Ухвала

від 13.09.2024 по справі 120/11998/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

13 вересня 2024 р. Справа № 120/11998/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Тлустої А.О.,

представника позивачаКалачик Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці заяву представника позивача, адвоката Калачик Наталії Михайлівни, про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

11.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Калачик Наталії Михайлівни (далі представник позивача), подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 або відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.09.2024 № 481 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є працівником приватного акціонерного товариства "Вінницький молочний завод "Рошен" (ідентифікаційний код юридичної особи 00418018) (далі ПрАТ "ВМЗ "Рошен"), яке наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.02.2024 № 383 віднесено до підприємств, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Водночас у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76, позивач заброньований за ПрАТ "ВМЗ "Рошен" терміном до 14.02.2025, що відображено в його військово-обліковому документі, сформованому 23.08.2024 та 04.09.2024.

Представник позивача зазначає, що на виконання наказу про оповіщення працівників підприємства, 03.09.2024 позивач з`явився до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 і, незважаючи на чинне та не анульоване бронювання, відповідач здійснив його призов на військову службу під час мобілізації, в особливий період, видавши неправомірний наказ за № 481 від 03.09.2024. При цьому представник позивача наголошує, що позивач мав дійсну відстрочку від мобілізації, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, про що відповідачу було відомо і в його розпорядженні були усі необхідні підтверджуючі документи.

Одночасно з адміністративним позовом представником позивача подано заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 у спосіб зупинення дії оскаржуваного наказу, а також шляхом заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та його переміщення до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України, заборони командиру військової частини НОМЕР_1 зараховувати позивача до особового складу військової частини та вважати позивача таким, що не приступив до виконання службових обов`язків військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

На підтримку заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що мобілізація позивача є очевидно протиправною, оскільки відповідач призвав на військову службу заброньованого військовозобов`язаного. Разом з тим, як можна побачити із відомостей, що містяться у військовому квитку позивача, позивач направлений до військової частини НОМЕР_1 та як старший стрілець зарахований до особового складу цієї частини згідно з наказом від 04.09.2024 № 263. Відтак, без вжиття судом заходів забезпечення позову, мобілізаційний процес щодо особи, яка за законом не підлягала призову на військову службу, буде завершено, що, у свою чергу, істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.

Ухвалою суду від 12.09.2024 заяву представника позивача про забезпечення позову призначено до розгляду у судовому засіданні на 12:00 год 13.09.2024 з повідомленням сторін.

13.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли письмові заперечення відповідача 1 на заяву про забезпечення позову.

Відповідач вказує на те, що порядком бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76, визначено, що кількість військовозобов`язаних, які займають посади на підприємстві, установі та організації і відповідно до закону підлягають бронюванню, повинна становити не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних працівників на такому підприємстві, установі та організації. Натомість згідно з відомостями оперативного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у ПрАТ "ВМЗ "Рошен", кількість заброньованих працівників станом на 23.08.2024 перевищувала визначену кількість у дозволеному відсотковому значенні та становила 79%. При цьому заходів щодо приведення у відповідність обсягів бронювання за підприємством керівництво ПрАТ "ВМЗ "Рошен" не вживало, повідомлень чи звернень щодо розбронювання працівників, кількість яких перевищувала 50%, до Вінницького ОМТЦК не надходило.

Відтак, враховуючи бездіяльність керівництва зазначеного підприємства щодо приведення у відповідність кількість заброньованих працівників до 50%, розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.08.2024 № 9632 для уточнення облікових даних та проходження медичного огляду було здійснено виклик військовозобов`язаних співробітників підприємства, у яких станом на 23.08.2024 закінчився термін бронювання, а новий термін не продовжувався у зв`язку з перебільшенням обсягів бронювання. 03.09.2024 на вимогу цього розпорядження прибув ОСОБА_1 , при перевірці документів якого виявлено наявність у нього бронювання, здійсненого в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, як працівника ПрАТ "ВМЗ "Рошен".

Відповідач зауважує, що станом на дату закінчення терміну бронювання 23.08.2024 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 04.02.2015, керівник ПрАТ "ВМЗ "Рошен" забронював позивача засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, при існуючому порушенні обсягів бронювання військовозобов`язаних працівників, тим самим порушивши вимогу постанови Кабінету Міністрів України № 76 від 27.01.2023, якою чітко визначено можливість бронювання не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних працівників на такому підприємстві.

Таким чином, на думку відповідача, при прибутті ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 було прийнято правомірне рішення щодо відмови у зарахуванні його на спеціальний військовий облік, оскільки керівництвом ПрАТ "ВМЗ "Рошен" грубо порушено обсяги бронювання, передбачені законодавством.

13.09.2024 до суду надійшла заява представника позивача про зміну предмета заяви про забезпечення позову. У заяві зазначається, що оскільки позивач вже зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , сторона позивача бажає викласти вимоги за заявою про забезпечення позову в іншій редакції, а саме просити суд в порядку забезпечення позову та до набрання законної сили судовим рішенням у відповідній справі:

- зупинити дію наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації від 03.09.2024 № 481 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2024 № 263 про зарахування до списків особового складу частини та заборонити переміщення ОСОБА_1 з території навчального центру та заборонити його залучення до ведення бойових дій.

Протокольною ухвалою суду від 13.09.2024 вказану заяву прийнято до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача заяву про забезпечення позову підтримав та просить суд її задовольнити. Вважає, що вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для ефективного захисту прав та інтересів позивача, на захист яких подано адміністративний позов. Акцентує на тому, що позивач у встановленому законом порядку заброньований терміном до 14.02.2025 і його призов на військову службу відбувся незаконно. Стверджує, що позивач на сьогодні перебуває в навчальному центрі та в будь-який час може бути направлений для проходження військової служби в інше місце, в тому числі місце ведення бойових дій. Просить суд врахувати, що позивач не відповідає за дії підприємства, на якому працює, однак набув право на відстрочку під час мобілізації, яке відповідач очевидно порушив.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду питання про забезпечення позову, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частиною другою-третьою статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Отже, згідно з наведеними вище нормами процесуального права заява про забезпечення позову має бути розглянута судом не пізніше як у дводенний строк з дня її надходження до суду. При цьому питання щодо порядку розгляду відповідної заяви віднесене законодавцем на розсуд суду: саме суд, залежно від обставин справи, зазначених заявником обґрунтувань на підтримку необхідності забезпечення позову та наданих доказів, обирає форму судового розгляду заяви про забезпечення позову, та може розглянути таку заяву як у письмовому провадженні, так і з викликом заявника, або ж заявника та усіх заінтересованих сторін. Втім, незважаючи на обраний судом порядок розгляду заяви про забезпечення позову, вона повинна бути розглянута у вищезазначений дводенний строк.

Як вже зазначалося, ухвалою суду від 12.09.2024 заяву позивача про забезпечення позову призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.

Таким чином, ураховуючи скорочені строки розгляду заяви про забезпечення позову, з метою забезпечення права на участь у судовому засіданні, повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду заяви про забезпечення позову здійснено судом за відомими суду номерами телефону та шляхом надіслання ухвали про призначення заяви до розгляду до електронних кабінетів суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, враховуючи скорочені строки розгляду заяви про забезпечення позову, беручи до уваги достатність наявних у справ доказів для вирішення даного процесуального питання, а також те, що відповідачі на виклик суду не з`явилися, хоча судом вчинено усі передбачені законом дії з метою їх інформування про дату, час та місце судового засідання, суд доходить висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову за відсутності представників ІНФОРМАЦІЯ_3 частини НОМЕР_1 .

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача на підтримку своїх вимог щодо необхідності забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В силу приписів частини першої статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Отже, забезпечення позову це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18).

