Рішення

від 09.09.2024 по справі 201/9990/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9990/22

Провадження № 2/201/205/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Галко С.Д.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні квартирою та надання доступу до квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 01 листопада 2021 року недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 07 грудня 2022 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою та надання доступу до квартири, в якому просив суд:

?Усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , надати доступ до квартири орендарю відповідно до укладеного договору оренди та заборонити виселення ОСОБА_1

?Стягнути судові витрати

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що 01 листопада 2021 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , на термін до трьох років.

Відповідно до п. 4.2 сторони узгодили, що у разі реалізації квартири застереження про продовження оренди квартири з новим власником, на умовах цього договору буде внесено до договору купівлі - продажу.

Так, 27 листопада 2022 року в орендовану ним квартиру намагалися пройти невідомі люди, повідомивши йому що вони є новими власниками квартири. На його зауваження що він є орендарем спірної квартири не реагували.

Як стало відомо, новим власником квартири стала ОСОБА_4 яка наразі перешкоджає йому потрапити до орендованої ним квартири та забрати свої речі. В телефонному режимі ОСОБА_5 повідомила що наразі знаходиться за межами України, квартиру нікому не продавала, доручення на продаж спірної квартири не надавала, договір оренди не розривала. Отже вибуття квартири з законного володіння власника порушує його конституційне право на житло, тому наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т. 1 а.с. 1-2).

13 березня 2023 року на адресу суду ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що оформленням спадщини на спірну квартиру у нотаріуса Бойченко Т.М. та отримання всіх документів здійснював адвокат Олійник Д.В. з яким у неї було підписано договір на надання адвокатських послуг та надано довіреність на отримання та оформлення спадщини. Після чого вона домовилася з позивачем що він здійснить ремонт у спірній квартирі, та між ними було укладено договір оренди спірної квартири з обумовленням можливості здійснювати ремонт та передачі в суборенду, оскільки вона не планувала в найближчі два роки повертатись в Україну. В разі наміру продажу квартири було обумовлено що умови оренди квартири будуть внесені в договір купівлі - продажу.

Продаж квартири вона не здійснювала та про те що квартира вибула з її власності дізналася з телефонної розмови з ОСОБА_1 . В вересні їй почав телефонувати покупець квартири на ім`я ОСОБА_7 та повідомив що йому запропонували купити її квартиру, пропозиція йому виявилася підозрілою оскільки продавець ОСОБА_8 щойно придбав квартиру і одразу ж вирішив її продати, на що вона повідомила що квартиру нікому не продавала, оскільки з листопада 2021 року знаходиться за межами України.

Згодом їй стало відомо що адвокат Олійник Д.В. оформивши документи на квартиру надав їх ОСОБА_8 для здійснення ремонту та оформлення оренди. Після чого невідомі особи звернулися до приватного нотаріуса Сущенко О.В. та користуючись підробним паспортом від її ім`я оформили договір купівлі - продажу від 17 червня 2022 року на ім`я ОСОБА_8 .

На даний час Соборним відділом поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області порушено кримінальне провадження за ч. 4 ст. 190 КК України шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, за попередньою змовою осіб, за ч. 4 ст. 358 КК України - за використання завідомо підробного документа та за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України.

Наголосила на тому що квартира вибула з її власності поза її волею, а ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не є добросовісними власниками. Наполягала на залученні її в якості третьої особи(т. 1 а.с. 48-51)

14 березня 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 01 листопада 2021 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на даний час вона є власником спірної квартири, договір оренди було укладено сторонами всупереч норм діючого законодавства, а саме зміст договору оренди суперечить приписам ст. ст. 203, 215 ЦК України, окрім того укладений договір не був спрямований на настання ним правових наслідків як з боку орендодавця так і з боку орендаря. ОСОБА_4 наполягала що квартира не була придатна для постійного чи тимчасового проживання в ній, оскільки в квартирі не підключено водопостачання, каналізація та електроенергія, також відсутні засоби обліку споживчої води та електроенергії, стіни підлога та стеля не мають жодного покриття, в квартирі відсутні будь які меблі, а тому відповідачі чітко усвідомлювали, що у зв`язку з непридатністю квартири для проживання вони укладають договір оренди житла без наміру створення обумовлених цим договором правових наслідків, тобто обоє усвідомлювали, що укладають завідомо фіктивний договір, який відповідно до приписів ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, та ст. 234 ЦК України є недійсним.

На недійсність та фіктивність договору оренди квартири вказує і строк на який укладено договір, оскільки договір укладено 01 листопада 2021 року до 25 жовтня 2024 року тобто на п`ять днів менше від строку передбаченому ст. 793 ЦК України, максимально можливий (трирічний) строк найму окремої частини будівлі без нотаріального посвідчення договору найму.

Також зазначила що ОСОБА_1 має у власності житло, а тому в нього не було необхідності орендувати квартиру для проживання в ній.

17 червня 2022 року ОСОБА_5 продала квартиру ОСОБА_8 , проте ОСОБА_1 тільки в жовтня 2022 року заявив про свої права орендаря, тим самим черговий раз підтвердив фіктивність договору оскільки не з`являвся у спірній квартирі. Про фіктивність договору свідчить й ціна орендної плати, яка дуже занижена (т. 1 а.с. 80-88).

22 травня 2023 року позивачем ОСОБА_1 надано додаткові пояснення в яких він підтвердив обставини викладенні в своїй позовній заяві (т. 1 а.с. 184-185).

18 липня 2023 року ОСОБА_1 надав відзив на зустрічну позовну заяву в якій заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки договір оренди укладено між ним та ОСОБА_5 , а тому жодним чином не стосуються ОСОБА_4 також зазначив, що ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем та володільцем спірної квартири, оскільки ОСОБА_5 не продавала квартиру (т. 2 а.с. 14 - 16),

26 вересня 2023 року ОСОБА_5 надано письмові пояснення на зустрічну позовну заяву в якій остання зазначила, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 є втручання у договірні відносини між нею та ОСОБА_1 , окрім того зазначила що ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем та володільцем квартири (т. 2 а.с. 33-34).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

02 грудня 2022 року до подання позовної заяви ОСОБА_1 звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти будь - які дії окрім обумовлених договором оренди від 01 листопада 2021 року.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 02 грудня 2022 року указана заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

05 грудня 2022 року ухвалою судді Федоріщева С.С. заяву про забезпечення позову задоволено, до вирішення судом по суті спору ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні квартирою та надання доступу до квартири.

26 грудня 2022 року ОСОБА_4 подано клопотання про скасування заходів забезпечення позову, яке згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 02 грудня 2022 року передано для розгляду судді Демидовій С.О.

Ухвалою суду від 30 січня 2023 року відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову.

28 березня 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року скасовано. Клопотання ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову задоволено, заходи забезпечення позову скасовано.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 грудня 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т. 1 а.с.17).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернулася до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів (т. 1 а.с. 18-19).

23 січня 2023 року ОСОБА_5 подано клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_8 , та змінити її статус з відповідача на третю особу (т. 1 а.с. 24-25), яке 03 липня 2023 року в судовому засіданні було задоволено частково, змінено статус ОСОБА_5 та залучено її до справи в якості третьої особи за первісним позовом, в частині залучення ОСОБА_8 відмовлено (т. 2 а.с. 3). Того ж дня ОСОБА_5 подано клопотання про витребування доказів (а.с. 29-30).

30 січня 2023 року ОСОБА_5 , подано клопотання про допит свідків (т. 1 а.с. 33), в задоволенні якого 03 липня 2023 року в судовому засіданні було відмовлено (т. 2 а.с. 3).

До суду 16 лютого 2023 року надійшла інформація про відсутність відомостей, щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 (а.с. 41).

16 лютого 2023 року до суду надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_5 (а.с. 42).

Ухвалою судді від 16 лютого 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування квартирою (а.с. 43-44).

13 березня 2023 року ОСОБА_5 подано клопотання про витребування доказів та призначення почеркознавчої експертизи (т. 1 а.с. 67-68, 69-70), яке 03 липня 2023 року було залишено без розгляду (т. 2 а.с. 3).

14 березня 2023 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подано клопотання про залишення позовної заяви без руху (а.с. 73-79), яке ухвалою суду від 26 червня 2023 року було задоволено та залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху (т. 1 а.с. 213-214). 03 липня 2023 року ОСОБА_1 подано заяву про усунення виявлених недоліків які прийнятті судом.

14 березня 2023 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди квартири ( т. 1 а.с. 80-88), яка ухвалою суду від 03 липня 2023 року прийнята до спільного розгляду з даним позовом (т. 2 а.с. 6-7).

03 липня 2023 року ухвалою суду залишено без задоволення клопотання позивача про витребування доказів яке було подано разом з позовною заявою (т. 2 а.с. 5,10-12).

18 липня 2023 року ОСОБА_1 заявлено клопотання про витребування доказів за зустрічним позов та допит свідків (т. 2 а.с. 20-21),

Ухвалою суду від 07 вересня 2023 року клопотання ОСОБА_1 від 18 липня 2023 року про витребування доказів залишено без задоволення (т. 2 а.с. 28-29).

В судовому засіданні 07 вересня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про допит свідків було задоволено (т. 2 а.с. 26).

10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду по суті справи № 201/9662/22 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бойченко Тетяна Миколаївна, приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Підберезна Наталія Віталіївна, ОСОБА_8 , приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального міського округу Сущенко Ольга Володимирівна про витребування квартири з чужого незаконного володіння, оскільки позивач не має доступу до спірної квартири, не має можливості закінчити розпочатий ремонт, а тому є всі підстави першочергово вирішити питання про витребування викраденої у ОСОБА_5 квартири (т. 2 а.с. 39), яке ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року залишене без задоволення (т. 2 а.с. 43-45).

Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року підготовче провадження у справі закрито справу призначено до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 46-47)

В судовому засіданні позивач за первісним позовом позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні квартирою підтримав в повному обсязі, наполягав що квартира вибула з законного володіння ОСОБА_5 поза її волею та ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем. Проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував в повному обсязі, оскільки при укладенні договору оренди між сторонами було досягнуто домовленості, а Судариковою не надано доказів що при укладенні договору оренди квартира не була придатна для проживання .

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засідання заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 вважаючи їх необґрунтованими на задоволенні зустрічних наполягав, оскільки укладений договір оренди було укладено сторонами всупереч норм діючого законодавства, а саме зміст договору оренди суперечить приписам ст. ст. 203, 215 ЦК України, окрім того укладений договір не був спрямований на настання ним правових наслідків як з боку орендодавця так і з боку орендаря.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на задоволенні первісних позовних вимогах наполягав, в задоволенні зустрічних позовних вимогах просив відмовити в повному обсязі.

Фактичні обставини встановленні судом

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 52)

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Бойченко Т.М. від 08 липня 2021 року № 145/02-14 після смерті ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем є її племінниця - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 53).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2021 року ОСОБА_5 успадкувала після смерті ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом видано приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 2038 (т. 1 а.с. 9).

01 листопада 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 4-5).

Пунктом 1.5 Договору оренди встановлено, що стан квартири, що орендується, на момент передання в оренду: придатне для використання у відповідності до мети оренди, визначеної у п 2.1 цього Договору.

Мета оренди квартира, що орендується, надається для проживання (п. 2.1).

Відповідно п. 4.1 строк оренди приміщення, що орендується, складає до трьох років з моменту прийняття приміщення, що орендується.

Пунктом 4.2 Орендодавець домовилась з Орендарем що в разі реалізації квартири застереження про продовження оренди квартири з новим власником, на умовах цього договору буде внесено до договору купівлі - продажу.

Розмір місячної орендної плати складає 1 000 грн. (п.с. 5.1).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 03 листопад 2022 року право власності на кв. АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 (т. 1а.с. 99).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

Статтею 811 ЦК України передбачено, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи (ч. 1 ст. 813 ЦК України). Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок. (ст. 812 ЦК України)

Судом встановлено, що 01 листопада 2021 року між ОСОБА_5 (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди житлового приміщення, а саме кв. АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_1 заявляючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою при поданні позовної заяви та в ході слухання справи не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, хто та яким чином йому перешкоджає в користуванні даною квартирою. Натомість наполягає на тому що спірна квартира вибула з законного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем, що не є предметом даного спору.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою не підлягає задоволенню з підстав недоведеності.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму (частина перша статті 760 ЦК України).

Згідно зі статтею 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок (стаття 812 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Дана правова позиція висловлена в Постанова КЦС ВС від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц

Судом встановлено, що на момент укладення договору оренди квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 як власник квартири надала її в оренду ОСОБА_1 , сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору, погоджено предмет договору, строк на який укладено договір. ОСОБА_5 в наданих поясненнях суду підтвердила, що дійсно між нею та ОСОБА_1 було укладено договір оренди, отже її волевиявлення було вільне та відповідало внутрішній волі, а правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків.

Доводи представника ОСОБА_4 про те що спірна квартира не була придатна для проживання суд не бере до уваги, оскільки на підтвердження даних обставин представником надано суду фото з яких не можливо встановити що це за квартира, та коли саме було зроблені надані фото.

Також суд не бере до уваги твердження представника ОСОБА_4 про недійсність правочину у зв`язку з тим що його було укладено менше ніж на три роки, оскільки нормою ч. 1 ст. 821 ЦК України передбачено що договір найму житлового приміщення укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлено, договір вважається укладеним на п`ять років. Спірний договір оренди було укладено 01 листопада 2021 року до 25 жовтня 2024 року, окрім того суд зазначає що відповідно до ст. 215 ЦК України це не є підставою для його недійсності.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

За встановлених обставин справи та вимог закону, врахувавши баланс інтересів сторін спору та пропорційність виселення, на важливості врахування якої наголошував ЄСПЛ (рішення від 24квітня 2012року у справі «Йорданова та інші проти Болгарії», заява №25446/06,пункт 123,та рішення від 17жовтня 2013року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції»,заява №27013/07,пункт 156), суд вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позову ОСОБА_12 .

Судові витрати розподілити на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні квартирою та надання доступу до квартири відмовити в повному обсязі.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 01 листопада 2021 року недійсним відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 13 вересня 2024 року

Суддя С.О. Демидова