Постанова

від 04.09.2024 по справі 904/4080/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4080/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Федорчук К.Ю. (адвокат)

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

відповідача 3 - не з`явився

відповідача 4 - не з`явився

відповідача 5 - не з`явився

відповідача 6 - не з`явився

відповідача 7 - не з`явився

відповідача 8 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної фірми "Нік Ан"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 (у складі колегії суддів: Іванов О. Г. (головуючий), Парусніков Ю. Б., Верхогляд Т. А.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 (суддя Крижний О. М.)

за позовом Дніпровської міської ради

до:

1. Приватної фірми "Нік Ан",

2. Департаменту адміністративних послуг та Дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

3. Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни,

4. Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича,

5. Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни,

6. Державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради Колесник Інги Миколаївни,

7. Товариства з обмеженою відповідальністю "Коваленко і Ко",

8. Державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1. Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради,

2. Відділ комунального господарства Ленінської районної у місті ради

про скасування рішень державних реєстраторів,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Дніпровська міська рада (надалі - Рада, Позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватної фірми "Нік Ан" (надалі - ПФ "Нік Ан", Відповідач 1, Скаржник) Департаменту адміністративних послуг та Дозвільних процедур Дніпровської міської ради (надалі - Департамент, Відповідач 2), Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни (надалі - приватний нотаріус Андрєєва Г. О., Відповідач 3), Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича, (надалі - ФОП Кузьмінов В.О., Відповідач 4), Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни (надалі - приватний нотаріус Лозенок В.В., Відповідач 5), Державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради Колесник Інги Миколаївни (надалі - державний реєстратор Колесник І. М., Відповідач 6), Товариства з обмеженою відповідальністю "Коваленко і Ко" (надалі - ТОВ "Коваленко і Ко", Відповідач 7), Державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни (надалі - державний реєстратор Третяк Т. В., Відповідач 8), у якому просить:

- скасувати рішення державного реєстратора Лісоволенка Романа Михайловича Дніпропетровського міського управління юстиції (надалі - державний реєстратор Лісоволенко Р.М.), індексний номер: 13122706 від 19.05.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан" та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності: 5690833 від 30.04.2014;

- скасувати рішення Відповідача 3, індексний номер: 15949001 від 22.09.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пеле груп", номер запису про право власності: 7073554 від 22.09.2014;

- скасувати рішення Відповідач 5, індексний номер рішення: 26331898 від 20.11.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Кузьміновим В. О., номер запису про право власності: 12146503 від 20.11.2015;

- скасувати рішення державного реєстратора Кривошей Анастасії Анатоліївни Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, індексний номер: 34628421 від 05.04.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Кучеренко Тарасом Романовичем, номер запису про право власності: 22135011 від 03.04.2017;

- скасувати рішення Відповідача 6, індексний номер: 36874234 від 01.09.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПФ "Нік Ан", номер запису про право власності: 22132156 від 01.09.2017;

- скасувати рішення Відповідач 8, індексний номер: 40870034 від 27.04.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Коваленко і Ко", номер запису про право власності: 25938952 від 27.04.2018.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а саме автомобільну стоянку, яка складається з А-1 - вартова, Б - бокси (тимчасові, В, Г - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост, Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, №1, 3, І - споруди, за ПФ "Нік Ан" є незаконною, оскільки свідоцтво про право власності на автомобільну стоянку від 29.10.1998, видане виконкомом Ради, не підтверджує набуття права власності даною юридичною особою на нерухоме майно в цілому.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 позов задоволено частково.

Суди дійшли висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора Лісоволенка Р. М., індексний номер: 13122706 від 19.05.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан" та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності: 5690833 від 30.04.2014;

- скасувати рішення Відповідача 3, індексний номер: 15949001 від 22.09.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пеле груп", номер запису про право власності: 7073554 від 22.09.2014;

- скасувати рішення Відповідач 5, індексний номер рішення: 26331898 від 20.11.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 12146503 від 20.11.2015;

- скасувати рішення державного реєстратора Кривошей Анастасії Анатоліївни Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, індексний номер: 34628421 від 05.04.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 22135011 від 03.04.2017;

- скасувати рішення Відповідача 6, індексний номер: 36874234 від 01.09.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПФ "Нік Ан", номер запису про право власності: 22132156 від 01.09.2017;

- скасувати рішення Відповідач 8, індексний номер: 40870034 від 27.04.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Коваленко і Ко", номер запису про право власності: 25938952 від 27.04.2018.