Суд зауважує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Відтак суд, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих йому доказів, повинен встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або (2) ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 "Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах", прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 "Про судовий перегляд адміністративних актів", прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року, суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі "Джабарі проти Туреччини" (Jabari v. Turkey), 2000 рік, заява № 40035/98, та рішення у справі "Чонка проти Бельгії" (Conka v. Belgium), 2002 рік, заява № 51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов`язання на адміністративні органи..

Також згідно з позицією ЄСПЛ заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, "Dћiniж against Croatia" (Джиніч проти Хорватії), № 38359/13, п.п. 61-62 та "Karahasanoglu v. Turkey" (КАРАГАСАНОГЛУ проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 11.01.2022 у справі № 640/18852/21, від 28.07.2022 у справі № 640/31850/20 та від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21.

У поданому до суду адміністративному позові представник позивача просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.09.2024 № 481 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 та застосувати наслідки скасування цього наказу, а саме визнати, що позивач не є військовослужбовцем та має право на вільне залишення військової частини НОМЕР_1 .

Отже, наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.09.2024 № 481 є предметом оскарження за цим позовом та на нього поширюються повноваження суду застосувати такий захід забезпечення позову, про який просить заявник, як зупинення дії індивідуального акту.

Щодо наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2024 № 263 про зарахування позивача до списків особового складу частини, дію якого також просить зупинити заявник, то, хоча цей наказ натепер не є предметом оскарження за адміністративним позовом ОСОБА_1 , а втім, суд враховує, що питання його правомірності охоплюється підставами позову і, у разі належної реалізації позивачем своїх процесуальних прав, передбачених статтями 44, 47 КАС України, на нього також можуть бути поширені позовні вимоги у зв`язку з існуючим спором.

Відтак суд доходить висновку, що загалом обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.09.2024 № 481 (в частині, що стосується позивача) та наказу військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2024 № 263 узгоджується із предметом позову та вважається допустимим.

Поряд з цим суд не може погодитись з доводами заявника про те, що такий захід забезпечення позову буде ефективним та відповідатиме меті (завданню) забезпечення позову в судовому адміністративному процесі, яка насамперед полягає у запобіганню настання негативних наслідків для прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах та створенні сприятливих умов для їх поновлення у разі ухвалення судом рішення на користь позивача.

Суд враховує, що і наказ від 03.09.2024 № 481, і наказ від 04.09.2024 № 263 є актами індивідуальної дії та на сьогодні виконані в повному обсязі, адже де-факто позивач направлений для проходження військової служби під час мобілізації, зарахований до списків особового складу частини та набув статус військовослужбовця, що заявником не заперечується.

Таким чином, оскільки вказані накази вичерпали свою дію після їх реалізації, суд доходить висновку, що забезпечення позову шляхом їх зупинення є неможливим, позбавлене сенсу та значною мірою може призвести до невизначеності у відносинах публічної (військової) служби, які вже виникли та існують між сторонами.

Відтак в цій частині заяву про забезпечення позову суд визнає безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Оцінюючи заяву в іншій частині, а саме щодо заборони переміщення позивача з території навчального центру та заборони його залучення до ведення бойових дій, то суд зазначає, що такий спосіб забезпечення обґрунтовується заявником з посилання на очевидну протиправність здійснення призову позивача на військову службу під час мобілізації з огляду на те, що позивач не підлягав мобілізації. Відповідно, внаслідок таких неправомірних рішень та дій відповідачів порушується право позивача на відстрочку, термін дії якої на момент призову і на цей час не закінчився, що свідчить про незаконність направлення його для проходження та проходження ним військової служби.

В цьому контексті суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу час мобілізації військовозобов`язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

За змістом ст. 24 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" бронюванню підлягають, зокрема, військовозобов`язані, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання (ч. 2 ст. 25 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2024 № 650 затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі Порядок № 650), який визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі Портал Дія), які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, зокрема тих, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі установи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 650 для цілей бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, засобами Порталу Дія Мінекономіки формує та веде Єдиний перелік органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій для бронювання військовозобов`язаних (далі Єдиний перелік), до якого включаються державні органи, підприємства, установи.

