше того, у пункті 1 мирової угоди сторони посилаються на додаткову угоду від 06.04.2023 № 1, а в пункті 3 - видаткову накладну № 4 щодо поставки товару на суму 865 812,04 грн з ПДВ. Проте такі докази у справі відсутні (не подавалися сторонами або в їх прийнятті було відмовлено).

42. За таких обставин положення та умови мирової угоди не відповідають вимогам закону та встановленим судами попередніх інстанцій обставинам.

43. Так, зокрема, предмет позову стосувався стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 307 499,55 грн, а умови мирової угоди містять умови лише щодо виконаних робіт та поставленого товару на загальну суму 3 149 214,65 грн, тобто не врегульовують весь предмет спору в цій справі, що за будь-яких умов є перешкодою для закриття провадження у справі.

44. Умови мирової угоди також не містять умов щодо взаємних поступок сторін. По суті, позивач, на користь якого судами першої та другої інстанцій було постановлено рішення про стягнення заборгованості у сумі 3 307 499,55 грн, відмовляється від стягнення цих коштів без жодного зустрічного задоволення зі сторони відповідача. Відтак, за своїм змістом такі процесуальні дії мають ознаки відмови позивача від позову, що не узгоджується з укладенням сторонами саме мирової угоди та суперечить змісту такої процесуальної дії.

45. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними.

46. Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що умови мирової угоди, поданої на затвердження судом касаційної інстанції, суперечать закону, а тому відмовляє у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди.

47. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що учасники спору не позбавлені можливості у процесі виконання рішення суду, зокрема, відповідно до процесуального законодавства укласти мирову угоду, що затверджується судом, який видав виконавчий документ (частина друга статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", стаття 330 ГПК України); стягувач також наділений правом подати до державного виконавця заяву про відмову від примусового виконання рішення або повернення виконавчого документа (пункт 1 частини першої статті 37 та пункт 1 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження").

Щодо вирішення касаційної скарги

48. Як зазначено раніше, підставами касаційного оскарження ТОВ "Сітілайт Форм" визначило пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

49. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до зазначеного пункту, не підтвердилися з огляду на таке.

50. ТОВ "Сітілайт Форм" у касаційні скарзі, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження, вказало на неврахування апеляційним господарським судом під час вирішення спору у цій справі висновків, викладених Верховним Судом у постановах, перелік яких наведено ним у касаційній скарзі.

51. У касаційній скарзі ТОВ "Сітілайт Форм" посилається, зокрема, на не врахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та статей 73, 74, 86 ГПК України (в контексті підтвердження факту здійснення господарської операції не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення будівельних робіт тощо в рамках договору), викладених у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19.

52. У зв`язку з цим Верховний Суд наголошує, що у ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

53. Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

54. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

55. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

56. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими та електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

57. Згідно з приписами статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

58. Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

59. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

60. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

61. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

62. Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 цього Кодексу викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

63. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

64. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

65. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

66. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

67. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

68. Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду - від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20.

69. Як було встановлено апеляційним судом у даній справі, відповідачем доводи позивача не було спростовано, належних доказів щодо виконання ним зобов`язань, на підставі яких заявлено позовні вимоги, не надано. До того ж відповідачем під час розгляду справи не доведено неможливості подання додаткових доказів, зокрема, додаткової угоди № 1 до договору субпідряду від 28.04.2021 № 28/04-2021 до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на вищевикладене надані відповідачем докази не були прийняті судом апеляційної інстанції.

70. Доводи скаржника про фактичне невиконання позивачем робіт, вартість яких є предметом спору у даній справі, з посиланням на відсутність первинної бухгалтерської та технічної документації на виконання робіт, були відхилені апеляційним судом з огляду на те, що між сторонами було підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року від 30.12.2021, акти приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в): від 30.12.2021 № 1/10-21 на суму 2 283 402,61 грн; від 30.12.2021 № 2/10-21 на суму 1 552 684,34 грн; від 30.12.2021 № 3/10-21 на суму 1 874 138,32 грн; від 30.12.2021 № 410-21 на суму 374 597,76 грн, а відповідачем не наведено заперечень в частині підписання ним цих документів. Апеляційний суд виходив з того, що, підписавши акти, відповідач підтвердив тим самим обставини виконання позивачем робіт в обсязі та за ціною, визначеними в них.