В іншій частині позовних вимог Ради до ПФ "Нік Ан", ФОП Кузьмінова В.О., ТОВ "Коваленко і Ко" про скасування рішень державних реєстраторів відмовлено.

У задоволенні позову до Департаменту, приватного нотаріуса Андрєєвої Г. О., приватного нотаріуса Лозенко В. В., державного реєстратора Колесник І. М., державного реєстратора Третяк Т. В. відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову у відповідній частині суди виходили з того, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на майно не може бути звернена до реєстратора, який вчинював цю дію.

Суди виснували що, оскільки підставою для набуття права власності ПФ "Нік Ан" було Свідоцтво про право власності від 29.10.1998, видане виконавчим комітетом Ради, яким підтверджується право власності на автомобільну стоянку лише щодо Літ-1 - будинку охорони, реєстрація інших об`єктів нерухомого майна, здійснена державним реєстратором Лісоволенком Р.М. за індексним номером 13122706 від 19.05.2014, та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 5690833 від 30.04.2014 є неправомірними.

Одночасно суди дійшли висновку про належність обраного стороною способу захисту шляхом подання негаторного позову.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ПФ "Нік Ан" просить Суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 904/4080/22 в частині скасування рішення державного реєстратора Лісоволенка Р.М., індексний номер: 13122706 від 19.05.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан", щодо наступних об`єктів: Б - бокси (тимчасові), В, Г - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост (тимчасовий), Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, № 1-3-споруди, І - мостіння, прийнявши у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову та стягнути з Ради понесені судові витрати.

3.2. В обґрунтуванні касаційної скарги Скаржник посилається на неправильне застосування судами положень:

- статей 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, де зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення;

- статей 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, відповідно до якого належними вимогами, які може заявляти власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно;

- статей 328, 387 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, відповідно до яких свідоцтво не породжує, не змінює, не припиняє прав та обов`язків учасників цивільних правовідносин, тобто не є правочином, а видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину; у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 761/27714/16, від 20.02.2018 у справі № 917/533/17, від 03.04.2019 у справі № 922/1645/18, де закріплено положення щодо пріоритетності правовстановлюючих документів, на підставі яких проведені реєстраційні дії над записами, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідач вказує на неправомірність формування судами висновку щодо незаконності проведення державної реєстрації права власності, спираючись виключно на інформацію, наявну у свідоцтві, без дослідження інших документів, що підтверджують набуття особою такого права власності;

- статті 391 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.08.2019 у справі № 925/366/18, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, щодо визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів.

На підставі наведеного Скаржник обґрунтовує помилковість висновків суду щодо того, що поданий позов є негаторним, а отже, можливість задоволення заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Одночасно Скаржник вказує на незастосування судами положень пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, враховуючи висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 28.09.2021 у справі № 390/34/17, а також постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19 і від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20, під час оцінки поведінки Позивача щодо добросовісності та відсутності його суперечливої поведінки.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПФ "Нік Ан" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України й призначено розгляд справи у судовому засіданні на 04.09.2024.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2024 зупинено виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

4.3. 25.07.2024 від ПФ "Нік Ан" надійшла заява про постановлення окремої ухвали.

4.4. 05.08.2024 від Начиняного Вадима (представника ПФ "Нік Ан") надійшло клопотання про закриття касаційного провадження.

4.5. 02.09.2024 від ПФ "Нік Ан" надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника, в якій заперечено можливість адвоката Начиняного В.С. представляти її інтереси.