Пунктами 12-19 Порядку № 650 передбачено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками засобами Порталу Дія.

Списки подаються державними органами, підприємствами, установами, які включені до Єдиного переліку.

Керівник державного органу, підприємства, установи або уповноважена ним особа засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, формує списки після проходження ідентифікації та автентифікації.

Під час формування списку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр військовозобов`язаних) шляхом електронної інформаційної взаємодії отримуються відомості щодо:

загальної кількості військовозобов`язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, які формуються на підставі даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

загальної кількості військовозобов`язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, яким надана відстрочка та які переведені на спеціальний військовий облік.

Керівник державного органу, підприємства, установи або уповноважена ним особа може подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія та отримати інформацію про військовозобов`язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, яким надана відстрочка та які переведені на спеціальний військовий облік, що міститься в Реєстрі військовозобов`язаних, а саме: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дата народження; ознака військового обліку за призначенням (загальний або спеціальний); дата закінчення строку дії відстрочки та перебування на спеціальному військовому обліку.

У списку зазначаються такі відомості щодо: 1) державного органу, підприємства, установи: повне найменування та місцезнаходження; код згідно з ЄДРПОУ; 2) військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); строк дії відстрочки.

Формування списку засобами Порталу Дія завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису керівника державного органу, підприємства, установи або уповноваженої ним особи.

Сформований список перевіряється засобами Реєстру військовозобов`язаних з метою перевірки наявності особи в зазначеному Реєстрі.

У разі позитивного результату перевірки, проведеної відповідно до пункту 18 цього Порядку, засобами Реєстру військовозобов`язаних автоматично здійснюється переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.

З моменту переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік він вважається заброньованим та йому надається відстрочка на період, визначений пунктом 2 Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 650 інформація (відомості, дані) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання) відображається у військово-обліковому документі в електронній формі.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 650 за заявою працівника в електронній формі, поданою засобами Порталу Дія, може формуватися витяг про бронювання військовозобов`язаного (далі витяг), який є документом, що підтверджує надання військовозобов`язаному відстрочки.

Водночас в силу положень пункту 27 Порядку № 650 бронювання військовозобов`язаного підлягає анулюванню у випадках, визначених пунктом 13 Порядку № 76 від 27 січня 2023 р. № 76, із змінами, внесеними Постановою № 650.

На підставі подання державним органом, підприємством, установою обґрунтованої інформації засобами Порталу Дія або шляхом електронної інформаційної взаємодії військовозобов`язаний засобами Реєстру військовозобов`язаних автоматично переводиться на загальний військовий облік, а бронювання анулюється.

Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач ОСОБА_1 , як працівник підприємства, віднесеного до підприємств, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, був заброньований за ПрАТ "ВМЗ "Рошен" терміном до 14.02.2025 із використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

Факт відстрочки позивача від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання) підтверджується інформацією з військово-облікового документа в електронній формі "Резерв+" та відомостями з Порталу Дія про результати бронювання працівників підприємства за заявою № 20240823-154436.

Водночас, з огляду на проаналізовані вище норми Порядку № 650, є підстави вважати, що засобами Реєстру військовозобов`язаних автоматично здійснено переведення позивача на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки і з цього моменту він вважається заброньованим.

Наведені відповідачем доводи у запереченнях на заяву про забезпечення позову факту бронювання позивача не спростовують та зводяться до того, що керівництво ПрАТ "ВМЗ "Рошен" порушило вимоги чинного законодавства щодо квоти бронювання.

Втім, суд зауважує, що вказані доводи підлягають перевірці під час розгляду справи по суті на основі зібраних та досліджених судом доказів.

Щодо відомостей оперативного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у ПрАТ "ВМЗ "Рошен" станом на 21.08.2024, які відповідач надав суду і які, як він вважає, однозначно підтверджують бронювання підприємством працівників у кількості, що перевищує 50%, то в цьому аспекті суд враховує, що позивачем до позовної заяви додані зазначені відомості, однак станом на 02.09.2024, з яких не вбачається перевищення граничної чисельності заброньованих працівників.

Крім того, суд зазначає, що процедура анулювання бронювання регламентується пунктом 13 Порядку № 76 та передбачає, що анулювання відстрочки здійснюється за рішенням Мінекономіки на підставі обґрунтованого подання органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. Відповідно до зазначеного рішення органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації у п`ятиденний строк з дня його прийняття вилучають у військовозобов`язаного витяг, виданий відповідно до пункту 12 цього Порядку, та надсилають його територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку (відповідному підрозділу Центрального управління та/або регіональному органу СБУ, відповідному підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідному підрозділу розвідувального органу Міноборони), з відміткою у відомості видачі бланків спеціального військового обліку (додаток 4). Надана військовозобов`язаному рішенням Мінекономіки відстрочка, строк дії якої не закінчився, вважається анульованою з дня прийняття Мінекономіки іншого рішення про бронювання такого військовозобов`язаного.

Таким чином, за відсутності рішення про анулювання наданої позивачу відстрочки, суд при вирішенні заяви про забезпечення позову виходить з того, що така відстрочка є чинною (дійсною), поки не буде доведено (встановлено) іншого.

Водночас в силу приписів закону заброньовані військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Відтак на цьому етапі судового процесу суд вважає переконливими твердження заявника про те, що позивач був призваний на військову службу всупереч наявному у нього права на відстрочку терміном до 14.02.2025.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача у разі задоволення пред`явленого ним позову, зумовить необхідність докладати значні зусилля для поновлення цих прав у спірних правовідносинах або навіть може призвести до незворотніх наслідків.

Крім того, на переконання суду, шкода, якої можна запобігти у разі вжиття заходів забезпечення позову, превалює над наслідками вжиття таких заходів.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ч. 2 ст. 3 Основного Закону України).

В пункті 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 акцентується на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказано і у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02) засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Доран проти Ірландії" (Doran v. Ireland, № 50389/99) поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав на те, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Тому обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується теперішнє місце перебування позивача у навчальному центрі, суд вважає за необхідне задовольнити заяву представника позивача та заборонити військовій частині НОМЕР_1 (її посадовим/службовим особам) вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за межі навчального центру чи до іншого місця служби або іншої військової частини.

На переконання суду, вказаний спосіб забезпечення позову відповідає критерію адекватності та ефективності у ситуації, що склалась, а також гарантуватиме можливість поновлення порушених прав позивача та виконання судового рішення у майбутньому, у разі задоволення позову.

Суд зауважує, що забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, а вжиті заходи забезпечення позову є тимчасовими, діють до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі або їх скасування та є необхідними для запобігання негативних наслідків для позивача до ухвалення судового рішення, які можуть в подальшому унеможливити виконання рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача.

Разом з тим не підлягає задоволенню заява про забезпечення позову шляхом заборони залучення позивача до ведення бойових дій, оскільки, по-перше, вжиті судом заходи забезпечення позову виключають таку можливість, а, по-друге, відповідний спосіб забезпечення позову не узгоджується з приписами п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.

Підсумовуючи, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за межі навчального центру чи до іншого місця служби або іншої військової частини до набранням законної сили судовим рішенням у відповідній адміністративній справі.

В решті заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Копію ухвали надіслати для відома учасникам справи, а військовій частині НОМЕР_1 для відома та виконання.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошлення.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Особи, яких стосуються заходи забезпечення позову:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 );

3) відповідач 2: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).

Ухвала складена та підписна суддею 13.09.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович