Постанова

від 16.09.2024 по справі 910/6091/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2024 р. Справа№ 910/6091/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Сітайло Л.Г.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024

у справі №910/6091/24 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 188361,60 грн, з яких: 187200,00 грн - грошові кошти банківської гарантії, 600,00 грн - 3% річних та 561,60 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним отриманням грошових коштів банківської гарантії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 відкрито провадження у справі №910/6091/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/6091/24 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що оскаржуване рішення винесене без дослідження всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги апелянт вказує на відсутності його вини в невиконанні умов договору, оскільки в межах дії договору відповідачем не було надано письмової рознарядки, яка є дозволом на поставку, а тому позивач не міг виконати взяті на себе зобов`язання. Рознарядка була надана відповідачем лише 03.01.2024, тобто поза межами строку дії договору (31.12.2023) та після припинення господарських зобов`язань, що в свою чергу виключає можливість відповідача на звернення стягнення банківської гарантії. Оскільки через недобросовісну поведінку відповідача відбулося безпідставне його збагачення за рахунок позивача, грошові кошти в розмірі 187200,00 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2024 апеляційну скаргу у справі №910/6091/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/6091/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

01.08.2024 до суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти доводів скарги відповідач зауважує, що невиконання позивачем договірних зобов`язань зумовило реалізацію Акціонерним товариством "Українська залізниця" права на стягнення (списання) коштів банківської гарантії в рахунок забезпечення зобов`язань за договором. Водночас кошти, які набуті відповідачем на правовій підставі, не можуть вважатися неправомірно набутим майном, у зв`язку з чим є безпідставним покликання позивача на положення ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.11.2023 було проведено тендер №UA-2023-11-09-002294-a на закупівлю «Ключ колійний шурупогайковий (гідравлічний)», згідно якого переможцем обрано Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон".

22.12.2023 за результатом проведеної публічної закупівлі (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-11-09-002294-a) між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" укладено договір поставки №ПЗ/П-231228/НЮ, за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідачу визначений специфікацією товар.

Специфікацією від 22.12.2023 (додаток №1 до договору) сторони погодили поставку 13 одиниць ключів шурупно-гайкових гідравлічних ГКШГ-1Б-Т 2023 року виготовлення загальною вартістю 3744000,00 грн.

Пунктом 4.2 договору сторонами унормовано, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару.

Строк поставки товару протягом 30 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.

Згідно п. 4.5 договору сторони домовилися, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документа. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

За умовами п. 11.1 договору виконання зобов`язань позивача за договором забезпечується банківською гарантією у розмірі 187200,00 грн.

Договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні але не пізніше ніж до 31.12.2023 (п. 16.1 договору).

Відповідно до розділу 19 договору електронною адресою постачальника є oooterkon@ukr.net.

18.12.2023 Акціонерним товариством "Кристалбанк" надано Товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" гарантію №Г/2023/525-30, за умовами якої гарант зобов`язався сплатити на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" суму, що складає 187200,00 грн, у випадку невиконання або неналежного виконання принципалом умов договору, протягом 5 банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара, без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

За повідомленням позивача, у грудні 2023 року він звертався до відповідача з листом (№2012-06 від 20.12.2023), згідно якого повідомив що оскільки договір було підписано 22.12.2023, а строк дії договору становить до 31.12.2023, у випадку отримання письмової рознарядки у позивача не буде можливості виготовити товар в строк дії договору. Відтак позивач просив продовжити строк дії договору до 15.02.2014 шляхом укладення додаткової угоди.

27.12.2023 позивач повторно звернувся до відповідача з листом №2712/01 в якому знову просив продовжити строк дії договору. Відповідач не заперечував проти отримання вказаних листів позивача.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" відповіді на вказані листи позивачу не надало.

03.01.2024 відповідач надіслав на електронну адресу позивача повідомлення з проханням забрати рознарядку з відділення Нової пошти. До вказаного листа долучено скановану копію листа від 29.12.2023 №2904, згідно якого Виробничий підрозділ Козятинської дистанції колії просив позивача приступити до виконання умов договору.

У відповідь на вказаний лист позивач листом від 03.01.2024 №0301-01 повідомив відповідача, що станом на 02.01.2024 не отримував рознарядки на поставку товару, а також просив продовжити термін дії договору.

01.02.2024 відповідач направив позивачу листа №246 відповідно якого просив надати письмову відповідь стосовно обставин відсутності поставки товару.

У відповідь на вказаний лист позивач листом №0102-01 повідомив відповідача, що отримав рознарядку на електронну пошту 03.01.2024, що є поза межами терміну дії договору, а тому в товариства не виникло жодних зобов`язань щодо поставки товару в обумовлені договором терміни.

02.02.2024 відповідач направив позивачу претензію, згідно якої просив сплатити штраф та пеню за порушення строків поставки в розмірі 621504,00 грн.

07.02.2024 позивач направив відповідачу лист №0702-01 у якому повідомив, що претензія є незаконною, а у позивача відсутні підстави нести відповідальність за умовами договору.

Стверджуючи про наявність порушень умов договору в частині не поставлення обумовленого договором товару, а відтак настання гарантійного випадку, відповідач 05.02.2024 звернувся до Акціонерного товариства "Кристалбанк" з платіжною вимогою на суму 187200,00 грн за банківською гарантією №Г/2023/523-30 від 18.12.2023.

Листом №159 від 12.02.2024 Акціонерне товариство "Кристалбанк" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" про отримання 05.02.2024 від Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідної платіжної вимоги на суму 187200,00 грн за банківською гарантією №Г/2023/523-30 від 18.12.2023.

Грошові кошти банком-гарантом були сплачені відповідачу та в свою чергу повернуті позивачем банківській установі 14.02.2024 та 20.02.2024, що підтверджується платіжними дорученнями №3531 від 14.02.2024 на суму 150000,00 грн та №3536 від 20.02.2024 на суму 37200,00 грн.

Вказуючи на безпідставність отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 187200,00 грн за банківською гарантією позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами розгляду спору місцевий господарський суд вказавши, що обов`язок позивача передати відповідачу товар виник з 22.12.2023, а відтак останнім допущено господарське правопорушення в частині передачі товару у строк до 02.02.2024, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Однак з наведеними висновками місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) установлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, договір №ПЗ/П-231228/НЮ укладено між сторонами 22.12.2023, строк дії договору встановлено до 31.12.2023. Тобто, господарські зобов`язання між сторонами існували 9 днів.

В той же час в договорі було обумовлено, що поставка товару здійснюється протягом строку дії договору та лише на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка має бути направлена на електронну адресу постачальника (п. 4.2, 4.5 договору). Отже, початок перебігу строку на поставку товару (30 календарних днів) визначається направленням з електронної адреси покупця на електронну адресу постачальника oooterkon@ukr.net письмової рознарядки у відсканованому вигляді.

Будь-яких доказів виконання умов п. 4.2, 4.5 договору в частині направлення письмової рознарядки у відсканованому вигляді на електронну адресу постачальника в межах дії договору, відповідачем суду не надано.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач направив позивачу рознарядку у відповідності до умов договору (направлення на електронну адресу) лише 03.01.2024, тобто після закінчення дії договору та припинення господарських зобов`язань за ним.

Твердження відповідача про направлення рознарядки в межах строку договору шляхом здачі листа 29.12.2023 на пошту є неспроможними, оскільки умовами договору сторони погодили порядок відправки рознарядки постачальнику, а саме шляхом направлення сканкопії рознарядки на електронну адресу постачальника.

Наведені вище обставини у їх сукупності та взаємозв`язку свідчать про те, що письмова рознарядка про постачання товару у розумінні п. 4.5 договору на адресу відповідача направлена вже після припинення господарських зобов`язань за договором, у зв`язку із чим у позивача не виникли зобов`язання щодо постачання на користь відповідача товару за договорм.

З огляду на викладене колегія суддів вважає слушними доводи скаржника та такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалами справи висновки місцевого господарського суду про допущення позивачем господарського правопорушення в частині невиконання у встановлений договором строк (до 02.02.2024) зобов`язання з передачі товару відповідачу.

Щодо правомірності звернення відповідача до банку-гаранта для отримання грошових коштів банківської гарантії, суд встановив наступне..

Так, відповідно до ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За визначенням ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 563 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Відповідно, за відсутності факту порушення зобов`язання принципалом відсутні підстави для отримання бенефіціаром грошових коштів банківської гарантії.

З листа Акціонерного товариства "Кристалбанк" №159 від 12.02.2024 вбачається, що відповідач 05.02.2024 звернувся до нього з вимогою про виплату коштів банківської гарантії №Г/2023/523-30 від 18.12.2023 у повному обсязі.

Відповідно до матеріалів справи грошові кошти банком-гарантом були сплачені відповідачу у сумі 187200,00 грн та в свою чергу повернуті позивачем банківській установі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Таким чином, бенефіціаром (відповідачем) в результаті здійснення платежу за банківською гарантією були отримані грошові кошти за відсутності настання гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), тобто є такими, що набуті безпідставно.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відтак, оскільки судом встановлено відсутність порушення зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" за договором №ПЗ/П-231228/НЮ від 22.12.2023 (з огляду на не отримання письмової рознарядки в межах дії договору), слід дійти висновку про відсутність у Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке виступало бенефіціаром за банківською гарантією №Г/2023/523-30 від 18.12.2023 та замовником за договором №ПЗ/П-231228/НЮ від 22.12.2023, підстав для звернення до гаранта (Акціонерного товариства "Кристалбанк") для виплати суми банківської гарантії, а також наявності правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" грошових коштів у розмірі 187200,00 грн, з посиланням в тому числі на положення ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу, що хоча у даному випадку перерахування гарантом грошових коштів у сумі 187200,00 грн на користь бенефіціара (відповідача) відбулось у зв`язку з договором та гарантією, однак не на їх виконання, а поза межами домовленостей, передбачених договором і гарантією (гарантійний випадок не настав). При цьому, інших способів повернення коштів закон, договір №ПЗ/П-231228/НЮ від 22.12.2023 та договір про надання гарантії №Г/2023/523-30 від 18.12.2023 не передбачають.

Висновок про можливість звернення принципала до бенефіціара з вимогою про повернення коштів, сплачених гарантом за правилами гл. 83 ЦК України, викладено в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20.

Зокрема, в п. 56 даної постанови Об`єднана палата виснувала, що якщо бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом ч. 1 ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 187200,00 грн неправомірно отриманих коштів банківської гарантії №Г/2023/523-30.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 600,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 561,60 грн, суд відмічає наступне.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Отже, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Аналогічний висновок викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 10.04.2018 №910/10156/17.

У постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Північний апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням періоду нарахування, встановив його арифметичну вірність, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути 3% річних у розмірі 600,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 561,60 грн.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум інфляційних втрат та 3% річних, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача щодо не дослідження місцевим господарським судом всіх обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням наведених норми законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а тому вказане рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" у даній справі підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

З огляду на задоволення позовних вимог та апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 грн та апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 100000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" надано: договір №23/02/2024 про надання правничої допомоги від 23.02.2024; довіреність №2 від 25.02.2024; орієнтовний розрахунок суми судових витрат; ордер на надання правничої допомоги Серія АЕ №1019289, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №3368 видане Ліфлянчик С.І., а також платіжну інструкцію №3548 на суму 100000,00 грн.

Відповідно до п. 1.1 договору №23/02/2024 від 23.02.2024 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" та адвокатом Ліфлянчик С.І. клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правничої допомоги, а саме: збирання доказів, складання, оформлення та подання позовної заяви, участь в судових засіданнях.

Вартість послуг складає 100000,00 грн та сплачується протягом 3-х днів з моменту укладення договору (п. 3.1).

Згідно п. 4.1 договору протягом 2-х банківських днів після надання адвокатом юридичних послуг, обумовлених п. 1.1 договору, клієнт та адвокат підписують акт наданих послуг на суму оплати в сумі, вказаній у п. 3.1 договору.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Оскільки умовами договору №23/02/2024 від 23.02.2024 сторонами визначено фіксовану форму оплати наданих послуг у сумі 100000,00 грн, однак вказано, що після надання юридичних послуг між сторонами підписуються акт наданих послуг (п. 4.1), слід дійти висновку, що підписанням акту сторонами узгоджується обсяг та розмір наданих послуг. Водночас позивачем не надано до суду підписаного між сторонами акту наданих послуг, тобто не доведено надання правової допомоги адвокатом Ліфлянчик С.І., у зв`язку з чим заявлені вимоги представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу за договором №23/02/2024 від 23.02.2024 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/6091/24 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" задовольнити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія "Теркон" (49023, м. Дніпро, вул. Мануйлівська, буд. 57, кв. 7; код ЄДРПОУ 21866643) 187200 (сто вісімдесят сім тисяч двісті) грн 00 коп. заборгованості, 561 (п`ятсот шістдесят одну) грн. 60 коп. інфляційних втрат, 600 (шістсот) грн. 00 коп. 3% річних, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

Л.Г. Сітайло