4.6. Позивач надав до Суду відзив на касаційну скаргу та клопотання про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки визначені Скаржником постанови Верховного Суду є нерелевантними до обставин спору у даній справі. Оскільки Позивачем надано відзив на касаційну скаргу поза межами строку, встановленого ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2024, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, він долучається до матеріалів справи, однак залишається без розгляду, відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України (пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Рішенням Виконавчого комітету Ради народних депутатів "Про передачу автомобільної стоянки в районі мкр "Парус" приватній будівельній фірмі "Нікан" від 18.04.1996 №505 вирішено передати автомобільну стоянку в районі мкр "Парус" приватній будівельній фірмі "Нікан" за рахунок погашення заборгованості за виконані роботи по благоустрою району і 1995 році. Зобов`язано приватну будівельну фірму "Нікан" використовувати надану територію за цільовим призначенням.

5.2. Розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради №4052р від 21.10.1998 присвоєно об`єкту приватної фірми приватній будівельній фірмі "Нік Ан" поштову адресу - автостоянці (раніше по вул. Набережна В.І. Леніна) - вул. Набережна Заводська, буд. 110.

5.3. 29.10.1998 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 18.04.1996 №505 Виконавчим комітетом Ради видано ПФ "Нік Ан" Свідоцтво про право власності на автомобільну стоянку Літ. А-1 - будинок охорони по вул. Набережній Заводській, буд. 110 у м. Дніпропетровськ.

5.4. 30.04.2014 представник за довіреністю ПФ "Нік Ан" звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на автомобільну стоянку по вул. вул. Набережна Заводська, буд. 110 у м. Дніпропетровську.

5.5. 13.05.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно Лісоволенко Р.М. прийнято рішення №13002474 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв`язку з тим, що не додано підтвердження права власності.

5.6. Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно листом №10.11-20/2661 від 17.05.2014 звернулося до Комунального підприємства "Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації" у якому просив надати інформацію про те за ким та на підставі чого була проведена державна реєстрація на автомобільну стоянку, що розташована у м. Дніпропетровську, вул. вул. Набережна Заводська, буд. 110. Також відділ реєстрації просив надати технічний опис вказаної автомобільної стоянки.

5.7. 15.05.2014 Комунальне підприємство "Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації" надало відповідь №5129 на запит №10.11-20/2661 від 07.05.2014, у якій зазначило, що станом на 30.12.2012 в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: вул. Набережна Заводська, буд. 110 на автомобільну стоянку літ. А-1 - будинок охоронника за ПФ "Нік Ан" на підставі свідоцтва про право власності від 29.10.1998 виданого виконавчим комітетом Ради. До листа додано ксерокопію плану земельної ділянки, який знаходиться в інвентаризаційній справі.

5.8. 19.05.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно Лісоволенко Р. М. прийнято рішення №13121994 про відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

5.9. 19.05.2014 державним реєстратором Лісоволенко Р.М. здійснено реєстрацію права власності за ПФ "Нік Ан" на автомобільну стоянку по вул. Набережна Заводська, буд. 110 у м. Дніпропетровську на підставі свідоцтва про право власності від 29.10.1998, виданого виконавчим комітетом Ради. Опис об`єкта нерухомого майна: автомобільна стоянка складається з: А-1 - вартова, Б - бокси (тимчасові), В, Г- склад (тимчасовий), Д - вартовий пост (тимчасовий), Е-сарай, Ж - навіс, №1-3,І - споруди.

5.10. 19.05.2014 державним реєстратором Лісоволенко Р.М. прийнято рішення №13147981 щодо внесення змін до запису про нерухоме майно. Відповідно до даного рішення доповнено опис об`єкта нерухомого майна: І - мостіння.

5.11. Позивач зазначає, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а саме автомобільну стоянку, яка складається з А-1 - вартова, Б - бокси (тимчасові), В, Г - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост, Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, №1, 3, І - споруди, за Приватною фірмою "Нік Ан" є незаконною, оскільки свідоцтво про право власності на автомобільну стоянку від 29.10.1998, видане виконкомом Ради, не підтверджує набуття права власності Відповідачем 1 на нерухоме майно в цілому.

5.12. У зв`язку з чим просить скасувати рішення державного реєстратора Лісоволенка Р.М., індексний номер: 13122706 від 19.05.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан" та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності: 5690833 від 30.04.2014 та подальші реєстраційні дії з приводу даного об`єкта нерухомого майна.

5.13. Зазначене слугувало підставою для звернення Ради з відповідним позовом.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Предметом позову у даній справі є скасування рішення державного реєстратора Лісоволенка Р. М., індексний номер: 13122706 від 19.05.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан" та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності: 5690833 від 30.04.2014 та подальших реєстраційних дії з приводу даного об`єкта нерухомого майна.

6.4. Підстави позову обґрунтовані відсутністю передумов для проведення державної реєстрації права власності ПФ "Нік Ан" на об`єкти: Б - бокси (тимчасові), В, Г - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост (тимчасовий), Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, № 1-3 - споруди, І - мостіння, оскільки свідоцтво, видане виконкомом Ради 29.10.1998, про право власності на автомобільну стоянку не підтверджує набуття права власності цією юридичною особою на нерухоме майно в цілому.

6.5. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

6.6. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.7. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

6.8. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

6.9. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

6.10. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

6.11. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу.

6.12. Зазначене викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, на які посилається Скаржник при зверненні з касаційною скаргою.

6.13. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.14. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

6.15. Разом із тим невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо).

6.16. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства, про що наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/2.

6.17. Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

6.18. Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 Господарського процесуального кодексу України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

6.19. Положеннями статей 14, 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

6.20. За наслідками розгляду позовних вимог суди встановили належність обрання Радою способу захисту за відповідних обставин спору як підставу для задоволення позову, керуючись статтями 328, 331, 376, 391 Цивільного кодексу України, а також статтями 3, 9, 10, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

6.21 При зверненні з касаційною скаргою ПФ "Нік Ан" заперечує правомірність такого висновку, вказуючи на неправильність застосування судами положень статей 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, відповідно до якого належними вимогами, які може заявляти власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

6.22. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

6.23. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

6.24. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

6.25. Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.26. Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів введення в експлуатацію таких складових автостоянки як Б - бокси (тимчасові), В, Т - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост (тимчасовий), Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, № 1, 3, І - споруди у матеріалах даної справи та в рамках справи №32/89-08, № 10/346-09(12/173-06), №904/4134/20.

6.27. Одночасно ними враховано рішення Вищого господарського суду України від 26.03.2014 у справі №10/5005/10928/2012, де було зроблено висновок, що відповідачу належить лише будинок охорони (літ. А-1), тоді як належність іншого нерухомого майна, а також його реєстрація відповідно до вимог законодавства України не були підтверджені матеріалами справи.

6.28. У зв`язку з цим, суди дійшли висновку, що спірне нерухоме майно є самочинно збудованим, оскільки відсутні належні документи, які підтверджують введення його в експлуатацію чи правову реєстрацію.

6.29. За змістом статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.30. Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

6.31. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва.

6.32. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України.

6.33. Так, частинами третьою-п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

6.34. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

6.35. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6.36. Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

6.37. Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

6.38. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

6.39. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

6.40. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.

6.41. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

6.42. Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості). Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

6.43. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, якою обґрунтована підстава касаційного оскарження, сформовано висновок, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 як релевантну з огляду на тотожність підстав, предмета позову та встановлених обставин спору.

6.44. За таких обставин Суд погоджується з аргументами Скаржника, що наразі скасування державної реєстрації права власності осіб на відповідне майно, не є ефективними способами захисту прав позивача як власника землі, оскільки задоволення відповідних позовних вимог не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

6.45. Наведеного суди попередніх інстанцій не врахували, застосувавши положення статей 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

6.46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, зокрема постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.

6.47. Суд визнає необґрунтованими твердження Ради про неможливість застосування в даному спорі способу захисту у вигляді знесення самочинно побудованого нерухомого майна або визнання права власності на самочинно побудоване майно з огляду на відсутність такого майна в натурі, оскільки: 1) ця обставина не була предметом дослідження у судах попередніх інстанцій та не була встановлена за наслідками судового розгляду; 2) викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 правовий висновок щодо належності вимоги, яку може заявляти власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, не ставить питання правомірності його застосування у залежність від фактичної наявності спірного об`єкта нерухомості на момент розгляду спору. Визначальними є саме підстави, на яких особа обґрунтовує порушення своїх прав, та статус нерухомого майна як самочинно збудованого.

6.48. Оскільки інші аргументи Скаржника стосуються питання розгляду спору по суті, що не підлягає проведенню через обрання Радою неналежного (неефективного) способу захисту, відсутні передумови для надання їм правової оцінки.

6.49. З огляду на те, що визначені Скаржником постанови Верховного Суду, які стосуються питання неврахування судами положень статей 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України щодо необхідності застосування належного способу захисту в цілому (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18), та у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22), є релевантними, Суд відмовляє в задоволенні клопотання Ради про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

6.50. Таким чином, у зв`язку з обранням Позивачем неефективного способу захисту свого права власника на земельну ділянку відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

6.51. Щодо поданої ПФ "Нік Ан" заяви про постановлення окремої ухвали Суд зазначає таке.

6.52. При зверненні із відповідною заявою Скаржник вказує на вчинення представниками Ради низки дій, спрямованих фактично на реєстрацію одного й того самого об`єкта нерухомого майна (автомобільної стоянки) зі зміненими частково даними щодо його розташування ("задвоєння") для оформлення землі під цим об`єктом нерухомості, через що ПФ "Нік Ан" 23.10.2021 звернулася до Позивача з проханням скасувати рішення Ради VII скликання від 15.11.2017 № 188/26.

Натомість листом від 11.11.2021 за вих. № 7/9-1567 Департамент по роботі з активами Ради відмовив у задоволенні згаданого звернення.

ПФ "Нік Ан" вважає, що зазначені вище факти вказують на суттєві недоліки в діяльності Позивача, її депутатського корпусу та осіб, які виконують представницькі функції в суді від імені Ради.

6.53. Виходячи з вищенаведеного, керуючись статтею 246 Господарського процесуального кодексу України просить суд постановити окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення та надіслати її до органу досудового розслідування.

6.54. Відповідно до частини першої статті 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

6.55. За змістом частини п`ятої статті 246 Господарського процесуального кодексу України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

6.56. Велика Палата Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц зауважила, що суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.

6.57. У постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 761/32388/13-ц зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

6.58. Аналіз поданої Скаржником заяви свідчить про необґрунтованість підстави для постановлення окремої ухвали, оскільки матеріали цієї справи не містять доказів порушення Радою чи її представниками вимог законодавства під час розгляду конкретної справи. Всі доводи ПФ "Нік Ан" підтверджені лише його особистою письмовою заявою, оскільки інших доказів матеріали справи не містять.

6.59. У зв`язку з цим Суд відмовляє в задоволенні заяви ПФ "Нік Ан" про постановлення окремої ухвали. Зазначене не позбавляє Скаржника права на звернення з такою заявою для захисту свого права у встановленому законодавством порядку.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частин першої, третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

7.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22 слід скасувати в частині задоволення позову Ради до ПФ "Нік Ан" про скасування рішення державного реєстратора Лісоволенка Р. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан", щодо наступних об`єктів: Б - бокси (тимчасові), В, Г - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост (тимчасовий), Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, № 1- 3-споруди, І-мостіння, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому, оскільки предметом касаційного оскарження є оскаржувані рішення виключно в частині позовної вимоги Ради до ПФ "Нік Ан" про скасування рішення державного реєстратора Лісоволенка Р. М., Суд, керуючись частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не здійснює їх касаційний перегляд в інших частинах та залишає їх у відповідних частинах без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Згідно з частиною першою статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

8.2. Положеннями частини першої статті 129 зазначеного Кодексу передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.3. З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги ПФ "Нік Ан" колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, слід здійснити розподіл судових витрат, понесених Скаржником у зв`язку із розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватної фірми "Нік Ан" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22 задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22 скасувати в частині задоволення позову Дніпровської міської ради до Приватної фірми "Нік Ан" про скасування рішення державного реєстратора Лісоволенка Романа Михайловича Дніпропетровського міського управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Приватною фірмою "Нік Ан", щодо наступних об`єктів: Б - бокси (тимчасові), В, Г - склад (тимчасовий), Д - вартовий пост (тимчасовий), Е - сарай (тимчасовий), Ж - навіс, № 1- 3-споруди, І-мостіння.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. В іншій частині оскаржувані рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) на користь Приватної фірми "Нік Ан" (49128, м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 92, ідентифікаційний код 20225362) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 721,50 грн, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 3 969,60 грн.

6. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

7. Поновити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко