Рішення

від 17.09.2024 по справі 204/2099/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"17" вересня 2024 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа№204/2099/23

Провадження№2/642/446/24

17 вересня 2024

м.Харків

Ленінський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Петрової Н.М.,

за участю секретарів судового засідання Усиченко К.І., Кіора А.О., ОСОБА_1

представника позивача адвоката Загурської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2023 до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, в якій він просить стягнути з відповідача на користь позивача шкоду завдану незаконним звільненням працівника у розмірі 76183, 21 грн. та судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 04 січня2020року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» на посаду юрисконсульта.

Керівником позивача на той час була ОСОБА_2 , яка була призначена на посаду директора Позивача за розпорядженням т.з.п. міського голови Селидівської міської ради Р.Сукова від 20.05.2022№157-к.

Наказом відповідача від 13.01.2021№111 ОСОБА_3 був призначений уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції лікарні.

Наказом відповідача від 21.04.2022№ 73-к ОСОБА_3 переведено на дистанційну роботу з 25.04.2022на період воєнного стану.

Наказом відповідача від 11.07.2022№ 167-ос ОСОБА_3 звільнено роботи з 22.06.2022року за прогули без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Оскільки ОСОБА_3 зі своїм звільненням з посади був не згоден, він звернув до Селидівського міського суду Донецької області з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» №167-ос від 11 липня2022року про його звільнення за прогул; поновлення його на посаді юрисконсульта Комунального некомерційного підприємства «Селидівська централь міська лікарня Селидівської міської ради»; стягнення з Комунального некомерційно підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» на його користь середньго заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням від 07 листопада2022року у справі № 242/1249/22 Селидівський міський суд Донецької області задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 , визнав протиправним та скасував наказ Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» №167-ос від 11 липня2022року про звільнення ОСОБА_3 за прогул, поновив ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради», стягнув з позивача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 липня2022року по 07 листопада2022року в сумі 62445, 25 грн. Суми, що підлягаю стягненню, визначені судом без стягнення податків та інших обов?язкова платежів.

Рішенням від 07 листопада2022року у справі № 242/1249/22 Селидівський міський суд Донецької області встановив, що наказ про звільнення ОСОБА_3 є таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак і таким, що підлягає скасуванню. Рішення набрало законної сили - 22.12.202 року.

На виконання вказаного рішення суду, ОСОБА_3 поновлено на посаді юрисконсульта за наказом від 08.11.2022 № 262-ос.

Так як ОСОБА_3 виплачено за рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня2022року по 07 листопада2022року в сумі 50 268,42 грн., з нарахованого середнього заробітку позивач перерахував податок з (22%) у сумі 13 737,96 грн. доходів фізичних осіб у сумі 11 240,15 грн., військовий збір у сумі 936,68грн., ЄСВ (22%) в розмірі 13737,96 грн.

Всього за рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 листопада 2022року у справі № 242/1249/22, з урахуванням податків і зборів (обов`язкових платежів) позивачу завдано шкоду за незаконне звільнення в загальному розмірі 76 183,21 грн., яка, як вважає позивач, підлягає стягненню з ОСОБА_2 .

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07.03.2023 прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження (а.с.38).

За клопотаннямвідповідачаОСОБА_2 від 01.05.2023 ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08.05.2023 цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником передано за підсудністю до Ленінського районного суду м.Харкова (а.с.119-126).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ленінського районного суду м.Харкова від 14.06.2023, вказана справа надійшла в провадження судді цього ж суду ОСОБА_5 (а.с.127).

Ухвалою суду від 14.06.2023 вищевказану цивільну справу прийнято до розгляду та визначено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.128-129).

15.06.2023 до суду від відповідача надійшла заява про повернення позовної заяви на підставі вимог п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України як такої, що підписана особою, яка не мала права її підписувати (а.с.136-140). У зв`язку з тим, що ухвалою суду від 14.06.2023 вже вирішено питання про відповідність позовної заяви нормам ЦПК України, вказана заява відповідача ОСОБА_2 залишена судом без розгляду.

26.06.2023 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вважає, що позовна заява є безпідставною, а Позивач КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» є неналежним позивачем, позовна заява підписана представником без надання належних та допустимих доказів на підтвердження повноважень представника, є необґрунтованою та такою яка не підлягає задоволенню (а.с.141-152).

Вважає, що так як вона не була залучена до участі у справі № 242/1249/22 Селидівського міського суду Донецької області під час ухвалення рішення від 07 листопада 2022року про поновлення на роботі ОСОБА_3 , таким чином в її діях не має порушення трудового законодавства, а відповідно з неї не може бути стягнуто розмір шкоди за незаконне звільнення працівника в загальному розмірі 76 183,21 грн.

Крім того вказує, що позивачем надано недостовірні докази до суду, а взагалі відсутній спір про право. Зазначає, що між нею та Селидівською міською радою було укладено контракт, відповідно до умов контракту якого встановлено, що під час роботи нею директором, вона несу відповідальність виключно перед Селидівською міською радою. Тобто, її роботодавець - це Селидівська міська рада, яка також є засновником позивача.

Відповідно до вимог частини 3 статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (як вказує позивач у позовній заяві ), право для звернення до неї з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної працівником має саме Селидівська міська рада, як власник позивача, а не лікарня.

Відповідно до пункту 5.3.2 Статуту джерелами формування коштів Підприємства є зокрема кошти місцевого бюджету (бюджетні кошти), які належать засновнику. Позивач безпідставно вважає, що саме відповідачем нанесено шкоду позивачу, оскільки усі виплачені кошти працівнику, якого було поновлено у посаді - є кошти, які виплачені з місцевого бюджету та, у такому випадку, якщо шкода дійсно нанесена, то така шкода нанесена не позивачу, а виключно засновнику, оскільки власник є розпорядником бюджетних коштів.

Вважає, що позивачем не доведено що саме відповідач є матеріально відповідальною особою за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на неї трудових обов?язків. Приписи ст.138 КЗпП України встановлюють обов?язок роботодавця щодо доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника (а.с.141-147).

26.06.2023 до суду від відповідача надійшла заява про закриття справи у зв`язку з відсутністю спору (а.с.а.с.153-154).

26.06.2023 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про витребування оригіналів письмових доказів у відповідача (а.с.162-164).

26.06.2023 до суду від відповідача надійшла заява про залишення позовних вимог без розгляду (а.с.165-168).

03.10.2023 від представника позивача КНП «СЦМЛ СМР» адвоката Загурської А.В. надійшли заперечення на закриття провадження у справі, заперечення щодо залишення позову без розгляду (а.с.195-196, 199-200).

Ухвалою Ленінськогорайонного судуміста Харковавід 06.03.2024відмовлено узадоволенні клопотаннявідповідача ОСОБА_2 прозакриття провадженняу справіу зв`язкуз відсутністюпредмета спору (т.1 а.с.238-239).

Ухвалою суду від 06.03.2024 у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про залишення позовуКомунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником,без розгляду з посиланням на п.8 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки на думку відповідача провадження у справі відкрито без додержанням вимог, викладених у стаття 175-177 ЦПК України відмовлено (а.с.240).

Ухвалою суду від 06.03.2024 закрито підготовче судове засідання, призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с.241).

В судовомузасіданні представникпозивача адвокат ЗагурськаА.В. підтрималапозовну заявув повномуобсязі,надала пояснення,аналогічні поясненням,викладеним упозові тау відповідіна відзив,просила судзадовольнити позовнівимоги тастягнути з ОСОБА_2 шкоду, завдану незаконним звільненням працівника в загальному розмірі 76 183,21 грн. та судові витрати

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи згідно вимог п. 4 ч.8ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомила, скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимого в повному обсязі.

Відповідно до ч.2ст.43 ЦПК Україниособи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3ст. 131 ЦПК Українипередбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Так як провадження в даній цивільній справі триває значний час, у сторін було достатньо часу надати всі докази в обґрунтування позову та його заперечення, повідомити суд про всі обставини, які їм відомі, відповідач не надала суду поважних причин неявки в судове засідання, суд ухвалив проводити судове засідання за відсутності відповідача відповідно до положень п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так,згідно СтатутуКНП«СЦМЛ СМР»,затвердженого рішеннямСелидівської міськоїради від22.01.2019№ 7140-1218, підприємство є юридичною особою публічного права (а.с.155-161).

Відповідно до п.4.6. вказаного Статуту підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку штампи, пунктом 6.1.5. визначено, що підприємство має право самостійно визначати напрямки використання грошових коштів у порядку, визначеному законодавством, забезпечувати своєчасну сплату податкових та інших обов`язкових платежів з врахуванням своєї статутної діяльності та відповідно до чинного законодавства України (п.6.2.5).

Пунктом 4.7. визначено, що КНП «СЦМЛ СМР» має право нести обов`язки, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, таким чином є належним позивачем у даній справі.

Судом встановлено, що згідно копії розпорядження т.з.п. міського голови Селидівської міської ради Р.Сукова від 20.05.2022№157-к ОСОБА_2 була призначена на посаду директора Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» (а.с.27).

24 травня 2022 ОСОБА_2 як керівник комунального підприємства охорони здоров`я уклала контракт з Селидівської міської ради в особі т.з.п. міського голови Сукова Р., відповідно якого закріплено обов`язок ОСОБА_2 безпосередньо та через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління підприємством з метою забезпечення виконання його статутних завдань, надання належної, якісної та кваліфікованої медичної допомоги, його ефективної діяльності. Раціонального використання та збереження за підприємством майна (а.с.149-152)

Згідно п.3 вказаного контракту, Керівник є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, виконання обов`язків підприємства, передбачених законами тощо. Керівник діє від імені підприємства без довіреності.

Пунктом 4 контракту закріплено, що керівник підзвітний органу управління майном в межах встановлених законодавством, статутом закладу та цим контрактом.

Відповідно до Розділу «Права та обв`язки сторін», керівник зобов`язується забезпечити раціональний добір кадрів, призначати на посаду та звільняти з посади юрисконсульта, керівника уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції лікарні за погодженням з органом управління майном з дотриманням вимог законодавства, укладати трудові договори з працівниками закладу, керуючись законодавством про працю.

Згідно п.22 вказаного розділу контракту, керівник зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані підприємству з його вини, згідно з законодавством.

Відповідно п.21 Розділу «Відповідальність сторін» контракту, керівник несе відповідальність за недотримання вимог законодавства про працю.

Так, 04 січня2020року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» на посаду юрисконсульта.

Наказом відповідача від 13.01.2021№111 ОСОБА_3 був призначений уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції лікарні.

Наказом відповідача ОСОБА_2 від 21.04.2022№ 73-к ОСОБА_3 переведено на дистанційну роботу з 25.04.2022на період воєнного стану.

Наказом ОСОБА_2 від 11.07.2022№ 167-ос ОСОБА_3 звільнено роботи з 22.06.2022року за прогули без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Згідно розпорядження начальника міської військової адміністрації Покровського району Донецької області А.Немченка від 11.10.2022 ОСОБА_2 звільнено з посади директора КНП «СЦМЛ СМР» як таку, що не відповідає займаній посаді (а.с.24, 26).

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 листопада2022року у справі № 242/1249/22 задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 , визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» №167-ос від 11 липня2022року про звільнення ОСОБА_3 за прогул, поновлено ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради», стягнуто з Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 липня2022року по 07 листопада2022року в сумі 62445, 25 грн. Суми, що підлягаю стягненню, визначені судом без стягнення податків та інших обов?язкова платежів (а.с.13-16).

Рішенням від 07 листопада2022року у справі № 242/1249/22 Селидівський міський суд Донецької області встановив, що наказ керівника «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» №167-ос від 11 липня2022року ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_3 таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак і таким, що підлягає скасуванню. Рішення набрало законної сили - 22.12.202 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вказаного рішення суду, ОСОБА_3 поновлено на посаді юрисконсульта КНП «СЦМЛ СМР», бухгалтерію зобов`язано виплатити на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 липня2022року по 07 листопада2022року в сумі 62445, 25 грн., що підтверджується наказом від 08.11.2022 № 262-ос (а.с.12).

Позивач КНП «СЦМЛ СМР» на виконання рішення суду від 07.11.2022 виплатив працівнику ОСОБА_3 грошові кошти.

Так, згідно копії платіжного доручення № 7351 від 28.12.2022 (в суді надано для огляду оригінал документу) сплачено податок з (22%) - єдиний внесок на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 у сумі 13 737,96 грн. (а.с.18).

Копією платіжного доручення № 7352 від 28.12.2022 (в суді надано для огляду оригінал документу) підтверджено позивачем сплату податку на доходи фізичних осіб у сумі 11 240,15 грн. (а.с.19).

КНП «СЦМЛ СМР» сплачено також військовий збір у сумі 936,68 грн. на виконання рішення суду від 07.11.2022, що підтверджується копією платіжного доручення № 7353 від 28.12.2022 (в суді надано для огляду оригінал документу) (а.с.22).

Позивачем КНП «СЦМЛ СМР» ОСОБА_3 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня2022року по 07 листопада2022року в сумі 50 268,42 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 7354 від 28.12.2022 (в суді надано для огляду оригінал документу(а.с.23).

Всього за рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 листопада 2022року у справі № 242/1249/22, з урахуванням податків і зборів (обов`язкових платежів) позивачу КНП «СЦМЛ СМР» завдано шкоду за незаконне звільнення ОСОБА_3 в загальному розмірі 76 183,21 грн.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Статтею 136 КЗпП України визначений порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.

Приписами частини четвертої статті 136 КЗпП України передбачено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

За змістом ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З аналізу вищенаведених обставин справи та норм чинного законодавства судом встановлено, що саме відповідач ОСОБА_2 на час виникнення спірних правовідносин була посадовою особою, яка прийняла рішення про звільнення ОСОБА_3 з займаної ним посади та підписала відповідний наказ.

Такі дії посадової особи у судовому порядку були визнані неправомірними, вчиненими з порушенням норм КЗпП України. Оскільки, відповідно до контракту від 24.05.2022, укладеного між Селидівською міською територіальною громадою та ОСОБА_2 , саме на неї, як на керівника комунального підприємства охорони здоров`я, були покладені обов`язки щодо прийняття управлінських рішень, прийняття та звільнення з займаних посад працівників, самостійно вирішувати управлінські питання, суд приходить до висновку, що саме на ОСОБА_2 покладається відповідальність за прийняття неправомірних рішень та винесення наказу, що скасований судом, а тому саме ОСОБА_2 як директор КНП «СЦМЛ СМР» повинна покрити шкоду, заподіяну товариству у зв`язку з оплатою ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.

Щодо посилання відповідача про неможливість застосування положень ст. 134 КЗпП України до правовідносин відповідальності керівника КНП «СЦМЛ СМР», яка є посадовою особою, судом враховуються висновки Верховного Суду у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19, в якій Верховний Суд погодився з роз`ясненням Державної інспекція України з питань праці «Категорія «посадові особи» у трудовому законодавстві» від 24 липня 2014 року, яка, у свою чергу, зробила висновок, що терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними.

А тому, на думку суду, відповідач у даній справі зобов`язаний на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, завданої з її вини повивачу у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також суд не може погодитись з доводом відповідача про те, що вона не може нести відповідальність за шкоду, завдану КНП «СЦМЛ СМР», після її звільнення з роботи 14.10.2022 року, адже після цієї дати у неї були відсутні повноваження для поновлення звільненого працівника на роботі. Разом з тим, неправомірним звільнення відповідачем працівника КНП «СЦМЛ СМР» ОСОБА_3 було встановлено лише рішенням Селидівського міськогосуду Донецькоїобласті від 07.11.2022. До ухвалення рішення суду, яке набрало законної сили у справі, трудові права ОСОБА_3 не вважались порушеними, та відповідно, у позивача обов`язок по сплаті будь-яких грошових коштів працівнику був відсутній.

Позивач надав розрахунок понесених витрат у зв`язку із неправомірним звільненням працівника ОСОБА_3 , з якого вбачається включення усіх сум, які вказано у вищенаведених платіжних дорученнях, що загалом становить 76183, 21 грн..

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом "е" пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, у яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац другий пункту 3 Порядку №100).

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Великої Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 8 грудня 2021 року у справі №9901/407/19, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з цим, з приводу фактичних обставин у даній справі, слід також вказати, що резолютивною частиною рішення суду від 07.11.2022 не був визначений порядок утримання податків та обов`язкових платежів при виплаті поновленому працівнику ОСОБА_3 сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 62445,25 грн.

Сума вказана без стягнення податків та інших обов`язкових платежів.

Отже, податки і збори із присудженої за рішенням суду суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума збільшується на суму податків і зборів.

З огляду на фактичні обставини у даній справі, зокрема факт того, що підставою для звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, стало порушення трудових прав звільненого відповідачем працівника, що було встановлено рішенням суду, внаслідок чого у позивача виник обов`язок із виплати звільненому працівнику присуджених судовим рішенням грошових коштів, суд приходить до висновку, що до матеріальної шкоди позивача, яка пов`язана з оплатою незаконно звільненому працівникові відшкодування, відноситься сума, яка вказана у рішення суду плюс виплачені позивачем податки та інші обов`язкові платежі, і саме ця сума в розмірі 76183,21 підлягає відшкодуванню лікарні.

Частиною першою, другоюстатті 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поряд з цим, відповідно до ст.ст.12,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відноситься до основної засади судочинства відповідно (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Згідност.13ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 2статті 77 ЦПК Українивизначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст.77, ч. 2 ст.78, ст.79 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.

При цьому, відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини другої статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Пунктом 4 ст.12ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та підстав позову, наданих стороною позивача доказів, та оцінивши наявні у справі докази на предмет їх належності, достовірності та достатності, аналізуючи встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду з цим позовомКНП «СЦМЛСМР» обґрунтовував свої вимоги, таким чином суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог в повному обсязі.

А відповідач не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо неспричинення матеріальної шкоди позивачу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до положень ч. 1ст. 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовій збір за подання позову у даній справі в сумі 2 684 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 7381 від 19 січня 2023 року про сплату судового збору (а.с.17).

Частиною 5 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки в ході судового розгляду суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 2684 грн.

Керуючись ст. ст.4,5,12,13,76-81,89,133,141,263-265,268ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

ПозовКомунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» шкоду, завдану незаконним звільненням працівника у розмірі 76183,21 (сімдесят шість тисяч сто вісімдесят три грн. 21 коп.) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 684(дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач: Комунальне некомерційне підприємство «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради», код ЄДРПОУ 01991116, адреса: 85400, Донецька область, м.Селидове, вул.Московська, 43

Представник позивача адвокат Загурська Аліна Валеріївна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 001281 від 28.01.2022, адреса: 12030, Житомирська область, Житомирський район, с.Курне, пров.Героїв України, 8А

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт Серія НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя Наталя Петрова