71. З приводу посилань відповідача, в контексті доводів про невиконання робіт, на відсутність реєстрації податкових накладних, судом апеляційної інстанції було зазначено, що саме по собі невиконання або неналежне виконання такого податкового зобов`язання (нездійснення реєстрації податкової накладної) жодним чином не свідчить про обставину невиконання робіт.

72. Отже, аналіз встановлених обставин та висновків, зроблених у рішенні і постанові судів у даній справі, на підставі власної оцінки наданих сторонами доказів, не свідчить про їх неподібність до правовідносин у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі.

73. Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18З містяться висновки щодо особливостей предмета доказування при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину, однак у даній справі скаржник на фіктивність договору субпідряду від 28.04.2021 № 28/04-2021 не посилався, а предмет спору стосується стягнення заборгованості. Отже, правовідносини у справі № 910/4994/18З не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання).

74. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 були зроблені судами з урахуванням доводів сторін про наявність дефектів первинних документів та відсутності у них обов`язкових реквізитів. Разом з тим такі обставини не були встановлені судами у межах даної справи, що вказує на те, що судові рішення у справах, на які посилається скаржник, та справі, яка переглядається, ухвалювалися за різних фактичних обставин справи.

75. На підтвердження заявленої скаржником підстави для касаційного оскарження останній зазначає також про неврахування судами у цій справі висновку щодо застосування норми статті 629 Цивільного кодексу України (щодо обов`язковості виконання договорів), викладеного в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 910/22752/17, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20.

76. Проте у цій справі та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про неподібність правовідносин.

77. Окрім зазначеного вище, скаржник також посилався на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування положень частини четвертої статті 75 ГПК України в подібних правовідносинах (щодо врахування правила про преюдицію), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 15.12.2021 у справі № 914/1075/17, від 07.06.2022 у справі № 915/317/21 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.

78. У даному контексті колегія суддів звертає увагу на те, що, як було встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Сітілайт Форм" посилалось на такі обставини, які, на його думку, впливають на результат розгляду даної справи, а саме: існування додаткової угоди № 1 до договору субпідряду від 28.04.2021 № 28/04-2021 про припинення договору та визнання робіт на суму 2 283 402,61 грн. (копія вказаної угоди додана до скарги); фактичне невиконання робіт, вартість яких позивач намагається стягнути у даній справі; відсутність первинної бухгалтерської та технічної документації на виконання робіт; відсутність реєстрації податкових накладних на роботи, виконання яких заперечує відповідач.

79. Жодних доводів щодо преюдиційних обставин та їх врахування/неврахування судами попередніх інстанцій в межах даної справи скаржником не наводилось. Висновки щодо преюдиційних обставин також відсутні у оскаржуваних судових рішеннях у даній справі, що також свідчить про неподібність правовідносин.

80. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

81. Колегія суддів звертає увагу на те, що для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої цим пунктом, необхідно встановити, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними, зі справою, що розглядається.

82. Проте справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати подібними до відносин у даній справі. Тому суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом правових висновків, викладених у наведених ним постановах Верховного Суду, на тій підставі, що правовідносини у справі, що розглядається, та у зазначених скаржником справах не можна вважати подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах цих справ, що, в свою чергу, зумовлює і різний зміст спірних правовідносин.

83. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

84. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

85. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

86. Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції, до того ж у цій справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли у спірних відносинах.

87. Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Сітілайт Форм" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

89. Таким чином, беручи до уваги, що наведена ТОВ "Сітілайт Форм" у скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного перегляду справи, то касаційне провадження підлягає закриттю.

Розподіл судових витрат

90. Сплачена позивачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 192, 234, 235, 240, 296, 300, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви про затвердження мирової угоди відмовити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітілайт Форм" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі № 910/13536/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Cуддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач